Рішення № 67865785, 10.07.2017, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/2324/15-ц

Провадження № 2/177/32/17

Р І Ш Е Н Н Я

(заочне)

Іменем України

10 липня 2017 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Коваль Н. В.

за участі: секретаря Зборівської І. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ДЕЛЬТА БАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача за довіреністю звернувся до суду з зазначеною позовною 07.09.2015 року, та просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0308/0408/71-086 від 15.04.2008 року станом на 28.07.2015 року в загальному розмірі 494 862,19 грн., яка включає: заборгованість за кредитом - 410 039,13 грн., заборгованість за відсотками - 84 823,06 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з: житлового будинку А-1 загальною площею 57,7 кв.м., житловою площею 48,0 кв.м., літньої кухні Б, підвалу Г, сараю Д, гаража Ж, сараю К, вбиральні И, парканів 1, 2, шляхом визнання права власності на нього за ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК". Судові витрати по справі покласти на відповідача.

В обґрунтування пред'явлених вимог вказує на те, що 15.04.2008 року між ВАТ "СВЕДБАНК", правонаступником якого є ПАТ "СВЕДБАНК", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0308/0408/71-086, за яким Банк надав позичальникові кредит в розмірі 34 000 доларів США на строк з 15.04.2008 року по 14.04.2032 року, а позичальник зобов'язався повернути наданий кредит і сплатити проценти в розмірі 12,5 % річних за користування ним в сумі, у строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

В забезпечення виконання боргових зобов'язань 15.04.2008 року між сторонами укладено іпотечний договір № 0308/0408/71-086-Z-1, відповідно до умов якого іпотекодавець - ОСОБА_1 передав Банку як іпотекодержателю в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 яке складається з: житлового будинку А-1 загальною площею 57,7 кв.м., житловою площею 48,0 кв.м., літньої кухні Б, підвалу Г, сараю Д, гаража Ж, сараю К, вбиральні И, парканів 1, 2, розрахунок за придбання якого здійснено відповідачем взятими ним у кредит грошовими коштами.

Свої зобов'язання за кредитним договором Банк виконав належним чином, надавши відповідачу кредит у розмірі 34 000 доларів США. Натомість відповідач, в порушення умов вказаного договору, свої зобов'язання не виконав, в результаті чого станом на 28.07.2015 року має заборгованість за кредитом в загальному розмірі 494 862,19 грн.

25.05.2012 року між ПАТ "СВЕДБАНК" та ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого ПАТ "СВЕДБАНК" передав (відступив) позивачеві права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, у т.ч. за кредитним та іпотечним договорами № 0308/0408/71-086 від 15.04.2008 року, укладеними зі ОСОБА_1, внаслідок чого ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" став новим кредитором.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, в рахунок погашення наявної заборгованості ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК", посилаючись на ст.ст.33,37 Закону України «Про іпотеку» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на нього.

Представник позивача - ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» в судове засідання не з'явився, згідно письмового клопотання просив справу розглянути за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує (а.с. 126).

Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, про що свідчать телефонограми від03.07.2017 (а.с. 127, 128) та довідки про доставку SMS від 03.07.2017 (а.с.129,130). А отже відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, відповідно до положень п. 4 ч.5 ст. 74 ЦПК України.

Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином (а.с. 125), про причину неявки суд не повідомив.

Зі згоди представника позивача, який не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на місці постановив ухвалити по справі заочне рішення, на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

У зв'язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, надавши оцінку доказам в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15.04.2008 року між ВАТ "СВЕДБАНК", правонаступником якого є ПАТ "СВЕДБАНК" (а.с.89-92) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0308/0408/71-086 (а.с.6-10), за умовами якого Банк надав позичальникові кредит в розмірі 34 000 доларів США на строк з 15.04.2008 року по 14.04.2032 року включно, а позичальник зобов'язався повернути наданий кредит, сплатити проценти за весь строк фактичного користування ним на умовах, що передбачені кредитним договором (п.п.1.1,1.3 умов договору).

