Рішення № 67848936, 14.07.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2017 р. Справа № 911/1465/17

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІБ-АГРО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТАХОФАБРИКА КИЇВСЬКА"

про стягнення 974053,20 грн.

секретар судового засідання: Діхтярук Є.А.

за участю представників:

від позивача: Полив'яна Ю.М. (довіреність № 1007 від 10.07.2017 р.);

від відповідача: Серпутько Г.М. (довіреність б/н від 27.10.2016 р.).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СІБ-АГРО" (далі - ТОВ "СІБ-АГРО", позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТАХОФАБРИКА КИЇВСЬКА" (далі - ТОВ "ПТАХОФАБРИКА КИЇВСЬКА", відповідач) про стягнення 974053,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення своєчасного розрахунку з позивачем за поставлений товар відповідно до договору поставки № 040117 від 04.01.2017 р., у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 922731,69 грн. основного боргу, 37868,90 грн. пені, 13453,40 грн. 10 % річних, а також судовий збір.

Розгляд справи відкладався.

22.06.2017 р. до господарського суду Київської області від позивача було подано заяву № 52 від 20.06.2017 р. (вх. № 12834/17 від 22.06.2017 р.) про виправлення описок в прохальній частині позовної заяви, за змістом якої позивач просить суд стягнути з відповідача 922731,60 грн. основного боргу, 37868,58 грн. пені, 13453,02 грн. 10 % річних та судові витрати покласти на відповідача.

Таким чином, ціна позову у даній справі становить 974053,20 грн.

22.06.2017 р. до господарського суду Київської області від відповідача було подано відзив № 153юр від 22.06.2017 р. (вх. № 12821/17 від 22.06.2017 р.), за змістом якого відповідач визнає наявність заборгованості перед позивачем відповідно до підписаного між сторонами акту звірки взаємних розрахунків від 06.02.2017 р. у сумі 639000,00 грн.

При цьому, у поданому відзиві відповідачем заявлено клопотання щодо відстрочення виконання рішення суду до 01.10.2017 р.

12.07.2017 р. до господарського суду Київської області від позивача було подано письмові пояснення № 90 від 07.07.2017 р. (вх. № 14065/17 від 12.07.2017 р.), за змістом яких позивач заперечує щодо поданого відповідачем клопотання про відстрочення виконання рішення суду до 01.10.2017 р. та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

14.07.2017 р. до господарського суду Київської області від відповідача було подано доповнення до відзиву б/н, б/д (вх. № 14208/17 від 14.07.2017 р.), за змістом якого відповідач зазначає про визнання основного боргу перед позивачем у сумі 922731,69 грн. та просить відстрочити рішенням суду сплату відповідачем даної заборгованості до 01.10.2017 р.

У судовому засіданні 08.06.2017 р. представник позивача позовні вимоги підтримувала; представник відповідача у судове засідання не з'явився.

У судових засіданнях 22.06.2017 р. та 14.07.2017 р. представник відповідача зазначила про визнання заборгованості перед позивачем та підтримувала викладене у відзиві клопотання про відстрочення виконання рішення суду до 01.10.2017 р.; представники позивача підтримували позовні вимоги та щодо задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду заперечували.

У судовому засіданні 14.07.2017 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

04.01.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІБ-АГРО" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПТАХОФАБРИКА КИЇВСЬКА" (покупець) був укладений договір поставки № 040117, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця білково-мінерально-вітамінні добавки, комбікорми (насипом або фасовані в мішки), премікси, інший товар за погодженням сторін (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах, передбачених даним договором (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору найменування товару, його кількість, ціна товару за одиницю і по позиціях вказуються у видаткових накладних постачальника на товар.

Згідно з п. 4.1 договору ціна товару, що поставляється відповідно до договору, вказується у видаткових накладних постачальника. У вартість товару включаються усі витрати постачальника згідно з базисом поставки.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що оплата товару покупцем здійснюється в порядку 100% оплати вартості даної партії товару (відповідно до видаткової накладної) протягом 14 календарних днів з дати поставки конкретної партії товару. Датою поставки конкретної партії товару є дата видаткової накладної постачальника.

