Постанова № 67849892, 17.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2017 року Справа № 915/1021/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. -головуючого, Ковтонюк Л.В., Корнілової Ж.О.,розглянувши матеріали касаційноїскаргипершого заступника прокурора Одеської областінапостанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.03.17 та рішення господарського суду Миколаївської області від 13.12.16у справі№ 915/1021/16 господарського суду Миколаївської областіза позовомпрокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства Українидовиконавчого комітету Врадіївської селищної ради, Врадіївської селищної ради, публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"провизнання незаконним і скасування рішення та визнання недійсними свідоцтв про право власності,

представники сторін:

від позивача - Пуленець А.С.,

від відповідача-3 - Половінкін О.В.,

від ГПУ - Попенко О.С.,

У С Т А Н О В И В:

22.09.2016 прокурор Миколаївської області звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України до виконавчого комітету Врадіївської селищної ради, Врадіївської селищної ради, публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Врадіївської селищної ради №5 від 21.12.2011, визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ №484836 від 25.01.2012 про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 19 931,8 кв.м. по вул. Героїв Врадіївщини, 12, смт. Врадіївка за ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України"; визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ № 484835 від 25.01.2012 про право приватної власності на комплекс нежитлових будівель загальною площею 26 739,10 кв.м. по вул. Привокзальна, 5-в, смт. Врадіїіка за ПАТ "Державна продовольчо - зернова корпорація України". Обгрунтовуючи позовні вимоги приписами ч.ч.1, 5 ст.141 ГК України, ч.ч.2-4 ст.145 ГК України, ч.1 ст.21 ЦК України, ст.391, ч.2 ст.393 ЦК України, зазначали, що у результаті реорганізації ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до переліку необоротних активів, що передавались як вклад (внесок) до статутного капіталу ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" увійшов цілісний майновий комплекс Врадіївського елеватору загальною вартістю 3,5 млн. грн., який належав ДАК "Хліб України "Врадіївський елеватор". Виконавчим комітетом Врадіївської селищної ради за відсутності рішення власника про зміну правового режиму майна ПАТ "ДПЗКУ" з державної у приватну власність, прийнято рішення №5 від 21.12.2011, яким фактично змінено правовий режим спірного майна та порушено права Кабінету Міністрів України як власника цього майна. Оспорювані свідоцтва про право приватної власності на комплекси нежитлових будівель загальною площею 19 931,8 кв.м. та 26 739,10 кв.м., які видані на підставі вказаного рішення, підлягають визнанню недійсними, оскільки право власності ПАТ "ДПЗК" на спірні об'єкти набуто безпідставно.

13.12.2016 рішенням господарського суду Миколаївської області (суддя Семенчук Н.О.), залишеним без змін 20.03.2017 постановою Одеського апеляційного господарського суду (судді Бєляновський В.В., Величко Т.А., Таран С.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вмотивовуючи ухвалені у справі судові акти, господарські суди зазначили, що майно, на суму вартості якого сформовано статутний капітал, у тому числі спірні комплекси нежитлових будівель Врадіївського елеватору, ПАТ "ДПЗКУ" у власність не передано, тому виконком Врадіївської селищної ради діяв за відсутності передбачених для цього законодавством підстав. За цих обставин свідоцтва про право власності, видані на підставі нелегітимного рішення, підлягають визнанню незаконними та скасуванню. Між тим, ураховуючи заяву відповідача-3, господарські суди відмовили у задоволенні позовних вимог в силу спливу строку позовної давності.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Одеської області посилався на неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просив постанову та рішення скасувати, позов задовольнити.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення вимог скарги виходячи з наступного.

Як видно із матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" засноване на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011р. №593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010р. №764". Згідно пунктів 1, 2 указаної постанови прийнято пропозицію Міністерства аграрної політики та продовольства щодо перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", повноваження з управління корпоративними правами якого здійснює зазначене Міністерство. Установлено, що: 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України; державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

07.07.2011 Міністерством аграрної політики та продовольства України було прийнято наказ №325 "Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", відповідно до якого ДП "ДПЗК України" реорганізовано шляхом перетворення у ПАТ "ДПЗКУ". За п.4 цього наказу статутний капітал ПАТ "ДПЗКУ" формується на базі майна ДП "ДПЗКУ", та згідно акту оцінки майна від 26.09.2011 станом на липень 2011 року складає 867 717 000,00 грн.

18.11.2011 за актом приймання-передачі майнових прав та обов'язків, затвердженого Міністерством аграрної політики та продовольства України, ДП "ДПЗК України" передали, а ПАТ "ДПЗК України" прийняли станом на 18.11.2011 майновий комплекс ДП "ДПЗК України. Вказані дії були вчинені на виконання наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17.11.2011 №634 "Про деякі питання діяльності публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", яким вирішено: створити ПАТ "ДПЗК України" шляхом перетворення ДП "ДПЗК України"; здійснити емісію акцій ПАТ "ДПЗК України" у кількості 8 677 170 простих іменних акцій в бездокументарній формі номінальною вартістю 100 грн. кожна; створити філії ПАТ "ДПЗК України" згідно з додатком, у тому числі, філію "Врадіївський елеватор".

У відповідності до пунктів 1.4., 1.6. статуту ПАТ "ДПЗК України", затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 4 від 06.01.2016, засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами Товариства відповідно до постанови Кабінету міністрів України №593 від 06.06.2011р. "Про внесення зміни до постанови Кабінету міністрів України від 11.08.2010р. №764" здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України. Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків ДП "ДПЗК України". Акціонерами Товариства є, зокрема, держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій Товариства та в особі Фонду державного майна України - після передачі йому акцій Товариства, визначених для продажу згідно з прийнятим у встановленому порядку рішення про їх приватизацію (п. 7.1 статуту).

