Рішення № 6785072, 06.11.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" листопада 2009 р.Справа № 16-31-3/115-08-2010 Господарський суд Одеської області У складі колегії суддів: головуючого - Желєзної С.П.

судді - Зуєвої Л.Є.

судді - Роги Н.В.

Секретаря судових засідань Скоробрух Т.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Селіванов С.А. за довіреністю від 01.09.2009р.

Від відповідача: Трачук М.В. за довіреністю № 13-09 від 01.09.2009р.

          Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „ФАР” до відкритого акціонерного товариства „Березівське автотранспортне підприємство 15116” про стягнення 137620 грн., а також за зустрічним позовом відкритого акціонерного товариства „Березівське автотранспортне підприємство 15116” до товариства з обмеженою відповідальністю „ФАР” про визнання недійсними договорів, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ФАР” (далі по тексту – ТОВ „ФАР”) звернулося до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до відкритого акціонерного товариства „Березівське автотранспортне підприємство 15116” (далі по тексту – ВАТ „Березівське автотранспортне підприємство 15116”) про стягнення 107449,05грн. заборгованості за договорами оренди автотранспорту, укладених між сторонами по справі 01.10.2006р.. Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе за вказаними договорами зобов’язань із своєчасного та повного здійснення орендних платежів.

В подальшому, згідно із заявою, яка надійшла до господарського суду Одеської області 26.05.2008р., позивачем позовні вимоги були збільшені, у зв’язку з чим ТОВ „ФАР” було заявлено до стягнення з відповідача 120039,05грн заборгованості за вищевказаними договорами оренди автотранспорту.

В свою чергу, не погоджуючись з заявленим позовом, 05.06.2008р. ВАТ „Березівське автотранспортне підприємство 15116” звернулося до господарського суду Одеської області із зустрічним позовом про визнання договорів оренди автотранспорту від 01.10.2006р., а саме: договору оренди без номера, згідно з яким ТОВ „ФАР” надало в оренду ВАТ „Березівське АТП 15116” пасажирський автобус ГАЗ –32213, державний номер 025-02 АО, 2000 року, договору оренди без номера, згідно з яким ТОВ „ФАР” надало в оренду ВАТ „Березівське АТП 15116” пасажирський автобус ГАЗ –32213, державний номер 003-91 АО, 2001 року, договору оренди без номера, згідно з яким ТОВ „ФАР” надало в оренду ВАТ „Березівське АТП 15116” пасажирський автобус ПАЗ –3205, державний номер ВН 16-29 АА, 2006 року, договору оренди без номера, згідно з яким ТОВ „ФАР” надало в оренду ВАТ „Березівське АТП 15116” пасажирський автобус IVECO TURBO DAILY 49 11 E, державний номер 16-80 АН, 2002 року, договору оренди без номера, згідно з яким ТОВ „ФАР” надало в оренду ВАТ „Березівське АТП 15116” пасажирський автобус ПАЗ –3205, державний номер ВН 73-48 АА, 2006 року, договору оренди без номера, згідно з яким ТОВ „ФАР” надало в оренду ВАТ „Березівське АТП 15116” пасажирський автобус ПАЗ –3205, державний номер ВН 32-84 АА, 2006 року, договору оренди без номера, згідно з яким ТОВ „ФАР” надало в оренду ВАТ „Березівське АТП 15116” пасажирський автобус ПАЗ –3205, державний номер ВН 16-56 АА, 2006 року, договору оренди без номера, згідно з яким ТОВ „ФАР” надало в оренду ВАТ „Березівське АТП 15116” пасажирський автобус Ікарус, державний номер ВН 06-49 АА, 1987 року, недійсними та такими, що не відповідають вимогам законодавства та вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Ухвалою від 09.06.2008р. вказаний зустрічний позов ВАТ „Березівське автотранспортне підприємство 15116” був прийнятий судом до розгляду та зустрічні позовні вимоги були об’єднані для спільного розгляду з первісним позовом.

Згідно з ухвалою голови господарського суду Одеської області від 20.08.2009р. справу № 31 –3 / 115 –08 –2010 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Желєзна С.П., суддя Зуєва Л.Є. та суддя Лєсогоров В.М.

