Рішення № 67889080, 14.07.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2017 р.Справа № 916/1065/17

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - Петров О.Е.,

від відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства „Київстар" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 30315,65 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 05.07.2017 р. оголошувалась перерва до 14.07.2017 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Приватне акціонерне товариство „Київстар" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги за договором № ЗП-107/13 від 26.09.2013 р. в загальній сумі 30315,65 грн., в т.ч. 23800,00 грн. - основного боргу, 2145,88 грн. - пені, 3586,88 грн. - інфляції, 782,89 грн. - 3% річних, посилаючись на наступне.

26.09.2013 р. між ТОВ «Голден Телеком» (оператор) та ФОП ОСОБА_2 (абонент) було укладено договір № ЗП-107/13 про надання телекомунікаційних послуг, відповідно до п. 1 якого оператор зобов'язується надавати абоненту телекомунікаційні послуги, що вказані в замовленнях, а абонент зобов'язується їх оплачувати у порядку, визначеному договором та умовами.

28.09.2013 р. між ТОВ «Голден Телеком» та ФОП ОСОБА_2 було укладено замовлення № 1 до договору № ЗП-107/13 від 26.09.2013р. на послугу фіксованого телефонного зв'язку "ІР-телефонної лінії через Інтернет".

03.10.2013 р. між ТОВ «Голден Телеком та ФОП ОСОБА_2 було укладено замовлення № 2 до договору на послугу фіксованого телефонного зв'язку «ІР-телефонної лінії через Інтернет». Також 03.10.2013 р. між ТОВ «Голден Телеком» та ФОП ОСОБА_2 було укладено замовлення № 3 до договору на послугу фіксованого телефонного зв'язку "ІР-телефонної лінії через Інтернет".

Наразі позивач вказує, що відповідно до п. 1.3 Статуту ПрАТ «Київстар» є правонаступником ТОВ «Голден Телеком», що припинилося внаслідок приєднання до ПрАТ «Київстар», стосовно всіх прав ТОВ «Голден Телеком», а також його зобов'язань перед усіма кредиторами і боржниками. Відтак, позивач вказує, що всі права та обов'язки оператора по вказаному договору з 22.07.2015 року перейшли від ТОВ «Голден Телеком» до ПрАТ «Київстар» (оператор).

Відповідно до п. 4 договору оплата наданих послуг здійснюється на умовах наступної оплати: до 20 числа наступного за розрахунковим періодом. Розрахунковим періодом за договором є місяць (з 1-го по останнє число календарного місяця). Інформацію про належну до оплати суму абонент отримує у рахунку на оплату, що надсилається абоненту оператором до 10 числа місяця наступного за розрахунковим періодом за адресою, що вказана у відповідному замовленні.

Як вказує позивач, останній виконав умови угоди та надав відповідачу телекомунікаційні послуги, а саме послуги фіксованого телефонного зв'язку "ІР-телефонні лінії через Інтернет".

Так, за ствердженнями позивача, на виконання умов договору останнім надано відповідачу телекомунікаційні послуги на загальну суму 23800,00 грн., однак відповідачем не здійснена оплата вказаних послуг, у зв'язку з чим у відповідача по особовому рахунку № НОМЕР_2 станом на 25 квітня 2017 р. існує заборгованість у вказаній сумі.

При цьому у зв'язку з несплатою відповідачем вказаних послуг позивачем здійснено згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних від простроченої суми в розмірі 782,89 грн. та інфляційних втрат в сумі 3586,88 грн., що заявлені до стягнення. Також за несвоєчасну оплату відповідачем наданих послуг позивач нарахував пеню в сумі 2145,88 грн., яку заявлено до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.05.2017 р. позовну заяву ПрАТ „Київстар" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1065/17, при цьому справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач у письмових запереченнях проти позовної заяви (а.с. 84-86) зазначив, що послугами міжнародного зв'язку від компанії «Київстар» ніколи не користувався, виключно міський і міжміський зв'язок. Міжнародні дзвінки, по яким виникла спірна заборгованість в сумі 30315,65 грн., не здійснював, а заявлені в позові телекомунікаційні послуги не отримував. За ствердженнями відповідача, сталося несанкціоноване використання даних SІР аккаунтів (логіни та паролі) відповідача, що дозволило невідомим особам здійснити дзвінки у міжнародному напрямку. При цьому відповідач вказує, що данні своїх SІР аккаунтів стороннім особам не передавав, також злом його офісного устаткування для крадіжки даних SІР аккаунтів неможливий, адже офісна локальна мережа захищена роутером Міkrоtік, а використовувані в офісі ІР-телефоні Grandstream не допускають витяг з них даних SІР аккаунтів. Компанія «Київстар» покладає всю відповідальність за збереження даних SІР аккаунтів на клієнта. Проте, як зазначає відповідач, в самій компанії «Київстар» доступ до цих даних має чимале коло осіб - починаючи від менеджера, що прислав дані SІР аккаунтів при укладенні договору, і закінчуючи технічними фахівцями. Відтак, на думку відповідача, ніщо не могло перешкодити співробітникові компанії «Київстар» передати дані клієнтів стороннім особам або скористатися ними самим позивачем.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.06.2017 р. про відкладення розгляду справи № 916/1065/17 у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів по справі зобов'язано позивача надати дані IP-адрес вихідних дзвінків абонента ФОП ОСОБА_2 та вузлів, з яких було здійснено з'єднання 23.11.2015 р.; деталізацію вихідних дзвінків абонента ФОП ОСОБА_2 за 23.11.2015 р.; перелік співробітників позивача, які отримували доступ до SIP аккаунтів абонента ФОП ОСОБА_2 у період з 26.09.2013 р. по 25.11.2015 р.

05.07.2017 р. представником позивача на виконання вимог ухвали суду від 15.06.2017 р. були надані письмові пояснення разом з витягом з автоматизованої системи розрахунків за послуги (білінгова система) ПрАТ «Київстар» щодо деталізації вихідних дзвінків абонента ФОП ОСОБА_2 за 23.11.2015 р. У вказаних поясненнях представником позивача повідомлено IP-адресу, з якої здійснювались дзвінки, а також вказано про відсутність інформації щодо переліку співробітників, які отримували доступ до SІР аккаунтів абонента ФОП ОСОБА_2

Наразі у судовому засіданні 05.07.2017 р. відповідачем надано довідку слідчого відділення Шевченківського ВП Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 04.07.2017 р., відповідно до якої розпочато досудове розслідування у кримінальному проваджені № 12017161500001982 від 04.07.2017 р. по факту того, що 23.11.2015 р. невстановлена особа самовільно здійснювала телефонні дзвінки з номерів, які згідно договору, укладеного з ПрАТ «Київстар», закріплені за Туристичним агентством «Академія Мандрівок». Сума матеріального збитку становить 24008,20 грн. Так, відповідач зазначив, що оскільки розпочато досудове розслідування, всі спірні моменти будуть з'ясовані та доведені відповідними доказами.

В судовому засіданні 14.07.2017 р. відповідачем було заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаною з нею іншою справою, а саме кримінального провадження № 12017161500001982. Наразі відповідач зазначив, що, на його думку, розгляд даної справи № 916/1065/17 є неможливим до закінчення досудового розслідування та встановлення істини по вказаному кримінальному провадженні про заволодіння SIP аккаунтів та незаконне здійснення міжнародних телекомунікаційних з'єднань.

Вказане клопотання відповідача судом залишено без задоволення у зв'язку з відсутністю передбачених ст. 79 ГПК України підстав для зупинення провадження у справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

26.09.2013 р. між ТОВ «Голден Телеком» (оператор) та приватним підприємцем ОСОБА_2 (абонент) було укладено договір № ЗП-107/13 про надання телекомунікаційних послуг, відповідно до п. 1.1 якого оператор зобов'язується надавати абоненту телекомунікаційні послуги, що передбачені у відповідних замовленнях, а абонент зобов'язується своєчасно їх оплачувати.

Згідно п. 1.2 договору перелік і обсяг замовлених телекомунікаційних послуг, а також організаційні та технічні умови їх надання зазначаються у замовленнях, що підписуються сторонами і є невід'ємною частиною цього договору.

За умовами п. 1.3 договору послуги надаються цілодобово, якщо інші умови їх надання не передбачені у замовленнях. Послуги починають надаватися з моменту підписання замовлення, якщо інше не вказано у замовленні. У разі, якщо замовлення передбачає виконання робіт щодо підключення кінцевого обладнання до телекомунікаційної мережі оператора (інсталяційних робіт) послуги починають надаватися з моменту прийняття

Абонентом виконаних інсталяційних робіт (п. 1.5.).

Спосіб розрахунків (авансування або післяоплата) вказується у замовленнях (п. 4.1 договору).

Згідно п. 4.2 договору у разі, якщо замовлення передбачає надання телекомунікаційних послуг в кредит (післяоплату) оплата наданих послуг здійснюється абонентом у десятиденний строк після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим. У разі неотримання рахунку до 15 числа місяця наступного за розрахунковим, абонент повинен звернутися до оператора для отримання рахунку та здійснити оплату до граничного строку, зазначеного у цьому договорі.

В п. 4.3 договору передбачено, що у разі, якщо замовлення передбачає надання телекомунікаційних послуг за попередньою оплатою, оплата здійснюється абонентом у десятиденний строк після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа поточного місяця. У разі неотримання рахунку до 15 числа поточного місяця, абонент повинен звернутися до оператора для отримання рахунку та здійснити оплату до граничного строку, зазначеного у цьому договорі.

У разі, якщо замовлення передбачає надання телекомунікаційних послуг за попередньою оплатою без виставлення рахунку, оплата здійснюється абонентом за допомогою ідентифікаторів, наданих йому оператором (п. 4.4 договору).

За умовами п. 4.5 договору оплата телекомунікаційних послуг здійснюється на підставі виставленого рахунку, якщо у замовленні не встановлено інше. Місце доставки рахунку - 65120 Одеса м. Магістральна вул., буд. 37Е, к. 46. У разі, якщо місцем доставки рахунку буде обрано е-mail адресу, абонент попереджається про те, що зважаючи на те, що передача інформації буде здійснюватися через мережу Інтернет, оператор не може гарантувати конфіденційність інформації, що передається (п. 4.6 договору).

В п. 6.1 договору передбачено, що останній вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє безстроково. При цьому кожна зі сторін має право розірвати договір або припинити дію окремого замовлення, письмово повідомивши про це іншу сторону не менше ніж за 30 днів до планованої дати розірвання. Абонент може розірвати договір або припинити окреме замовлення раніше лише у разі відсутності заборгованості за спожиті телекомунікаційні послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2013 р. між ТОВ «Голден Телеком» та ФОП ОСОБА_2 було укладено замовлення № 1 до договору № ЗП-107/13 від 26.09.2013 р. на послугу фіксованого телефонного зв'язку "ІР-телефонної лінії через Інтернет" в м. Одесі.

03.10.2013 р. між ТОВ «Голден Телеком та ФОП ОСОБА_2 було укладено замовлення № 2 до договору на послугу фіксованого телефонного зв'язку «ІР-телефонної лінії через Інтернет» в м Львів. Також 03.10.2013 р. між ТОВ «Голден Телеком» та ФОП ОСОБА_2 було укладено замовлення № 3 до договору на послугу фіксованого телефонного зв'язку "ІР-телефонної лінії через Інтернет" в м. Київ.

В подальшому юридичну особу ТОВ „Голден Телеком" було припинено шляхом його приєднання до ПрАТ «Київстар». Так, відповідно до п. 1.3 Статуту ПрАТ «Київстар» вказане Товариство є правонаступником ТОВ «Голден Телеком», що припинилося внаслідок приєднання до ПрАТ «Київстар», стосовно всіх прав ТОВ «Голден Телеком», а також його зобов'язань перед усіма кредиторами і боржниками.

Відтак, з огляду на вказане, позивач стверджує, що з 22.07.2015 року всі права та обов'язки оператора по вказаному договору № ЗП-107/13 від 26.09.2013 р. перейшли від ТОВ «Голден Телеком» до ПрАТ «Київстар» (оператор).