У відповідності до умов договору № 040117 від 04.01.2017 р. позивачем було поставлено відповідачеві товар загальною вартістю 1561731,60 грн., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками видатковими накладними: № 0000000070 від 05.01.2017 р. на суму 173302,20 грн.; № 0000000105 від 08.01.2017 р. на суму 173589,60 грн.; № 0000000165 від 11.01.2017 р. на суму 173158,50 грн.; № 0000000209 від 14.01.2017 р. на суму 173589,60 грн.; № 0000000253 від 17.01.2017 р. на суму 173877,00 грн.; № 0000000288 від 19.01.2017 р. на суму 173302,20 грн.; № 0000000346 від 23.01.2017 р. на суму 174164,40 грн.; № 0000000398 від 26.01.2017 р. на суму 172871,10 грн.; № 0000000463 від 30.01.2017 р. на суму 173877,00 грн. (копії долучено до матеріалів справи, оригінали оглянуто судом).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "ПТАХОФАБРИКА КИЇВСЬКА", в порушення умов договору № 040117 від 04.01.2017 р., за поставлений товар розрахувалось частково на загальну суму 639000,00 грн., що підтверджується виписками по рахунку позивача від 11.01.2017 р. на суму 100000,00 грн., від 19.01.2017 р. на суму 100000,00 грн., від 24.01.2017 р. на суму 150000,00 грн., від 27.01.2017 р. на суму 49000,00 грн. та на суму 70000,00 грн., від 30.01.2017 р. на суму 170000,00 грн., копії яких долучені до матеріалів справи.

Таким чином у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 922731,60 грн. (1561731,60 грн. - 639000,00 грн.).

Як вбачається з матеріалів справи, 06.02.2017 р. між сторонами договору було підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 05.01.2017 р. по 30.01.2017 р., відповідно до якого станом на 31.01.2017 р. у ТОВ "ПТАХОФАБРИКА КИЇВСЬКА" рахується заборгованість за договором № 040117 від 04.01.2017 р. у розмірі 922731,60 грн.

Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем належним чином за товар, поставлений за договором № 040117 від 04.01.2017 р., останній і звернувся з даним позовом до суду.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів погашення заборгованості за договором № 040117 від 04.01.2017 р. відповідач суду не надав.

Натомість, як вбачається з поданого відповідачем відзиву № 153юр від 22.06.2017 р. (вх. № 12821/17 від 22.06.2017 р.) та доповнень до відзиву б/н, б/д (вх. № 14208/17 від 14.07.2017 р.), ТОВ «ПТАХОФАБРИКА КИЇВСЬКА» визнало позовну вимогу про стягнення основної заборгованості в сумі 922731,69 грн.

Згідно з ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Частиною 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Водночас, як передбачено ч. 5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З урахуванням викладеного та встановлення наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 922731,60 грн., визнаної ТОВ «ПТАХОФАБРИКА КИЇВСЬКА», позовні вимоги в частині стягнення зазначеної суми основного боргу підлягають задоволенню.

Також, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивач на підставі п. 8.3 договору просив суд стягнути з відповідача 37868,58 грн. пені.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.3 договору передбачено, що у разі прострочення здійснення плати за партію товарів, що поставляється, покупець сплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у момент нарахування пені, від простроченої до оплати суми за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої до оплати суми.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що позивачем було визначено розмір пені в сумі 37868,58 грн., нарахованої на заборгованість відповідача у розмірі 922731,60 грн., з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат за період з 31.01.2017 р. до 10.04.2017 р.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що останню розраховано не за кожною видатковою накладною окремо, а на загальну суму заборгованості, при цьому позивачем було визначено початок прострочення відповідачем зобов'язання з 31.01.2017 р., тобто з наступного дня після дати поставки за останньою видатковою накладною № 0000000463 від 30.01.2017 р.

Як зазначалося вище, згідно з п. 5.1 договору оплата товару покупцем здійснюється в порядку 100% оплати вартості даної партії товару (відповідно до видаткової накладної) протягом 14 календарних днів з дати поставки конкретної партії товару. Датою поставки конкретної партії товару є дата видаткової накладної постачальника.

