Рішення № 67835158, 12.07.2017, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2017 року Справа № 915/441/17

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi ОСОБА_1,

за участю:

секретаря судового засідання Долгової А.О.,

представників позивача: ОСОБА_2, дов. №17 від 13.05.2017;

ОСОБА_3, дов. №18 від 12.05.2017;

представника відповідача: ОСОБА_4, дов. №1611 від 20.03.2017;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю МЕТАЛ СТИВІДОРІНГ КОМПАНІ (54002, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23/26),

до відповідача: Державного підприємства Адміністрація морських портів України (01135, м.Київ, пр-т Перемоги, буд.14) в особі Миколаївської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Миколаївського морського порту)

(54020, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23),

ІІІ особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю ОСОБА_6 КОМПАНІЯ

(54020, м.Миколаїв, вул. Заводська, 23).

про: визнання Договору №10/01-17 від 10.01.2017 укладеного між позивачем та відповідачем недійсним та застосування наслідків недійсності правочину шляхом зобовязання відповідача повернути позивачу у натурі все, що одержав відповідач на виконання спірного Договору, а саме грошові кошти у сумі 5371301,95 грн., -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Метал Стивідорінг Компані» звернулось до господарського суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) про визнання недійсним Договору №10/01-17 від 10.01.2017 та застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Метал Стивідорінг Компані» у натурі всього, що одержав відповідач на виконання цього Договору, а саме 5371301,95 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що ОСОБА_7 №10/01-17 від 10.01.2017 є недійсним на підставі ч.ч.1, 2, 3 ст.203, ч.1 ст.215, ст.ст.230, 231, 233, 528 Цивільного кодексу України, з огляду на наступне.

ОСОБА_7 є недійсним у звязку з відсутністю у представника, який його уклав від імені відповідача, необхідного обсягу цивільної дієздатності, що свідчить про порушення ч.2 ст.203 ЦК України. Так, ОСОБА_7 було укладено т.в.о. начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ» ОСОБА_8, який діяв на підставі Довіреності №7907 від 27.12.2016, виданої ДП «АМПУ». Однак, згідно з абз.2 п.2.4. вказаної Довіреності, ОСОБА_8 забороняється укладати та підписувати договори про переведення боргу та про відступлення права вимоги. Отже, враховуючи той факт, що ОСОБА_8 не мав повноважень на укладення та підписання договорів про переведення боргу та про відступлення права вимоги, оскаржуваний ОСОБА_7, якій містить в собі як елементи договору про переведення боргу, так і елементи договору про відступлення права вимоги, було укладено ним без відповідних повноважень на здійснення правочину від імені особи, яку він представляє.

Також, позивач вважає, що зміст Договору суперечить ч.1 ст.513, ч.1 ст.521 ЦК, ч.1 ст.528 ЦК України, що є підставою для визнання Договору недійсним згідно з ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України.

Позивач також вважає спірний ОСОБА_7 недійсним на підставі ч.3 ст.203, ст.ст.215, 230, 231, 233 ЦК України, адже відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

На думку позивача ОСОБА_7 №10/01-17 від 10.01.2017 вчинений під впливом обману, адже відповідач умисно, з метою укладення спірного Договору та отримання 5371301,95 грн. повідомив позивачеві відомості, які не відповідають дійсності та замовчав обставини, які мають істотне значення для правочину. Зокрема, відповідач ввів позивача в оману щодо наявності заборгованості ТОВ «ОСОБА_6 Компанія» в розмірі 5371301,95 грн. за надання відповідачем ТОВ «ОСОБА_6 Компанія» протягом 2016 року доступу до причалів.

Крім того, ОСОБА_7 №10/01-17 від 10.01.2017 повинен бути визнаний недійсним на підставі ст.231 ЦК України як такий, що вчинений під впливом насильства, адже Миколаївська філія ДП «АМПУ», використовуючи своє монопольне становище та залежність ТОВ «Метал Стивідорінг Компані», здійснювала на директора ТОВ «Метал Стивідорінг Компані» психічний тиск, змушуючи підписати оскаржуваний ОСОБА_7 та сплатити відповідачеві 5371301,95 грн. взамін на підписання Договору із забезпечення доступу портового оператора до причалу, без якого ТОВ «Метал Стивідорінг Компані» не могло здійснювати свою господарську діяльність.

Позивач також зазначає, що ОСОБА_7 повинен бути визнаний недійсним на підставі ст.233 ЦК України як такий, що вчинений під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах. Тяжкими обставинами, під впливом яких позивачем було укладено оскаржуваний ОСОБА_7 була загроза припинення господарської діяльності ТОВ «Метал Стивідорінг Компані» та, відповідно загроза банкрутства підприємства і втрати 218 працівниками роботи.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує виходячи з наступного.

Згідно з ч.3 ст.92 ЦК України, у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили. Крім того, прийняття відповідачем грошових коштів від ТОВ «Метал Стивідорінг Компані» за Договором свідчить про схвалення правочину юридичною особою.

Відповідач заперечує посилання позивача на те, що ОСОБА_7 суперечить ч.1 ст.513, ч.1 ст.521 ЦК України з огляду на те, що правовідносини між сторонами за спірним договором не стосувались заміни кредитора у зобовязанні.

Що стосується посилання позивача на суперечність Договору ч.1 ст.528 ЦК України, відповідач зазначає, що спірний договір укладено на підставі ч.3 ст.528 ЦК України, а не на підставі ч.1 ст.528 ЦК України, адже ТОВ «Метал Стивідорінг Компані» побоювалось втратити право на майно ТОВ «ОСОБА_6 Компанія».

Окрім того, відповідач стверджує, що зовнішнє волевиявлення сторін відповідало їх внутрішній волі, що унеможливлює визнання договору недійсним на підставі ч.3 ст.203 ЦК України, адже саме ТОВ «Метал Стивідорінг Компані» наполягало на укладенні договору; в діях Миколаївської філії ДП «АМПУ» не було умислу щодо введення позивача в оману стосовно існування заборгованості ТОВ «ОСОБА_6 Компанія»; укладення спірного Договору не впливало на укладення договору доступу до причалу 12.01.2017; психологічний тиск на директора не чинився; жодних тяжких обставин для позивача не існувало договір було укладено ТОВ «Метал Стивідорінг Компані» добровільно.

Ухвалою суду від 14.06.2017 судом було залучено до участі у справі в якості ІІІ особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_6 Компанія».

Третя особа - ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_6 Компанія» у письмових поясненнях від 05.07.2017 зазначає, що ТОВ «ОСОБА_6 Компанія» не має та ніколи не мало перед Миколаївською філією ДП «АМПУ» заборгованості з оплати спеціалізованої послуги по забезпеченню доступу портового оператора до причалу; ТОВ «ОСОБА_6 Компанія» ніколи не замовляло та не отримувало спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, адже користується причалом №12 та причальною інфраструктурою на підставі договору сервітуту А3-А від 04.07.2013; у Миколаївської філії ДП «АМПУ» відсутні будь-які законні підстави для стягнення з ТОВ «ОСОБА_6 Компанія» плати за спеціалізовану послугу по забезпеченню доступу портового оператора до причалу, що підтверджується рішеннями судів по справі №915/417/16; ТОВ «ОСОБА_6 Компанія» не покладало на ТОВ «МСК» жодних обовязків зі сплати спеціалізованої послуги. Також, ТОВ «ОСОБА_6 Компанія» зазначає, що у ТОВ «Метал Стивідорінг Компані» не існувало жодної небезпеки втратити право на майно ТОВ «ОСОБА_6 Компанія», адже у ТОВ «ОСОБА_6 Компанія» відсутнє будь-яке майно, яке використовується ТОВ «Метал Стивідорінг Компані» і на яке міг бути накладено арешт на момент укладення спірного договору.

ТОВ «ОСОБА_6 Компанія» заявлено клопотання про розгляд справи без його участі, за наявними в матеріалах справи документами та поясненнями.

Під час розгляду справи, представники сторін підтримали доводи, викладені у позові та запереченнях проти позову.

У судовому засіданні 02.08.2012 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, суд дійшов наступних висновків.

10.01.2017 між ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «Метал Стивідорінг Компані» (надалі - ТОВ «МСК») та ДП «АМПУ» в особі Миколаївської філії ДП «АМПУ» було укладено ОСОБА_7 №10/01-17 (надалі ОСОБА_7 №10/01-17).