Згідно з розпорядженням в.о. голови господарського суду Одеської області від 16.09.2009р. за №381-р було здійснено заміну судді Лєсогорова В.М. на суддю Рога Н.В. та вказану справу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Желєзна С.П., суддя Рога Н.В. та суддя Зуєва Л.Є.

Під час розгляду справи в іншому складі суду, позивач у судовому засіданні 23.10.2009р. звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, відповідно до яких просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендних платежів у розмірі 137620 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Вищенаведена редакція позовних вимог ТОВ „ФАР” згідно з заявою про уточнення позову є остаточною, у зв’язку з чим відповідно до ст. 22 ГПК України приймається господарським судом для розгляду по суті викладених в ній позовних вимог.

В свою чергу, відповідач, вважаючи позов ТОВ „ФАР” безпідставним, наполягав на задоволенні зустрічного позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

01.10.2006р. між ТОВ „ФАР” (Орендодавець) та ВАТ „Березівське АТП 15116” (Орендар) було укладено низку договорів оренди автотранспорту, а саме:

- договір оренди, згідно з яким ТОВ „ФАР” надало в оренду ВАТ „Березівське АТП 15116” пасажирський автобус ГАЗ –32213, державний номер 025-02 ОА, 2000 року випуску,

- договір оренди, згідно з яким ТОВ „ФАР” надало в оренду ВАТ „Березівське АТП 15116” пасажирський автобус ГАЗ –32213, державний номер 003-91 ОА, 2001 року випуску,

- договір оренди, згідно з яким ТОВ „ФАР” надало в оренду ВАТ „Березівське АТП 15116” пасажирський автобус IVECO TURBO DAILY 49 І І E, державний номер 16-80 АА, 2002 року випуску;

- договір оренди, згідно з яким ТОВ „ФАР” надало в оренду ВАТ „Березівське АТП 15116” пасажирський автобус ПАЗ –3205, державний номер ВН 73-48 АО, 2006 року випуску,

- договір оренди, згідно з яким ТОВ „ФАР” надало в оренду ВАТ „Березівське АТП 15116” пасажирський автобус ПАЗ –3205, державний номер ВН 16-29 АА, 2006 року випуску,

- договір оренди, згідно з яким ТОВ „ФАР” надало в оренду ВАТ „Березівське АТП 15116” пасажирський автобус ПАЗ –3205, державний номер ВН 32-84 АР, 2006 року випуску,

- договір оренди, згідно з яким ТОВ „ФАР” надало в оренду ВАТ „Березівське АТП 15116” пасажирський автобус ПАЗ –3205, державний номер ВН 16-56 АА, 2006 року випуску,

- договір суборенди, згідно з яким ТОВ „ФАР” надало в суборенду ВАТ „Березівське АТП 15116” пасажирський автобус Ікарус, державний номер ВН 06-49 АА, 1987 року.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Положеннями п. 5.1 вказаних угод було визначено, що вказані угоди набувають чинності з дня їх підписання та діють до 31.07.2007р. В подальшому, шляхом внесення змін до вказаних договорів оренди від 01.10.2006р., додатковими погодженнями, укладеними між сторонами по справі 26.06.2007р., строк дії договорів було продовжено до 31.05.2008р.

Враховуючи, що ТОВ „ФАР” в обґрунтування заявлених вимог посилається на неналежне виконання зазначених договорів оренди автотранспорту від 01.10.2006р., та, в свою чергу, ВАТ „Березівське автотранспортне підприємство 15116” у межах даної справи були висунуті зустрічні позовні вимоги про визнання даних угод недійсними та такими, що не відповідають вимогам законодавства і вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, суд вважає за доцільне надати, передусім, правову оцінку зустрічним позовним вимогам ВАТ „Березівське автотранспортне підприємство 15116”.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд, на думку суду (п. 1 Роз’яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними), повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили (п. 10 Роз’яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними).