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 згідно ч. 2 ст. 901 цього ж Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Так, вищевказаний договір № ЗП-107/13 про надання телекомунікаційних послуг є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вказує позивач, на виконання умов договору ним надавались відповідачу телекомунікаційні послуги, а саме послуги фіксованого телефонного зв'язку "ІР-телефонні лінії через Інтернет". Так, за ствердженнями позивача, останнім надано відповідачу телекомунікаційні послуги на загальну суму 23800,00 грн., однак відповідачем не здійснена оплата вказаних послуг, у зв'язку з чим у відповідача по особовому рахунку № НОМЕР_2 станом на 25 квітня 2017 р. існує заборгованість у вказаній сумі.

Предметом позовних вимог позивача є заборгованість відповідача в сумі 23800,00 грн. у зв'язку з несплатою відповідачем наданих позивачем послуг фіксованого телефонного зв'язку "ІР-телефонні лінії через Інтернет" у міжнародному напрямку, що мали місце у листопаді 2015 року, згідно рахунку-фактури №27-24379772 від 30.11.2015 р.

Як зазначає відповідач у своїх письмових запереченнях на позов (а.с. 84-86), послугами міжнародного зв'язку від компанії «Київстар» ніколи не користувався, виключно міський і міжміський зв'язок. Міжнародні дзвінки, по яким виникла спірна заборгованість, не здійснював, а заявлені в позові телекомунікаційні послуги не отримував. За ствердженнями відповідача, сталося несанкціоноване використання даних SІР аккаунтів (логіни та паролі) відповідача, що дозволило невідомим особам здійснити дзвінки у міжнародному напрямку. При цьому відповідач вказує, що данні своїх SІР аккаунтів стороннім особам не передавав, також злом його офісного устаткування для крадіжки даних SІР аккаунтів неможливий, адже офісна локальна мережа захищена роутером Міkrоtік, а використовувані в офісі ІР-телефоні Grandstream не допускають витяг з них даних SІР аккаунтів.

Разом з тим вказані заперечення відповідача судом до уваги не приймаються, оскільки не підтверджені належними доказами. Більш того, згідно п. 8.2 замовлень № 1, 2, 3 до договору № ЗП-107/13 від 26.09.2013 р. саме абонент несе відповідальність за збереження та конфіденційність мережевих ідентифікаторів (власного логіну та паролю, які використовуються для доступу до послуги). До того ж згідно п. 8.1 замовлень оператор не несе відповідальності за можливі перебої у наданні послуг, якщо такі будуть викликані невірними налаштуваннями або роботою кінцевого обладнання абонента та/або програмного забезпечення, що використовується абонентом, або ж втратою абонентом ідентифікаторів доступу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про телекомунікації", абонентом є споживач телекомунікаційних послуг, який отримує телекомунікаційні послуги на умовах договору, котрий передбачає підключення кінцевого обладнання, що перебуває в його власності або користуванні, до телекомунікаційної мережі.

Згідно із ч. 4 ст. 33 Закону України "Про телекомунікації" споживач телекомунікаційних послуг зобов'язаний не допускати використання на комерційній основі кінцевого обладнання та абонентських ліній для надання телекомунікаційних послуг третім особам.

Так, за відсутності належних доказів використання абонентської лінії, наданої відповідачу, окрім останнього, що призвело до споживання міжнародного трафіку на спірну суму, суд доходить до висновку про виникнення обов'язку з оплати спірних послуг "ІР-телефонні лінії через Інтернет" саме у відповідача. Той факт, що за зверненням відповідача відкрито кримінальне провадження по вказаним відповідачем обставинам у запереченнях на позов, не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку сплати спірних послуг. При цьому у разі з'ясування факту здіснення послуг зв'язку третьою особою відповідач не позбавлений можливості заявити відповідні вимоги про відшкодування понесених ним збитків.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем телекомунікаційних послуг є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору № ЗП-107/13 від 26.09.2013 р. та чинного законодавства.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем правомірно відповідно до вимог законодавства України та умов договору виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 27-24379772 від 30.11.2015 р. для оплати за надані телекомунікаційні послуги на загальну суму 24008,20 грн. Факт отримання рахунку відповідачем під час розгляду справи було підтверджено. Так, з наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача вбачається, що сума боргу по вказаному рахунку з урахуванням оплат, що здійснювались відповідачем по іншим рахункам, станом на 21.03.2016 р. складає 23800,00 грн.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 33 Закону України "Про телекомунікації" споживачі телекомунікаційних послуг зобов'язані дотримуватися Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджує Кабінет Міністрів України, зокрема, виконувати умови договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення, у тому числі своєчасно оплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги.

