Рішення № 67857147, 18.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2017Справа №910/8066/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус Екстружен"

до Приватного підприємства "Твін"

про стягнення 184 943,23 грн.

Суддя Ярмак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Іваницький А.М. - за довіреністю

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус Екстружен" до Приватного підприємства "Твін" про стягнення 184 943,23 грн. за договором поставки № 10пбп-01/12-10 від 01.12.2010.

Ухвалою суду від 22.05.2017 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 20.06.2017.

20.06.2017 судове засідання не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Ярмак О.М. на лікарняному.

Ухвалою від 26.06.2017 розгляд справи призначено на 18.07.2017.

18.07.2017 через відділ діловодства суду позивачем подано додаткові матеріали по справі.

Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус Екстружен" про забезпечення позову (яка додана до позовної заяви), а саме накладення арешту на грошові кошти відповідача, господарський суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу Українизаходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В той же час, у заяві про забезпечення позову позивачем не наведено належних доводів на обґрунтування доцільності вжиття заходів забезпечення позову, а лише висловлене припущення щодо ймовірності виникнення обставин, які можуть призвести до невиконання у подальшому судового рішення у разі задоволення позову.

Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу представників сторін на те, що вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду, а не його обов'язком.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Представник відповідача в судове засідання 18.07.2017 не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Жодних заяв, клопотань через відділ діловодства суду від відповідача не надходило.

Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 18.07.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Сіріус Екстружен» (далі - Позивач, постачальник) та приватним підприємством «ТВІН» (далі - Відповідач, покупець) було укладено договір поставки №10пбп-01/12-10 від 01.12. 2010.

Згідно п. 1.1. Договору, Постачальник зобов'язується систематично поставляти продукцію для харчової промисловості, а саме: плівку багатошарову пакувальну eclica ТFF 240 мкм*324 мм С, з необхідними супроводжувальними документами та передавати Товар у власність Покупця (повне господарське відання), а Покупець зобов'язується прийняти Товар та здійснити оплату за нього у повному обсязі на умовах даного Договору.

Згідно із п. 6.3. Договору, Покупець здійснює оплату за Товар у повному обсязі (100 % загальної вартості партії Товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання товару, відповідно до умов цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов даного Договору з 06.11.2013 по 28.08.2014 Відповідачем від Позивача було отримано товар на загальну суму 103 884 грн. 06 коп., що підтверджується накладними, а саме: видаткова накладна №73 від 06.11.2013 р. на суму 20 178 грн. 00 коп., видаткова накладна №140 від 06.11.2013 р. на суму 745 грн. 50 коп.;видаткова накладна №166 від 10.02.2014 р. на суму 22 320 грн. 00 коп.; видаткова накладна №156 від 10.02.2014 р. на суму 9 360 грн. 00 коп.; видаткова накладна №622 від 30.05.2014 р. на суму 6 156 грн. 00 коп.; видаткова накладна №279 від 13.06.2014 р. на суму 6 156 грн. 00 коп.; видаткова накладна №17 від 02.07.2014 р. на суму 6 156 грн. 00 коп.; видаткова накладна №314 від 14.07.2014 р. на суму 8 208 грн. 00 коп.; видаткова накладна №36 від 01.08.2014 р. на суму 10 260 грн. 00 коп.; видаткова накладна №655від 28.08.2014 р. на суму 3 652 грн. 56 коп.; видаткова накладна №659 від 28.08.2014 р. на суму 10 692 грн. 00 коп.

Проте, відповідач розрахувався за товар частково у розмірі 3 915,50 грн.

Таким чином, на час прийняття рішення по справі заборгованість відповідача перед позивачем становить 99 968 грн. 56 коп. (103 884,06 грн. - 3 915,50 грн.= 99 968,56).

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ст. 633 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарськихвідносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що позивач свої договірні зобов'язання виконав, здійснив відповідачу поставку продукції, що підтверджується видатковими накладними наявними в матеріалах справи, проте відповідач в порушення умов Договору за отриманий товар розрахувався з позивачем лише частково. Таким чином, у відповідача перед позивачем утворився борг за Договором в розмірі 99 968,56 грн.

Доказів оплати боргу в сумі 99 968,56 грн в тому числі у встановлені Договором строки відповідачем не надано.

Позивач крім основної заборгованості також просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в розмірі 7 698,97 грн., інфляційні втрати в розмірі 77 275,70 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, перевіреним судом та не спростованим у встановленому порядку відповідачем, останній за несвоєчасну оплату переданого позивачем природного газу має сплатити 77 275,70 грн. інфляційних втрат та 7 698,97 грн. 3 % річних.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином та у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Твін» (03124, м. Київ, вулиця Миколи Василенка, будинок 7-А; ідентифікаційний код 21667352) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріус Екстружен» (29010, Хмельницька обл., місто Хмельницький, вулиця Пілотська, будинок 20; ідентифікаційний код 31617387) заборгованість в розмірі 99 968 (дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 56 коп., 3 % річних в розмірі 7 698 (сім тисяч шістсот дев'яносто вісім) грн. 97 коп., інфляційні втрати в розмірі 77 275 (сімдесят сім тисяч двісті сімдесят п'ять ) грн. 97 коп. та 2 774 (дві тисячі сімсот сімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 24.07.2017

Суддя О.М. Ярмак