Відповідно до п.2.1.Договору №10/01-17, боржник (ТОВ «МСК») бере на себе зобовязання сплатити кредиторові (Миколаївській філії ДП «АМПУ») 5371301,95 грн. (в т. ч. ПДВ), які нараховані кредитором ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_6 Компанія» (надалі ТОВ «НЄК») за надання протягом 2016 року послуги доступу до причалів кредитора відповідно до Закону України «Про морські порти України», постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 №405 «Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту субєктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню», Наказу Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 №541, предявлені до сплати, але не сплачені ТВ «НЄК».

На виконання умов Договору №10/01-17 позивачем була сплачена відповідачеві сума у розмірі 5371301,95 грн., що підтверджується платіжним дорученням №95 від 10.01.2017.

Позивач вважає ОСОБА_7 недійсним на підставі ч.ч.1, 2, 3 ст.203, ч.1 ст.215, ст.230, 231, 233, 528 ЦК України.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В справах про визнання угод недійсними суди повинні всебічно і повно зясовувати суть угоди, дійсне волевиявлення, її учасників, у чому полягає неправомірність їх дій, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, який виник.

Таким чином, розглядаючи питання про визнання угод недійсними, необхідно насамперед встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у звязку з вчиненням цього правочину.

Згідно п.3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у звязку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Позивач зазначає, що відповідач умисно з метою укладення оскаржуваного Договору та отримання від ТОВ «МСК» 5371301,95 грн. повідомив позивачеві відомості, які не відповідають дійсності та замовчав обставини, які мають істотне значення для правочину. Зокрема, відповідач ввів позивача в оману щодо наявності у ТОВ «НЄК» заборгованості в розмірі 5371301,95 грн. за надання відповідачем ТОВ «НЄК» протягом 2016 року доступу до причалів.

Суд критично ставиться до зазначених тверджень позивача, оскільки враховуючи повязаність ТОВ «МСК» та ТОВ «НЄК» (створення ТОВ «МСК» шляхом виділу з ТОВ «НЄК»; правонаступництво в частині певних прав та обовязків ТОВ «НЄК»; склад засновників та керівництва ТОВ «МСК» та ТОВ «НЄК»), позивач, на момент укладення спірного Договору №10/01-17, мав бути обізнаний з приводу відсутності заборгованості ТОВ «НЄК» за спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу в розмірі 5371301,95 грн.

Згідно до ч.1 ст.231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Відповідно до п. 21 Постанови Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства, судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обовязково злочинних діях. Факт насильства не обовязково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Згідно з Узагальненням Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008, для визнання правочину недійсним, через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину.

Насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов'язково злочинних, діях (наприклад, насильством може бути вплив на волю контрагента за допомогою використання його залежного становища). Насильство викликає страх настання невигідних наслідків.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про морські порти України», адміністрація морських портів України державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання обєктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту).

У господарському віданні Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) знаходяться причали Миколаївського морського порту.

Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» відповідно до розпорядження Антимонопольного комітету України від 28.11.2012 №874-р «Про затвердження Порядку складання та ведення зведеного переліку субєктів природних монополій», включено до переліку субєкту природних монополій з надання спеціалізованих послуг у морському порту. Згідно додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 №405, виключно Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» як субєкт природної монополії надає у морському порту послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України.

ТОВ «МСК» є портовим оператором (стивідорною компанією), який здійснює свою діяльність на території Миколаївського морського порту з використанням причалу №12 Миколаївського морського порту. Згідно з п.11 ст.1 Закону України «Про морські порти України», портовий оператор (стивідорна компанія) - субєкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші повязані з цим види господарської діяльності.

Як вбачається з листа Миколаївської філії ДП «АМПУ» №18-14/7385 від 30.12.2015, з 01.01.2017 ТОВ «МСК» мало змогу здійснювати діяльність на причалі №12 Миколаївського морського порту виключно за умови надання йому з боку природного монополіста Миколаївської філії ДП «АМПУ» послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу. Тобто, відповідач мав всі можливості для використання на свою користь залежного становища позивача.

В ході дослідження наданих ТОВ «НЄК» листів та проектів договорів про забезпечення доступу портового оператора до причалу, договорів, наданих ТОВ «МСК», судом встановлено, що з огляду на монопольне становище Миколаївської філії ДП «АМПУ» на ринку надання спеціалізованої послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, саме Миколаївською філією ДП «АМПУ» розробляються та направляються портовим операторам типові проекти договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу.

27.12.2016 ТОВ «МСК» звернулось із листом №01-3/678 до Миколаївської філії ДП «АМПУ» з проханням укласти договір про забезпечення доступу портового оператора (ТОВ «МСК») до причалів №№12,13 починаючи з 01.01.2017 та надати проект договору. Відповіді на даний лист відповідачем надано не було.

05.01.2017 ТОВ «МСК» листом №01-3/25 повторно звернулось до Миколаївської філії ДП «АМПУ» з проханням укласти ОСОБА_7 про забезпечення доступу портового оператора до причалу.

06.01.2017 ТОВ «МСК» отримало відповідь Миколаївської філії ДП «АМПУ» (лист №16-01/77), в якій повідомлялось, що Миколаївська філія ДП «АМПУ» не може розглянути лист ТОВ «МСК» у звязку з тим, що той нібито не містить обовязкових умов, визначених ст.641 ЦК України.

Позивач зазначає, що типовий проект договору розробляється відповідачем, зважаючи на його монопольне становище, тому ТОВ «МСК» не могло надіслати Миколаївській філії ДП «АМПУ» проект договору з істотними умовами, а лише просило укласти ОСОБА_7 про забезпечення доступу портового оператора до причалу.

Матеріали справи свідчать, що оскаржуваний ОСОБА_7 було підписано 10.01.2017; в цей же день позивачем зроблено платіж у сумі 5371301,95 грн. і після цього 12.01.2017 відповідач надіслав ТОВ «МСК» проект договору по забезпеченню доступу портового оператора до причалу, який і був підписаний сторонами 12.01.2017.

При цьому, як вбачається з наданих до суду доказів та не заперечується відповідачем, до 12.01.2017 позивачем не вчинялось жодних дій з усунення недоліків, на які Миколаївська філія ДП «АМПУ» звернула увагу позивача у листі від 05.01.2017 №01-3/25, а також позивачем не направлялось на адресу Миколаївської філії ДП «АМПУ» проекту договору.

Оскільки 12.01.2017 саме відповідачем було надіслано позивачеві проект Договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу, суд вважає безпідставним посилання відповідача на неможливість укладання такого договору без отримання його проекту від позивача.

Крім того, психічний тиск на позивача та погроза припинення господарської діяльності ТОВ «МСК» підтверджується змістом п.1.6 самого оскаржуваного Договору №10/01-17, а саме: «Враховуючи відсутність у Кредитора (відповідача у справі) права надавати послуги без оплати, якому кореспондує право Кредитора обмежити доступ до послуги або відмовити у її наданні у разі відсутності оплати такої послуги, що може мати наслідком втрату права доступу до причалу для проведення навантажувально-розвантажувальних робіт і, в свою чергу, може призвести до втрати можливості здійснення Боржником (позивачем у справі) запланованої господарської діяльності з обслуговування вантажів та суден із залученням потужностей ТОВ «ОСОБА_6 Компанія» відповідно до укладених між ним та Боржником договорів, також враховуючи відсутність у Боржника права самостійно виконувати відповідні роботи до укладення відповідних договорів з Кредитором, Сторони…. уклали цей договір про сплату Боржником виставлених Кредитором на імя ТОВ «ОСОБА_6 Компанія (код 38525235) рахунків за доступ останнього до причалу на наступних умовах».

Суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо того, що пункт 1.6 Договору №10/01-17 слід розуміти таким чином, що несплата послуги доступу до причалу може призвести до зупинення надання такої послуги, і оскільки ТОВ «НЄК» не сплачувало за послугу, Адміністрація мала право зупинити її надання для ТОВ «НЄК» і вказане могло спричинити наслідки у вигляді неможливості ТОВ «НЄК» здійснювати перевантаження вантажу з використанням причалу. Далі, як стверджує відповідач, Адміністрація могла б стягнути борг з ТОВ «НЄК» у примусовому порядку і на майно ТОВ «НЄК» було б накладено арешт, що спричинило б неможливість його використання з боку ТОВ «МСК», а отже, ТОВ «МСК» було укладено договір добровільно, у звязку з побоюваннями втратити право на майно ТОВ «МСК».

Твердження відповідача щодо мотивів позивача на укладання спірного договору, а саме побоювання втратити права на користування майном ТОВ «НЄК» не тільки не доведено відповідачем, а і спростовується наявними в матеріалах справи доказами, а саме Договором сервітуту А3-А від 04.07.2013, судовими рішеннями по справі №915/417/16, поясненнями ТОВ «НЄК», якими підтверджено, що ТОВ «НЄК» ніколи не отримувало та не мало необхідності отримувати послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, оскільки ТОВ «НЄК» використовує причал №12 та причальну інфраструктуру на підставі Договору сервітуту А3-А від 04.07.2013.

Тому твердження відповідача про можливість зупинення надання спеціалізованої послуги ТОВ «НЄК», що призведе до неможливості ТОВ «НЄК», і в свою чергу, ТОВ «МСК» здійснювати перевантаження вантажу, не беруться судом до уваги.

Доводи відповідача про наявність у ТОВ «НЄК» заборгованості перед ним з оплати послуг із забезпечення доступу портового оператора до причалу не підтверджуються належними та допустимими в розумінні статті 34 ГПК України. Так, відповідачем не надано суду жодних судових рішень, наказів про стягнення, постанов виконавчої служби, які підтверджують право Миколаївської філії ДП «АМПУ» станом на 10.01.2017 стягнути з ТОВ «НЄК» в примусовому порядку 5371301,95 грн. та накласти арешт на майно ТОВ «НЄК». Як вбачається з пояснень ТОВ «НЄК», на момент укладення оскаржуваного Договору не існувало жодного судового рішення про стягнення з ТОВ «НЄК» на користь Миколаївської філії ДП «АМПУ» плати за користування спеціалізованою послугою із забезпечення доступу портового оператора до причалу, жодних виконавчих проваджень щодо ТОВ «НЄК» відкрито не було, не було жодних рішень про арешт майна ТОВ «НЄК», отже не існувало жодного кредитора ТОВ «НЄК», який міг би звернути стягнення на майно ТОВ «НЄК», жодних підстав та жодної можливості для звернення стягнення на майно ТОВ «НЄК».

Таким чином, відповідачем не спростовано доводів позивача про вчинення на ТОВ «МСК» тиску з метою укладення оскаржуваного Договору та не підтверджено жодними належними доказами того факту, що ОСОБА_7 було укладено позивачем добровільно у звязку з побоюванням втратити право на майно ТОВ «НЄК».

Вказані обставини у їх послідовності та сукупності вказують на те, що для отримання можливості здійснювати діяльність портового оператора шляхом укладання Договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу, ТОВ «МСК», перебуваючи у залежному від ДП «АМПУ» становищі, було змушене підписати спірний ОСОБА_7 №10/01-17, без якого ТОВ «МСК» не могло здійснювати свою господарському діяльність, що усвідомлювало керівництво Миколаївської філії ДП «АМПУ», та сплатити обумовлену у ньому суму на користь відповідача під впливом настання для нього невигідних наслідків, тобто під впливом насильства, що є підставою для визнання правочину недійсним на підставі ч.3 ст.203, ст.231 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сімї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися з урахуванням всіх обставин справи.

Позивачем зазначає, що тяжкими обставинами, під впливом яких ним було укладено оскаржуваний ОСОБА_7 була загроза припинення господарської діяльності ТОВ «МСК» та, відповідно, загроза банкрутства підприємства і втрати 218 працівниками роботи. Саме з метою усунення цих обставин позивачем було укладено оскаржуваний ОСОБА_7, адже тільки за умови укладення оскаржуваного Договору та сплати позивачем на користь Миколаївської філії ДП «АМПУ» 5371301,95 грн. відповідач підписав з ТОВ «МСК» ОСОБА_7 про забезпечення доступу портового оператора до причалу, без укладання якого ТОВ «МСК» не могло здійснювати свою господарську діяльність з 01.01.2017. За відсутності вищезазначених тяжких обставини правочин не було б вчинено позивачем взагалі.

Матеріали справи свідчать, що для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт за договорами з контрагентами ТОВ «МСК» потребує використання причалу №12 Миколаївського морського порту. Окрім того, здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт передбачає обовязкове підтвердження прийому суден під розвантаження/навантаження з боку Миколаївської філії ДП «АМПУ» відповідно до Обовязкових постанов та Зводу звичаїв Миколаївського морського порту. Однак, враховуючи отримання від Миколаївської філії ДП «АМПУ» листа № 18-14/7385 від 30.12.2016, в якому повідомлялось, що відповідно до наказу адміністрації від 29.12.2016 №1095 з 01.01.2017 узгодження прийому суден у морський порт ОСОБА_1 під обробку та інші операції буде здійснювались лише у разі наявності укладеного між ДП «АМПУ» та портовим оператором договору, що передбачає доступ до причалу адміністрації Миколаївського морського порту. Тобто, без укладеного з МФ ДП «АМПУ» договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу ТОВ «МСК» було позбавлено можливості здійснювати господарську діяльність з виконання навантаження та розвантаження суден, оскільки не отримавши доступ до причалу №12, що перебуває у господарському віданні відповідача, позивач не зміг би виконувати свою діяльність як портовий оператор, в результаті чого поніс би матеріальні збитки через невиконання своїх обовязків портового оператора та був би змушений припинити свою господарську діяльність. Завдання збитків контрагентам, неможливість сплачувати податки та збори, сплачувати за оренду державного майна та виконувати інші зобовязання, мало б своїм наслідком виникнення кредиторських вимог до ТОВ «МСК» та в подальшому призвело б до банкрутства підприємства.

Так, згідно наданих позивачем доказів, ТОВ «МСК» зобовязане сплачувати щомісячно за оренду, електрозабезпечення, водозабезпечення, послуги екологів та інші витрати на загальну суму 4424786,88 грн. в місяць. До того ж, як підтверджено позивачем наданими доказами, один день простою роботи за умови ненадання відповідачем ТОВ «МСК» доступу до причалу №12 нанесло б збитки підприємству в середньому в розмірі 332391,17 грн., адже саме такий дохід отримувало підприємство в 2016 році за 1 день. Тож, зупинення роботи підприємства навіть на короткий час могло призвести до банкрутства ТОВ «МСК».

Обтяжливою умовою для позивача є ціна спірного Договору, яка становить 5371301, 95 грн., адже ця сума є дуже значною для підприємства, враховуючи те, що тільки місячний фонд оплати праці ТОВ «МСК» складає 1261210 грн., що підтверджується наданим Позивачем штатним розписом.

Наданими до суду доказами позивачем також спростовано доводи відповідача щодо того, що навіть за наявності несприятливих обставин товариство може перепрофілюватись та здійснювати іншу діяльність. З наявних в матеріалах справи статутних документів позивача, договорів оренди державного нерухомого майна на території Миколаївського морського порту, договорів сервітуту, договорів оренди портальних кранів, дозволів вбачається, що основним видом діяльності позивача є саме допоміжна діяльність в сфері транспорту. ТОВ «МСК» було укладено чисельні договори та отримано чисельні дозволи саме з метою забезпечення можливості здійснювати навантажувально-розвантажувальні роботи на території Миколаївського морського порту. А тому, позивач ніяк не міг за наявності тяжких обставин просто взяти і перепрофілюватись та здійснювати іншу діяльність.

Підтвердженням тяжких обставин для ТОВ «МСК» є також те, що навіть після підписання ТОВ «МСК» оскаржуваного Договору та здійснення оплати 5371301,95 грн. на користь Миколаївської філії ДП «АМПУ», відповідач все ж таки підписує з позивачем обіцяний ОСОБА_7 про забезпечення доступу портового оператора до причалу, однак строком лише на місяць. Тобто, отримане позивачем право користування причалом №12 лише на місяць є неспіврозмірним зі сплаченими ТОВ «МСК» 5371301,95 грн. на користь МФ ДП «АМПУ» та створює для позивача ситуаціє невизначеності стосовно можливості ведення в подальшому господарської діяльності, при тому, що позивач має відповідну матеріально-технічну базу, 218 працівників та всі необхідні договори для тривалої роботи як портовим оператором (стивідорною компанією) в Миколаївському морському порту.

Таким чином, саме наявні тяжкі обставини (припинення господарської діяльності та загроза банкрутства; втрата 218 працівниками певної спеціалізації роботи), на думку суду, зумовили підписання керівництвом ТОВ «МСК» оскаржуваний ОСОБА_7.

Таким чином, оспорюваний ОСОБА_7 було вчинено позивачем також під впливом тяжкої обставини, що є підставою для визнання правочину недійсним на підставі ч.3 ст.203, ст.233 ЦК України.

З вказаних обставин, суд дійшов висновку, що спірний ОСОБА_7 №10/01-17 від 10.01.2017 укладено з боку ТОВ «МСК» з пороком волі.

Суд також вважає, що оспорюваний ОСОБА_7 №10/01-17 не відповідає положенням ч.1 ст.528 ЦК України, що також є підставою для визнання Договору недійсним згідно з ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України.

Як вбачається з предмету оскаржуваного Договору, Боржник (ТОВ «МСК») бере на себе зобовязання сплатити Кредиторові (Миколаївській філії ДП «АМПУ») 5371301,95 грн, в т. ч. ПДВ, які нараховані Кредитором ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_6 європейська компанія» за надання протягом 2016 року доступу до причалів Кредитора, предявлені до сплати, але не сплачені ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_6 європейська компанія».

Отже, оскаржуваним Договором №10/01-17 фактично передбачено виконання ТОВ «МСК» обовязків ТОВ «НЄК» зі сплати коштів на користь Миколаївської філії ДП «АМПУ».

Відповідно до ч.1 ст.528 ЦК України, виконання обовязку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів законодавства або суті зобовязання не випливає обовязок боржника виконати зобовязання особисто.

При цьому підставою для виконання третьою особою зобов'язань за боржника є покладення на цю особу такого зобов'язання боржником, як за власною ініціативою так і за попередньою домовленістю цієї особи з боржником.

Таке покладення виконання зобов'язань відповідно до частини першої статті 528 ЦК України є обов'язковим для прийняття кредитором як належного виконання зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у рішенні по справі №6-15цс15 від 10.06.2015).

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача і ІІІ особи, ТОВ «НЄК» не покладало на ТОВ «МСК» ніяких обовязків, повязаних зі сплатою спеціалізованої послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, жодних домовленостей між підприємствами з цього приводу не було, згідно Розподільчого балансу (Передавального акту) ТОВ «НЄК» також не передавало ТОВ «МСК» жодних зобовязань зі сплати спеціалізованої послуги на користь відповідача.

Доказів зворотнього відповідачем суду не надано.

Посилання відповідача на те, що ОСОБА_7 №10/01-17 укладений сторонами на виконання приписів ч.3 ст.528 ЦК України, яка передбачає право іншої особи задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно, судом відхиляється з підстав викладених вище.

Отже, зміст Договору №10/01-17 суперечить ч.1 ст.528 ЦК України, що є підставою для визнання Договору недійсним згідно ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст.92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч.3 ст.92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Пунктом 3.3 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 розяснено, що письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Щодо кола повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно вчинення правочинів від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, Положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

10.01.2017 між ТОВ «МСК» в особі директора ОСОБА_9, який діяв на підставі Статуту, та ДП «АМПУ» в особі тимчасово виконуючого обовязки Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» ОСОБА_8, який діяв на підставі Положення про Миколаївську філію Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та довіреності №7907 від 27.12.2016, було укладено договір №10/01-17.

Відповідно до ст.628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Згідно зі ст.509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 510 ЦК України, сторонами у зобовязанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобовязанні має одночасно і права, і обовязки, вона вважається боржником у тому, що вона зобовязана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

З аналізу змісту оспорюваного Договору вбачається, що він є змішаним і містить в собі елементи різних договорів, в тому числі договору відступлення права вимоги (заміна кредитора з МФ ДП «АМПУ» на ТОВ «МСК») та договору переведення боргу (заміна боржника з ТОВ «НЄК» на ТОВ «МСК»). Відступлення права вимоги являє собою заміну кредитора в зобов'язанні шляхом передачі ним своїх прав іншій особі за угодою (ч.1 ст.512 ЦК України), а договір переведення боргу являє собою заміну боржника у зобовязанні (ч.1 ст.520 ЦК України).

Оспорюваний ОСОБА_7 було укладено заступником начальника з логістики Миколаївської філії ДП «АМПУ» ОСОБА_8, який тимчасово виконував обовязки начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ» на підставі Довіреності

№7907 від 27.12.2016, виданої Державним підприємством «Адміністрація морських портів України».

Згідно з абз.2 п.2.4 вказаної Довіреності, ОСОБА_8 забороняється укладати та підписувати договори про переведення боргу та про відступлення права вимоги.

Отже, ОСОБА_8 не мав повноважень на укладення та підписання договорів про переведення боргу та про відступлення права вимоги, а отже оскаржуваний ОСОБА_7, якій містить в собі як елементи договору про переведення боргу, так і елементи договору про відступлення права вимоги, було укладено ним без відповідних повноважень на здійснення правочину від імені особи, яку він представляє, що дає підстави для визнання Договору недійсним на підставі частини 2 статті 203 ЦК України у звязку з відсутністю у представника, який його уклав від імені відповідача, необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Суд критично оцінює доводи відповідача щодо подальшого схвалення уповноваженим органом оспорюваного Договору, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обовязки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи зясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Проте відповідачем не надано суду жодних доказів того, що ДП «АМПУ», до компетенції якого належить надання повноважень керівнику філії на вчинення тих чи інших правочинів, приймалося рішення про наступне схвалення оскаржуваного Договору, або вчинялись будь-які дії, які свідчать про схвалення правочину. Як вбачається з платіжного доручення №95 від 10.01.2017, отримувачем перерахованих за оскаржуваним Договором 5371301,95 грн. була Миколаївська філія ДП «АМПУ», а не ДП «АМПУ». Тому судом не приймаються до уваги посилання відповідача на те, що прийняття ДП «АМПУ» грошових коштів свідчить про схвалення оспорюваного правочину. Прийняття платежу Миколаївською філією ДП «АМПУ» не може бути належним доказом схвалення правочину юридичною особо, оскільки схвалення в тому числі прийняття до виконання чи прийняття виконаного має бути вчинено особою, уповноваженою на вчинення такого правочину. При цьому, не може вважатися схваленням правочину вчинення дій особою, яка з перевищенням повноважень уклала правочин.

З огляду на викладене, ОСОБА_7 №10/01-17 укладений за відсутності у представника, який його уклав від імені відповідача, необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є підставою для визнання його недійсним.

Виходячи з вищевикладеного вище, суд доходить до висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «МСК», в частині визнання Договору №10/01-17 недійсним на підставі ч.ч.1,2, 3 ст.203, ч.1 ст.215, ст.ст.231, 233, 528 ЦК України, є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та є такими, що підлягають задоволенню.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статті 216 ЦК України.

Частиною 1 статті 216 ЦК України встановлено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 5 п.3.10 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 встановлено. що позивач, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною.

За вказаних обставин, відповідач зобовязаний повернути позивачеві у натурі все, що він одержав на виконання недійсного Договору №10/01-17, а саме 5371301,95 грн.

У відповідності до ст.49 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає покладенню на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 821, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсним з дати укладання ОСОБА_7 №10/01-17 від 10.01.2017 укладений між ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю МЕТАЛ СТИВІДОРІНГ КОМПАНІ та Державним підприємством Адміністрація морських портів України в особі Миколаївської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Миколаївського морського порту).

3. Державному підприємству Адміністрація морських портів України (01135, м.Київ, пр-т Перемоги, буд.14, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Миколаївської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Миколаївського морського порту) (54020, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23, відомості про банківські реквізити відсутні) повернути ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю МЕТАЛ СТИВІДОРІНГ КОМПАНІ (54002, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23/26, відомості про банківські реквізити відсутні, код ЄДРПОУ 40618543) одержані на виконання Договору №10/01-17 від 10.01.2017 грошові кошти у сумі 5371301,95 грн. (пять мільйонів триста сімдесят одну тисячу триста одну гривню 95 копійок).

4. Стягнути з Державного підприємства Адміністрація морських портів України (01135, м.Київ, пр-т Перемоги, буд.14, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Миколаївської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Миколаївського морського порту) (54020, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23, відомості про банківські реквізити відсутні) на користь ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю МЕТАЛ СТИВІДОРІНГ КОМПАНІ (54002, м.Миколаїв, вул.Заводська, буд.23/26, відомості про банківські реквізити відсутні, код ЄДРПОУ 40618543) 82169,53 грн. судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду, у відповідності зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом

Згідно ст.ст.91, 93 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення оформлено у відповідності до ст.85 ГПК України

та підписана суддею 17 липня 2017 року.

Суддя М.В.Мавродієва