Рішення № 67892573, 13.07.2017, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/14067/16-ц

Провадження № 2/127/720/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(заочне)

13 липня 2017 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Жмудя О.О., при секретарі Бедрак М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 15 травня 2012 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_2 у відділі ДРАЦС Віфнницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис № 673. Від шлюбу в них народилась донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З лютого 2015 року сімейне життя між сторонами почало погіршуватися, що призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Позивач зазначає, що вони мають різні погляди на шлюб та сім'ю. ОСОБА_2 постійно нехтувала сімейними цінностями, між ними постійно виникали сварки, свідком яких нерідко була їх донька. Також відповідач веде аморальний спосіб життя, регулярно зловживала алкогольними напоями та одного равзу навіть заволоділа чужими коштами і цінностями, які перебували на зберіганні позивача. Так, з вересня 2015 року ведення спільного господарства та сумісне проживання між сторонами було припинено. В зв'язку з цим, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2016 року шлюб між сторонами був розірваний.

Позивач зазначає, що 18 листопада 2015 року ОСОБА_2 взагалі зникла переставши виходити на зв'язок, з донькою не спілкується і не цікавиться нею. Відповідач жодним чином не піклується про дочку, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться її успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, на забезпечує харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини. Таким чином, про доньку піклується лише позивач, тому він вважає, що ОСОБА_3 має проживати з ним в приватному будинку по АДРЕСА_1. Крім того, відповідач погрожувала йому, що забере дитину для спільного проживання за невідомою для нього адресою. Разом з тим, ОСОБА_2 не має постійної роботи та заробітку, має схильність до вживання спиртних напоїв та розтрати цінних речей, не має постійного місця проживання, що може негативно позначитись на вихованні дитини. ОСОБА_1 любить свою доньку та спроможній забезпечити її всім необхідним, тому він звернувся до суду з даним позовом та просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та визначити місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишивши її проживати разом з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1

Під час розгляду справи по суті позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог від 20.10.2016р., відповідно до якої ОСОБА_1 просить визначити місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишити її проживання разом з батьком - ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_1.

Однак, згодом позивачем було повторно подано заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої він просив:

-заяву про уточнення позовних вимог, подану до суду 20.10.2016 року, не розглядати;

-позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2;

-визначити місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишити її проживати разом з батьком - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, за адресою: АДРЕСА_1.

В судове засідання позивач не з'явився, надавши клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про причини своєї неявки суд не повідомила, хоча про дату, час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином. За таких обставин, відповідно до 224 ЦПК України суд ухвалив заочне рішення у відсутність відповідача на підставі наявних в справі доказів, оскільки позивач не заперечив проти такого порядку вирішення справи.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, надавши суду письмові заперечення (а.с. 139-141).

Представник третьої особи орган опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради в судове засіданняне з'явилася, надавши суду заяву з проханням розглядати справу у її відсутність. Також просить врахувати висновок органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 26.04.2017 року.

Дослідивши матеріали справи, матеріали перевірки звернення ЖЄО № 17806, висновок № 20594 по матеріалах ЖЄО № 29901, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

З відміток, зроблених в паспорті громадянина україни, суд вбачає, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6-7).

Згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_2, виданого 15.05.2012 року, судом встановлено, що 15 травня 2012 року між позивачем та відповідачем зареєстровано шлюб у відділі ДРАЦС Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, про що зроблено актовий запис № 673 (а.с. 12).

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 19.09.2012 року, судом встановлено, що батьками неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 13).

Також, судом встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19.01.2016 року позов ОСОБА_1 задоволений та шлюб ОСОБА_1 з ОСОБА_2 зареєстрований 15.05.2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис № 673 - розірвано (а.с. 15). Дане рішення суду набрало законної сили 30.01.2016 року.

З відміток, зроблених в трудовій книжці позивача, встановлено, що останій з 4 жовтня 2013 року ніде не працює (а.с. 41-44). Однак, має дві вищі освіти за спеціальністю «Менеджмент організацій» та «Правознавство», а також пройшов навчання з інтенсивного семінару на тему «Основи банківської справи та фінансовий аналіз малих та мікро- підприємств» (а.с. 45-47).

