Рішення № 67868101, 18.07.2017, Онуфріївський районний суд Кіровоградської області

справа № 399/296/17

провадження № 2/399/198/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2017 року Онуфріївський районний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді - Шуліки О.О., за участю секретарів судового засідання - Рясної В.В., Махлай К.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Онуфріївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу освіти Онуфріївської районної державної адміністрації Кіровоградської області про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди ,-

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом згідно якого прохає суд винести рішення, яким стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 51118,94 грн., відшкодувати суму в розмірі 191,62 грн. за затримку при звільненні, а також стягнути 10000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Судові витрати прохала покласти на відповідача.

14.07.2017 року ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги, а саме прохала суд винести рішення, яким стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 582,87 грн., відшкодувати суму в розмірі 56780,51 грн. за затримку при звільненні, а також стягнути 10000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Судові витрати прохала покласти на відповідача.

В судовому засіданні позивач та її представник уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі та прохали їх задовольнити.

Представник відповідача Самородченко О.Г. позовні вимоги не визнала та прохала у їх задоволені відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи ОСОБА_3 - в попередніх судових засіданнях заперечував проти задоволення позовних вимог та прохав у їх задоволені відмовити в повному обсязі.

Суд, заслухавши позивача, представника позивача, представника відповідача, представника третьої особи, вивчивши матеріали справи, повно і всебічно зясувавши обставини, дослідивши та проаналізувавши представлені докази в їх сукупності, встановив наступне.

В судовому засіданні встановлено, що з 28.03.2005 року позивач була призначена на посаду керівника гуртка будинку позашкільної роботи з учнівською молоддю тимчасово на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4 (наказ № 13 від 28.03.2005), а з 01.09.2006 року переведена на постійну роботу керівником гурткової роботи, 03.01.2012 року звільнена з посади керівника гурткової роботи Онуфріївського будинку позашкільної роботи з учнівською молоддю у порядку переведення на роботу в Онуфріївський районний дитячо - юнацький центр (наказ 1-к від 03.01.2012 року), що підтверджується копією трудової книжки.

04.01.2012 року позивача було призначено на посаду керівника гурткової роботи Онуфріївського районного дитячо-юнацького центру (наказ № 1-к від 04.01.2012 року). 24.04.2012 року назву закладу на підставі рішення Онуфріївської районної ради від 24.04.2012 року № 155 змінено на Онуфріївський районний центр дитячої та юнацької творчості, що підтверджується копією трудової книжки.

16 травня 2014 року відділом освіти Онуфріївської районної державної адміністрації було видано наказ № 117 про зміну істотних умов праці педагогічних працівників закладів освіти району та зобов»язано керівників закладів освіти району до 24 травня 2014 року попередити педагогічних працівників підвідомчих їм закладів про зміну їхніх істотних умов праці з 1 серпня 2014 року, що полягало у відміні 20% надбавки за престижність праці педагогічних працівників.

Згідно акту, затвердженим директором РЦДЮТ ОСОБА_5 23 травня 2014 року зафіксовано, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 керівники гурткової роботи Онуфріївського РЦДЮТ, ознайомились з наказом відділу освіти від 16.05.2014 року № 117 «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників закладів освіти району», проте відмовились від підпису про ознайомлення.

Наказом № 6-к від 30.01.2015 року позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади керівника гуртка Онуфріївського районного центру дитячої та юнацької творчості за власним бажанням ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ч. ч. 3, 4ст. 32 КЗпП Україниу зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6ст. 36 цього Кодексу.

За змістом ч. 3ст. 32 КЗпП України узв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовжені роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Змінами в організації виробництва і праці є, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У п. 31постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»роз'яснено, що згідно з ч. 3ст. 32 КЗпП України вмежах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміну істотних умов трудового договору проведено не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.

З вищевикладеного вбачається, що позивач повідомлена про зміну істотних умов праці за два місяці до відміни 20% надбавки за престижність праці педагогічних працівників.

Заяв про незгоду чи відмову продовжувати роботу в нових умовах праці після відміни 20% надбавки за престижність праці педагогічних працівників позивач не подавала, а також позивач не оскаржувала наказ про зміну істотних умов праці в судовому порядку, а тому суд вважає, що за період з вересня 2014 року по січень 2015 року позивач отримувала заробітну плату за відпрацьований час, що підтверджується довідкою - нарахування від 11.07.2017 року, а тому у задоволені позовних вимог щодо стягнення заборгованості по заробітній платі слід відмовити.

З приводу виплати середнього заробітку за час затримки, то суд приходить до наступного:

Фактичний розрахунок з позивачем було проведено 4 лютого 2015 року, що підтверджується відповідним платіжним дорученням.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених вище норм закону свідчить про обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником у день звільнення, а не про обов'язок доказування звільненим працівником факту звернення до адміністрації підприємства з вимогою про проведення такого розрахунку.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу від 22 лютого 2012 року (справа № 1-5/2012) роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У пункті 25 постанови № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.

Таким чином, до відповідальності, яка передбачена ст. 117 КЗпП, застосовується тримісячний строк звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору, що визначений ст. 233 КЗпП України.

Судом установлено, що остаточний розрахунок із позивачем відповідач провів 4.02.2015 року, а до суду із вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 звернулася лише 13.04.2017 року, тобто більше як через рік після проведення з нею повного розрахунку. Наведене свідчить про пропуск позивачем установленого законом тримісячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору та є самостійною підставою для відмови позивачу у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторони. У кожному випадку суд зобовязаний перевірити і обговорить причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви., чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк

Як на поважність причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивач посилається на те, що вона має статус одинокої матері та їй було відключено світло за спожиту електричну енергію вона змушена була судитися.

На підтвердження цих доводів ОСОБА_1 надала копію заяви про видачу судового наказу про стягнення боргу за спожиту електричну енергію, копію позовної заяви про захист прав споживача, визнання незаконним відключення від мережі електропостачання зобов'язання відновити електропостачання та стягнення моральної шкоди.

Інших доказів відсутності обєктивної можливості позивача вчасно подати даний позов, матеріали справи не містять. Отже, аналізуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що позивач та його представник не представили достатні та обєктивні докази, що свідчать про поважність причин пропуску такого строку.

Поважних причин недотримання цього строку ОСОБА_1 суду не навела та про його поновлення суд не прохала.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно до вимог ч.2 ст. 88 ЦПК України витрати по справі суд відносить за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 10,11,60,212,213,214, 215 ЦПК України, ст..ст. 47,116,117,228,233 КЗпП України, Закон України «Про оплату праці» суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відділу освіти Онуфріївської районної державної адміністрації Кіровоградської області про стягнення заборгованості по заробітній платі середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Кіровоградської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 21.07.2017 року.

Суддя: О.О. Шуліка