Рішення № 67833387, 14.07.2017, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.07.2017 Справа №687/511/16-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л. за участю секретарів Матвійчук В.П., Зубко О.І., Грабської Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконавчого комітету Тернопільської міської ради за участю третьої особи Служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про визнання незаконною та скасування ухвали 19 сесії Тернопільської міської ради від 23 липня 1997 року про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 для завершення будівництва та обслуговування частини будинку; визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 662 від 30 травня 2001 року, на підставі якого ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1; визнання незаконним та скасування свідоцтва від 01 червня 2001 року про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_2; визнання недійсними договору дарування ОСОБА_2 1/2 частини домоволодіння під АДРЕСА_1 від 26 грудня 2006 року та послідуючого виправленого договору дарування 1/2 частини домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 від 27 червня 2007 року ОСОБА_3; визнання недійсним та скасування Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 площею 0,0406 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3, виданого ОСОБА_3 09.10.2008 року; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку 0,0406 га розташовану по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3; скасування державної реєстрації права приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 на домоволодіння, житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 292,6 кв.м. в АДРЕСА_1; визнання за ОСОБА_1, як правонаступником ОСОБА_6 за законом, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1; зобов'язання Тернопільську міську раду передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,04 га по АДРЕСА_1 для обслуговування прийнятого в експлуатацію житлового будинку за цією ж адресою; витребування від ОСОБА_3 домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами загальною площею 292, 6 кв.м. в АДРЕСА_1; усунення перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження спадковим майном шляхом виселення ОСОБА_3 разом з малолітнім сином ОСОБА_4 з належного йому домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами загальною площею 292,6 кв.м. в АДРЕСА_1, солідарне стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 доходів в сумі 981339.07 грн. та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок,-

ВСТАНОВИВ:

В липні 1997 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про визнання незаконним рішення ХІХ сесії Тернопільської міської ради народних депутатів від 23.07.1997 року про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 для завершення будівництва і обслуговування лівої частини жилого будинку.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилалась на те, що її покійний чоловік ОСОБА_7 починаючи з 1995 року неодноразово звертався до Тернопільської міської ради народних депутатів про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1, де ними на законних підставах збудовано жилий будинок. Однак, всупереч вимог закону після смерті її чоловіка Тернопільська міська рада народних депутатів 24 липня 1997 року прийняла рішення про надання спірної земельної ділянки ОСОБА_2, а тому просила суд вказане рішення визнати незаконним і зобов»язати Тернопільську міську раду народних депутатів надати їй в постійне користування земельну ділянку площею 0,04 га по АДРЕСА_1, як співвласниці і спадкоємцю після смерті чоловіка.

Після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 11.10.2016 року до участі у справі залучено її правонаступника ОСОБА_1

23.11.2016 року ОСОБА_1 подав заяву про доповнення та уточнення позовних вимог в якій просить визнати незаконною та скасувати ухвалу 19 сесії Тернопільської міської ради від 23 липня 1997 року про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 для завершення будівництва та обслуговування частини будинку; визнати недійсними правочини по відчуженню ОСОБА_2 житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 своїй доньці ОСОБА_3 визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 та Державний акт на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку по АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1; зобов'язати Тернопільську міську раду передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,04 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку; витребувати від ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1; усунути перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3, разом з малолітнім сином ОСОБА_4

14.02.2017 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог та їх уточнення відповідно до якої просить: визнати незаконною та скасувати ухвалу 19 сесії Тернопільської міської ради від 23 липня 1997 року про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 для завершення будівництва та обслуговування частини будинку; визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 662 від 30.05.2001р., на підставі якого ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1; визнати незаконним та скасувати свідоцтво від 01 червня 2001 року про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1, видане ОСОБА_2; визнати недійсними договір дарування ОСОБА_2 1/2 частини домоволодіння під АДРЕСА_1 від 26.12.2006р. та послідуючий виправлений договір дарування 1/2 частини домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 від 27.06.2007р. своїй дочці ОСОБА_3; скасувати державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 на домоволодіння, житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 292,6 кв.м. в АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1, як правонаступником ОСОБА_6 за законом, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1; зобов'язати Тернопільську міську раду передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,04 га по АДРЕСА_1 для обслуговування прийнятого в експлуатацію житлового будинку за цією ж адресою; витребувати від ОСОБА_3 домоволодіння, житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 292, 6 кв.м. в АДРЕСА_1; усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження спадковим майном шляхом виселення ОСОБА_3 разом з малолітнім сином ОСОБА_4 з належного йому домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами загальною площею 292,6 кв.м. в АДРЕСА_1; стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 доходи в сумі 981339,07 грн., які вони спільно одержали або могли одержати за весь час володіння житловим будинком АДРЕСА_1.

25.04.2017 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог відповідно до якої просить: визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 площею 0,0406 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3, виданий ОСОБА_3 09.10.2008 року; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0406 га, розташовану по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3.

Ухвалами Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15.02.2017 року та 17.03.2017 року вказані позовні вимоги прийнято до розгляду.

В обгрунтування зазначених вимог ОСОБА_1 зазначив, що він та його покійний батько ОСОБА_7 восени 1989 року були прийняті в члени кооперативу «Кооператор» по наданню платних послуг населенню, який було ліквідовано у грудні 1991 року. Актом ДПІ м.Тернополя від 07.07.1995 року № 161-1-22/1 підтверджено, що за період з 31.12.1991 року по 01.07.1995 року кооператив «Кооператор» діяльністю не займався і його розрахунковий paхунок в банку було закрито 31.12.1991 року. Відповідно до оригіналу ліквідаційного балансу кооперативу «Кооператор», затвердженого ДПІ м.Тернополя в листопаді 1993 року, на момент ліквідації кооперативу залишилось нерозподіленим майно кооперативу, що складалося з фундаментів (цоколів) трьох житлових будинків - двох двоквартирних і одного одноквартирного.

Рішенням загальних зборів членів кооперативу «Кооператор» від 02.12.1991 року (протокол № 6), майно кооперативу при його ліквідації було розподілено між його членами, зокрема: праву квартиру від входу двохквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 виділено ОСОБА_1; ліву квартиру від входу цього будинку - ОСОБА_7

Позивач вказав, що відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України 1960 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, яке відповідно до вимог ст. 23 цього Кодексу посвідчується міською радою. На підставі рішення Тернопільського міськвиконкому № 475 від 14.11.1990 року земельну ділянку площею 0,08 га по АДРЕСА_2 було відведено в натурі ОСОБА_1 і ОСОБА_7, що стверджується актом про відведення земельної ділянки від 05.12.1990 року, затвердженим управлінням головного архітектора м. Тернополя, справа № 893.

Також позивач вказав, що враховуючи те, що зміни цільового призначення земельної ділянки, наданої кооперативу «Кооператор» для будівництва житлового будинку з переходом права власності на будівлю до його батька ОСОБА_7 не відбулось, то відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України 1990 року до нього перейшло і право користування земельною ділянкою площею 0,04 га, тобто в межах, визначених ст. 67 цього Кодексу, відведеною йому в натурі згідно з актом від 05.12.1990 року. За посвідченням цього права ОСОБА_7 неодноразово звертався до Тернопільської міської ради, після того як влітку 1994 року завершив будівництво своєї частини житлового будинку, що стверджується його заявами з цього приводу. При цьому усім іншим членам кооперативу міською радою було надано у користування земельні ділянки під переданими їм у власність будинками.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер. Виходячи з того, що співвласником і єдиним спадкоємцем за законом була дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_6, то з переходом до неї як до співвласника в порядку спадкування за законом права на незданий в експлуатацію житловий будинок по АДРЕСА_1, перейшло і право користування земельною ділянкою площею 0,04 га під даним будинком, за реалізацією якого вона також звернулася до Тернопільської міської ради. Однак ухвалою 19 сесії Тернопільської міської ради від 23.07.1997 року вказану земельну ділянку по АДРЕСА_1 було передано у користування відповідачу ОСОБА_2 для завершення будівництва та обслуговування частини будинку, в той час як останній ніколи не був членом кооперативу «Кооператор», та не мав до нього будь-якого відношення.