20.12.2011 філія ПАТ "ДПЗК України" "Врадіївський елеватор" направили селищному голові Врадіївської селищної ради лист №442 з проханням надати дозвіл на оформлення права власності та видачу свідоцтв на право власності в Первомайському БТІ на будівлі, які знаходяться за адресою: с.м.т. Врадіївка, вул. Героїв Врадіївщини, 12 та Привокзальна, 5-а, у зв'язку з ліквідацією ДАК "Хліб України" "Врадіївський елеватор" та створенням ДП "ДПЗК України" "Врадіївський елеватор" і наступним перетворенням останнього в ПАТ "ДПЗК України".

21.12.2011 року виконавчим комітетом Врадіївської селищної ради було прийнято спірне рішення №5 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна в с.м.т. Врадіївка", яким вирішено оформити за ПАТ "ДКЗКУ" Врадіївський елеватор право власності та видати свідоцтво про право власності на 80 об'єктів нерухомого майна, згідно з додатками № 1 та № 2 до цього рішення.

25.01.2012 на виконання зазначеного рішення виконавчим комітетом Врадіївської селищної ради було видано ПАТ "ДПЗК України" свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 484836 та САЕ № 484835 на комплекс житлових будівель по вул. Героїв Врадіївщини,12, загальною площею 19 931,8 кв.м. та по вул. Привокзальна, 5-в у с.м.т. Врадіївка загальною площею 26 739,10 ків.м. відповідно.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив із того, що прокурор звернувся з позовом до суду з пропуском установленого ст.267 ЦК України трирічного строку позовної давності, оскільки перебіг цього строку розпочався з 03.04.2012 (часу отримання Міністерством аграрної політики та продовольства України листа ПАТ "ДПЗК України" №130-2-802/2-15/2032 від 28.03.2012), що відповідно до приписів ч.4 ст.267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду та відхиляючи доводи прокурора, апеляційний господарський суд також зазначив, що Міністерство як орган, на який покладено обов'язок управління корпоративними правами ПАТ "ДПЗКУ", є відповідальним за таку діяльність, тому Кабінет Міністрів України повинен був дізнатися про такі обставини ще у 2012 році. Отже з огляду на заяву відповідача про застосування строку позовної давності, підстави для задоволення позову відсутні.

Із такими висновками колегія суддів Вищого господарського суду України погодитись не може з таких підстав.

За приписами статті 256 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, ПАТ "ДПЗКУ" під час розгляду справи у місцевому суді звернулися із заявою про застосування строку позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав пропущення строку позовної давності, суди попередніх інстанцій усупереч вимог ст.ст.4-2, 43, 84 ГПК України, не взяли до уваги наявну в матеріалах справи копію відповіді Міністерства аграрної політики та продовольства України, надану на запит прокуратури від 24.10.2016, із якої убачається, що позивачу не було відомо про прийняття виконавчим комітетом Врадіївської селищної ради спірного рішення, на підставі якого право власності оформлене за ПАТ "ДПЗКУ", про що стверджував прокурор. Натомість, на думку останнього, про порушення свого права позивачі дізнались після направлення прокуратурою відповідного запиту у березні 2016 року.

У пункті 137 рішення у справі "Олександр Волков проти України" Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголосив, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства"). Отже Європейський суд з прав людини не акцентує увагу на ідеї правової визначеності як такої, а розглядає її у взаємозв'язку з надійністю доказів, яка зі спливом часу може бути втраченою, що в підсумку може потягти прийняття несправедливого рішення.

З огляду наведеного, суди обох інстанцій не врахували, що предметом позову у цій справі є вимоги про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого наприкінці 2011 року та свідоцтва про право власності, оформленого на початку 2012 року. Тому без достатніх правових підстав відхилили доводи прокурора, що проміжок часу, який сплинув з моменту прийняття спірного рішення та видачі свідоцтв про право приватної власності, не є тривалим. Більше того, підставами позовних вимог у справі, що переглядається у касаційному порядку є приписи законодавства, що встановлюють пряму заборону на вчинення дій щодо оформлення права власності на спірне майно товариством. Отже відсутні підстави вважати, що зі спливом часу втрачено надійність доказів, якими обгрунтовано позовні вимоги.

Крім того, господарськими судами залишено поза увагою твердження прокурора про те, що заявлення вимог про скасування оскаржуваних рішення та свідоцтв має на меті захист інтересів держави, спрямований на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про відчуження об'єкта права державної власності на користь юридичної особи, що у підсумку впливає на дотримання критерію пропорційності, який передбачає справедливу рівновагу (баланс) між інтересами держави (суспільства) та особи.

Колегія суддів позбавлена можливості задоволити позов, про що йдеться в касаційній скарзі, оскільки відповідно до положень ст.111-7 ГПК України касаційна інстанція не наділена повноваженнями встановлювати обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, збирати та перевіряти докази.

Враховуючи, що такі повноваження відповідно до вимог ст.ст.33, 34, 43 ГПК України має суд першої інстанції, за наслідками розгляду касаційної скарги справу після скасування оскаржуваних постанови та рішення слід направити для нового розгляду до цього суду, під час якого господарському суду необхідно всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін, і в залежності від установленого правильно застосувати норми матеріального та процесуального права, якими урегульовано спірні правовідносини, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області задоволити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.03.17 та рішення господарського суду Миколаївської області від 13.12.16 у справі №915/1021/16 скасувати, а справу скерувати для нового розгляду до суду першої інстанції.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Суддя Л.В. Ковтонюк

Суддя Ж.О. Корнілова