Рішення № 67899450, 19.07.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Усика Г.І., Борисової О.В.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради, третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання права власності на спадкове майно в якому, з уточненнями, просила визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарчих та побутових будівель і споруд, які знаходяться в АДРЕСА_1, в порядку спадкування після ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_4 заповітом від 06.07.2013р. на випадок смерті все своє майно та все на що вона за законом матиме право заповіла позивачу. Разом з цим за життя ОСОБА_4 згідно заповіту свого чоловіка ОСОБА_5 від 10.09.2004р. та після смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_3. отримала у спадщину частину житлового будинку із господарчими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_6 київська державна нотаріальна контора довідкою від 17.04.2013р. за № 1347/02-31 відмовила ОСОБА_4 у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину житлового будинку №8, оскільки не було пред'явлено правовстановлюючих документів щодо права спадкодавця ОСОБА_7 на 1/2 частину зазначеного житлового будинку №8. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 При цьому, оскільки ОСОБА_4 за життя прийняла у спадщину після смерті ОСОБА_8 частину житлового будинку № 8, а відсутність свідоцтва про спадщину не позбавило її спадщини, позивач зазначила, що вона має право на отримання у спадщину після смерті ОСОБА_4 та згідно її заповіту частину житлового будинку АДРЕСА_1. При цьому позивач зазначила, що вона не відмовилася та прийняла заявою від 20.08.2013р. спадщину за заповітом ОСОБА_4 Однак, Друга київська державна нотаріальна контора довідкою від 20.08.2013р. за № 3408/02-31 відмовила позивачу у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину житлового будинку № 8, оскільки не було пред'явлено правовстановлюючих документів щодо права спадкодавця ОСОБА_4 на 1/2 частину зазначеного житлового будинку № 8.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, через свого представника, подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неповне та неправильне встановлення судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт послався на те, що він не приймав участі у справі, проте судове рішення стосується його інтересів.

Вказує, що Ѕ частина будинку за адресою: АДРЕСА_1, на яку суд визнав право власності за позивачем, на справді належала його батьку - ОСОБА_11, згідно договору довічного утримання від 20.08.2009р.

Після смерті його батька, він успадкував його майно, в тому числі і спірну частину будинку.

Оскільки судом першої інстанції не було враховано вказаного факту, то рішення, на думку апелянта, необхідно скасувати, так як рішенням він фактично позбавлений права власності на майно.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити

Особи, які приймали участь у справі, у судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу, на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України, у їх відсутності.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що за життя ОСОБА_8 на випадок своєї смерті заповів дружині ОСОБА_4 належну йому частину житлового будинку з відповідними частиною господарчих та побутових будівель і споруд, земельну ділянку, які знаходяться в АДРЕСА_1, відповідно до Заповіту від 10.09.2004р., посвідченого державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори і за реєстрованого у реєстрі за № 8-4987, та Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 12.01.2013р. за № 33039068 щодо чинності зазначеного заповіту.

При цьому ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3. згідно Свідоцтва про смерть НОМЕР_2 від 10.01.2013р. (повторне).

Згідно довідки ЖЕО-103 від 28.08.2013. №1329, спадкоємець ОСОБА_4 була зареєстрована та проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_7 по день смерті останнього за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому в матеріалах справи докази щодо відмови ОСОБА_4 від прийняття спадщини після ОСОБА_7

На підставі зазначеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_4 прийняла у спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7 належну йому частину житлового будинку з відповідними частиною господарчих та побутових будівель і споруд, які знаходяться в АДРЕСА_1.

Друга київська державна нотаріальна контора довідкою від 17.04.2013р. за № 1347/02-31 відмовила ОСОБА_4 у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину житлового будинку № 8, оскільки не було пред'явлено правовстановлюючих документів щодо права спадкодавця ОСОБА_7

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Московської районної ради депутатів трудящих м. Києва від 23.01.1961р. за № 69 було постановлено дозволити ОСОБА_8 оформити виконавчий малюнок на побудований 2-х квартирний житловий будинок по АДРЕСА_1, що складається з 2-х кімнат площею біля 30 кв. м. в Управлінні в справах будівництва та архітектури м. Києва та здати будинок в експлуатацію. При цьому в матеріалах справи наявний оформлений виконавчий малюнок житлового будинку по АДРЕСА_1, який зареєстровано у 1961р. за № 28.

Згідно наявного у справі Технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 від 28.11.2003р., житловий будинок літ. «А» збудовано у 1959р. та щодо зазначеного будинку відсутні відмітки про самочинне будівництво, переобладнання.

Згідно Інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 06.03.2013р. за № 312, за ОСОБА_8 було зареєстровано на праві власності 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1, на підставі договору про надання у безстрокове користування земельною ділянкою, посвідчений 2-ю Київською державною нотаріальною конторою 09.02.1949р., реєстраційний № 9038.

ОСОБА_4 на випадок смерті, все своє майно та все на що вона за законом матиме право заповіла позивачу, згідно заповіту від 06.07.2013р., посвідченого державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори та зареєстрованого у реєстрі за № 7-508, та Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 20.08.2013р. за № 34890846 щодо чинності наведеного заповіту.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно Свідоцтва про смерть НОМЕР_5 від 22.07.2013р.

Позивач заявою від 20.08.2013р. за № 2252 до Другої київської державної нотаріальної контори прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4

Однак, Друга київська державна нотаріальна контора довідкою від 20.08.2013р. за № 3408/02-31 відмовила позивачу у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину житлового будинку № 8, оскільки не було пред'явлено правовстановлюючих документів щодо права спадкодавця ОСОБА_4 на зазначене майно.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав, що на підставі встановлених обставин, позивач прийняла у спадщину після смерті ОСОБА_4, успадковану останньою 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 у м. Києві та на яку спадкодавець ОСОБА_4 мала право за законом на день смерті, а тому, враховуючи перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку спадкових прав позивача на вказане нерухоме майно, суд прийшов до висновку про необхідність захистити права позивача як спадкоємця, шляхом визнання її права власності на 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1

Колегія суддів не може погодитися з рішенням суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає, оскільки суд не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, судовим рішенням порушуються права апелянта.

Так, колегією суддів встановлено, що 20.08.2009 р. між ОСОБА_8 (Відчужувач за текстом договору) та ОСОБА_11 (Набувач за текстом договору) було укладено договір довічного утримання, зареєстрований в реєстрі за № 7-1802 державним нотаріусом Дев'ятої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 (а.с.158-159).

Відповідно до п.1.1 вказаного договору ОСОБА_8 зобов'язався передати, а ОСОБА_11 прийняти у власність 1/2 частину житлового будинку в АДРЕСА_1, на умовах договору.

Відповідно до п.4.3 договору довічного утримання право власності виникає у ОСОБА_11 з моменту його нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору в органах, які здійснюють державну реєстрацію.

Витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів № 7633235 від 20.08.2009 р. підтверджується, що 20.08.2009 р. договір довічного утримання було зареєстровано за реєстраційним № 3582309 (а.с.160).

Згідно з довідкою форми 3 виданою 07.07.2009 р. за № НОМЕР_1 «Голосіївприватсервіс» Голосіївської районної в м. Києві Ради ОСОБА_13 проживав разом з ОСОБА_7 та ОСОБА_4 та був зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 з 05.04.2007 р. (а.с.156).

Згідно з ст. 745 ЦК України, в редакції станом на день укладання договору, договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 748 ЦК України, набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 3,4 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Як вказувалося вище, зазначений договір довічного утримання було посвідчено нотаріально та зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, який є предметом даного спору, перейшло від ОСОБА_7 до ОСОБА_11

Тобто, на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3. ОСОБА_7 вже не володів зазначеним нерухомим майном.

ІНФОРМАЦІЯ_4. ОСОБА_11 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 (а.с.164)

Апелянт же є сином та спадкоємцем ОСОБА_11, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_4 (а.с.165).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вказані обставини не з'ясував, не встановив коло осіб які мають право на спірне майно, спадкову справу не витребував та не перевірив обставини відмови позивачу у видачі свідоцтва на спадщину, що призвело до ухвалення судового рішення з порушенням прав ОСОБА_1

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2014 року скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки існує спір щодо спадкового майна.

Керуючись ст.ст. 218, 303-304, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 за довіреністю - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді