Рішення № 67888757, 20.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2017Справа №910/8887/17Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Укрсвітлолізинг» до проПублічного акціонерного товариства «Українська залізниця» стягнення заборгованості у розмірі 228 856 грн. 42 коп. Представники:

від Позивача: Вулицька І.В. (представник за довіреністю);

від Відповідача: Божко В.П. (представник за довіреністю);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Укрсвітлолізинг» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 228 856 грн. 42 коп.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 29.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Укрсвітлолізинг» (Постачальник) та Державним територіально - галузевим об'єднанням «Південно - Західна залізниця» (Покупець) було укладено Договір поставки №ПЗ/Е-142521/НЮ, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність Покупцю товар, зазначений у Додатку №1 до даного Договору (Специфікація №1), а Покупець зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах даного Договору. Як зазначає Позивач, на виконання умов Договору він поставив товар на загальну суму в розмірі 125 950 грн. 02 коп., що підтверджується актом приймання - передачі, проте Відповідач всупереч умовам Договору не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість перед Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Укрсвітлолізинг» в розмірі 125 950 грн. 02 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» інфляційні у розмірі 70 028 грн. 20 коп., 3% річних у розмірі 8 385 грн. 20 коп. та пеню у розмірі 24 493 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2017 року порушено провадження у справі № 910/8887/17, судове засідання призначено на 21.06.2017 року.

21.06.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

21.06.2017 року в судове засідання з'явились представники сторін. В судовому засіданні представник позивача подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 02.06.2017 року, а представник відповідача вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 02.06.2017 року не виконав.

Суд прийшов до висновку про задоволення клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи.

Також, Суд, ознайомившись з матеріалами справи, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати:

1) Позивача здійснити обґрунтований розрахунок пені, 3% річних та інфляційних із зазначенням періоду початку прострочки Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" та закінчення такого нарахування, відповідно до вимог ч. 5 ст. 254, ст. 530 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України;

2) Відповідача надати докази на підтвердження оплати заборгованості за Договором №ПЗ/Е-142521/НЮ від 29.12.2014 року у розмірі 125 950,02 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 року відкладено розгляд справи на 12.07.2017 року, у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

10.07.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшов розрахунок на виконання вимог ухвали суду від 21.06.2017 року.

11.07.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 02.06.2017 року.

12.07.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для надання сторонам часу врегулювати спір мирним шляхом.

12.07.2017 року в судове засідання з'явились представники сторін. Представник відповідача вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 02.06.2017 року виконав не в повному обсязі, а саме, не надав відзив на позовну заяву, докази, що підтверджують направлення відзиву позивачу; оригінали та належним чином засвідчені копії документів в якості доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень на позовну заяву.

Суд прийшов до висновку про задоволення клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2017 року відкладено розгляд справи на 20.07.2017 року, у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду.

20.07.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким просив суд застосувати строк позовної давності до вимог Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Укрсвітлолізинг».

В судовому засіданні 20 липня 2017 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В судовому засіданні представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 20 липня 2017 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

29.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Укрсвітлолізинг» (Постачальник) та Державним територіально - галузевим об'єднанням «Південно - Західна залізниця» (Покупець) було укладено Договір поставки №ПЗ/Е-142521/НЮ, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність Покупцю товар, зазначений у Додатку №1 до даного Договору (Специфікація №1), а Покупець зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах даного Договору.

Відповідно до п.1.2 Договору найменування товару: щит обліку та управління електроопаленням 30 кВт.

Згідно з п.3.4 Договору днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками накладної (або акту приймання - передачі) на товар.

Сума цього Договору становить 125 950 грн. 02 коп. (п.4.1 Договору)

У п.5.2 Договору передбачено, що оплата за поставлений товар по даному Договору проводиться Покупцем протягом 40 днів з дати поставки товару, у відповідності з рахунком - фактурою на товар.

Пунктом 8.3 Договору передбачено, що за порушення строків оплати за поставлений товар Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення такої заборгованості, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Термін дії даного Договору встановлюється з моменту його підписання до 31.03.2015 року. в частині поставок товару, а в частині оплати за поставлений товар - до повного виконання. (п.12.1 Договору)

Додатком №1 до Договору поставки №ПЗ/Е-142521/НЮ від 29.12.2014 року Сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну, загальну суму 125 950 грн. 02 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №ПЗ/Е-142521/НЮ від 29.12.2014 року Позивач поставив товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується Актом приймання - передачі товару від 20.01.2015 року на суму 125 950 грн. 02 коп., видатковою накладною №1 від 20.01.2015 року.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Позивач зазначає, що Відповідач всупереч умовам Договору не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість перед Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Укрсвітлолізинг» в розмірі 125 950 грн. 02 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» інфляційні у розмірі 70 028 грн. 20 коп., 3% річних у розмірі 8 385 грн. 20 коп. та пеню у розмірі 24 493 грн. 00 коп.

Позивачем неодноразово (24.02.2015 р. №137, 01.04.2015 р. №163, 29.04.2015 р. №209, 09.02.2017 р. №07) були надіслані на адреси Козятинської станції електропостачання та Державного територіально - галузевого об'єднання «Південно - Західна залізниця» претензії з вимогами здійснити оплату за отриманий товар, що підтверджується відповідними фіскальними чеками та рекомендованими повідомленнями про вручення, які залишились без відповіді і виконання.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Укрсвітлолізинг» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору поставки №ПЗ/Е-142521/НЮ від 29.12.2014 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №ПЗ/Е-142521/НЮ від 29.12.2014 року Позивач поставив товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується Актом приймання - передачі товару від 20.01.2015 року на суму 125 950 грн. 02 коп., видатковою накладною №1 від 20.01.2015 року, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, проте Відповідачем не здійснена оплата за отриманий товар.

При цьому, Суд звертає увагу, що Покупцем за Договором поставки №ПЗ/Е-142521/НЮ від 29.12.2014 року є Державне територіально - галузеве об'єднання «Південно - Західна залізниця», проте оскільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014 року вирішено утворити публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту (код згідно з ЄДРПОУ 00034045), підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1, до яких увійшло Державне територіально - галузеве об'єднання «Південно - Західна залізниця», належним Відповідачем у даній справі є саме Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

У п.5.2 Договору передбачено, що оплата за поставлений товар по даному Договору проводиться Покупцем протягом 40 днів з дати поставки товару, у відповідності з рахунком - фактурою на товар.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що строк виконання Відповідачем грошового зобов'язання щодо оплати поставленого товару відповідно до умов Договору поставки №ПЗ/Е-142521/НЮ від 29.12.2014 року та ст. 530 Цивільного кодексу України на момент розгляду даної справи судом настав.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Укрсвітлолізинг» в розмірі 125 950 грн. 02 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату поставленого та прийнятого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 125 950 грн. 02 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 01.03.2015 р. по 18.05.2017 р. у розмірі 8 385 грн. 20 коп. та інфляційні у розмірі 70 028 грн. 20 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за Договором поставки №ПЗ/Е-142521/НЮ від 29.12.2014 року за загальний період прострочки з 01.03.2015 р. по 18.05.2017 р. у розмірі 8 385 грн. 20 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку прострочки Відповідача. Так, Позивач не врахував, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

У п.5.2 Договору передбачено, що оплата за поставлений товар по даному Договору проводиться Покупцем протягом 40 днів з дати поставки товару, у відповідності з рахунком - фактурою на товар.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що строк виконання Відповідачем грошового зобов'язання щодо оплати поставленого товару відповідно до умов Договору поставки №ПЗ/Е-142521/НЮ від 29.12.2014 року припадає на 01.03.2015 року, відповідно до ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України строк оплати настав 02.03.2015 року, а тому прострочка Відповідача почалась з 03.03.2015 року, а не з 01.03.2015 року, як зазначає Позивач.

Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за загальний період прострочки з 03.03.2015 р. по 18.05.2017 р. у розмірі 8 354 грн. 11 коп.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов»язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов»язання в зв»язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий Позивачем, вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних у розмірі 70 028 грн. 20 коп. за загальний період прострочки з 01.03.2015 р. по 30.04.2017 р. підлягають частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача, оскільки Позивач не врахував, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України). Таким чином, з Відповідача підлягає стягненню на користь Позивача інфляційні у розмірі 69 991 грн. 09 коп. за загальний період прострочки з 03.03.2015 р. по 30.04.2017 р.

Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 19.05.2017 р. по 17.12.2017 р. у розмірі 24 493 грн. 00 коп.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань» №14 від 17.12.2013 року)

Пунктом 8.3 Договору передбачено, що за порушення строків оплати за поставлений товар Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення такої заборгованості, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв»язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання за загальний період прострочки з 19.05.2017 р. по 17.12.2017 р. у розмірі 24 493 грн. 00 коп. вважає, що ця частина позовних вимог не підлягає задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача. Так, Позивач не врахував, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що строк виконання Відповідачем грошового зобов'язання щодо оплати поставленого товару відповідно до умов Договору поставки №ПЗ/Е-142521/НЮ від 29.12.2014 року припадає на 01.03.2015 року, відповідно до ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України строк оплати настав 02.03.2015 року, а тому прострочка Відповідача почалась з 03.03.2015 року. Таким чином, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування пені припинилось 03.09.2015 року.

В той же час, Позивачем заявлено до стягнення пеню за загальний період прострочки з 19.05.2017 р. по 17.12.2017 р., тобто поза межами шестимісячного періоду нарахування пені. Крім того, позовна заява подана Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Укрсвітлолізинг» 31.05.2017 року, що підтверджується відбитком поштового штемпелю на конверті, проте період нарахування пені визначено по 17.12.2017 року, тобто на майбутнє, що є неприпустимим з огляду на чинне господарське законодавство України. Тому, позовні вимоги Позивача в частині стягнення пені за загальний період прострочки з 19.05.2017 р. по 17.12.2017 р. у розмірі 24 493 грн. 00 коп. задоволенню не підлягають.

20.07.2017 року Відповідачем надано до суду заяву про застосування спеціального строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року)

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З урахуванням наведеного, оскільки Суд відмовляє Позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 24 493 грн. 00 коп., питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Таким чином, з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Укрсвітлолізинг» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 125 950 грн. 02 коп., 3% річних у розмірі 8 354 грн. 11 коп., інфляційні у розмірі 69 991 грн. 09 коп.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Укрсвітлолізинг» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м.Київ, ВУЛИЦЯ ТВЕРСЬКА, будинок 5, Ідентифікаційний код юридичної особи 40075815) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Укрсвітлолізинг» (01601, м.Київ, БУЛЬВ. Т. ШЕВЧЕНКА, будинок 16, Ідентифікаційний код юридичної особи 38519070) заборгованість у розмірі 125 950 (сто двадцять п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят) грн. 02 (дві) коп., 3% річних у розмірі 8 354 (вісім тисяч триста п'ятдесят чотири) грн. 11 (одинадцять) коп., інфляційні у розмірі 69 991 (шістдесят дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто одна) грн. 09 (дев'ять) коп. та судовий збір у розмірі 3 064 (три тисячі шістдесят чотири) грн. 43 (сорок три) коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 24 липня 2017 року.

Суддя О.В. Чинчин