Постанова № 67890117, 18.07.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2017 р. Справа № 922/6287/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Пелипенко Н.М. , суддя Пушай В.І.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Іванцова Я.І., дов.б/н від 05.04.2017 (у справі)

відповідача - Фісатіді Г.Д., дов.б/н від 24.102.2015 (у справі)

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Торгово-комерційна фірма "Дана" (вх.№1893Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 23.05.2017 у справі № 922/6287/15

за позовом Приватного підприємства "Торгово-комерційна фірма "Дана", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Салтівський м'ясокомбінат", м. Харків

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_4, м.Харків

про припинення права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року позивач - ПП "Торгово-комерційна фірма "Дана", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "Салтівський м'ясокомбінат", м. Харків, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 22.01.2016, просив суд:

- витребувати з ТОВ "Салтівський м'ясокомбінат" на користь ПП "Торгово-комерційна фірма "Дана" нежитлові приміщення №№83, 84, загальною площею 26,4кв.м., цокольного поверху в літ. "А-5" по АДРЕСА_1, які зареєстровані за ТОВ "Салтівський м'ясокомбінат" як нежитлова будівля в літ. "Ж", по АДРЕСА_1;

- припинити право власності ТОВ "Салтівський м'ясокомбінат" на нежитлову будівлю літ. "Ж", по АДРЕСА_1, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 18.03.2015, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., зареєстрованого за №749, та договору купівлі-продажу від 18.03.2015, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., зареєстрованого за №747, та яке було зареєстроване на підставі рішення №20092258 від 18.03.2015 про державну реєстрацію права власності на 1/2 частину нежитлової будівлі літ. "Ж" по АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 9087475) та рішення №20095236 від 18.03.2015 про державну реєстрацію права власності на 1/2 частину нежитлової будівлі літ. "Ж" по АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 9088948), прийнятих приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., шляхом скасування запису про право власності №9088948 та запису про право власності №9087475.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.05.2017 (суддя Калантай М.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач із вказаним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 23.05.2017 у справі №922/6287/15 скасувати, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що судом першої інстанції до спірних правовідносин не було застосовано норми ч. 1 ст. 387, ч. 1 ст. 388, ч. 1, 2, 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України, що є порушенням норм матеріального права. Також, судом першої інстанції було застосовано до спірних правовідносин норми ст. 16 ЦК України та інших нормативних актів, щодо позовної вимоги про припинення права власності відповідача на об'єкт нерухомості в аспекті порушення прав позивача. Місцевий господарський суд не взяв до уваги обставини, встановлені рішенням апеляційного суду Харківської області від 17.11.2015 у справі №2027/10520/12, щодо наявності прав позивача на спірний об'єкт нерухомості, що є порушенням норм процесуального права, а саме: ч.3 ст. 35 ГПК України.

Представник позивача в судому засіданні підтримав апеляційну скаргу та її вимоги.

Відповідач, ТОВ «Салтівський м'ясокомбінат», надав відзив на апеляційну скаргу, в якому погоджується із рішенням суду першої інстанції, вважає його законним та обґрунтованим, в зв'язку з чим просить залишити рішення господарського суду Харківської області від 23.05.2017 без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

В ході судового засідання представник відповідача підтримала доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу.

ФОП ОСОБА_4, який є третьою особою по справі на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору, не скористався правом на участь у судовому засіданні, про причини неявку суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про день та час розгляду справи.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, встановлений процесуальним законом строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, виходячи з того, що явка третьої особи не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права передбачені ст. 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника третьої особи, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

22.03.1997 ТОВ "Торгово-комерційна фірма "Дана" придбало нежитлові приміщення (літ. А-5), цегляні, загальною площею 453,1кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення №1079-В-С, укладеного з Представництвом Фонду державного майна України в м. Харкові (т. 1 а. с. 122-125).

06.10.1997 зазначене нежитлове приміщення було передано підприємству позивача, про що складено відповідний акт №1079-В-С прийому-передачі майна нежитлового приміщення (літ. "А-5") №1-39, загальною площею 453,1кв.м (т. 1 а. с 126).

09.10.1997 Харківське міське бюро технічної інвентаризації зареєструвало нежитлові приміщення №1-39 загальною площею 453,1кв.м. по АДРЕСА_1 за ТОВ "Торгово-комерційна фірма "Дана", про що було зроблено відповідний запис в реєстрову книгу та присвоєно реєстровий номер №1922 (т. 1 а.с 127).

За даними Технічного паспорту на житловий будинок державного, громадського житлового фонду житлово-будівельних кооперативів, який було складеного Харківським міським бюро технічної інвентаризації станом на 18.10.1994, до складу даного нерухомого майна входили нежитлові приміщення 1-39, загальною площею 453,1 кв.м.