Частинами 1 та 3 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

В обґрунтування зустрічного позову відповідач приводить низку доводів: по-перше, відмінності у примірниках даних угод, оригінали яких були надані суду позивачем та відповідачем, що, на його думку, свідчить про підробку позивачем примірників спірних угод; по-друге, невідповідність умов п. 3.2 спірних договорів, якими передбачено обов’язок Орендаря сплатити пеню у розмірі 1% від суми орендної плати, вказаної у п. 3.1 договорів, за кожний день прострочення у разі несвоєчасного здійснення орендних платежів, вимогам ст.ст. 230 -231, 343 ГК України, ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР, ст. 549 ЦК України; по –третє, відсутність у спірних угодах таких істотних умов договорів оренди, передбачених ст. 284 ГК України як об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації), строк, на який укладається договір оренди, порядок використання амортизаційних відрахувань; по-четверте, необґрунтоване завищення розміру орендної плати; по - п’яте, невизначеність в умовах договорів господарсько-правових санкції, які можуть бути застосовані до Орендодавця за неналежне виконанням ним зобов’язань, що, на думку відповідача, виключає відповідальність позивача та свідчить про грубе порушення положень ст. 216 ГК України. Також відповідач наголошує на те, що спірні угоди були укладені Храповським А.Б. як головою правління ВАТ „Березівське автотранспортне підприємство 15116” від імені останнього, який на час укладення спірних угод одночасно був засновником ТОВ „Фар” та обіймав посаду директора цього підприємства, незаконно за змовою із Юрченко Н.М., яка обіймала посаду заступника директора ТОВ „Фар”, та на час укладення угод була призначена виконуючим обов’язки директора останнього.

При цьому, відповідач наполягає на необхідності визнання спірних угод недійсними саме на підставі частини 1 статті 207 ЦК України, як таких, що не відповідають вимогам закону, та вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Зважаючи на приведені доводи відповідача, суд вважає за необхідне зупинитися на розгляді кожного з них окремо.

Так, з приводу відмінностей у примірниках спірних угод, оригінали яких були надані суду позивачем та відповідачем, та підробки позивачем примірників угод, суд вважає за необхідне звернутися до висновків судово-технічних та почеркознавчих експертиз, проведених в межах розгляду даної справи. Так, як вбачається з висновку судово-почеркознавчої експертизи № 10462/02, складеного 31.12.2008р., підписи виконані від імені представника Орендодавця –ТОВ „ФАР”, - гр.. Юрченко Н.М., на примірниках договору оренди пасажирського автобусу ГАЗ –32213, державний номер 025-02 ОА /т.с.1 а.с. 74/, договору оренди пасажирського автобусу ГАЗ –32213, державний номер 003-91 ОА /т.с. 1 а.с. 70/, договору оренди пасажирського автобусу IVECO TURBO DAILY 49 ІІ E, державний номер 16-80 АА /т.с. 1 а.с. 71/, договору оренди пасажирського автобусу ПАЗ –3205, державний номер ВН 16-56 АА /т.с. 1 а.с. 72/, договору оренди пасажирського автобусу ПАЗ –3205, державний номер ВН 32-84 АР / т.с.1 а.с. 73/, були виконані не самою Юрченко Наталією Миколаївною, а іншою особою зі спробою наслідування підписам Юрченко Н.М., ймовірніше за все по пам’яті. При цьому, слід зазначити, що вказані примірники спірних угод були представлені суду саме відповідачем. В свою чергу, згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи № 2873/02, складеним 03.08.2009р.. всі примірники договорів оренди автотранспорту та договору суборенди автотранспорту, укладених між сторонами по справі 01.10.2006р., /т.с.1 а.с. а.с. 28-35/ та додаткових погоджень до них від 26.06.2007р. /т.с. 1 а.с.а.с.36-43/, а також всі акти приймання –передачі транспортних засобів, які були об’єктами оренди за спірними угодами, складені 01.10.2006р. / т.с. 1 а.с. 52-59/ , які були надані позивачем в обґрунтування заявлених ним вимог, були підписані власноруч Юрченко Н.М. від імені Орендодавця та Храповським А.Б. від імені Орендаря. Наведене спростовує твердження відповідача про підробку позивачем спірних угод та свідчить, що відмінності між примірниками цих угод, оригінали яких були надані суду позивачем та відповідачем, виникли внаслідок підробки примірників угод, представлених саме ВАТ „Березівське автотранспортне підприємство 15116”. При цьому, зважаючи на те, що під час розгляду даної справи судом було встановлено, що на примірниках договорів оренди автотранспорту від 01.10.2006р. та договору суборенди автотранспорту від 01.10.2006р., представлених позивачем, проставлена нова печатка ТОВ „ФАР”, яка була виготовлена згідно з дозволом від 22.01.2007р. вже після укладення цих договорів, слід зауважити, що зазначені обставини жодним чином не свідчать про недійсність спірних угод, адже навіть відсутність відтиску печатки підприємства на скріпленій підписом угоді не є порушенням форми угоди. Більш того, сторони не позбавлені права усунути порушення, допущені при укладені угоди, з метою приведення її у відповідність із законом. Наведені міркування суду підтверджуються і позицією Вищого господарського суду України з цього приводу, викладеною ним у п.п. 2, 6 Роз'яснення від 12.03.99 р. N 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”.

Надаючи правову оцінки доводам відповідача про невідповідність умов п. 3.2 спірних договорів, якими передбачено обов’язок Орендаря сплатити пеню у розмірі 1% від суми орендної плати, вказаної у п. 3.1 договорів, за кожний день прострочення у разі несвоєчасного здійснення орендних платежів, вимогам ст.ст. 230 -231, 343 ГК України, ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР, ст. 549 ЦК України, суд вважає за необхідне звернутися до відповідних положень законодавства України.

Дійсно, відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Положеннями статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до частини другої статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Крім того, за змістом ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В свою чергу, згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною (п. 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. N 01-8/211 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України”).

З урахуванням викладеного, судом критично оцінюються доводи відповідача з цього приводу.

Стосовно тверджень відповідача про відсутність у спірних угодах таких істотних умов договорів оренди, передбачених ст. 284 ГК України як об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації), строк, на який укладається договір оренди, порядок використання амортизаційних відрахувань, суд вважає за необхідне звернутися до змісту спірних угод.

Так, як вбачається з п.п. 1.1 примірників спірних угод, представлених позивачем, всі спірні угоди містять положення, якими визначається конкретний індивідуально визначений об’єкт оренди –відповідний транспортний засіб із зазначенням його марки та номерного знаку. Крім того, у п. 5.1 спірних договорів (з урахуванням змін внесених відповідними додатковими погодженнями від 26.06.2007р.) сторонами було визначено строки дії зазначених угод. Таким чином, дослідивши спірні угоди, суд дійшов висновку, що дані договори містять усі істотні умови, що визнані необхідними за законом, що впливає на необґрунтованість доводів відповідача з цього приводу.

Крім того, відповідачем не було з дотриманням вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України доведено суду і факту необґрунтованого завищення розміру орендної плати. При цьому, слід зазначити, що частиною 1 ст. 286 ЦК України надається визначення орендної плати, як фіксованого платежу, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Таким чином, самі по собі факти необґрунтованого завищення розміру орендної плати не є підставою для визнання відповідної угоди недійною, та за наявності зазначених підстав сторона за договором не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав у відповідний спосіб, встановлений законом.

Стосовно доводів відповідача щодо невизначеності в умовах договорів господарсько-правових санкції, які можуть бути застосовані до Орендодавця за неналежне виконанням ним зобов’язань, що, на думку відповідача, виключає відповідальність позивача та свідчить про грубе порушення положень ст. 216 ГК України, слід зауважити наступне.

Дійсно, господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч.3 ст. 216 ГК України). При цьому, частинами 1 та 3 ст. 216 ГК України встановлюється, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Однак, суд звертає увагу відповідача, що спірні угоди не містять жодних застережень щодо виключення відповідальності Орендодавця за неналежне виконання ним прийнятих на себе за цими договорами зобов’язань. Навпаки, відповідно п.4.1 спірних угод сторонами було обумовлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язань сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства України. Таким чином, при визначенні обсягу відповідальності Орендодавця за неналежне виконання ним прийнятих на себе зобов’язань слід керуватися положеннями діючого законодавства України. Так, наприклад, статтею 784 ЦК України передбачено право наймача вимагати розірвання договору найму, якщо наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі або наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі. Крім того, статтею 780 ЦК України встановлено, що шкода, завдана у зв'язку з користуванням річчю, відшкодовується наймодавцем, якщо буде встановлено, що це сталося внаслідок особливих властивостей або недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати.

Наведене свідчить про необґрунтованість доводів відповідача з приводу дискримінаційного характеру спірних угод.

Нарешті, не заслуговують на увагу і доводи відповідача про наявність зловмисної домовленості між представниками ВАТ „Березівське автотранспортне підприємство 15116” та ТОВ „Фар” при укладенні спірних угод, з огляду на їх недоведеність. У зв’язку з чим суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на наступному. Статтею 232 ЦК передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Представник має діяти в інтересах особи, яку він представляє. У пункті 13 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. N 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” надається визнання зловмисної угоди, як умисної змови представника однієї сторони з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої укладено договір. Зловмисна домовленість –це навмисні дії представника, тобто він усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання. При цьому, у листі Верховного Суду України від 24.11.2008р. „Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” також зазначено, що представник, вчиняючи правочин, не виражає власну волю. Його завдання полягає в тому, щоб реалізувати волю особи, яку він представляє. Тому якщо він вступив у зловмисну домовленість з другою стороною і діяв при цьому у власних інтересах, нехтуючи інтересами особи, яку він представляв, правочини мають визнаватися судом недійсними. Іншими словами, необхідна наявність навмисної змови представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення внаслідок цього несприятливих наслідків для довірителя. Для задоволення позовних вимог за ст. 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє.

Однак, під час розгляду даної справи відповідачем не було доведено суду ані факту наявності зловмисної домовленості між представниками сторін за спірними угодами, ані негативних наслідків для відповідача, які на думку останнього полягали у необґрунтованому завищенні розміру орендних платежів. Наведене, в свою чергу, виключає наявність підстав для застосування положень ст. 232 ЦК України.

Крім того, враховуючи, що в обґрунтування заявленого зустрічного позову відповідач наполягає на необхідності визнання спірних угод недійсними саме на підставі частини 1 статті 207 ЦК України, як таких, що не відповідають вимогам закону, та вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, суд вважає за необхідне звернутись до п. 11 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. N 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, яким визначається, що необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до статті 49 Цивільного кодексу є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. До угод, що підпадають під такі ознаки, належать, зокрема, угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України, розділ IIЗакону України "Про власність"), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Однак, відповідачем взагалі не приведено жодної з вище перелічених ознак угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на невідповідність зустрічних позовних вимог ВАТ „Березівське автотранспортне підприємство 15116” про визнання спірних угод такими, що не відповідають вимогам законодавства та вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з точки зору приписів ст. 16 ЦК України та 20 ГК України встановленим законом способам захисту порушених прав.

Всі вищенаведені висновки суду тягнуть за собою необхідність відмови у задоволенні зустрічного позову ВАТ „Березівське автотранспортне підприємство 15116” про визнання договорів оренди автотранспорту та договору суборенди автотранспорту, укладених між сторонами по справі 01.10.2006р., недійсними та такими, що не відповідають вимогам законодавства та вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

В свою чергу, щодо позову ТОВ „Фар” до ВАТ „Березівське автотранспортне підприємство 15116” про стягнення заборгованості з орендних платежів у розмірі 137620 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до умов договорів оренди автотранспорту та договору суборенди автотранспорту, укладених між сторонами по справі 01.10.2006р., позивачем було передано, а відповідачем було прийнято у строкове (до 31.07.2007р.), платне користування два пасажирські автобуси марки ГАЗ 32213, чотири пасажирські автобуси марки ПАЗ -3205, пасажирський автобус IVECO TURBODAILY 49 ІІ E, державний номер ВН 16-80 АА, пасажирський автобус Ікарус, державний номер ВН 06-49 АА. При цьому, зважаючи на наведені висновки суду про підробку підпису гр. Юрченко Н.М. на примірниках угод оренди автотранспорту, наданих відповідачем, суд вважає за правомірне при розгляді даних вимог, керуватися змістом примірників цих договорів наданих позивачем.

Одночасно із підписанням вказаних угод на виконання їх умов між сторонами по справі відбувалася фактична передача об’єктів оренди (суборенди) у користування відповідачу, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі, наявними у матеріалах справи /т.с. 1 а.с. 52 - 59/.

Відповідно до п. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Положеннями ч.3 ст. 774 ЦК України передбачено, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Відповідно до ст.. 798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

В подальшому, шляхом внесення змін до вказаних договорів оренди від 01.10.2006р., додатковими погодженнями, укладеними між сторонами по справі 26.06.2007р., строк дії договорів було продовжено до 31.05.2008р.

У відповідності до умов п.п. 3.1 договорів оренди пасажирського автобусу ГАЗ –32213, державний номер 025-02 ОА, та пасажирського автобусу ГАЗ –32213, державний номер 003-91 ОА, Орендар зобов’язався за користування вказаними транспортними засобами щомісячно до 25 числа поточного місяця сплачувати орендну плату у розмірі 1000 грн. на місяць.

Відповідно до умов п. 3.1 договорів оренди пасажирського автобусу IVECO TURBODAILY 49 ІІ E, державний номер ВН 16-80 АА та пасажирського автобусу ПАЗ –3205, державний номер ВН 16-29 АА, відповідачем було прийнято на себе зобов’язання за користування вказаними транспортними засобами щомісячно до 25 числа поточного місяця сплачувати орендну плату у розмірі 1500 грн. на місяць.

Крім того, в умовах п. 3.1 договорів оренди пасажирських автобусів ПАЗ –3205, державний номер ВН 16-56 АА та державний номер ВН 32-84 АР Орендар зобов’язався за користування вказаними транспортними засобами щомісячно до 25 числа поточного місяця сплачувати орендну плату у розмірі 2500 грн. на місяць.

Згідно з п. 3.1 договору оренди пасажирського автобусу ПАЗ –3205, державний номер ВН 73-48 АО, відповідач за користування зазначеним автобусом щомісячно до 25 числа поточного місяця повинен сплачувати орендну плату у розмірі 5000 грн. на місяць.

Нарешті, за користування пасажирським автобусом Ікарус, державний номер ВН 06-49 АА, відповідач за умовами п. 3.1 договору суборенди вказаного транспортного засобу зобов’язався сплачувати плату за суборенду в розмірі 6600 грн. на місяць до 25 числа поточного місяця.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Зобов’язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Однак, в порушення вищенаведених умов п.п. 3.1 договорів оренди автотранспорту та договору суборенди автотранспорту, укладених між сторонами по справі 01.10.2006р., вимог ст.ст. 525, 526, 762 ЦК України відповідачем протягом дії вказаних угод договірні зобов’язання з щомісячного перерахування на користь позивача орендних платежів виконувалися неналежним чином, внаслідок чого за ВАТ „Березівське автотранспортне підприємство 15116” утворилась заборгованість з орендної плати перед позивачем по вказаним угодам на загальну суму у розмірі 137620 грн., яку відповідачем до теперішнього часу у добровільному порядку не погашено.

Приймаючи до уваги вищезазначене, посилаючись на порушення ВАТ „Березівське автотранспортне підприємство 15116” прийнятих на себе за договорами оренди автотранспорту та договором суборенди автотранспорту, укладених між сторонами по справі 01.10.2006р. зобов’язань з щомісячного перерахування на користь позивача орендних платежів, ТОВ „Фар” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача вищевказаної заборгованості по сплаті орендних платежів.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

На думку суду, розмір основного боргу у сумі 137620 грн. ВАТ „Березівське автотранспортне підприємство 15116” перед ТОВ „Фар” витікає з умов укладених між сторонами по справі угод, підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі орендованих транспортних засобів, власне довідкою ВАТ „Березівське автотранспортне підприємство 15116” від 05.08.2008р. про здійснення орендних платежів на виконання вказаних угод /т.с. 2 а.с. 91/, відповідними податковими накладними, а також обґрунтованим розрахунком позовних вимог /т.с. 3 а.с. а.с. 2-3/, доданим до заяви про уточнення позовних вимог. Доказів, спростовуючих наведене відповідачем надано не було.

При цьому, судом не приймаються до уваги доводи відповідача, що висувалися ним в обґрунтування своєї позиції по даній справі, про недоведеність позивачем факту належності йому орендованих транспортних засобів, а саме: автобусу ПАЗ –3205, державний номер ВН 32-84 АА, та TURBODAILY 49 ІІ E, державний номер ВН 16-80 АН, які були зазначені в якості об’єкту оренди у відповідних угодах, та взагалі про відсутність цих транспортних засобів з огляду на наступне. Як вбачається з пояснень позивача, при укладенні договорів оренди вказаних транспортних засобів було допущено описку в частині зазначення останніх літер державних номерів зазначених транспортних засобів. При цьому, на підтвердження зазначених доводів позивачем було надано суду копії відповідних свідоцтв про реєстрацію за ТОВ „ФАР” транспортних засобів, зі змісту яких вбачається, що вірний державний номер автобусу ПАЗ –3205, державний номер ВН 32-84 АР, а автобусу TURBODAILY 49 ІІ E, державний номер ВН 16-80 АА. Крім того, як вбачається з акту державного технічного огляду транспортних засобів від 22.12.2006р., складеного відповідною комісією ДАІ-2 м. Одеси /т.с. 2 а.с. 14/, всі орендовані відповідачем транспортні засоби перебувають на балансі позивача.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що факт використання відповідачем орендованих ним на підставі договорів оренди автотранспорту та договору суборенди автотранспорту, укладених між сторонами по справі 01.10.2006р., транспортних засобів непрямо підтверджується договорами на перевезення пасажирів та договорами про надання послуг з перевезення пасажирів, укладеними відповідачем у 2006 та 2007 роках із сторонніми організаціями, а також копією тимчасового реєстраційного талону, виданого Орендарю на один з орендованих на підставі зазначених договорів ВАТ „Березівське автотранспортне підприємство 15116” транспортних засобів - пасажирський автобус ПАЗ –3205, державний номер ВН 73-48 АО.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України, особа не звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Підсумовуючи зазначене, суд доходить висновку щодо обґрунтованості, правомірності заявлених ТОВ „ФАР” позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення у повному обсязі відповідно до ст.ст. 11, 509, 525, 526, 617, 625, 759, 762 ЦК України, у зв’язку з чим з відповідача слід стягнути на користь ТОВ „ФАР” заборгованість по сплаті орендних платежів в сумі 137620 грн. В свою чергу, у задоволенні зустрічного позову ВАТ „Березівське автотранспортне підприємство 15116” до ТОВ „ФАР” слід відмовити посністю.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу розподілити згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 617, 625, 759, 762 ЦК України, ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства „Березівське автотранспортне підприємство 15116” /Одеська область, м. Березівка, вул.. К. Маркса, 95, п/р 260092490 в АППБ „Аваль” м. Одеси, МФО 328351, код ЄДРПОУ 03115070/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „ФАР” /м. Одеса, вул.. Ціолковського, 3, п/р 26008696 в АППБ „Аваль” м. Одеси, МФО 328351, код ЄДРПОУ 13905719/ 137620 грн. 00 коп. /сто тридцять сім тисяч шістсот двадцять грн.. 00коп. / –основного боргу, 1376 грн. 20 коп. /одна тисяча триста сімдесят шість грн.. 20 коп. /–державного мита, 118 грн. 00 коп. /сто вісімнадцять грн.. 00 коп. / - витрат на ІТЗ судового процесу. Наказ видати.

3. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписане 12.11.2009р.

Головуючий суддя                               С.П. Желєзна

Суддя                                                                                           Л.Є. Зуєва

Суддя                                                                                           Н.В. Рога

Суддя Желєзна С.П.