Ухвала суду № 67860300, 18.07.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5690/17

Головуючий у першій інстанції Жигулін С. М.

Доповідач Колесніков Г. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Колеснікова Г.Я.,

суддів - Ващенко Л.Г., Плавич Н.Д.

за участю секретаря - Ярахмедова Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 травня 2017 року про забезпечення позову,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу у розмірі 113 950 грн (а.с.1).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 травня 2017 року заява про забезпечення позову задоволена.

До вирішення справи по суті спору:

-накладено арешт та заборонено відчужувати та/або передавати у будь-який

спосіб частки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 які складають по 22,75 % (по 20264,70 грн.) в статутному капіталі Ренійської міжгосподарської дитячої оздоровчої установи «АИСТ»,

-заборонено державним реєстраторам здійснювати державну реєстрацію будь-яких змін до відомостей про Ренійську міжгосподарську дитячу оздоровчу установу «АИСТ», змін до установчих документів щодо часток ОСОБА_3 та ОСОБА_4, крім змін до відомостей про інших засновників, переліку видів економічної діяльності та додаткової інформації про здійснення зв'язку (а.с.11).

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині заборони державним реєстраторам здійснювати державну реєстрацію будь-яких змін до відомостей про Ренійську міжгосподарську дитячу оздоровчу установу «АИСТ» (далі-РМДОУ«АИСТ»), посилаючись на те, що дане забезпечення позову порушує права засновників вказаної установи, перешкоджає господарської діяльності юридичної особи та є втручанням у внутрішню діяльність товариства (а.с.13-14).

Відповідач ОСОБА_3 ухвалу суду не оскаржив.

Заслухавши суддю-доповідача, апелянта та представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першій інстанції скасуванню із відмовою у задоволенні клопотання про забезпечення позову у спосіб, обраний позивачем, з таких підстав.

Згідно до ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження по справі, якщо невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз'яснено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За правилами ст.210 ЦПК України ухвала про забезпечення позову повинна включати мотивувальну частину із зазначенням мотивів, із яких суд дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливість виконання судового рішення.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд в порушення вимог вимог ст.ст.151,210 ЦПК України не зазначив в ухвалі мотивів, із яких дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову майнового характеру шляхом накладення арешту часток у статутному капіталі установи та заборони їх відчуження може в майбутньому утруднити чи зробити неможливість виконання судового рішення. При цьому, пославшись на зазначений вище п.4 постанови Пленуму ВСУ, суд першої інстанції не пересвідчився, що між сторонами, зокрема між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, дійсно виник спір про стягнення боргу.

Так, із виділених матеріалів справи вбачається, що 05 травня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу у розмірі 113 950 грн. за договорами позик у вигляді розписок від 11 січня 2010 року та 05 лютого 2011 року, в якому не містилося посилання на поважність причин пропуску позовної давності.

У той же день, 05 травня 2017 року, ним складено клопотання про забезпечення позову, на ім'я судді Жигуліна С.М., який був визначений головуючим у справі 12 травня 2017 року. Клопотання мотивовано тим, що він (позивач) разом із відповідачами є одним із засновниківРМДОУ «АИСТ». ОСОБА_2зазначив, що йому стало відомо про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають намір на позачергових зборах установи вийти із складу засновників із виплатою частки в статутному капіталі, що підтверджує їх намір умисно створити відсутність майна. Копії позовної заяви, клопотання про забезпечення позову та додатків до них, що надіслані до апеляційного суду, дані про те, що відповідачі є подружжям, не містять.

Із змісту копій вказаних розписок випливає, що вони складені від імені ОСОБА_4, в яких не зазначено, що 1300 доларів США та 3000 доларів США відповідно позичені останньою у ОСОБА_2в інтересах сім'ї (а.с.3,4).

Доданий позивачем до клопотання про забезпечення позову витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не містить інформацію про розмір часток, які належать відповідачам у статутному капіталі РМДОУ«АИСТ» (а.с.5-6,7-10).

Враховуючи наявні у виділених матеріалах справи копії документів, важко зрозуміти чим керувався суд, зазначаючи в ухвалі суду, що:

-відповідачі є подружжям;

-розмір часток, які належать відповідачам у статутному капіталі РМДОУ«АИСТ» становить саме 22,75 % (20264,70 грн.),

-на майно відповідача ОСОБА_3, який згідно змісту розписок, гроші у ОСОБА_2 не позичав та які не надавалися на потреби сім'ї ОСОБА_4, необхідно накласти арешт та заборонити його відчуження.

Крім того, суд першої інстанції задовольняючи клопотання у спосіб, запропонований позивачем, не взяв до уваги, що зазначений спосіб не забезпечить реального виконання рішення суду.

Так, за загальним правилом, сформульованим у ст.ст. 57, 73 Закону України «Про господарські товариства», звернення стягнення на частку учасника в товаристві за його власними зобов'язаннями не допускається. Така норма має на меті зробити товариство незалежним від особистих зобов'язань учасника перед третіми особами.

Чинним законодавством визначено підстави, коли це можливо:

- при недостатності майна учасника для покриття його боргів (ст. 57, 73 Закону України «Про господарські товариства», ст. 149 ЦК України);

- у разі недостатності іншого майна для задоволення вимог кредиторів (ст. 131 ЦК України).

Таким чином, загальними правовими підставами для звернення стягнення на частку є вимога кредитора і недостатність майна.

В суді апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_4 показала, що вона:

- у квітні 2017 розірвала шлюб з ОСОБА_3,

-є приватним підприємцем,

- має на праві власності низку рухомого та нерухомого майна, в т.ч. автомобіль та житлові будинки, зазначені у вступній частині позовної заяви;

Відповідачка також стверджувала, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3,ініціювали в суді штучний позов з єдиною метою - перешкодити здійсненню господарської діяльності вказаної установи.

Оскільки до клопотання про забезпечення позову не додано жодного доказу відсутності у відповідачів іншого майна, правових підстав для його задоволення у суду першої інстанції не було.

Відповідно до ч.3ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

За таких обставин колегія суддів вважає необхідним задовольнити апеляційну скаргу частково, скасувати ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 травня 2017 року в повному обсязі та відмовити у задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст.303, 304, п.2 ч.2 ст.307, п. 2 ч. 1 ст. 312, ст.ст. 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 травня 2017 року скасувати.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на частки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у статутному капіталі відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий /підпис/

Судді /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області Г.Я. Колесніков