Позивач вказав, що приймаючи вказане рішення Тернопільською міською радою було допущено ряд порушень, зокрема: не було скасовано попередні рішення міськвиконкому про закріплення спірної земельної ділянки за кооперативом «Кооператор» та акту про відведення цієї земельної ділянки в натурі ОСОБА_7; не прийнято рішення про припинення користування чи вилучення спірної земельної ділянки від осіб (юридичних чи фізичних), яким вона вже була надана; вказуючи в змісті рішення від 23.07.1997 року на незаконність перерозподілу земельних ділянок в кооперативі «Кооператор», Тернопільська міська рада не врахувала, що ще з 1990 - 1991 років вказані рішення кооперативу нею не тільки не оспорювались, а й були повністю підтримані при перезакріпленні відповідних земельних ділянок за іншими членами кооперативу, за виключенням ОСОБА_7 Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19.01.2001 року у задоволенні позовних вимог його матері ОСОБА_6 було відмовлено та визнано право власності ОСОБА_2 на частину житлового будинку по АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 оформив на себе право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, що стверджується рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 662 від 30.05.2001 року, відчуживши в подальшому дане нерухоме майно своїй дочці ОСОБА_3 за договором дарування 1/2 частини домоволодіння під АДРЕСА_1 від 26.12.2006 року та послідуючим виправленим договором дарування 1/2 частини домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_1.

Окрім цього, позивач ОСОБА_1 вказав, що в основу рішення Чемеровецького суду Хмельницької області від 19.01.2001 року було покладено надані ОСОБА_2 документи, які не відповідають дійсності та є підробленими, що підтверджено висновком криміналістичної експертизи у кримінальній справі № 1176319, а саме: угоду купівлі-продажу цокольного приміщення по АДРЕСА_1 та частини будматеріалів від 18.03.1993 року, яка не підписана ОСОБА_2, довідку від 20.01.1995 року про те, що ОСОБА_2 збудував ліву частину будинку по АДРЕСА_1 за свої кошти та розписку від 20.01.1995 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 1 млрд. 550 млн. крб. за ліву цокольну частину будинку. Вказана угода від 18.03.1993 року між позивачем та ОСОБА_2 ніколи не укладалася, оригінал угоди в матеріалах справи відсутній, її текст змонтовано на різних друкарських машинках, підпис ОСОБА_2 в угоді відсутній, а підпис від імені ОСОБА_1 виконано іншою особою. На угоді відсутня печатка кооперативу «Кооператор» та назва самого кооперативу. Крім того, позивач на той час не мав жодних повноважень від своїх батьків, як законних володільців, на відчуження їхнього незавершеного будинку. Також зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин угода купівлі-продажу нерухомого майна у відповідності до ст.ст. 227, 227-1 ЦК УРСР 1963 року мала бути нотаріально посвідчена, як щодо незавершеного будинку, так і щодо будматеріалів і недодержання зазначених вимог про нотаріальне посвідчення угоди купівлі-продажу незавершеного будинку та будівельних матеріалів тягне за собою її недійсність внаслідок нікчемності.

Позивач вказав, що факт незаконного позбавлення його матері ОСОБА_6 своєї власності повністю підтверджено рішенням Європейського Суду з прав людини від 03.05.2007 року у справі «ОСОБА_6 проти України», яким встановлено, що національними судами було проігноровано право ОСОБА_6, визначене земельним законодавством України, на виділення їй земельної ділянки для обслуговування належного їй житлового будинку в АДРЕСА_1 згідно первинних правовстановлюючих документів на нього (протокол № 6 від 02.12.1991 року загальних зборів кооперативу «Кооператор» про розподіл житлових будинків між членами кооперативу при його ліквідації) та визнання судами законним виділення вказаної земельної ділянки під належним ОСОБА_6 будинком за первинними правовстановлюючими документами сторонній особі - ОСОБА_2, і у зв'язку з цим визнання за ним права власності на вказаний будинок. Оскільки Верховний Суд України у своїй ухвалі від 14 березня 2008 року грубо викривив висновки рішення Європейського Суду з прав людини від 03.05.2007 року, Рішенням Європейського Суду з прав людини від 05.02.2015 року встановлено, що викривлений виклад рішення Євросуду у першій справі заявниці «ОСОБА_6 проти України» призвів до руйнування намагань заявниці домогтися розгляду у рамках передбаченої національним законодавством процедури касаційного типу її майнових вимог на підставі рішення Євросуду у попередній справі. Велика Палата Європейського Суду з Прав Людини своїм рішенням встановила порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи майнового характеру матері позивача ОСОБА_6 Верховним Судом України та оголосила прийнятними скарги заявниці щодо несправедливості завершення процесу рішенням Верховного Суду від 14.03.2008 року та щодо порушення ним прав заявниці відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції, яка була незаконно позбавлена своєї власності.