Правомірність надання банком кредиту ОСОБА_2 ОСОБА_1 в іноземній валюті підтверджується наявною у ВАТ «Сведбанк» генеральною ліцензією НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями №38 від 07.12.2007 року згідно офіційних відомостей Національного Банку України з Інтернет - порталу www.bank.gov.ua (а.с. 89-92), що узгоджується з вимогами п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року та правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 16.09.2015 року у справі № 6-190цс15 та від 10.02.2016 року у справі № 6-1680цс15.

Згідно п.п.1.2, 1.4 договору, кредит надається Банком позичальникові в готівковій формі через касу Банку або у безготівковій формі на підставі поданої ним заяви з метою подальшої конвертації суми отриманого кредиту у національну валюту України для здійснення позичальником розрахунків з ОСОБА_3 по Договору купівлі-продажу нерухомого майна - домоволодіння з земельною ділянкою, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6).

Як видно з п.п.1.3, 3.2 кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує банку проценти в розмірі 12,5 % річних за весь строк фактичного користування кредитом, які нараховуються виходячи з фактичної кількості днів за користування кредитом ( з розрахунку 360 днів у році) на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом, починаючи з дати видачі кредиту та до моменту його повернення. Сторони, за взаємною згодою, досягнутою при укладанні цього договору, встановили, що розмір процентної ставки може змінюватись без укладання додаткового правочину до цього договору у випадку і порядку, встановленому п.6.1.2 договору (а.с.6).

Погашення заборгованості за кредитом здійснюється позичальником щомісячно шляхом внесення коштів на позичковий рахунок № 2233.7.0426.525.01.840 через касу банку в період з 01 по 20 число включно (п.3.1-3.3 договору, а.с.6-7) шляхом здійснення ануїтетніх платежів згідно Графіку - додатку №1 до договору (а.с.11-14).

При укладенні кредитного договору сторонами погоджено, що кошти, які спрямовуються позичальником на виконання зобов'язань за договором, вносяться з додержанням наступної черговості: 1) на сплату процентів та комісій, 2) погашення (повернення) кредиту, 3) на сплату нарахованої неустойки; 4) відшкодування збитків у зв'язку з порушенням умов договору (п.3.5 договору, а.с.7).

Згідно п.8.1 кредитного договору (а.с.9) за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості, кількість днів у році приймається - 360.

У випадку невиконання умов, зазначених у п.п.5.1.2, 5.1.6-5.1.11, п.9.2 договору позичальник сплачує штраф в національній валюті України в розмірі 2% від суми, зазначеної в п.1.1. договору - розміру наданого кредиту, тобто від 34 000 доларів США.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за Кредитним договором № 0308/0408/71-086, 15.04.2008 року між сторонами укладено іпотечний договір № 0308/0408/71-086-Z-1, відповідно до п.2 умов якого іпотекодавець - ОСОБА_1 передав Банку як іпотекодержателю в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - домоволодіння, що в цілому складається з житлового будинку А-1 загальною площею 57,7 кв.м., у т.ч. житловою площею 48,0 кв.м., літньої кухні Б, підвалу Г, сарая Д, гаража Ж, сарая К, вбиральні И, парканів 1,2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15-18). Положення цього договору взаємоузгоджуються з умовами п. 2.1 Кредитного договору (а.с.6).

Відповідно до п.5 іпотечного договору, за згодою сторін предмет іпотеки оцінено в 35 030,09 доларів США, що за курсом НБУ на день укладення Іпотечного договору становить в еквіваленті 176 902,00 грн. (а.с.15).

25.05.2012 року між ПАТ "СВЕДБАНК", який в свою чергу виступає правонаступником ВАТ "СВЕДБАНК", та ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги (а.с.24-31), відповідно до п.2.1 якого ПАТ "СВЕДБАНК" як "Продавець" відступає (продає) ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" як "Покупцю" права вимоги Продавця в якості кредитора до позичальників за кредитними договорами, та до осіб, які надали забезпечення за Договорами забезпечення, який в розумінні вимог ст.ст.1077, 1078 ЦК України суд розцінює як договір факторингу.

Стаття 24 Закону України «Про іпотеку» передбачає можливість відступлення прав за іпотечним договором за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. При цьому відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення прав вимоги за основним зобов'язанням. Права вимоги належать іпотеко держателю, тому саме він може їх відступити.