Згідно з ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Положеннями ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Враховуючи зазначені норми Цивільного кодексу України, а також наведені умови п. 5.1 договору, судом встановлено, що видаткова накладна № 0000000070 від 05.01.2017 р., за якою останній день оплати настав 19.01.2017 р., була оплачена вчасно. При цьому, прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений позивачем товар за видатковою накладною № 0000000105 від 08.01.2017 р. починається з 23.01.2017 р., № 0000000165 від 11.01.2017 р. починається з 26.01.2017 р., № 0000000209 від 14.01.2017 починається з 29.01.2017 р., № 0000000253 від 17.01.2017 р. починається з 01.02.2017 р., № 0000000288 від 19.01.2017 р. починається з 03.02.2017 р., № 0000000346 від 23.01.2017р. починається з 07.02.2017 р., № 0000000398 від 26.01.2017 р. починається з 10.02.2017 р., № 0000000463 від 30.01.2017 р. починається з 14.02.2017 р.

Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Як вже було встановлено судом, позивачем нараховано пеню за період з 31.01.2017 р. по 10.04.2017 р. на загальну суму заборгованості відповідача у розмірі 922731,60 грн. Між тим, станом на 31.01.2017 р. заборгованість відповідача за вказаними вище видатковими накладними, з урахуванням здійснених часткових оплат, складала 54639,90 грн., оскільки на момент початку прострочення, який було визначено позивачем, видаткові накладні № 0000000070 від 05.01.2017 р., № 0000000105 від 08.01.2017 р., № 0000000165 від 11.01.2017 р. були оплачені відповідачем повністю, а видаткова накладна № 0000000209 від 14.01.2017 р. станом на 31.01.2017 р. була оплачена відповідачем частково і заборгованість по вказаній накладній складала 54639,90 грн.

Згідно з виконаним судом арифметичним розрахунком, здійсненим на суму заборгованості, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат та з урахуванням визначеного судом початку прострочення виконання зобов'язання щодо кожної видаткової накладної окремо, за якими виникла заборгованість, та визначеного позивачем періоду нарахування, з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 44888,44 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення54639.9031.01.2017 - 01.03.20173014.0000 %0.077 %*1257.4754639.9002.03.2017 - 10.04.20174014.0000 %0.077 %*1676.62173877.0001.02.2017 - 01.03.20172914.0000 %0.077 %*3868.17173877.0002.03.2017 - 10.04.20174014.0000 %0.077 %*5335.40173302.2003.02.2017 - 01.03.20172714.0000 %0.077 %*3589.49173302.2002.03.2017 - 10.04.20174014.0000 %0.077 %*5317.77174164.4007.02.2017 - 01.03.20172314.0000 %0.077 %*3072.93174164.4002.03.2017 - 10.04.20174014.0000 %0.077 %*5344.22172871.1010.02.2017 - 01.03.20172014.0000 %0.077 %*2652.27172871.1002.03.2017 - 10.04.20174014.0000 %0.077 %*5304.54173877.0014.02.2017 - 01.03.20171614.0000 %0.077 %*2134.16173877.0002.03.2017 - 10.04.20174014.0000 %0.077 %*5335.40Оскільки сума пені за розрахунком суду складає 44888,44 грн., а суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог, вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 37868,58 грн. підлягає задоволенню в заявленому позивачем розмірі.

Окрім того, позивачем було заявлено вимогу щодо стягнення з ТОВ «ПТАХОФАБРИКА КИЇВСЬКА» 10% річних в сумі 13453,02 грн.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначалося вище, згідно із п. 8.3 договору, у разі прострочення здійснення плати за партію товарів, що поставляється, покупець сплачує постачальникові 10% річних від простроченої до оплати суми.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 10% річних вбачається, що позивачем було визначено їх розмір у сумі 13453,02 грн., нарахованих на заборгованість відповідача у розмірі 922731,60 грн., з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат за період з 31.01.2017 р. до 10.04.2017 р.