За даними Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №8701751 від 20.10.2005 нежитлові приміщення №1-39 в літ. "А-5" загальною площею 453,1 кв.м по АДРЕСА_1 зареєстровані на праві приватної власності за ПП "Торгово-комерційна фірма "Дана" (т. а.с 131).

Переліченими документами підтверджується факт виникнення у позивача права власності на нежитлові приміщення №1-39 в літ. "А-5" загальною площею 453,1 кв.м по АДРЕСА_1.

30.01.2015 позивачем було розпочато реконструкцію нежитлових приміщень по АДРЕСА_1, що знайшло відображення у декларації про початок виконання будівельних робіт, згідно якої загальна площа будівлі відповідно до проектної документації складатиме 607,8 кв.м (т. 1 а.с 154-156).

Станом на 20.02.2015 КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" було складено Технічний паспорт на нежитлові приміщення цокольного поверху 1-4, 4а, 5-22, 26-31, 33, 35, 39, 73-88 житлового будинку АДРЕСА_1 (інвентаризаційний номер 61540, реєстровий номер 1922).

31.03.2015 в Департаменті ДАБІ у Харківській області зареєстровано декларацію позивача про готовність об'єкта "Реконструкція нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 під магазин продовольчих та непродовольчих товарів" до експлуатації (т. 1 а. с. 211-214).

28.05.2015 позивач отримав свідоцтво про право власності нежитлові приміщення цокольного поверху №1-22, 4а, 26-31, 33, 35, 39, 73-88 загальною площею 607,8 кв.м в літ. "А-5" по АДРЕСА_1, відомості про що були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (номер запису про право власності №9825925) (т. 1 а.с 221).

13.07.2012 рішенням Московського районного суду м. Харкова у справі №2027/10520/12 за позовом ОСОБА_4 до Харківської міської ради про визнання права власності було визнано за ОСОБА_4 право приватної власності на нежитлові будівлі, які розташовані по АДРЕСА_2.

А 31.08.2012 додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова по тій же самій справі за ОСОБА_4 було визнано право власності на нежитлову будівлю в літ. "Ж" загальною площею 28,4 кв.м по АДРЕСА_1.

Станом на 26.07.2012 Харківським міським бюро технічної інвентаризації було складено технічний паспорт на громадський будинок нежитлову будівлю літ. "Ж" по АДРЕСА_1, інвентаризаційний номер №91619, реєстровий номер 1922.

03.09.2012 між ОСОБА_4, як орендодавцем та ТОВ "Салтівський м'ясокомбінат", як орендарем, укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого відповідач прийняв у строкове платне користування нежитлову будівлю літ. "Ж" загальною площею 28,4 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 10).

18.03.2015 року між ОСОБА_4, як продавцем, та ТОВ "Салтівський м'ясокомбінат", як покупцем, укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Остапенко Є.М., зареєстрованим в реєстрі за №747, за умовами якого ОСОБА_4 продав, а ТОВ "Салтівський м'ясокомбінат" купив 1/2 частину нежитлової будівлі літ. "Ж" загальною площею 28,4 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 127-130).

Вищевказані відомості про набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю літ. "Ж" загальною площею 28,4 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, стали підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (номери записів про право власності №9087475 та №9088948), що підтверджується відповідними витягами з даного реєстру №35094534 та 35100144 від 18.03.2015.

Тобто, відповідно до згаданих матеріалів справи відповідач, ТОВ «Салтівський мясокомбінат», набув право власності на нежитлову будівлю літ."Ж" загальною площею 28,4 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договорів купівлі-продажу від 18.03.2015, укладених з ОСОБА_4, у власності якого дана будівля перебувала з 2012 року.

В матеріалах справи також наявний висновок судової будівeльно-технічної експертизи №7152 від 31.03.2017, відповідно до якого: нежитлова будівля літ. "Ж", загальною площею 28,4 м2. (згідно технічного паспорту КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", реєстровий номер №1922, інвентаризаційна справа №91619 від 26.07.2012 по АДРЕСА_1); нежитлові приміщення №№83, 84 загальною площею 28,4 м2 в цокольному поверсі будівлі літ."А-5" (згідно технічного паспорту КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" реєстровий номер №1922, інвентаризаційна справа №61540 від 20.02.2015 по АДРЕСА_1); громадський будинок літера "Ж-1", загальною площею 26,1 м2 (згідно технічного паспорту КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", інвентаризаційна справа №91619 від 22.01.2016 по АДРЕСА_1) є тотожними (т. 2 а.с. 208-220).

