Ухвала суду № 67887579, 21.07.2017, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

21 липня 2017 рокуЖитомирСправа № 806/475/17

Категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Капинос О.В.,

секретар судового засідання Недашківська Н.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної державної адміністрації, Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

13 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому позовних вимог просив змінити формулювання його звільнення, вказавши формулювання звільнення - 31.12.2016 року за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпПУ.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказав, що розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 07.12.2015 року був призначений на посаду начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації. На кінець 2016 року ним з власної ініціативи прийнято рішення про звільнення із займаної посади через те, що він не виконував посадові обов"язки, не з"являвся на робочому місці, перебував у відпустках та лікувався, про що 14.12.2016 року роботодавцю було подано заяву про звільнення із займаної посади за згодою сторін. Крім того, позивач вказав, що його звільнення було погоджено Міністерством екології та природних ресурсів України 30.12.2016 року, однак про даний факт роботодавець його не повідомив та розпорядження про звільнення не видав, хоча увесь цей період він місце роботи не відвідував, жодних посадових обов"язків не виконував. 26.01.2017 року Житомирською ОДА видано розпорядження про звільнення позивача за угодою сторін. Однак, позивач вважав, що його заява від 14.12.2016 року про звільнення за згодою сторін є фактично заявою про звільнення за власним бажанням (ч.1 ст.38 КЗпПУ), оскільки ініціатива розірвання трудових відносин виходила від нього і така заява подавалася лише для надання роботодавцю можливості отримати згоду Міністерства екології та природних ресурсів на його звільнення.

В подальшому, 19.06.2017 року позивачем у відповідності до ст.137 Кодексу адміністративного судочинства України подано заяву про зміну позовних вимог. Згідно поданої заяви позивач просив визнати незаконним його звільнення з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації, поновити на вказаній посаді з 27.01.2017 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Вказав, що заяви про звільнення не подавав, а тому його звільнення здійснено без законної підстави, у зв"язку з чим він має бути поновлений на попередньому місці роботи.

В судовому засіданні представник відповідача - Житомирської обласної державної адміністрації, заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв"язку з пропуском строку звернення до суду на підставі ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вважає, що позивачем пропущено місячний строк на звернення до суду щодо поновлення на роботі. В обґрунтування зазначеного клопотання зазначив, що позивач був ознайомлений із розпорядженням про його звільнення, оскільки копія цього розпорядження ним була додана до первісного адміністративного позову. Також, вказав, що позивачу було особисто видано на руки трудову книжку Управлінням екології 14.02.2017 року. Тобто, на момент звернення до суду із позовною заявою від 13.02.2017 року позивач був ознайомлений із звільненням, а тому мав право у місячний строк звернутися до суду про визнання незаконним його звільнення та поновлення на роботі. Крім того, вказав, що уточненням від 19.06.2017 року до позовної заяви від 13.02.2017 року в повній мірі змінюється формулювання позовних вимог, а тому вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з такими позовними вимогами.

Позивач проти даного клопотання заперечив, оскільки вважає причини пропуску строку звернення до суду поважними. Вказав, що із розпорядженням від 26.01.2017 року про його звільнення ознайомлений не був, а інформацію про його існування та копію отримав із засобів масової інформації. Крім того, в період, після видання спірного розпорядження, приймав участь в проведенні кримінального провадження відносно нього, а також проходив лікування, що позбавило можливості оскаржити звільнення з посади в судовому порядку. Просив відмовити в клопотанні.

Представник відповідача - Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації до суду не прибув, згідно поданої заяви просив розглядати справу без його участі.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 07.12.2015 року ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації (а.с.11).

Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 26.01.2017 року № 8-к позивач був звільнений із займаної посади із 27.01.2017 року за угодою сторін відповідно до п.3 ст.86 Закону України "Про державну службу", п.1 ст.36 КЗпПУ (а.с.10).

Позивач в обґрунтування поважності причин пропуску звернення до суду з позовом про поновлення на посаді посилається на те, що відповідач не ознайомив його із розпорядженням про його звільнення, а також вказує, що тривалий час лікувався та приймав участь в кримінальному провадженні, що перешкоджало оскаржити звільнення з роботи в установлений строк. Тому вважає, що строк звернення до суду ним пропущений з поважних причин.

Однак, суд не приймає до уваги такі доводи позивача, з огляду про наступне.

Відповідно до п. 15 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 99 КАС України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 3 ст. 99 КАС України).

Наведена норма Кодексу, дає підстави для висновку, що законодавцем чітко встановлено строк звернення до суду у спорах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби у один місяць, а також передбачено, що такий строк починає свій перебіг із моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, чинним процесуальним Законом обмежено право особи на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів певним строком. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно правових відносинах.

Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

В той же час, поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, в тому числі звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Однак, матеріали справи таких доказів не містять.

Фактичні обставини справи свідчать, що позивач подав позовну заяву до Житомирського окружного адміністративного суду 13.02.2017 року, що підтверджується штемпелем канцелярії суду.

Разом з тим, як вже зазначалося, в цій позовній заяві позивач просив змінити формулювання його звільнення, при цьому до адміністративного позову додав копію розпорядження голови Житомирської ОДА від 26.01.2017 року № 8-к про звільнення з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації (а.с.10).

Тобто, матеріалами справи підтверджується, що про існування такого розпорядження позивачу було відомо ще в лютому 2017 року, що ним не заперечувалося в ході розгляду справи. Крім того, на користь такого висновку свідчить і зміст поданої позовної заяви від 13.02.2017 року (а.с.4-6).

В подальшому позивач, до початку розгляду справи по суті - 19.06.2017 року подав до суду заяву про зміну повних вимог, а саме: просив визнати незаконним його звільнення з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації, поновити на вказаній посаді з 27.01.2017 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Тобто, фактично змінив матеріально-правові вимоги до відповідача, а відтак змінив предмет спору.

За приписами Кодексу адміністративного судочинства України сторони в адміністративному процесів наділені певним колом процесуальних прав.

Зокрема, ч. 1 ст.51, ч.1 ст.137 КАС України визначено, що позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Реалізація таких прав кореспондується з дотриманням позивачем певних обов"язків. Зокрема, такі наміри позивач має викласти в заяві, яка повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв, а також із такими вимогами позивач повинен звернутися в межах строків звернення до суду.

Таким чином, доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що з позовними вимогами про поновлення на роботі та стягнення втраченого заробітку позивач звернувся лише 19.06.2017 року, тобто з пропуском встановленого строку.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що у позовній заяві від 19.06.2017 року позивач просив поновити строк звернення до суду з вимогами про поновлення на роботі, що дає підстави для висновку, що позивач усвідомлював, що строк звернення до суду з цими вимогами ним пропущений.

Отже, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про їх порушення чи небажання вчинити дії, спрямовані на їх захист та поновлення, на думку суду, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Крім того, безпідставними є твердження позивача про те, що тільки з доказів, які були надані відповідачем до матеріалів справи, йому стало зрозуміло про існування спірного розпорядження, оскільки з ним його не знайомили.

Так, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали, так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю.

В судовому засідання встановлено, що про існування вищевказаного розпорядження, в тому числі про звільнення, позивач знав фактично ще в лютому 2017 року.

Зокрема, в позовній заяві, яка була подана до суду 13.02.2017 року, позивач чітко вказав, що 26.01.2017 року Житомирською ОДА видано розпорядження про його звільнення (а.с.5).

Представник відповідача пояснив, що з позивачем було проведено повний розрахунок при звільненні 27.01.2017 року та видано трудову книжку 14.02.2017 року.

Крім того, в судовому засіданні позивач пояснив, що з лютого 2017 року на роботу не виходив, оскільки його не допускали до робочого місця у зв"язку із звільненням. Разом з тим, із будь якими заяви про роз"яснення даної ситуації та отримання копії розпорядження про звільнення він до роботодавця не звертався.

Таким чином, про існування розпорядження про звільнення позивач знав ще в лютому 2017 року, тобто коли його не допустили до робочого місця, що свідчить про обізнаність в тому, що його звільнено з роботи. Тому, безпідставними також є доводи позивача про те, що йому не вручили копії розпорядження.

Суд вважає, що у даному випадку має місце не усвідомлення позивачем про порушення його права, а встановлення наявності правової підстави для звернення до суду з позовом, що не є тотожними поняттями.

Щодо доводів позивача про поважність причин пропуску звернення до суду через участь його в проведенні слідчих дій в межах кримінального провадження та перебування позивача на лікуванні суд зазначає наступне.

Так до матеріалів справи позивачем надано копії повісток про виклик його до суду і до слідчого, а також копії документів про звернення позивача до медичних закладів та проведення відповідних медичних досліджень (а.с. 46, 61, 86-110). Однак, такі докази позивачем були надані суду виключно для підтвердження поважності причин, через які позивач не міг з"явитися в судові засідання.

Крім того, суд погоджується з доводами представника відповідача, що порушення відносно позивача кримінального провадження не позбавляє його права звернутися до суду іншої юрисдикції з відповідними вимогами, в тому числі і про поновлення на роботі.

З огляду на викладене, суд вважає такі доводи позивача безпідставними та до уваги їх не приймає.

Додатково суд звертає увагу при вирішенні процесуального питання щодо дотримання строків звернення до суду і на практику Європейського суду з прав людини.

Так, у справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії" Суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У Справі "Пономарьов проти України" Європейський суд зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Однак, обґрунтування позивача про те, що йому не було відомо про існування оскаржуваного розпорядження, як вже зазначалося, не можуть вважатися поважною причиною пропуску строків звернення до суду.

Відтак доводи позивача про поважність причин пропуску строку звернення до Житомирського окружного адміністративного суду оцінюються критично.

Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Круз проти Польщі" виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Суд також звертає увагу на те, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Згідно ч.2 ст.100 КАС України позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивачем інших доказів про причини пропуску строку звернення до суду не надано, суд не знаходить підстав для висновку про наявність поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, оскільки об'єктивно у позивача були відсутні перешкоди вчасно звернутись до суду з позовом про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

Беручи до уваги наведені обставини, суд приходить до висновку, що позивачем строк звернення до суду пропущений без поважних причин, а тому позовну заяву залишає без розгляду.

Керуючись ст.ст.99 100, 160, 165, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України ,

у х в а л и в :

Клопотання представника Житомирської обласної державної обласної державної адміністрації задовольнити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Житомирської обласної державної адміністрації, Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації про визнання незаконним звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили у порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Капинос

Повний текс ухвали складений 25 липня 2017 року