Як було встановлено судом, прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений позивачем товар за останньою видатковою накладною починається з 14.02.2017 р.

Згідно з виконаним судом арифметичним розрахунком, здійсненим на суму заборгованості, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат та з урахуванням визначеного судом початку прострочення виконання зобов'язання щодо кожної видаткової накладної окремо, за якими виникла заборгованість, та визначеного позивачем періоду нарахування, з відповідача підлягають стягненню 10 % річних у сумі 16031,59 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів54639.9031.01.2017 - 10.04.20177010 %1047.89173877.0001.02.2017 - 10.04.20176910 %3286.99173302.2003.02.2017 - 10.04.20176710 %3181.16174164.4007.02.2017 - 10.04.20176310 %3006.13172871.1010.02.2017 - 10.04.20176010 %2841.72173877.0014.02.2017 - 10.04.20175610 %2667.70Враховуючи те, що сума 10 % річних за розрахунком суду складає 16031,59 грн., а суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог, вимога позивача про стягнення з відповідача 10 % річних у розмірі 13453,02 грн. підлягає задоволенню в заявленому позивачем розмірі.

Водночас, відповідач у поданому відзиві № 153 юр від 22.06.2017 р. просив суд відстрочити виконання рішення у даній справі до 01.10.2017 р., обґрунтовуючи це тим, що 03.10.2016 р. Броварським міським відділом державної виконавчої служби по примусовому виконанню виконавчих документів було відкрито виконавче провадження щодо ТОВ «ПТАХОФАБРИКА КИЇВСЬКА», у зв'язку з виконанням якого фактично всі банківські рахунки товариства були арештовані. При цьому майно відповідача знаходиться у банківській заставі, тому на підприємстві склалася складна ситуація з виплатами заборгованостей контрагентам. Відповідач зазначає, що на підприємстві встановлений чіткий графік виплат заборгованостей кредиторам, що дасть змогу повністю погасити кредиторську заборгованість за вже відкритим зведеним виконавчим провадженням і виконати рішення суду у даній справі, у зв'язку з чим просить задовольнити клопотання ТОВ «ПТАХОФАБРИКА КИЇВСЬКА» щодо відстрочення сплати заборгованості на користь ТОВ «СІБ-АГРО» до 01.10.2017 р.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Як зазначено в ч. 1 пп. 7.1 ст. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», господарський суд має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом (пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»).

Як передбачено п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення чи відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Відтак, перебування відповідача у скрутному фінансовому становищі підлягає доведенню останнім на загальних підставах та в порядку, передбаченому ст.ст. 32-34 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, заявником не надано доказів неможливості або складності виконання рішення суду у даній справі та не доведено наявності обставин виняткового характеру, які могли б слугувати підставою для відстрочки виконання рішення господарського суду, зокрема, не подано доказів, які б свідчили про відсутність у відповідача майна та коштів на банківських рахунках, а також не обґрунтовано і не подано доказів на підтвердження реальної можливості проведення розрахунків із стягувачем у майбутньому, оскільки відстрочка виконання рішення суду повинна забезпечити його виконання у межах строку відстрочення. Водночас, наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення не є тією виключною обставиною, яка могла б розглядатися в якості підстави для відстрочення виконання рішення суду у даній справі.

Зважаючи на той факт, що відповідачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України не доведено суду наявності підстав для відстрочення виконання даного судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення у даній справі.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СІБ-АГРО» у повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТАХОФАБРИКА КИЇВСЬКА" (07413, Київська обл., Броварський р-н, с. Пухівка, вул. Радгоспна, код 05513187) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІБ-АГРО» (36007, Полтавська обл., м. Полтава, вул. М. Бірюзова, 32-А, код 32257135) 922731 (дев'ятсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одну) грн. 60 коп. основного боргу, 37868 (тридцять сім тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн. 58 коп. пені, 13453 (тринадцять тисяч чотириста п'ятдесят три) грн. 02 коп. 10 % річних, 14610 (чотирнадцять тисяч шістсот десять) грн. 80 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 20.07.2017 р.

Суддя В.М. Бабкіна