Позивач, не погодившись із зазначеним додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 31.08.2012 у справі №2027/10520/12, оскаржив його в апеляційному порядку. В результаті чого, рішенням апеляційного суду Харківської області від 17.11.2015 дане додаткове рішення було скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Харківської міської ради про визнання права власності на нежитлову будівлю в літ. "Ж" загальною площею 28,4 кв.м по АДРЕСА_1.

Позивач вважає, що відповідач, який зареєстрував своє право власності на спірне майно, перешкоджає йому здійснювати своє право власності, в зв'язку з чим був змушений звернутися до господарського суду за захистом своїх прав.

У відповідності до статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності, керуючись законом (стаття 43 Господарського процесуального кодексу України).

Аналізуючи обставини справи, надаючи правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку матеріалів справи, колегія суддів вважає, що у даному спірному випадку заявлений позов не ґрунтується на жодних нормах чинного законодавства, якими врегульовано правовідносини сторін, а наведені позивачем в підтвердження своїх позовних вимог доводи, не можуть бути підставами для їх задоволення.

Право власності, яке є предметом позову в даному випадку, регулюється розділом І книги третьої Цивільного кодексу України.

Із змісту положень ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України вбачається, що саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За приписами ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1 і 2 даної норми).

Згідно статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Положеннями цієї статті закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, тобто право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

На необхідності дотримання вказаної правової позиції було наголошено неодноразово Верховним Судом України, безпосередньо в постанові №6-104цс13 від 18 грудня 2013 року, Аналізі деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ.

Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

Незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише в передбачених законом випадках (ст. 388 Цивільного кодексу України), а саме: у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі інших шляхом; у всіх випадках добросовісного заволодіння річчю на підставі безвідплатного договору з особою, яка не мала права на її відчуження.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відтак, добросовісний набувач є правомірним власником майна у всіх випадках за виключенням наявності обставин, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України. Такі обставини підлягають доведенню в судовому порядку, як окремі підстави позову.

При цьому, тільки наявність судового рішення про витребування майна в порядку 388 Цивільного кодексу України зумовлює позбавлення добросовісного набувача прав власності з одного боку та поновлення такого права у першого власника. Більш того, наявність такого рішення, як зазначив Верховний Суд України є підставою для реєстрації права власності.

Статтею 334 Цивільного кодексу України визначений момент набуття права власності за договором. Так, частиною 4 статті 334 ЦК України встановлено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, виходив з того, що позивач не надав суду належних доказів на підтвердження того, що спірне майно було створено внаслідок здійсненого саме позивачем будівництва (реконструкції), що спірне майно находилось у володінні позивача, починаючи саме з 2012 року та до завершення реконструкції у 2015 році, що позивач був власником майна на момент прийняття додаткового рішення Московським районним судом м. Харкова від 31.08.2012 у справі №2027/10520/12 та на момент придбання даного майна відповідачем за договорами купівлі-продажу від 18.03.2015, а тому воно вибуло саме з його володіння.

В своїй апеляційній скарзі позивач наголошує на тому, що незаконність набуття права власності ОСОБА_6 на спірні будівлі, було встановлено рішенням апеляційного суду Харківської області від 17.11.2015, тобто, на думку позивача, на даний час відпали правові підстави, відповідно до яких було зареєстровано право власності на спірні будівлі за ОСОБА_6

Крім того, позивач знову наводить висновок судової будівельно-технічної експертизи №7152 від 31.03.2017 відповідно до якого нежитлові будівлі літ. «Ж», загальною площею 28,4 кв.м, нежитлові будівлі №83, 84 загальною площею 28,4 кв.м та громадський будинок літера «Ж-1», загальною площею 26,1 кв.м по АДРЕСА_1 - є тотожними.

Так, на думку заявника апеляційної скарги, нежитлова будівля літ. «Ж» загальною площею 28,4 кв.м - є частиною приміщень цокольного поверху літ. «А-5» по АДРЕСА_1, а саме: приміщення №83, №84 загальною площею 26,4 кв.м інвентаризованих на замовлення ПП «ТКФ «Дана» у 2015 році.

При цьому позивач зазначає, що враховуючи, що спірна нежитлова будівля вибула з володіння позивача всупереч волі власника ПП «ТКФ «Дана» та вимог законодавства, у підприємства відповідача хоча й виникло право власності на нежитлову будівлю в порядку цивільно-правової угоди, проте було придбано у особи, яка не мала право на його відчуження.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись із такими твердженнями апеляційної скарги з наступних підстав.

По-перше, посилаючи на приписи статті 388 Цивільного кодексу України, яка встановлює права власника на витребування майна від добросовісного набувача, позивач повинен був довести, в тому числі, чи дійсно він є власником спірних нежитлових приміщень і чи вибули вказані приміщення з володіння власника без його волі.

Підтверджуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на лист КП «ХМБТІ» №6704 від 10.11.2015, відповідно до якого нежитлова будівля літ. «Ж» загальною площею 28,4 кв.м інвентаризована на замовлення ОСОБА_7 в 2012 році, помилково визначена як окрема нежитлова будівля, в той час як вказана будівля є частиною приміщень цокольного поверху лі. «А-5», а саме приміщень №№83, 84 загальною площею 26,4 кв.м, інвентаризованих на замовлення ПП «ТКФ «Дана» у 2015 році.

Однак, позивач не вказує на той факт, що 25.01.2016 та сама організація - КП «ХМБТІ» - своїм листом №1790003 повідомила, що при проведенні нової інвентаризації нежитлова будівля літ. «Ж» була помилково зазначена, як приміщення №№83, 84 площею 26,4 кв.м, розташовані у цокольному поверсі житлового будинку літ. «А-5» по АДРЕСА_1. За даними цього ж листа нежитлові приміщення літ. «Ж» було вперше про інвентаризовано 26.07.2012 (т. 2 ар. с 14).

Спростувань цього факту позивачем в суд апеляційної інстанції надано не було.

Таким чином, вказане підтверджує той факт, що станом на 26.0.2012 нежитлові приміщення літ. «Ж» площею 28,4 кв.м вже було побудовано і право власності на них було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В той же час, надані позивачем документи підтверджують той факт, що побудовані позивачем приміщення (до складу яких помилково були включенні приміщення №№83, 84) були лише у лютому 2015. Про це свідчать дати декларації про початок виконання будівельних робіт, а саме січень 2015; проведення інвентаризації побудованих (реконструйованих) об'єктів 20.02.2015 (до складу яких, як з'ясувалось було помилково віднесено приміщення №№83, 84); декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 31.03.2015; а також свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.05.2015.

У висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 02.09.2015 по справі №6-1168ц15, на який посилається позивач, йдеться мова про те, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Але, в даному випадку, скасоване судове рішення стосовно нежитлової будівлі літ. «Ж» було винесено 31.08.2012, а позивач побудував свої приміщення лише у 2015 році, як вже було зазначено раніше.

Таким чином, жодного доказу на підтвердження факту права власності на спірне нерухоме майно станом на 31.08.2012 (на момент винесення рішення суду), позивачем ані в суд першої інстанції, ані в суд апеляційної інстанції надано не було.

По-друге, стосовно висновку судової будівельно-технічної експертизи №7152 від 22.03.2017 відповідно до якого нежитлові будівлі літ. «Ж», загальною площею 28,4 кв.м, нежитлові будівлі №83,84 загальною площею 28,4 кв.м та громадський будинок літера «Ж-1», загальною площею 26,1 кв.м по АДРЕСА_1 - є тотожними, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що встановлений факт зовсім не підтверджує наявність права власності позивача на спірні приміщення.

Так, в даному висновку експерту було, окрім всього, поставлене питання чи має нежитлове приміщення №1 цокольного поверху літ. «Ж» єдиний конструктивний каркас з нежитловими приміщеннями цокольного поверху в літ. «А-5»? На яке експерт відповів, що приміщення мають схожу конструктивну схему - каркасну та відрізняються між собою оформленням фасадів, оздобленням стін, стель, колон. Встановити, чи мають спірні приміщення єдиний конструктивний каркас з іншими приміщенням - не надається можливим.

Тобто, експертом не було підтверджено того факту, що спірні приміщення були побудовані саме позивачем єдиним масивом із всіма іншими його приміщеннями.

Таким чином, позивачем ані в судів першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не було надано належних доказів на підтвердження того факту, що спірне майно було створено внаслідок здійсненого саме позивачем будівництва (реконструкції), що спірне майно находилось у володінні позивача, починаючи саме з 2012 року та до завершення реконструкції у 2015 році, що позивач був власником майна на момент прийняття додаткового рішення Московським районним судом м.Харкова від 31.08.2012 у справі №2027/10520/12 та на момент придбання даного майна відповідачем за договорами купівлі-продажу від 18.03.2015, а тому воно вибуло саме з його володіння. Крім того, слід зазначити, що позивач не звертався до суду із позовами до відповідача або третьої особи по справі щодо усунення перешкод у користуванні спірним майном починаючи з 2012 року.

Отже, суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку щодо необґрунтованості та неправомірності позовних вимог, в зв'язку з чим рішення господарського суду Харківської області від 23.05.2017 по справі № 922/6287/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Торгово-комерційна фірма «Дана» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 23.05.2017 по справі №922/6287/17 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Пушай В.І.