Рішення № 67910498, 12.07.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4684/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря – Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Дінекс-Агро» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 березня 2017 року у справі за позовом Фермерського господарства «ОСОБА_2А.» до фермерського господарства «Дінекс-Арго», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди,

встановила:

У травні 2016 року Фермерське господарство «ОСОБА_2А.»звернулося до суду з позовом до Фермерського господарства «Дінекс-Агро», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди, посилаючись на те, що 04 січня 2011 року з відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір оренди належної відповідачу ОСОБА_3 на праві власності земельної ділянки загальною площею 4,15 гектарів. Строк дії договору становить десять років, тобто до 04 січня 2021 року. Разом із тим державна реєстрація договору не була проведена через зміни у законодавстві, але земельна ділянка була належним чином передана та оброблюється фермерським господарством «ОСОБА_2А.», договір до наступного часу не розірваний та не скасований. Між тим, 01 вересня 2014 року відповідачі уклали між собою договір оренди на ту ж саму земельну ділянку, у зв'язку із чим позивач просив визнати недійсним договір оренди від 01 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та фермерським господарством «Дінекс-Агро» щодо земельної ділянки загальною площею 4,15 гектарів та скасувати державну реєстрацію права оренди від 01 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та фермерським господарством «Дінекс-Агро» щодо земельної ділянки загальною площею 4,15 гектарів.

Відповідач - фермерське господарство «Дінекс-Агро» проти позовних вимог заперечував, пояснив, що договір від 04 січня 2011 року не набув державної реєстрації, у зв'язку із чим у позивача відсутнє право судового захисту. Окрім вказаного підставою для заперечень визнає наявність вимог ст. 210 ЦК України, ст. 18-20 Закону України «Про оренду землі», а також правовий висновок Верховного Суду України у справі №2776/цс16.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, оповіщений у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, надав заяву про безумовне визнання позовних вимог та розгляд справи за його відсутності.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 березня 2017 року позов задоволено.

На вказане рішення суду ФГ «Дінекс-Агро» в особі свого представника подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положень ст. ст. 57-66 ЦПК України. Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Статтею 11 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до вимог частини другої ст.303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з’ясувати фактичні обставини справи, однак не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог та тієї доказової бази, яка сформована за рахунок доказів, поданих до суду самими учасниками процесу.

Згідно п. 3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Задовольняючи позов та ухвалюючи рішення про визнання недійсними договору оренди землі від 01.09.2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ФГ «Дінекс-Агро», суд першої інстанції виходив з того, що на момент підписання ФГ «Дінекс-Агро» та подальшої державної реєстрації оскарженого договору оренди землі існувало правомірне, договірне використання ФГ «ОСОБА_2А.» цієї ж земельної ділянки на підставі укладеного між позивачем та ОСОБА_3 договору оренди землі від 04.01.2011 року. У зв’язку із чим дійшов висновку, що оспорюваний договір оренди укладений з порушеннями вимог ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, а тому є недійсним.

Проте погодитись з такими висновками районного суду колегія суддів не може, оскільки суд внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права дійшов цього висновку без всебічного, повного й обґрунтованого з'ясування дійсних обставин справи, а надані докази у справі оцінені судом першої інстанції односторонньо.

Апеляційним судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3належить земельна ділянка, загальною площею 4,15 га.

04.01.2011 року між ОСОБА_3та ФГ «ОСОБА_2А.» укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки, за умовами якого позивач приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років.

04.01.2011 року ОСОБА_3 передав ФГ «ОСОБА_2А.» належну йому земельну ділянку за актом приймання-передачі.

Державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ФГ «ОСОБА_2А.», не проведено. Одночасно, у п. 15 договору оренди земельної ділянки від 04.01.2011 року укладеного між ОСОБА_3 та ФГ «ОСОБА_2А.» зазначено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. (а.с.10)

01.09.2014 року між ОСОБА_3 та ФГ «Дінекс-Агро» в особі голови укладений договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення строком на 10 років, яка на час вирішення спору знаходиться безпосередньо в користуванні ФГ «Дінекс-Агро».

Зазначений договір оренди в установленому законом порядку був зареєстрований реєстраційною службою Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції, що підтверджено матеріалами справи та сторонами у справі не заперечується.

Визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту прав на землю, передбаченим частиною третьою статті 152 ЗК України.

За положеннями частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Згідно частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов’язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час укладання договору оренди) передача об’єктів оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання передачі.

Згідно частини 1 статті 20 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі підлягає державній реєстрації та на підставі частини 1 статті 210, частини 3 статті 640 ЦК України, частини 2 статті 125 ЗК України й статті 18 Закону України «Про оренду землі» є укладеним з моменту його державної реєстрації; договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі №6-118цс13, від 19 лютого 2014 року у справі №6-162цс13, від 13 червня 2016 року у справі №6-643цс16, від 18 січня 2017 року у справі №6-2777цс16, яка є обов’язковою для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи, що державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ФГ «ОСОБА_2А.» від 04.01.2011 року, не проведено, тобто договір не є укладеним, а договір оренди земельної ділянки укладений між ОСОБА_3 та ФГ «Дінекс-Агро» від 01.09.2014 року в установленому законом порядку був зареєстрований реєстраційною службою Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції, а отже укладений правомірно, тому правових підстав для визнання останнього недійсним з підстав передбачених ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, всупереч доводів викладених ФГ «ОСОБА_2А.» у позовній заяві, немає.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог ФГ «ОСОБА_2А.» про визнання недійсним договору оренди землі укладеного між ОСОБА_3 та ФГ «Дінекс-Агро» від 01.09.2014 року та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки слід відмовити.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з роз’ясненнями викладеними в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Наявність чи відсутність наведених обставин та можливість встановлення відповідних фактів суд вирішує відповідно до положень ст. ст. 10, 11, 27, 57-60 ЦПК України, за якими сторони при вирішенні справи зобов’язані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підстави їх вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, рішення районного суду на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ФГ «ОСОБА_2А.» у задоволені позову.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Фермерського господарства «ОСОБА_2А.» на користь Фермерського господарства «Дінекс-Агро» судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 2899,60 грн. (а.с.92).

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 ч.1 п. 1-4; ст. 313-314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України судова колегія,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Дінекс-Агро» задовольнити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської областівід 20 березня 2017 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення.

У задоволені позову Фермерського господарства «ОСОБА_2А.» до Фермерського господарства «Дінекс-Агро», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди землі – відмовити.

Стягнути з Фермерського господарства «ОСОБА_2А.» на користь Фермерського господарства «Дінекс-Агро» судові витрати в розмірі 2899,60 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді М.М. Драгомерецький

ОСОБА_4