Відповідно до довідки квартального комітету «Малі Хутори Центр» № 2211 від 11.12.2015 року, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1. Його сім'я складається з: ОСОБА_7 - матір, ОСОБА_8 - батько, ОСОБА_9 - сестра та ОСОБА_3 - доньки (а.с. 48).

Згідно характеристики дошкільного навчального закладу № 18 від 16.09.2016 року, ОСОБА_3 відвідує ДНЗ №18 «Зірка» з вересня 2014 року. З квітня 2016 року батько ОСОБА_1 оплачує перебування дитини у ДНЗ, культурні заходи, приводить та забирає ОСОБА_3 з навчального закладу. Допомогу у догляді за дитиною надають його батько та мати. До дитячого закладу дитина приходить доглянута, охайно одягнена. З квітня 2016 року мати ОСОБА_2 не відвідувала загально садові заходи (батьківські збори, відкриті заняття, святкові ранки) в дошкільному навчальному закладі не з'являється, не телефонувала і не зверталась особисто до вихователів та завідуючої ДНЗ з невідомих причин (а.с. 65). Також в матеріалах справи присутня ще одна характеристика даного закладу в якій вказано, що до квітня 2016 року вихованням дитини займалась її мати ОСОБА_2, а потім в закладі не з'являлася, не телефонувала і не зверталась, оскільки перебувала за кордоном (а.с. 152).

Матеріалами справи встановлено, що позивач звертався до правоохоронних органів з заявою щодо прийняття міри по встановленню місцезнаходження його дружини ОСОБА_2, яка 18 листопада 2015 року без повідомлення залишила місце проживання та не відповідає на телефонні дзвінки (а.с. 16). Даний факт підтверджується протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 24.11.2015 року (а.с. 16). З витягу з кримінального провадження № 12015020010007930, вбачається, що вказана заява було внесена до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України (а.с. 17). Під ча досудового розслідування було допитано подругу відповідача - ОСОБА_11 та її сестру ОСОБА_12, які повідомили, що ОСОБА_2 виїхала на закробітки в Поліщу 18.11.2015р.За кордоном остання мала перебувати приблизно місяця (а.с. 18, 19-20).

Згідно постанови слідчого слідчого відділу Вінницького відділу поліції ГУ НГаціональної поліції у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_13 від 28.11.2015 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015020010007930 від 24.11.2015 року, було закрите у зв'язку з тим, що встановлена відсутність події кримінального правопорушення (а.с. 22).

Також, з виписки № 15314 від 21.09.2015 року, судом встановлено, що ОСОБА_1 було завдано тілесні ушкодження його дружиною під час сварки (а.с. 27).

Суд зазначає, що в судовому засіданні були витребувані та оглянуті: висновок № 20594 по матеріалах ЖЄО № 29901 від 18.09.2015 року (щодо прийняття міри відносно ОСОБА_2., яка забрала з квартири гроші та золото і здала в ломбард) та матеріали перевірки звернення № 17806 по факту повідомлення ОСОБА_1 щодо встановлення місця знаходження його колишньої дружини ОСОБА_2

Суд критично ставить до письмових заяв відповідача ОСОБА_2, адресованих Службі у справах дітей ВМР, про надання їй допомоги в побаченні з донькою, оскільки вони були написані в період перебування даної справи в суді. Тобто до звернення в суд позивачем з позовом про позбавлення батьківських прав, відповідач ні до кого не зверталася з приводу усунення перешкод в спілкуванні з донькою.

Також суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що вона здійснювала догляд за дитиною в медичному закладі, оскільки це відбувалося ще 2013, 2014 та 2015 років, тобто за час перебування її в шлюбі з позивачем (коли вони проживали однією сім'єю). Жодних доказів її догляду за донькою після розірвання шлюбу, відповідачем не надано.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 відвідувала свою доньку ОСОБА_3 в дошкільному навчальному закладі №18, а саме: у квітні 2016 року - 1 день; у травні 2016 року - 1 день; у червні 2016 року - 15 днів; у липні 2016 року - заклад не рацював; у серпні 2016 року - 5 днів; у вересні 2016 року - 10 днів; у жовтні 2016 року - 2 дні; з 19.10.2016 року - 04.11.2016 року - дитина заклад не відвідувала (а.с. 151). Слід зазначити, що відвідувати дитину від 1 до 15 днів на місяць, це є не достатнім часом для виховання дитини.

