Рішення № 67838841, 19.07.2017, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/1049/17

2/703/891/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2017 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Васильківської Т.В.,

секретар судових засідань Кочеткова І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНТЕРПРАЙСС» про захист прав споживача, визнання договору ревардингу недійсним та стягнення коштів

встановив:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНТЕРПРАЙСС» про захист прав споживача, визнання договору ревардингу недійсним та стягнення коштів, в якій просив визнати договір ревардингу №10697 від 2 березня 2017 року між ТОВ «ЕНТЕРПРАЙСС» та ОСОБА_2 недійсним, стягнути з ТОВ «ЕНТЕРПРАЙСС» на його користь: майно набуте відповідачем на виконання Договору ревардингу № 10697 від 2 березня 2017 року, а саме грошові кошти у сумі 50400 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що в момент підписання договору не мав достатньо часу щоб його повністю прочитати та підписав поспіхом. Прочитавши після підписання умови договору він виявив, що замість обіцяних йому строків поставки автомобіля в термін до 5 робочих днів у договорі було вказано в термін від 5 до 120 робочих днів з моменту оплати ним першого ревардингового платежу. Окрім того виявилось, що 50400 грн., які він сплатив на рахунок товариства є «вартістю фінансування або комісійна винагорода за організаційні заходи», яка становить 20% від вартості предмету договору, яка не є частиною вартості автомобіля і не може повертатись позивачу у разі розірвання договору. Вважає, що його було введено в оману щодо природи договору фінансового лізингу та працівниками товариства було замінено сторінки договору, які надавались йому для підпису. Тому просить визнати такий договір недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину.

В судове засідання позивач не з'явився, до суду представник позивача надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, з невідомих суду причин, хоча про день та час судового розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами поштової кореспонденції.

Згідно ч.2 ст.197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 2 березня 2016 року відповідно до квитанції (а.с.25) ОСОБА_2 проведено перерахунок грошових коштів на рахунок відповідача ТОВ «ЕНТЕРПРАЙСС» у сумі 50400 грн., як оплата вартості фінансування згідно договору №10697. Між сторонами в письмовій формі був укладений письмовий договір ревардингу №10697 (а.с.11-25), відповідно до умов якого (п.2.1) постачальник зобов'язується придбати та передати на умовах ревардингу у користування майно (товар визначений у п. 3.1. договору), а отримувач зобов'язується прийняти товар та сплачувати ревардингові платежі та інші платежі згідно умов договору.

Згідно додатку № 2,3 до договору ревардингу №10697 від 2 березня 2017 року (а.с.22) ОСОБА_2 мав сплачувати за товар: автомобіль Kia Sportage 1,7 D MT Entry ревардингові платежі, відповідно до графіків, загальна вартість предмета ревардингу складає 252000 грн.

В цей же день позивачем на виконання умов відповідного договору сплачено платіж в сумі 50400 грн. (а.с.25).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3ст. 215 ЦК України).

Цивільним кодексом та іншими нормативно-правовими актами України визначення Договору ревардингу не передбачено. Але за змістом даний Договір повністю відповідає визначенню договору лізингу наведеного у ч. 1 статті 608 Цивільного кодексу України та фінансового лізингу у статті 1 Закону України про фінансовий лізинг.

Зважаючи, на положення ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України та ч. 1,2 статті 628 ЦКУ, до даного Договору застосовуються у відповідних частині положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тобто по суті незважаючи на заміну назви договору на «Ревардинг», по змісту він є договором фінансового лізингу і тому до нього застосовується відповідне правове регулювання, яке має бути застосовано до договору лізингу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж,Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату.

Однак, як вбачається із п. 2.1 Договору ревардингу (фінансового лізингу), постачальник лише бере на себе зобов'язання придбати товар та передати його у користування отримувачу, а останній зобов'язується прийняти товар та сплатити платежі згідно договору.

Разом з тим укладенню відповідного договору лізингу передувало оголошення подане відповідачем в мережі Інтернет про наявність у нього відповідного транспортного засобу з визначеною ціною.

Тобто навіть при усвідомленні, що укладається договір лізингу - наявне введення в оману стосовно його виду. Відповідачем створено враження, що укладається договір прямого лізингу і у нього є в наявності трактор за визначеною ціною. В той час як фактично у договорі прописаний предмет непрямого лізингу, коли предмет лізингу ще потрібно придбати та ще й попередньо сплатити 20% комісії за організацію угоди та 3% комісії за передачу, після чого відповідач на протязі 5 робочих днів буде надавати предмет лізингу у користування.

Наведені обставини є істотними стосовно згоди потенційного лізингоодержувача на укладення договору, на умови якого в іншому випадку він би не погодився, та відповідно до п. 2 ч. 1, п.п. 1,3 ч. 2, п.п. 1,2 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є проявом нечесної підприємницької практики з боку відповідача.

Частиною 6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначається, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики є недійсними.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем спеціфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються цим законом, положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Підготовка документів для укладення договору не є послугою в розумінні п.17 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів», а отже, відповідач безпідставно включив витрати на них в ціну договору із зобов'язанням споживача їх оплатити.