Позивач ОСОБА_1 вказав, що відповідно до ч.1 ст. 390 ЦК України, власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним. На думку позивача, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знали, що вони володіють житловим будинком АДРЕСА_1 незаконно, а тому до стягнення з них підлягають доходи, які вони одержали або могли одержати за час володіння цим майном з вересня 1994 року по даний час у розмірі 981339,07 грн. згідно висновку експертного дослідження Тернопільського відділення КНДІСЕ від 10.02.2017 року № 106/17-22. Із врахуванням наведеного ОСОБА_1 просить його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 21.07.1999 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок. В обґрунтування своїх вимог зазначив те, що у березні 1993 року він придбав у ОСОБА_1 цокольну частину будинку(ліву сторону) по АДРЕСА_1, що підтверджується угодою купівлі-продажу цокольного приміщення по АДРЕСА_1 та частини будматеріалів від 18.03.1993 року, та розпискою ОСОБА_1 від 20.01.1995 року, про отримання грошей в сумі 1 млрд. 550 млн. крб. за ліву цокольну частину будинку. На протязі 1993-1994 року він за власні кошти збудував будинок, виготовив та отримав усю проектну документацію. Даний факт підтверджується довідкою від 20.01.1995 року про те, що він збудував ліву частину будинку по АДРЕСА_1 за власні кошти, зазначені обставини також підтверджені нотаріально завіреними заявами свідків, які працювали у нього на будові та засвідчили, що саме він за особисті кошти купував будівельні матеріали та зводив будинок. Після завершення будівництва на підставі поданих них документів ухвалою 19 сесії Тернопільської міської ради від 23.07.1997 року йому було передано у користування земельну ділянку площею 0,04 га по АДРЕСА_1 для завершення будівництва та обслуговування частини будинку. Із врахуванням наведеного просив його позовні вимоги задовольнити та визнати за ним право власності на будинок по АДРЕСА_1.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити у повному обсязі, з підстав, викладених у поданих ним заявах про уточнення та доповнення позовних вимог, у задоволенні зустрічного позову просить відмовити, посилаючись на те, що відповідачу ОСОБА_2 Тернопільською міською радою неправомірно було виділено земельну ділянку площею 0,04 га, яка знаходилась під належним його батькові ОСОБА_7 житловим будинком по АДРЕСА_1, який в подальшому успадкувала його мати, а після її смерті успадкував він. Той факт, що його батько був членом кооперативу «Кооператор», а тому відповідно мав право на частку у його майні на момент ліквідації кооперативу, підтверджено зокрема рішенням Тернопільського міського суду від 09.07.1997 року, яким було задоволено скаргу ОСОБА_6 на бездіяльність Тернопільської міської ради. Після розподілення майна кооперативу «Кооператор» батько позивача повністю завершив будівництво виділеної йому частини будинку по АДРЕСА_1, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами на придбання будівельних матеріалів. Оскільки вказаний будинок для сім»ї ОСОБА_7 був завеликий, було досягнуто домовленості із ОСОБА_2, з яким на той час був знайомий позивач ОСОБА_1, що останній придбає вказаний будинок. У зв»язку із цим покійним ОСОБА_7 було видано довіреність на підставі якої ОСОБА_2 повинен був займатись вирішенням питань щодо здачі будинку в експлуатацію та оформлення права власності на ОСОБА_7 з подальшим укладенням між ними договору купівлі-продажу будинку. Влітку 1994 року позивач заселявся у належну йому частину будинку по АДРЕСА_3 та запросив до себе ОСОБА_2 Після цього, до осені 1994 року вони більше не зустрічались. Однак, на думку позивача, саме в цей час ОСОБА_2 розпочав діяльність щодо незаконного заволодіння будинком по АДРЕСА_1, оскільки саме в цей період часу почалися звернення у Службу Безпеки України відносно ОСОБА_1 та з»явилися документи щодо відчуження позивачем спірного будинку ОСОБА_2 Позивач ОСОБА_1 вказав, що він не був власником спірної частини будинку по АДРЕСА_1, а тому не міг укладати із ОСОБА_2 будь-яких угод щодо розпорядження даним будинком. Надані відповідачем угода купівлі-продажу цокольного приміщення по АДРЕСА_1 та частини будматеріалів від 18.03.1993 року, укладена між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та розписка від 20.01.1995 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 1 млрд. 550 млн. крб. за ліву цокольну частину не відповідають дійсності, позивачем вказані документи не підписувались, ніяких коштів від відповідача він не одержував. Зазначена угода є підробленою, що підтверджено висновком криміналістичної експертизи. В подальшому на підставі рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19.01.2001 року, яке базувалося на наданих ОСОБА_2 підроблених документах за останнім було визнано право власності на спірний будинок, який він в подальшому відчужив своїй доньці ОСОБА_3, котра на даний час проживає у будинку разом із неповнолітнім сином. За час незаконного користування відповідачами спірним будинком йому заподіяні збитки у виді доходів, які вони одержали від користування вказаним будинком у розмірі 981339.07 грн.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представники відносно первісних позовних вимог заперечили та просять у їх задоволенні відмовити, посилаючись на те, що позивачем не представлено жодних доказів в обґрунтування своїх вимог. Зустрічний позов підтримали та вказали, що в ході розгляду даної справи судами не було остаточно з»ясовано питання щодо членства ОСОБА_7 у кооперативі «Кооператор» та наявності у кооперативу відповідної проектної документації на зведення будинку по АДРЕСА_1. Згідно наявних у матеріалах справи копій документів, зокрема ліквідаційного балансу кооперативу «Кооператор» вбачається, що на момент ліквідації кооперативу та розподілу його майна, було збудовано лише цоколь будинку по АДРЕСА_1, праву частину якого одержав позивач ОСОБА_1, а ліву- його батько ОСОБА_7 Батько позивача був особою пенсійного віку, достатніх коштів для завершення будівництва не мав, а тому позивач запропонував ОСОБА_2, з яким був на той час знайомий, придбати ліву половину будинку по АДРЕСА_1, про що свідчать укладена між ними угода та розписка про одержання ОСОБА_1 грошей у сумі 1 млрд. 550 млн. крб. У матеріалах справи наявні копії документів про придбання ОСОБА_2 будівельних матеріалів, а також є нотаріально завірені заяви осіб, які працювали на будівництві та засвідчили, що саме ОСОБА_2 за особисті кошти проводив будову. Надані позивачем платіжні документи на придбання будівельних матеріалів жодним чином не свідчать про те, що вказані матеріали були використані під час будівництва виділеної ОСОБА_7 лівої частини будинку по АДРЕСА_1, оскільки саме в цей час позивач ОСОБА_1 завершував будівництво належної йому правої частини будинку, а відтак вказані будматеріали могли бути використані на будові позивача. Ніяких доказів того, що батько позивача здійснював будівництво спірного будинку і на момент виникнення спірних правовідносин вказане будівництво було повністю завершене, ОСОБА_1 суду не надано. Також зазначили, що відповідно до законодавства, що було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, суб»єктом користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 був кооператив «Кооператор», на той момент законодавство не передбачало право кооперативу передавати надану йому у користування землю членам кооперативу. З припиненням діяльності вказаного кооперативу припинилось відповідно його право на користування земельними ділянками, наданими під будівництво житла і дані земельні ділянки повернулись у власність місцевої громади, яка в особі Тернопільської міської ради вправі була розпорядитись належною громаді земельною ділянкою на власний розсуд. Рішенням Тернопільської міської ради народних депутатів земельна ділянка площею 0,04 га по АДРЕСА_1 була виділена ОСОБА_2 для завершення будівництва та обслуговування частини будинку, з тих підстав, що на той час вказана ділянка вибула із власності кооперативу і на ній знаходився збудований ОСОБА_2 за власний кошт житловий будинок. Право власності на будинок по АДРЕСА_1 було оформлене за ОСОБА_2 на підставі рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області 01.06.2001 року, а з 05.07.2007 року вказаний будинок перебуває у володінні доньки відповідача ОСОБА_10

Від відповідача Тернопільської міської ради надійшла заява про слухання справи у відсутності їхнього представника, відносно вирішення позову покладаються на думку суду.

Представник відповідача виконавчого комітету Тернопільської міської ради у судове засідання не з»явився, не повідомивши причин неявки, хоча про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідач ОСОБА_3 та представник Служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради у судове засідання не з»явились, не повідомивши причин неявки, хоча про день та час слухання справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши зібрані докази, суд встановив наступні обставини справи.

Згідно з ч.1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що рішенням Тернопільського міськвиконкому №375 від 24.08.1988 року було зареєстровано Статут кооперативу «Кооператор» при Тернопільській пересувній механізованій колоні облспоживспілки по наданню платних послуг населенню, прийнятий на загальних зборах кооперативу «Кооператор» 12.08.1988 року.

Статтею 5 чинного на момент виникнення спірних правовідносин Закону «Про кооперацію в СРСР» від 26.05.1988 року № 8998-11 передбачено, що кооператив є організацією громадян СРСР, які добровільно об'єднались на основі членства для спільного провадження господарської та іншої діяльності на базі належного йому на праві власності, орендованого або наданого в безплатне користування майна, самостійності, самоврядування і самофінансування, а також матеріальної заінтересованості членів кооперативу і найбільш повного поєднання їх інтересів з інтересами колективу і суспільства.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.11 вказаного Закону кооператив організовується за бажанням громадян виключно на добровільних засадах. Статут кооперативу приймається загальними зборами громадян, які бажають заснувати кооператив. Кооператив вважається створеним з моменту його державної реєстрації. Кооператив реєструється виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за місцезнаходженням кооперативу на підставі висновку депутатської комісії відповідної Ради народних депутатів.

Членом кооперативу може бути кожний громадянин, який досяг 16-річного віку, якщо інше не передбачено законодавством Союзу РСР і союзних республік, виявив бажання і здатний брати участь у здійсненні цілей і завдань кооперативу. Спори у справах, що виникають з членських відносин, вирішуються органами кооперативу в порядку, визначеному його статутом, а у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і союзних республік,- судом- ч.1,3 ст.12 Закону.

Власністю кооперативу є засоби виробництва та інше майно, які належать йому і необхідні для здійснення статутних завдань. Кооперативові можуть належати будинки, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, продуктивна і робоча худоба, вироблена продукція, товари, кошти та інше майно відповідно до

цілей його діяльності. Право розпорядження майном належить тільки самому кооперативу- ч.1 ст.7, ч.2 ст.8 Закону «Про кооперацію в СРСР».

У відповідності до п.п.1,3 Статуту кооперативу «Кооператор» метою його створення є добровільне об»єднання громадян на основі колективної праці і самоуправління для спільного виконання робіт, в тому числі будівельно-монтажних.

Відповідно до п.п.2.1, 4.5 Статуту прийом і виключення членів кооперативу проводиться за рішенням загальних зборів членів кооперативу.

Згідно п.11.2, 11.3 Статуту ліквідація кооперативу проводиться за рішенням загальних зборів членів кооперативу, виконкому міської ради народних депутатів і після сплати у встановленому порядку боргів ліквідованого кооперативу, майно(засоби) кооперативу, що залишилось, розподіляється між колишніми членами кооперативу в порядку, що встановлюється загальними зборами.

Восени 1989 року у члени кооперативу «Кооператор» були прийняті позивач ОСОБА_1 на посаду юрисконсульта та його батько ОСОБА_7 на посаду постачальника-вантажника.

Факт членства позивача та його батька ОСОБА_7 у кооперативі «Кооператор» не викликає сумнівів у суду та підтверджується наступними дослідженими судом доказами.

Так, рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів №35 від 26.02.1990 року(т.1 а.с.19) вирішено закріпити дві земельні ділянки площею 0,08 га по ОСОБА_19 та одну земельну ділянку площею 0,05 га по АДРЕСА_1 за кооперативом «Кооператор» під будівництво 2-квартирних і 1-квартирного житлових будинків для членів кооперативу: ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_1, ОСОБА_7 та ОСОБА_15, які потребували поліпшення житлових умов.

Рішенням Тернопільського міськвиконкому № 215 від 22.05.1990 року( т.1 а.с.18) текст рішення №35 від 26.01.1990 року було викладено у новій редакції: « закріпити дві земельні ділянки, площами 0,08 га по АДРЕСА_4 та одну земельну ділянку площею 0,05 га по АДРЕСА_5 за будівельно-ремонтним кооперативом «Кооператор» під будівництво двох 2-квартирних і одного 1-квартирного житлових будинків для членів кооперативу ОСОБА_13, ОСОБА_1, ОСОБА_7 та ОСОБА_15 Вказаним рішенням зобов»язано кооператив погодити проекти на будівництво з управлінням архітектури і містобудування, яке в свою чергу зобов»язано оформити закріплення земельних ділянок відповідною документацією.

Рішенням Тернопільського міськвиконкому №475 від 14.11.1990 року п.17 рішення №215 від 22.05.1990 року викладено у наступній редакції: «закріпити земельну ділянку площею 0,05 га по АДРЕСА_5 та земельну ділянку площею 0,16 га по АДРЕСА_2 за будівельно-ремонтним кооперативом «Кооператор» під будівництво двох 2-квартирних і одного 1-квартирного житлових будинків.

Зазначені рішення Тернопільського міськвиконкому свідчать про те, що на момент прийняття рішення про закріплення за кооперативом «Кооператор» земельних ділянок під будівництво житлових будинків для членів кооперативу, органи державної влади не ставили під сумнів як законність діяльності вказаного кооперативу, так і членство у ньому вказаних у рішеннях громадян, в тому числі і ОСОБА_7, а прийняті рішення базувалися на наданих кооперативом списках його членів, які потребували поліпшення житлових умов.

Окрім цього, членство ОСОБА_7 у кооперативі «Кооператор» підтверджується рішенням загальних зборів членів кооперативу «Кооператор» від 27.11.1990 року(протокол №5) у відповідності до якого вирішено на підставі рішення Тернопільського міськвиконкому №475 від 14.11.1990 року закріпити за членами кооперативу виділені земельні ділянки наступним чином: двоквартирний будинок по АДРЕСА_2-0,08 га за ОСОБА_1, ОСОБА_7, двоквартирний будинок по АДРЕСА_2-0,08 га -за ОСОБА_13, ОСОБА_12, одноквартирний будинок по АДРЕСА_5-0,05 га за ОСОБА_15 для індивідуального житлового будівництва, яке члени кооперативу повинні вести самостійно за власні кошти.( а.с.33 том 1).

Із протоколу загальних зборів кооперативу «Кооператор» №6 від 02.12.1991 року слідує, що при ліквідації кооперативу майно кооперативу було розділене між його членами, зокрема двоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_2 виділили ОСОБА_1-праву квартиру від входу, а ОСОБА_7-ліву квартиру від входу.

Актом управління головного архітектора м. Тернополя від 05.12.1990 року про відведення в натурі земельної ділянки, загальною площею 0,08 га по АДРЕСА_1, виділеної кооперативу «Кооператор» згідно рішення міськвиконкому від 14.11.1990 року №47, підтверджується, що вказану земельну ділянку закріплено за членами кооперативу ОСОБА_1, ОСОБА_7.( а.с.338 том 1).

При цьому суд звертає увагу на те, що як на момент ліквідації кооперативу «Кооператор» та розподілу його майна, так і після його фактичної ліквідації, ніхто із членів даного кооперативу не ставив під сумнів як питання членства у кооперативі батька позивача ОСОБА_7, так і правомірність виділення йому частини майна даного кооперативу у зв»язку із його ліквідацією.

Крім цього, рішенням Тернопільського міського суду від 09.07.1997 року, що набрало законної сили, задоволено скаргу ОСОБА_6 на бездіяльність Тернопільської міської ради та встановлено, що чоловік скаржниці-ОСОБА_1 був членом кооперативу «Кооператор».

Таким чином суд приходить до переконання про доведеність тієї обставини, що батько позивача-ОСОБА_1 був в установленому порядку прийнятий у члени організованого 12.08.1988 року кооперативу «Кооператор» та у відповідності до Статуту даного кооперативу мав право на виділення йому частини майна кооперативу у випадку його ліквідації.

Відповідачем в ході судового розгляду не представлено суду доказів, які б спростовували факт членства ОСОБА_7 у кооперативі «Кооператор» чи свідчили про наявність порушення вимог Статуту кооперативу при прийнятті останнього у члени кооперативу.

Відповідно до вимог ст.ст.12,24 чинного на момент виникнення спірних правовідносин Закону України «Про власність» від 07.02.1991 року № 697-XII, п.11.3 Статуту кооперативу «Кооператор» громадяни набувають право власності на майно внаслідок укладення угод, не заборонених законом. Об'єктами права власності кооперативу є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів;

виготовлена ним продукція; доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Як встановлено судом, на підставі вищезазначених рішень Тернопільського міськвиконкому №35 від 26.02.1990 року, № 215 від 22.05.1990 року, №475 від 14.11.1990 року про виділення земельних ділянок кооперативу «Кооператор», 14.01.1991 року кооперативом «Кооператор» як забудівником було виготовлено проектну документацію на будівництво двохквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 ( т.3 а.с.24-25), узгоджено проект на будівництво будівельних об»єктів в управлінні архітектури і містобудування Тернопільського міськвиконкому(т.2 а.с.33-34) та виготовлено паспорт земельної ділянки НОМЕР_5 (т.1 а.с.265-270).

При цьому, попередньо представниками органів державної влади і управління було складено акт від 05.12.1990 року про відведення в натурі земельної ділянки, загальною площею 0,08 га по АДРЕСА_1 згідно рішення міськвиконкому від 14.11.1990 року №475 ОСОБА_1, ОСОБА_7

Протоколом №5 загальних зборів кооперативу «Кооператор» від 27.11.1990 року було прийнято рішення про те, що члени кооперативу самостійно за власні кошти здійснюють будівництво житлових будинків на виділених кооперативу земельних ділянках, зокрема: ОСОБА_1, ОСОБА_7 двоквартирного будинку по АДРЕСА_2 на ділянці площею 0,08 га; ОСОБА_13, ОСОБА_12 двоквартирного будинку по АДРЕСА_2 на ділянці площею 0,08 га; ОСОБА_15 одноквартирного будинку по АДРЕСА_5 на ділянці площею 0,05 га.

Отже, судом встановлено, що кооперативом «Кооператор» на виділених кооперативу земельних ділянках по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 наприкінці 1990 року було розпочато будівництво житлових будинків для членів кооперативу, які потребували покращення житлових умов, зокрема позивача ОСОБА_1 та його батька ОСОБА_7 В подальшому зазначене будівництво продовжували безпосередньо самі члени кооперативу за власний кошт, відповідно до виділених їм часток у майні кооперативу.

За таких обставин суд вважає такою, що не відповідає дійсним фактичним обставинам справи довідку з управління містобудування та архітектури Тернопільського міськвиконкому від 02.08.1995 року №1081( т.1 ст.388) в якій зазначено, що вказаним управлінням дозвіл на будівництво житлових будинків за адресою АДРЕСА_2 кооперативу «Кооператор» не надавався та земельні ділянки за кооперативом не закріплювались.

Водночас суд зазначає, що рішення кооперативу «Кооператор» про закріплення виділених кооперативу у користування земельних ділянок за конкретними членами кооперативу та акт про відведення в натурі ОСОБА_7, ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,08 га по АДРЕСА_2 від 05.12.1990 року відповідного правового значення не мали, оскільки у відповідності до чинного на той час земельного законодавства земельні ділянки, які були виділені для житлового будівництва кооперативу, могли бути відведені в натурі тільки кооперативу «Кооператор». Відведення земельної ділянки в натурі іншій особі, аніж вказана у рішенні органу місцевого самоврядування про її надання не породжувало жодних правових наслідків. Статтею 18 Земельного кодексу України 1990 року в первісній редакції редакції від 15.03.1991 року встановлено, що надання земельних ділянок у володіння або користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів. Надання земельної ділянки, що перебуває у володінні або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться тільки після вилучення цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу-ст.19 Земельного кодексу України 1990 року. Організація за якою закріплено землі, у вторинне користування може надавати земельні ділянки лише у випадках, в порядку і за умов, передбачених законодавством. Наведене свідчить також про безпідставність тверджень позивача ОСОБА_1 про те, що із переходом до його батька ОСОБА_7 після ліквідації кооперативу «Кооператор» права власності на ліву від входу цокольну частину будинку по АДРЕСА_1 до останнього також перейшло право користування земельною ділянкою під зазначеною частиною будинку, з урахуванням того факту, що згідно ліквідаційного балансу кооперативу «Кооператор» між його колишніми членами розподілялись не завершені будівництвом житлові будинки, а лише їх фундаменти.

Статтею ст.15 Закону України «Про кооперацію в СРСР» передбачено, що реорганізація (злиття, приєднання, розділення, виділення, перетворення) і припинення діяльності (ліквідація) кооперативу провадяться за рішенням його загальних зборів.

У відповідності до п.11.3 Статуту кооперативу «Кооператор» при ліквідації кооперативу майно, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу в порядку, встановленому загальними зборами.

Як встановлено судом, на загальних зборах членів кооперативу «Кооператор» при Тернопільському комбінаті хлібопродуктів, які відбулись 02.12.1991 року(протокол №6) було прийнято рішення припинити діяльність кооперативу у зв»язку з підвищенням цін на будівельні матеріали та зменшенням кількості замовлень на будівельно-ремонтні роботи та розподілити майно кооперативу між його членами наступним чином: двоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_2 виділити ОСОБА_1-праву квартиру від входу, а ОСОБА_7-ліву квартиру від входу; двоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_2 виділити ОСОБА_13-праву квартиру від входу, а ОСОБА_12-ліву квартиру від входу; одноквартирний житловий будинок по АДРЕСА_5 -виділити ОСОБА_15

Із наявного у матеріалах справи оригіналу ліквідаційного балансу кооперативу «Кооператор», затвердженого ДПІ м. Тернополя в листопаді 1991 року (т.1 а.с.26-27), вбачається що на момент ліквідації залишилось нерозподіленим майно кооперативу, яке складалось з фундаментів трьох житлових будинків( 2-х двоквартирних та 1-го одноквартирного).

Оцінюючи зміст вказаного рішення кооперативу, даних його ліквідаційного балансу та пояснень ОСОБА_1, суд констатує, що в обох випадках засвідчено наявність у кооперативу на момент ліквідації майна, яке у відповідності до законодавства та Статуту кооперативу підлягало розподілу між його колишніми членами. Разом з тим, дослідженими судом матеріалами справи повністю підтверджується, що при ліквідації кооперативу «Кооператор» між його колишніми членами, серед яких був і покійний батько позивача ОСОБА_7, було розподілено майно кооперативу, яке складалось із фундаментів трьох житлових будинків, що повністю узгоджується із даними ліквідаційного балансу кооперативу, в той час як позивачем не доведено, що при розподілі майна кооперативу передавались незавершені будівництвом будинки.

Отже, судом встановлено, що після прийняття на загальних зборах членів кооперативу «Кооператор» 02.12.1991 року рішення про припинення діяльності кооперативу, усім членам вказаного кооперативу, в тому числі і ОСОБА_7 було виділено частину майна зазначеного кооперативу, яка на той час існувала у виді фундаментів двох двоквартирних та одного одноквартирного житлових будинків.

Суд вважає, що рішення загальних зборів членів кооперативу «Кооператор» про поділ майна кооперативу оформлене протоколом №6 від 02.12.1991 року прийняте на законних підставах, у відповідності до вимог чинного на той час законодавства та п.11.3 Статуту кооперативу.

У відповідності до ч.4 ст.34 чинного на момент виникнення спірних правовідносин Закону України «Про підприємства в Україні» № 887-XII від 27.03.1991 року підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

Розпорядженням виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів від 12.09.1995 року №359 за заявами голови кооперативу «Кооператор» ОСОБА_16 від 24.07.1995 року та колишнього голови кооперативу ОСОБА_1 29.05.1995 року скасовано державну реєстрацію кооперативу «Кооператор», проведену рішенням виконавчого комітету від 24.08.1988 року №375(к.с. а.с.112).

Актом ДПІ м. Тернополя від 07.07.1995 року №161-1-22/1( т.2 а.с.15-16) підтверджено, що за період з 31.12.1992 року по 01.07.1995 року кооператив «Кооператор» ніякою діяльністю не займався і його розрахунковий рахунок в банку було закрито 31.12.1991 року, що підтверджується довідкою дирекції по Тернопільській області «Агропромбанк Україна» №31007 .

У відповідності до ст.ст.12,14 Закону України «Про власність» № 697-XII однією з підстав набуття права власності громадянином на майно є укладення угод, не передбачених законом. Громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка).

Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України 1990 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 19 Земельного кодексу України 1990 року надання земельних ділянок у користування у межах міста здійснюється міськими радами народних депутатів за проектами відведення цих ділянок. Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки.

Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої

розташована намічувана для відведення земельна ділянка.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Згідно ст. 22 Земельного кодексу України 1990 року(зі змінами і доповненнями) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.-ст.23 Земельного кодексу України 1990 року.

Як встановлено судом, в період з 1995 року по 1997 рік батько позивача ОСОБА_7 звертався до Тернопільської міської ради із заявами про надання йому у користування земельної ділянки площею 0,04 га за адресою АДРЕСА_1, на якій знаходився виділений йому при ліквідації кооперативу «Кооператор» фундамент лівої від входу частини незавершеного будівництвом житлового будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер. У червні 1997 року ОСОБА_6, як спадкоємець та правонаступник свого чоловіка ОСОБА_7 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Тернопільської міської ради народних депутатів і рішенням Тернопільського міського суду від 09.07.1997 року було визнано неправомірною бездіяльність Тернопільської міської ради народних депутатів та Тернопільського міськвиконкому у вирішенні заяв ОСОБА_7, ОСОБА_6 щодо перезакріплення земельної ділянки по АДРЕСА_2 та зобов»язано Тернопільський міськвиконком на першому ж засіданні після вступу рішення суду в законну силу вирішити по суті заяву ОСОБА_6 Однак Тернопільською міською радою народних депутатів відповідного рішення про надання йому у користування чи про відмову у наданні в користування земельної ділянки за вказаною адресою прийнято не було.

Ухвалою 19 сесії Тернопільської міської ради народних депутатів від 23.07.1997 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 було прийнято рішення надати земельну ділянку площею 0,04 га по АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_2 для завершення будівництва та обслуговування частини житлового будинку.

Аналізуючи викладене, суд зазначає, що відповідними рішеннями Тернопільської міської ради народних депутатів земельна ділянка по АДРЕСА_2 була надана у користування кооперативу «Кооператор», скасування державної реєстрації якого, а отже і його офіційна ліквідація були проведені лише 29.05.1995 року. Будь-якого рішення про вилучення у кооперативу «Кооператор» наданих йому для будівництва житлових будинків земельних ділянок органом місцевого самоврядування не приймалось, відтак земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебувала у користуванні кооперативу до скасування його державної реєстрації. В подальшому зазначена ділянка перейшла у розпорядження Тернопільської міської ради народних депутатів, як відповідного органу місцевого самоврядування до відання якого належало вирішення питання про передачу земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 Земельного кодексу України 1990 року. Відтак, Тернопільська міська рада народних депутатів, діючи в межах наданих їй повноважень щодо розпорядження земельними ділянками, що знаходяться в межах міста, 23.07.1997 року прийняла рішення про виділення земельної ділянки площею 0,04 га по АДРЕСА_1 ОСОБА_2, розпорядившись нею на власний розсуд. В обґрунтування даного рішення відповідачем зазначено, що будівництво половини будинку за адресою АДРЕСА_2 проводилось та фінансувалось ОСОБА_2, про що свідчать подані на розгляд сесії документи та висновки правоохоронних органів.

Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що відповідними рішеннями Тернопільського міськвиконкому а саме: ухвалою 17 сесії міської ради від 08.04.1997 року, рішеннями №438 від 23.06.1997 року, №397 від 05.06.1997 року, було посвідчено право користування наданими кооперативу «Кооператор» земельними ділянками для будівництва і обслуговування жилих будинків по АДРЕСА_5 та по АДРЕСА_3 усім колишнім членам кооперативу «Кооператор», окрім його батька ОСОБА_7, суд до уваги не бере, оскільки питання правомірності виділення земельних ділянок колишнім членам кооперативу «Кооператор» не є предметом дослідження в межах даного спору.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання про надання у постійне користування позивачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,04 га за адресою вул. АДРЕСА_3 для обслуговування незавершеного житлового будинку Тернопільська міська рада народних депутатів ухвалою від 08.04.1997 року призупинила дію рішення виконавчого комітету від 14.11.1990 року №475 «Про закріплення земельних ділянок за організаціями міста та дозвіл на будівництво». Вказане підтверджує висновок суду про те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 на протязі 1990-1997 років рахувалась за кооперативом «Кооператор» і рішення про її вилучення після ліквідації кооперативу у 1991 році не приймалось, а зазначений кооператив продовжував існувати і після прийняття загальними зборами рішення від 02.12.1991 року про його ліквідацію і поділ майна.

В ході судового розгляду позивачем не представлено суду інших доказів в обґрунтування своїх вимог про визнання незаконною та скасування ухвали 19 сесії Тернопільської міської ради від 23.07.1997 року про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 для завершення будівництва та обслуговування частини будинку, а тому у їх задоволенні слід відмовити за безпідставністю.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25.07.1997 року ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом про визнання незаконним рішення ХІХ сесії Тернопільської міської ради народних депутатів від 24.07.1997 року про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 для завершення будівництва і обслуговування лівої частини жилого будинку.

21.07.1999 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про визнання за ним права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1.

29.10.1999 року вказана справа була направлена Верховним судом України на розгляд Хмельницького обласного суду, а 01.11.2000 року Хмельницький обласний суд в порядку ст.133 ЦПК України передав її на розгляд Чемеровецького районного суду Хмельницької області.

Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19.01.2001 року, яке залишене без змін ухвалою Хмельницького обласного суду від 01.03.2001 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання незаконним рішення Тернопільської міської Ради про надання земельної ділянки та зобов»язання надання в постійне користування земельну ділянку відмовлено. Визнано право власності ОСОБА_2 на житловий будинок (частину) по АДРЕСА_1.

01.06.2001 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1. Вказане свідоцтво видане на підставі акту прийняття в експлуатацію, затвердженого рішенням виконкому Тернопільської міської ради №662 від 30.05.2001 року(т.3 а.с.231).

10.06.2008 року Управлінням земельних ресурсів у м. Тернополі на підставі рішення 6 сесії 5 скликання Тернопільської міської ради від 01.02.2007 року №5/6/75 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6, яким посвідчено право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0406 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

У відповідності до договору дарування ? частини домоволодіння від 26.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г.Я., за реєстром №4271 ОСОБА_2 передав безоплатно у власність(дарунок) своїй доньці ОСОБА_3 ? частину домоволодіння під АДРЕСА_1.

У відповідності до договору дарування від 27.06.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г.Я., за реєстром №1900 ОСОБА_2 передав безоплатно у власність(дарунок) своїй доньці ОСОБА_3 ? частину домоволодіння під АДРЕСА_1.

Право власності ОСОБА_3 на житловий будинок із надвірними спорудами по АДРЕСА_1 зареєстроване ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» 30.01.2007 року та 05.07.2007 року , реєстраційний номер НОМЕР_7.

Ухвалою Верховного Суду України від 22.08.2002 року рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19.01.2001 року та ухвалу Хмельницького обласного суду від 01.03.2001 року залишено без змін.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 03.05.2007 року у справі «ОСОБА_6 проти України», яке набуло статусу остаточного, встановлено порушення п.1 ст.6 Конвенції та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді справи ОСОБА_6 національними судами.

Ухвалою Верховного Суду України від 14.03.2008 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_6 про перегляд рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19.01.2001 року, ухвали Хмельницького обласного суду від 01.03.2001 року, ухвали Верховного Суду України від 22.08.2002 року за винятковими обставинами.

Рішенням Європейського Суду з прав людини від 05.02.2015 року, яке набуло статусу остаточного, оголошено прийнятними скаргу заявниці за п.1 ст.6 Конвенції на несправедливість провадження, що закінчилося ухвалою Верховного Суду від 14.03.2008 року та її скаргу за ст.1 Першого протоколу на те, що її було незаконно позбавлено її майна у зв»язку з цим провадженням, та постановлено, що було порушення п.1 ст.6 Конвенції.

Постановою Верховного Суду України від 22.02.2016 року рішення Чемеровецького районного Хмельницької області від 19.01.2001 року, ухвалу Хмельницького обласного суду від 01.03.2001 року та ухвалу Верховного Суду України від 22.08.2002 року скасовано.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за ним, як правонаступником ОСОБА_6 в порядку спадкування за законом права власності на житловий будинок АДРЕСА_1; визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 662 від 30 травня 2001 року, на підставі якого ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1; визнання незаконним та скасування свідоцтва від 01 червня 2001 року про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_2; визнання недійсними договору дарування ОСОБА_18 1/2 частини домоволодіння під АДРЕСА_1 від 26 грудня 2006 року та послідуючого виправленого договору дарування 1/2 частини домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 від 27 червня 2007 року ОСОБА_3; визнання недійсним та скасування Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 площею 0,0406 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3, виданого ОСОБА_3 09.10.2008 року; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку 0,0406 га розташовану по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3; скасування державної реєстрації права приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 на домоволодіння, житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 292,6 кв.м. в АДРЕСА_1; зобов'язання Тернопільську міську раду передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,04 га по АДРЕСА_1 для обслуговування прийнятого в експлуатацію житлового будинку за цією ж адресою; витребування від ОСОБА_3 домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами загальною площею 292, 6 кв.м. в АДРЕСА_1; усунення перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження спадковим майном шляхом виселення ОСОБА_3 разом з малолітнім сином ОСОБА_4 з належного йому домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами загальною площею 292,6 кв.м. в АДРЕСА_1, солідарне стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь позивача доходів в сумі 981339.07 грн., суд зазначає наступне.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні вказав про те, що будівництво спірного будинку по АДРЕСА_6 було повністю завершено його батьком ОСОБА_7 восени 1994 року, підтвердженням чого є наявні у матеріалах справи накладні та ордери на придбання останнім різноманітних будівельно-технічних матеріалів( т.3 а.с. 24-46, 77-87), а відповідач ОСОБА_2, діючи на підставі довіреності виданої його батьком ОСОБА_7 лише здійснював керівництво будівельними роботами та відповідно до досягнутої домовленості про подальшу купівлю ОСОБА_2 спірного будинку повинен був підготувати документи для здачі будинку в експлуатацію, а натомість незаконним шляхом заволодів вказаним будинком та оформив право власності на нього на своє ім»я на підставі підроблених документів.

Відповідач ОСОБА_2 в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що відповідно до укладеної між ним та ОСОБА_1 угоди купівлі-продажу від 18.03.1993 року, ним було придбано цокольне приміщення лівої від входу частини будинку по АДРЕСА_1 та частину будівельних матеріалів, за що сплачено останньому грошові кошти у сумі 1 млрд. 550 млн. крб. Він за власні кошти завершив будову та виготовив усю проектно-технічну документацію. На підставі поданих ним документів Тернопільською міською радою народних депутатів було прийняте обґрунтоване рішення надати йому у користування земельну ділянку площею 0,04 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. Також зазначив, що в матеріалах справи наявні накладні на придбання ним будівельних матеріалів( т.3 а.с. 92-101,103-109) та нотаріально завірені заяви від свідків, які працювали у нього на будівництві та засвідчили той факт, що будинок по АДРЕСА_1 будував він особисто та за власний кошт( т.2 а.с.342-361).

У відповідності до ст.41 чинного на момент виникнення спірних правовідносин Цивільного кодексу Української РСР 1963 року(далі ЦК УРСР), угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Частиною 2 ст.44 ЦК УРСР передбачено, що угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР повинні укладатись у письмовій формі. Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі- ст.45 ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору. Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові- ст.225 ЦК УРСР.

Як вбачається із оглянутих у судовому засіданні матеріалів кримінальної справи № 1176319, прокуратурою Тернопільської області 09.04.1996 року була порушена кримінальна справа за ознаками ч.2 ст.143 КК України за заявою ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 на протязі осені 1992 року-весни 1993 року шляхом обману заволодів належними ОСОБА_2 грошовими коштами у сумі 1 млрд. 550 млн. крб.. в якості оплати за частину недобудованого будинку по АДРЕСА_1, збудованого кооперативом «Кооператор», однак в подальшому почав вчиняти дії спрямовані на незаконне заволодіння вказаним будинком.

13.03.1997 року УСБУ в Тернопільській області була порушена кримінальна справа за ознаками ч.1 ст.194 КК України за фактом підроблення ОСОБА_2 офіційних документів з метою незаконного оформлення права власності на частину житлового будинку по АДРЕСА_1, збудованого за життя ОСОБА_7 25.05.1997 року вказані кримінальні справи об»єднані в одне провадження.

Постановою СВ Тернопільського МУ УМВСУ в Тернопільській області від 15.07.1997 року кримінальні справи відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 закриті у зв»язку із відсутністю у їх діях складу злочину. В ході досудового слідства було встановлено, що надана ОСОБА_2 ксерокопія протоколу №6 загальних зборів кооперативу «Кооператор» від 02.12.1991 року, в якій вказано, що ОСОБА_2 перебуває на обліку у кооперативі і йому виділено ліву від входу частину житлового будинку по АДРЕСА_2 не відповідає оригіналу вказаного протоколу у якому прізвище ОСОБА_2 відсутнє, а значиться прізвище батька позивача -ОСОБА_7 Також встановлено, що відбиток кутового штампа кооперативу «Кооператор» на листі №2 від 07.09.1995 року, підписаному директором кооперативу ОСОБА_16 з прохання перезакріпити земельну ділянку по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 не відповідає відбитку кутового штампа в оригіналі протоколу №6, що підтверджується висновком експерта №5 від 26.03.1997 року.

Висновком експерта №244 від 06.06.1997 року підтверджується, що копія протоколу загальних зборів кооперативу «Кооператор» №6 із вказаним прізвищем ОСОБА_2 виготовлена не з протоколу №6 із вказаним у ньому прізвищем ОСОБА_7, а шляхом монтажу з допомогою розмножувальної техніки.

Відповідно до висновку експерта № 245 від 26.05.1997 року тексти довідки від 20.01.1995 року, виданої ОСОБА_2 головою кооперативу «Кооператор» ОСОБА_1 про те, що останній збудував ліву частину будинку по АДРЕСА_1 за власні кошти, провівши розрахунок із ОСОБА_1, та розписки від 20.01.1995 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 млрд. 550 млн. крб. за ліву цокольну частину будинку по АДРЕСА_1, виготовлені шляхом поєднання частин тексту, що віддруковані на різних друкарських машинках.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні вказав, що оригіналу протоколу №6 загальних зборів кооперативу із вказаним у ньому прізвищем ОСОБА_2 не існує, і він такого протоколу не підписував.