З акту від 12.09.2016 року, складеного сусідами позивача ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та завіреного головою квартального комітету «Малі Хутори Центр», встановлено, що власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_8 В даному будинку зареєстровані також ОСОБА_7 - дружина, ОСОБА_1 - син (позивач), ОСОБА_3 - онука та ОСОБА_2 - колишня невістка, яка з 19 березня 2015 року не проживає в даному будинку (а.с. 67).

Крім того, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2016 року позов ОСОБА_8 задоволений та визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 (а.с. 120-121). Дане рішення набрало законної сили 04.10.2016 року. Отже, відповідач ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, з 29.05.2013 року по 05.10.2016 рік, що підтверджується довідкою квартального комітету «Малі Хутори-Центр» № 2396 від 08.12.2016 року (а.с. 122).

З аналізу вищевказаних документів та пояснень позивача, суд прийшов до висновку, що донькою ОСОБА_3 опікується лише її батько, а відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини тому, суд прийшов до висновку, що відповідач не виконує свого обов'язку щодо утримання доньки та її виховання.

Згідно висновку органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 26.04.2017 року позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є доцільним. Також зі змісту даного висновку вбачається, що з часу повернення з-за кордону у вересні 2016 року по теперішній часОСОБА_2 бачилась з долнькою лише один раз, не цікавиться її життям, не бере участі в її вихованні та на засідання комісії не з'явилась.

Слід зазначити, що висновком органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 20.10.2016 року позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, було визнано не доцільним, оскільки мати дитини зазначила, що дуже любить доньку та має намір повернути її собі на виховання (а.с. 93-94). Отже, органом опіки та піклування Вінницької міської ради було надано шанс відповідачу відновити стосунки з донькою, почати з нею спілкуватись, піклуватись, виховувати та вчинити дії щоб донька проживала з нею. Проте, як вбачається з наступного висновку, ОСОБА_2 не вживала жодних дій для зближення з донькою, а взагалі припинила цікавитись її життям та вихованням.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із ч. 2 ст. 157 СК України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачено, що мати може бути позбавлена судом батьківських прав, якщо вона ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

В п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що матір дитини ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, вихованням доньки не займається, не піклується про неї, матеріально не утримує, суд приходить до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Щодо вимоги про визначення місця проживання дитини, тосудом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.ч. 6 - 9 ст. 7 СК України, жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до положень ст.ст.1-3 Конвенції ООН "Про права дитини" в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

Вище вказаною Декларацією прав дитини, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Згідно із ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (ч.1 ст. 161 СК України).

Частиною 2 ст. 161 СК України визначено, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

З пояснень, наданих в судовому засіданні позивачем, вбачається, що ОСОБА_2 не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями та своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Дані обставини не були спростовані в судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_4

Згідно із ст. 141 СК України, мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтями 11, 15 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї разом з батьком або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитини, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Декларація прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, яка знайшла своє відображення і в Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ) як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Судом прийнято до уваги, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. На що також звернув увагу Верховний Суд України в п. 18 Постанови Пленуму від 21.12.2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя".

Судом прийнято до уваги, що вирішуючи даний спір, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своєї дитини, суд повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітньої. При цьому судом враховано, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, вік дитини та її прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Разом з цим судом встановлено, що відповідачем не було надано суду жодного доказу того, що вона має самостійний дохід, не зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, тобто нею не спростовано обставини, які сприять розлученню малолітньої ОСОБА_3 з матір'ю.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною другою ст. 60 ЦПК України визначено, що докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Згідно із ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч. 4 та ч. 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

При ухваленні даного рішення суд також враховує вимоги п. 2 Декларації прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, яка знайшла своє відображення і в Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ) про те, що дитині повинні бути надані можливості і сприятливі умови, які б дозволили їй розвиватися розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи і гідності при найвищому забезпеченні інтересів дитини.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на оплату судового збору в розмірі 580,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.1-3 Конвенції ООН "Про права дитини", ст. 51 Конституції України, ст.ст. 11, 12, 15 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", ст.ст. 15, 29 ЦК України, ст.ст. 7, 141, 150, 157, 160, 161, 164 СК України, ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, батьківських прав стосовно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визначити місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишивши її проживати разом з батьком - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_8, за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Позивачем та третьою особою рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя О.О. Жмудь