Відповідно до статті 570 ЦКУ завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином ОСОБА_2 було сплачено авансовий платіж у розмірі 50400 грн.

Відповідно до статті 18 ЗУ «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством не передбачено лізинговий платіж пов'язаний з підготовкою та укладенням самого договору фінансового лізингу.

Спірним Договором від 2 березня 2017 року № 10697 додатково передбачено відсоткова ставка за користування товаром (10%), комісія (3%) та Платіж за передачу (3% від ціни товару), що є по суті іншими витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, та визначено "вартість фінансування", що не є частиною лізингових платежів.

За умовами спірного Договору (пп. 2.3, 5.1,5.4, 8.1, 8.2 договору), виконання зобов'язання відповідача за ним ставиться в залежність від факту внесення позивачем "Вартість фінансування" наявні підстави для визнання договору недійсним в цілому.

Згідно з ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Порушення цієї норми Закону полягає в тому, що при укладенні з Позивачем договору фінансового лізингу (ревардингу) відповідач завуалював призначення платежу «Вартість фінансування" в розмірі 50400 грн. під вигляд платежу за договором. Насправді ці кошти за умовами договору не повертаються в жодному випадку та є платою за укладення самого договору.

Згідно ст.1,2 Закону "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до п.5 ч.І ст.4 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовий лізинг віднесено до фінансових послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

Фінансові послуги - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5 ч. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь- яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що відповідно до квитанції (а.с.25) на розрахунковий рахунок відповідача проведено перерахунок грошових коштів у сумі 50400 грн., як авансовий платіж згідно Договору Фінансового Лізингу (равардингу) № 10697. Між сторонами в письмовій формі був укладений письмовий договір №10697 фінансового лізингу, відповідно до умов якого (п.2.1) лізингодавець (відповідач) вз'яв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (автомобіль Kia Sportage 1,7 D MT Entry), загальна вартість якого 252000 грн., а лізингоодержувач (позивач) зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору.

Таким чином, як встановлено судом предметом лізингу укладеного договору є автомобіль Kia Sportage 1,7 D MT Entry, який відповідач зобов'язався передати позивачу у користування за плату на певний строк (визначення договору найму статтею 759 ЦК України).

Разом з тим, в укладеному договорі не конкретизований предмет лізингу (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація тощо), що є порушенням ч. 2ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»,ст. 807 ЦК України та є підставою для визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті3, частина третя статті509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 2 березня 2017 року укладеного між сторонами дає підстави дійти висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

У договорі фінансового лізингу від 2 березня 2017 року п. 12.11 зазначено, що у випадку розірвання договору постачальник повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми першого ревардингового платежу. В такому випадку вартість фінансування даного договору отримувачу не повертається.

Закон України «Про захист прав споживачів»передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, а спірним пунктом договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначена у пункті 12.11 умова договору є несправедливою в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (правова позиція Верховного Суду України в постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15).

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Оскільки, договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», предмет договору фінансового лізингу є не конкретизованим, при укладенні договору сторонами не дотримано положення законодавства щодо обов'язковості нотаріального посвідчення договору, то такий договір підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч. 1ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отримання відповідачем від позивача коштів за договором, який є нікчемним, порушує право позивача на захист власності, яке передбачене ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст.26, ч.1 ст.27 Віденської Конвенції 1986 року «Про право міжнародних договорів», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.10 ЦК України та ст.3 Закону України «Про захист прав споживачів» Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого останнім авансового платежу у розмірі 504000 грн.

Згідно положень ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ОСОБА_2 судовий збір сплачений при подачі позову у сумі 1280 грн. та 320 грн. за подачу заяви про забезпечення позову, а всього 1600 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст. 203, 215, 216, 220, 227, 570, 608,627, 628,634, 638, 799, 806 ЦК України, ст. 4, 16-19, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 1,2 ЗУ «Про фінансовий лізинг», ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ст. 10, 11, 57-60, 64, 88, 212-215, 218 ЦПК України,

вирішив:

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНТЕРПРАЙСС» про про захист прав споживача, визнання договору ревардингу недійсним та стягнення коштів задоволити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу (равардингу) № 10697 від 2 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ЕНТЕРПРАЙСС».

Стягнути з ТОВ «ЕНТЕРПРАЙСС», розташованого по вул. Зоологічній, 4-а офіс 139 м. Київ, ЄДРПОУ: 34191485 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого по АДРЕСА_1 суму авансового платежу в розмірі 504000 грн. (п'ятдесят тисяч чотириста) гривень, та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 грн.

Заяву про перегляд заочного рішення відповідач може подати протягом 10 днів з дня отримання його копії до Смілянського міськрайонного суду.

В 10 денний строк з дня проголошення заочного рішення позивачем може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Черкаської області через міськрайонний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його перегляд та оскарження, а в разі оскарження -після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване.

Головуючий: Т.В. Васильківська