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, судом достеменно встановлено, що до ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" за вказаним договором правомірно перейшли всі права вимоги до боржників, кредиторами по відношенню до яких виступав ПАТ "СВЕДБАНК", у тому числі й відносно ОСОБА_1 в рамках кредитного договору №0308/0408/71-086 від 15.04.2008 року та укладеного на забезпечення виконання зобов'язань за ним іпотечного договору від 15.04.2008 року, що підтверджується Витягом з Переліку прав вимоги за кредитами (а.с.32), у зв'язку з чим суд приходить до висновку про законність заміни первинного кредитора на ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК", яке набуло статусу нового кредитора/стягувача в рамках зобов'язально-боргових правовідносин зі ОСОБА_1

Фактичний розмір заборгованості за кредитним договором у валюті кредиту (строкова заборгованість за кредитом) станом на момент відступлення права вимоги - 25.05.2012 року становив 19 703,70 доларів США (а.с.32).

В силу ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, при цьому одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

В ході судового розгляду судом достеменно встановлено обставини належного виконання Банком своїх зобов'язань перед відповідачем як позичальником шляхом надання останньому кредиту в розмірі 34 000 доларів США на придбання нерухомості, що не оспорювалось відповідачем ОСОБА_1 згідно його письмових заперечень (а.с.66-67) та присутнім в судовому засіданні його представником.

Імперативним приписом ст.625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 ЦК України). Як слідує з вимог ст. 549 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, він повинен передати кредиторові неустойку (штраф, пеню), під якою розуміється грошова сума або інше майно.

Пред'являючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем обов'язків за кредитним договором, в результаті чого станом на 28.07.2015 року виникла заборгованість в загальному розмірі 494 862,19 грн., яка включає: заборгованість за тілом кредиту - 410 039,13 грн., по відсоткам за користування кредитом - 84 823,06 грн., що підтверджується наданим розрахунком заборгованості (а.с.74-75), який суд вважає обґрунтованим, а тому приходить до висновку, що порушене право позивача підлягає захисту згідно ст. ст.15, 16 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Статтею 546 ЦК України визначені види забезпечення виконання зобов'язання, серед яких, зокрема, застава. До окремого виду застави закон відносить іпотеку як заставу нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст.575 ЦК України).

Згідно роз'яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, належить виключно позивачеві, що також встановлюється ст.20 ЦК України, ст.ст.3,4 ЦПК України і взаємоузгоджується з визначеним ст.10 ЦПК України принципом диспозитивності цивільного процесу.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту, на чому також ґрунтуються правові висновки Верховного суду України в постанові від 03.02.2016 року у справі № 6-1080цс15.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст.12 цього Закону.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання, запобігання негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшення їх та матеріальною гарантією для кредитора виконання боржником взятих кредитно-договірних зобов'язань.

Положеннями п.11 іпотечного договору (а.с.16), які узгоджуються з вимогами ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку», передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково. При цьому у випадку залишення без задоволення направленої іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушень основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

19.08.2015 року ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» на адресу відповідача було направлено лист-вимогу з повідомленням про відступлення прав вимоги за укладеним з ним кредитним договором та договором іпотеки від 15.04.2008 року із зазначенням розміру заборгованості станом на 28.07.2015 року, але позивачем не надано доказів того, що відповідач отримав даний лист, так як п. 10.6 Кредитного договору, передбачено, що будь-які повідомлення, що направляються сторонами одна одній, повинні бути здійснені у письмовій формі. Такі повідомлення вважаються направленими належним чином, якщо вони доставлені адресату посильним, цінним листом, телексом чи телефаксом за адресою, вказаною у розділі 10 цього договору або адресою, повідомленою позичальником відповідно до п.п.6.1.2. п.6.1 цього договору(а.с.9).

Встановлюючи законність та дійсність договору іпотеки, укладенням якого без погодження з органом опіки та піклування, на думку представника відповідача, було порушено права малолітньої дитини відповідача - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання якої значиться зареєстрованим в спірному домоволодінні, (а.с. 81, 98) суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.6 ст.203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками, усиновлювачами, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст.177 СК України, ст.12,17,18 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини поруки, видавати письмові зобов'язання.

Отже, при укладенні договорів іпотеки щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають малолітні діти, обов'язково вимагати дозвіл органів опіки та піклування.

Як наголошує Верховний Суд України в постанові від 16.03.2016 року у справі № 6-2918цс15, вирішуючи спори щодо захисту прав дітей під час укладення договорів поруки, суди повинні в кожному конкретному випадку перевіряти право користування житловим приміщенням дитиною, яке може ґрунтуватись на документальній підставі та на законі (ст.405 ЦК України).

При цьому наявність права користування житлом дитиною як членом сім'ї власника житла підтверджується саме її реєстрацією в цьому приміщення, яка є визначальним моментом виникнення у неї такого права (п.п.1.9, 1.10 глави 2 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій).

Беручи до уваги те, що на момент укладення договору іпотеки 15.04.2008 року малолітня ОСОБА_4 не значилась зареєстрованою в домоволодінні, яке є предметом іпотеки, тому відповідно прав на користування іпотечним житлом не мала. Крім того суд установив, що сам відповідач, будучи батьком дитини, на момент укладення договору, не визнавав право малолітньої доньки на проживання в житловому приміщенні, про що повідомив банк під час укладення іпотечного договору, що підтверджується п.8.3. вказаного договору (а.с. 9), підписаним ним без будь-яких зауважень чи застережень.

За даних обставин суд приходить до висновку про відсутність зменшення або обмеження прав та охоронюваних законом інтересів дитини при укладенні договору іпотеки стосовно спірного житлового приміщення, що повністю узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-2976цс15.

Частиною 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено способи звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі (стаття 36 цього Закону).

Статтею 36 Закону «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати, зокрема, передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 37 Закону «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 зазначеного Закону на іпотекодержателя покладається обов'язок надіслати іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення встановленої форми. Надіслання такого повідомлення є обов'язковою умовою для подальшого вчинення виконавчого напису на документах, що встановлюють заборгованість для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.

Частиною 2 статті 35 Закону встановлено, що положення ч. 1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Тобто, позивач не реалізував спосіб позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки (у даному випадку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки відповідно до вимог статті 37 Закону), відповідно він має право звернутися до суду з метою звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень статті 39 Закону.

Статтею 39 Закону передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду. При цьому рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Визнання та реєстрація права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, на підставі рішення суду Законом не передбачено.

Суд вважає, що відсутні підстави, передбачені законом, для визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки, оскільки згідно зі ст. 36 Закону «Про іпотеку» в судовому порядку вирішуються позови лише про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналізуючи вищевказані норми закону та з'ясувавши обставини справи, суд прийшов до висновку, що позивачем фактично подано позов про визнання права власності на нерухоме майно, не реалізувавши при цьому своє право позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки визначене застереженням.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Не дивлячись на те, що ПАТ «Дельта Банк» у своєму позові просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на будинок і земельну ділянку, висновку суб'єкта оціночної діяльності про вартість вказаних об'єктів нерухомості, всупереч вимогам чинного законодавства, суду не надано, як не надано і доказів щодо намагання провести оцінку предмета іпотеки.

Вказані обставини є перешкодою для задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк», оскільки різниця між розміром заборгованості, як основного зобов'язання, та ринковою вартістю предмету іпотеки згідно умов іпотечного договору повинна зараховуватись на рахунок іпотекодавця, що за відсутності висновку суб'єкта оціночної діяльності про вартість вказаних об'єктів нерухомості та чіткого визначення в межах заявлених позовних вимог суми основного зобов'язання, здійснити неможливо.

Відповідно до вимог ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України суд обмежений у збиранні доказів з власної ініціативи та повинен розглядати цивільні справи лише в межах заявлених сторонами вимог і на підставі доказів, поданих сторонами.

Беручи до уваги, що згідно положень ст.ст. 10, 60 ЦПК України позивач не виконав покладений на нього обов'язок доказування, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк».

Таким чином, у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки - необхідно відмовити повністю.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Беручи до уваги безпідставність заявлених позовних вимог судовий збір також не підлягає стягненню з відповідача та має бути віднесений за рахунок держави.

Керуючись ст. ст.4-10, 15, 60, 74, 79, 88 ч.3, 208 ч.1 п.2, 209, 212-215, 218, 223-226, 294 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ДЕЛЬТА БАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його оголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: