Рішення № 6785069, 02.11.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" листопада 2009 р.Справа № 16/175-09-4522 Господарський суд Одеської області у складі: Судді –Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань –Скоробрух Т.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Ужевко В.М. /голова/, паспорт серії КЕ № 837074 виданий Білгород –Дністровським МВ УИВС України в Одеській області 23.10.1997р.

Від відповідачів:

-          товариства з обмеженою відповідальністю „Лиман”: не з’явився;

-          державного підприємства „Пересувна механізована колона №71”: не з’явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом житлово-будівельного кооперативу „Дністровець-2” до товариства з обмеженою відповідальністю „Лиман”, державного підприємства „Пересувна механізована колона №71” про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Житлово-будівельний кооператив „Дністровець-2” (далі по тексту –ЖБК „Дністровець-2”) звернувся до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю „Лиман” (далі по тексту –ТОВ „Лиман”) та державного підприємства „Пересувна механізована колона №71” (далі по тексту –ДП „Пересувна механізована колона №71”) про визнання недійсним протоколу-договору від 06.03.1995р. Свої вимоги позивач обґрунтовує невідповідністю спірної угоди вимогами закону щодо письмової форми правочинів.

Відповідачі були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, однак на неодноразові вимоги суду в судове засідання не з'явилися, відзивів на позовну заяву не надали, у зв’язку з чим справа розглядається за наявними матеріалами в порядку, передбаченому ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Як вбачається зі змісту протоколу –договору про дольову участь у будівництві житлового 135-ти квартирного будинку по вулиці Перемоги –б.20 між ЖБК „Дністровець-2” та ТОВ „Лиман”, ДП „Пересувна механізована колона №71” від 06.03.1995 р., умовами даної угоди було передбачено, що ТОВ „Лиман” перераховує ДП „Пересувна механізована колона №71” за одну трикімнатну (66,5 кв.м.) та одну двокімнатну квартиру (49,0 кв.м.) з розрахунку 65 доларів США за один метр квадратний на момент підписання договору суму, яка складає 7500 доларів США або 1,125 млрд. купонів. В свою чергу, ДП „Пересувна механізована колона №71” зобов’язалося збудувати та здати будинок в 4-му кварталі 1995 року. ЖБК „Дністровець-2” виділяє ТОВ „Лиман” одну трикімнатну квартиру та одну двокімнатну квартиру.

Як вбачається зі змісту зазначеного протоколу –договору, вказана угода не була підписана з боку ЖБК „Дністровець-2” та не була засвідчена печаткою цього підприємства.

У відповідності до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вважаючи, що оспорювана угода порушує права ЖБК „Дністровець-2”, яким взагалі вказана угода підписана не була, позивач, посилаючись на положення ст. ст. 203, 207, 215 Цивільного кодексу України (в редакції Закону України від 16 січня 2003 року N 435-IV) звернувся до господарського суду Одеської області з даними позовними вимогами.

Згідно ст.ст. 32, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість заявлених ЖБК „Дністровець-2”позовних вимог, а відтак і наявність правових підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд, на думку суду (п. 1 Роз’яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними”), повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили (п. 10 Роз’яснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними).

В свою чергу, у відповідності до ст. 41 ЦК України від 1963р., який був чинним на час укладення спірної угоди, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. При цьому, відповідно до ст. 153 ЦК України від 1963р., договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідні положення містяться і в діючому законодавстві України. Так, згідно зі ст. 626 ЦК України (в редакції Закону України від 16 січня 2003 року N 435-IV) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі статтею 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається зі змісту вказаної угоди оспорюваний договір має ознаки інвестиційної угоди.

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначено Законом України від 18.09.91 р. N 1560-XII „Про інвестиційну діяльність”. Пунктом 2 статті 5 цього Закону, в редакції чинній на час укладення спірної угоди, визначено, що інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Статтею 9 цього закону, в редакції чинній на час укладення спірної угоди, визначено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

При цьому, положеннями ст. 44 ЦК України від 1963р., який був чинним на час укладення спірної угоди, передбачено що повинні укладатись у письмовій формі угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР. При цьому, письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають. Відповідно до ст. 62 ЦК України від 1963р., угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.

Аналогічні за своїм змістом положення містяться і у діючому на даний час законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України (в редакції Закону України від 16 січня 2003 року N 435-IV) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до ст. 208 ЦК України (в редакції Закону України від 16 січня 2003 року N 435-IV) у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Згідно з ч. 2 ст. 203 ЦК України (в редакції Закону України від 16 січня 2003 року N 435-IV) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Згідно із ч.2 ст.207 ЦК України (в редакції Закону України від 16 січня 2003 року N 435-IV) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Однак, незважаючи на те, що протокол –договір про дольову участь у будівництві житлового 135-ти квартирного будинку по вулиці Перемоги –б.20 від 06.03.1995р. був оформлений у вигляді єдиного документу, у порушення наведених вимог закону зазначена угода взагалі не була підписана від імені позивача уповноваженою на те особою.

В свою чергу, факт непідписання зазначеного договору з боку позивача фактично означає недосягнення між сторонами згоди щодо його умов договору, що в свою чергу, свідчить про необхідність визнання даної угоди неукладеною.

Відповідно до ст. 48 ЦК України від 1963р. недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. Частинами 1 та 3 ст. 215 ЦК України (в редакції Закону України від 16 січня 2003 року N 435-IV), передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на наступному.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом: визнання наявності або відсутності прав; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин та іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України (в редакції Закону України від 16.01.2003р. №435-ІV) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Так, згідно з ч. 1 та 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи вищевикладений правовий аналіз законодавчих норм, а також висновки суду про неукладеність протоколу –договору про дольову участь у будівництві житлового 135-ти квартирного будинку по вулиці Перемоги –б.20 між ЖБК „Дністровець-2” та ТОВ „Лиман”, ДП „Пересувна механізована колона №71” від 06.03.1995р., суд вважає доведеним існування підстав, передбачених законодавством України щодо визнання оспорюваного договору недійсним.

При цьому, судом не приймається до уваги наявне у матеріалах справи рішення господарського суду Одеської області по справі № 6/90-07-2014 за позовом ЖБК „Дністровець-2” до ТОВ „Лиман”, ДП „Пересувна механізована колона №71”про розірвання угоди у зв’язку з її невиконанням, яким позов ЖБК „Дністровець-2” було задоволено та розірвано протокол –договір про дольову участь у будівництві житлового 135-ти квартирного будинку по вулиці Перемоги –б.20 між ЖБК „Дністровець-2” та ТОВ „Лиман”, ДП „Пересувна механізована колона №71” від 06.03.1995 р., у судовому порядку, з огляду на наступне.

У відповідності до п. 3.2 Роз’яснень ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” оскільки домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, це не позбавляє сторони права на звернення в подальшому з позовом про визнання такої угоди недійсною.

Враховуючи викладене, суд вважає, що розірвання будь-якої угоди не перешкоджає зверненню до суду з позовом про визнання такої угоди недійсною.

Підсумовуючи зазначене, суд доходить висновку щодо обґрунтованості, правомірності заявлених ЖБК „Дністровець-2” позовних вимог про визнання недійсним протоколу –договору про дольову участь у будівництві житлового 135-ти квартирного будинку по вулиці Перемоги – б.20 між ЖБК „Дністровець-2” та ТОВ „Лиман”, ДП „Пересувна механізована колона №71” від 06.03.1995р., та наявності підстав для їх задоволення у повному обсязі відповідно до ст.ст. 16, 203, 207, 208, 215, 626 ЦК України (в редакції Закону України від 16.01.2003р. №435-ІV), ст. 20, 180 ГК України, ст.ст. 41, 44, 48, 62, 153 ЦК України від 1963р.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу віднести на рахунок відповідачів згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 16, 203, 207, 208, 626, 215 ЦК України (в редакції Закону України від 16.01.2003р. №435-ІV), ст. 20, 180 ГК України, ст.ст. 41, 44, 48, 62, 153 ЦК України від 1963р., ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним протокол –договір про дольову участь у будівництві житлового 135-ти квартирного будинку по вулиці Перемоги –б.20 між житлово-будівельним кооперативом „Дністровець-2”, товариством з обмеженою відповідальністю „Лиман”, державним підприємством „Пересувна механізована колона №71” від 06.03.1995р.

3.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Лиман” /67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул.. Бугазька, 17/ на користь житлово-будівельного кооперативу „Дністровець-2” / 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул.. Перемоги, 20, п/р 26001301510030 в Білгород-Дністровському відділенні ПІБ, МФО 328458, код ЄДРПОУ 21006691/ 42 грн. 50 коп. /сорок дві грн. 50 коп./ - витрати на оплату держмита, 118 грн. 00 коп. /сто вісімнадцять грн.. 00 коп. / - витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. Наказ видати.

4.          Стягнути з державного підприємства „Пересувна механізована колона №71” /67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул.. Маяковського, 61 / на користь житлово-будівельного кооперативу „Дністровець-2” / 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул.. Перемоги, 20, п/р 26001301510030 в Білгород-Дністровському відділенні ПІБ, МФО 328458, код ЄДРПОУ 21006691/ 42 грн. 50 коп. /сорок дві грн. 50 коп./ - витрати на оплату держмита, 118 грн. 00 коп. /сто вісімнадцять грн.. 00 коп. / - витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. Наказ видати.

5.          Видати житлово-будівельному кооперативу „Дністровець-2” / 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул.. Перемоги, 20, п/р 26001301510030 в Білгород-Дністровському відділенні ПІБ, МФО 328458, код ЄДРПОУ 21006691/ довідку на повернення зайве сплачених витрат на ІТЗ судового процесу у розмірі 76 грн. 50 коп. / сімдесят шість грн. 50 коп./.

6.          Видати житлово-будівельному кооперативу „Дністровець-2” / 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул.. Перемоги, 20, п/р 26001301510030 в Білгород-Дністровському відділенні ПІБ, МФО 328458, код ЄДРПОУ 21006691/ довідку на повернення зайве сплаченого державного мита у сумі 17 грн. 00 коп. /сімнадцять грн.. 00 коп./.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення підписане 11.11.2009р.

Суддя Желєзна С.П.