Відповідно до п.п. 1 п.10 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 11.04.2012 року за № 295, надання телекомунікаційних послуг здійснюється за умови укладення договору про надання телекомунікаційних послуг між оператором, провайдером і споживачем згідно з основними вимогами, установленими комісією.

Пунктом 33 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 11.04.2012 року за № 295 передбачено, що телекомунікаційні послуги надаються за плату.

Споживач зобов'язаний виконувати умови договору, в тому числі своєчасно оплачувати отримані послуги (п.п. 6 п. 36 Правил).

Відповідно до п. 72 вказаних Правил розрахунки за отримані послуги на умовах наступної оплати здійснюються шляхом надсилання на адресу абонента рахунків або в інший спосіб відповідно до законодавства та договору. У разі здійснення розрахунків за отримані послуги на умовах наступної оплати абонент оплачує послуги після закінчення розрахункового періоду. Плата вноситься після отримання ним рахунка, але не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інше не встановлено договором відповідно до законодавства.

Згідно приписів п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наразі несплатою позивачу суми заборгованості за надані згідно договору № ЗП-107/13 від 26.09.2013 р. телекомунікаційні послуги відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної заборгованості в розмірі 23800,00 грн.

Разом з тим невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем послуг) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

При цьому боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Отже, оскільки оплата наданих послуг не була здійснена відповідачем своєчасно, у передбачений п. 4 договору строк, відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Преамбулою Закону України "Про телекомунікації", зокрема, встановлено, що цей Закон визначає права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами. Отже, Закон України "Про телекомунікації" є спеціальним законом, що регулює правовідносини з надання телекомунікаційних послуг.

Частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації" передбачено, що у разі затримки плати за надані оператором, провайдером телекомунікаційні послуги споживачі сплачують пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором договору № ЗП-107/13 від 26.09.2013 р. щодо здійснення оплати за телекомунікаційні послуги, суд вважає, що позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за несвоєчасну оплату вказаних послуг за період з 21.03.2016 р. по 25.04.2017 р. на відповідну суму боргу у заявленому періоді, виходячи з облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідний період прострочення, що складає в сумі 2145,88 грн., розрахунок якої додано до позову (а.с. 30-31).

Також, виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладених сторонами по справі договорах № 159/Э не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих йому позивачем послуг на проведення вантажно-розвантажувальних робіт не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих позивачем телекомунікаційних послуг за договором № ЗП-107/13 від 26.09.2013 р., суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на існуючу суму боргу за період з 21.03.2016 р. по 25.04.2017 р., що складають за розрахунком позивача (а.с. 30-31) 782,89 грн. Дослідивши здійснений позивачем розрахунок річних, суд вважає його арифметично правильним та обґрунтованим.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за період з 21.03.2016 р. по 25.04.2017 р. на загальну суму 3586,88 грн. з урахуванням наявної суми боргу за відповідний місяць та встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з обранням відповідного індексу інфляції у обраному періоді прострочення на існуючу суму боргу в розмірі 23800,00 грн. Відтак, вказані вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства „Київстар" про стягнення з відповідача заборгованості в загальній сумі 30315,65 грн. повністю обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Приватного акціонерного товариства „Київстар" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 30315,65 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідент.код НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства „Київстар" (03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 53, код ЄДРПОУ 21673832; п/р 26008010065101 в ПАТ „Альфа-Банк", МФО 300346) заборгованість за договором № ЗП-107/13 від 26.09.2013 р. про надання телекомунікаційних послуг в загальній сумі 30315/тридцять тисяч триста п'ятнадцять/грн. 65 коп.

3. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідент.код НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства „Київстар" (03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 53, код ЄДРПОУ 21673832; п/р 26008010065101 в ПАТ „Альфа-Банк", МФО 300346) витрати по сплаті судового збору в сумі 1600/одна тисяча шістсот/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 19 липня 2017 р.

Суддя В.С. Петров