Суд не приймає до уваги угоду купівлі-продажу цокольної частини приміщення по АДРЕСА_1 від 18.03.1993 року, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, як головою кооперативу «Кооператор», оскільки в матеріалах справи наявна лише копія зазначеної угоди, оригінал якої, зі слів відповідача, був вилучений у нього правоохоронними органами. Дана угода не є нотаріально посвідченою та не містить підпису відповідача ОСОБА_2

При цьому суд зазначає, що позивач ОСОБА_1 не вправі був вчиняти будь-яких дій по відчуженню належного його батькові майна, без відповідних на те повноважень, яких він не отримував від ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_2 батько позивача ОСОБА_1-ОСОБА_7 помер, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_8, виданим Бурканіською сільською радою Теребовлянського району Тернопільської області 18.02.1997 року.

У відповідності до ч.1 ст.524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємець визнається таким, що прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини . Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини-ч.1 ст.549 ЦК УРСР.

Як встановлено судом, після смерті ОСОБА_7 було заведено спадкову справу за заявами його дружини ОСОБА_6 від 22.07.1997 року та від 09.12.1997 року про прийняття спадщини, яка складалася з ? частини житлового будинку (лівої половини) по АДРЕСА_1 та права на земельну частку (пай), що знаходиться на території колгоспу «Дзвін» та належав померлому на підставі сертифікату НОМЕР_10 від 25.07.1996 року. Син покійного ОСОБА_1 від прийняття спадщини відмовився на користь матері.

Позивач ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що на момент смерті його батька ОСОБА_7 будівництво будинку по АДРЕСА_1 було закінчено, однак він не був введений в експлуатацію у зв»язку із відсутністю правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про власність" у приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад, за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини.

Відповідно до ст.105 ЦК УРСР громадянин, який збудував або будує жилий будинок без встановленого дозволу або без належно затвердженого проекту або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатись цим будинком чи частиною його, оскільки таке будівництво вважається самовільним.

Як зазначив Пленум Верховного Суду України у п.9 Постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 04.10.1991 року, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої Ради.

Позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження того факту, що за життя ОСОБА_7 останнім було виготовлено належно затверджений проект на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1, що зазначене будівництво велось ним на законних підставах, а також що спірний будинок був збудований безпосередньо ОСОБА_7 і його будівництво було ним повністю завершене восени 1994 року.

До такого висновку суд приходить з огляду на те, що одночасно із будівництвом лівої частини будинку, яке вів батько позивача ОСОБА_7, безпосередньо самим позивачем ОСОБА_1 здійснювалось будівництво належної йому правої частини будинку по вул. АДРЕСА_3, в той час як у суду відсутні докази того факту, що будівельні матеріали, придбані згідно квитанцій, які надав ОСОБА_1, були використані на спірне будівництво.

В ході судового розгляду справи позивач ОСОБА_1 не заявляв клопотань про виклик в судове засідання свідків, інших доказів на підтвердження того факту, що після розподілу майна кооператив будівництво спірного будинку і його завершення здійснював його батько ОСОБА_7 не надав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача ОСОБА_6 померла, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_9, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції 20.03.2009 року.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України(надалі ЦК України) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності . Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

У відповідності до ч.1 ст.1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Згідно ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її-ст.1268 ЦК України

Згідно повідомлення Першої тернопільської державної нотаріальної контори № 176/01-16 від 19.01.2017 року після смерті ОСОБА_6 було заведено спадкову справу за заявою про прийняття спадщини, яка надійшла від її сина ОСОБА_1 Згідно витягу зі спадкового реєстру (заповіти/ спадкові договори) №22638128 від 19.01.2010 року заповіти від імені ОСОБА_6 не складалися.

15 червня 2015 року державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори Дзюбановською О.І. на ім»я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові кошти, стягнуті за рішенням Європейського Суду з прав людини №22251/08 від 05.02.2015 року в розмірі 10000 Євро.

01.03.2016 року державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори Дзюбановською О.І. на ім»я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 7,2831 га, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Бурканівської сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Як зазначено у п.п.7,8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК України), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що покійний ОСОБА_7 за життя в установленому законом порядку не набув право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, оскільки позивачем не надано доказів, що дане будівництво велось та було завершене його батьком на підставі відповідної дозвільної та проектної документації, за відсутності якої відповідно до вимог чинного законодавства спірне будівництво вважається самовільним, суд вважає, що позивачем не доведено того факту, що покійна ОСОБА_6 на законних підставах успадкувала та набула право власності на спірний житловий будинок по АДРЕСА_1 після смерті свого чоловіка ОСОБА_7

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконною та скасування ухвали 19 сесії Тернопільської міської ради від 23 липня 1997 року про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 для завершення будівництва та обслуговування частини будинку; визнання за ним, як правонаступником ОСОБА_6 в порядку спадкування за законом права власності на житловий будинок АДРЕСА_1; зобов'язання Тернопільську міську раду передати йому у власність земельну ділянку площею 0,04 га по АДРЕСА_1 для обслуговування прийнятого в експлуатацію житлового будинку за цією ж адресою до задоволення не підлягають за їх недоведеністю, оскільки позивачем не доведено того факту, що після закріплення майна за членами кооперативу «Кооператор», зокрема за ОСОБА_7 в подальшому таке будівництво дійсно велось та було завершене за життя ОСОБА_7, в той час як у відповідності до ч.4 ст.60 ЦПК України як доказування, так і висновки суду при вирішенні спору між сторонами не можуть ґрунтуватись на припущеннях. Позивачем в ході судового розгляду справи не заявлялось клопотань про виклик свідків для підтвердження обставин якими він обґрунтовує заявлені ним позовні вимоги, а тому за відсутності належних доказів твердження ОСОБА_1 про те, що його батько ОСОБА_7 вів та повністю завершив будівництво будинку по АДРЕСА_1 восени 1994 року є голослівними. Поданих ОСОБА_1 квитанцій на придбання будівельних матеріалів є недостатньо для того щоб суд прийшов до переконливого та обґрунтованого висновку про те, що придбані за ними будівельні матеріали використовувались при веденні спірного будівництва і що таке будівництво велось безпосередньо ОСОБА_7 При цьому суд зауважує, що паралельно позивачем ОСОБА_1 велось будівництво суміжної частини будинку по вул. АДРЕСА_3. Той факт, що за покійним ОСОБА_7 згідно протоколу загальних зборів членів кооперативу «Кооператор» №6 від 02.12.1991 року було закріплено частину фундаменту незавершеного будівництвом двоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 не свідчить про те, що будівництво велось і було завершене батьком позивача і закінчений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку увійшов до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_7

Враховуючи те, що у задоволенні вищевказаних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за їх недоведеністю, суд приходить до висновку що слід відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 662 від 30 травня 2001 року, на підставі якого ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1; визнання незаконним та скасування свідоцтва від 01 червня 2001 року про право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_2; визнання недійсними договору дарування ОСОБА_2 1/2 частини домоволодіння під АДРЕСА_1 від 26 грудня 2006 року та послідуючого виправленого договору дарування 1/2 частини домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами під АДРЕСА_1 від 27 червня 2007 року ОСОБА_3; визнання недійсним та скасування Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 площею 0,0406 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3, виданого ОСОБА_3 09.10.2008 року; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку 0,0406 га розташовану по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3; скасування державної реєстрації права приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 на домоволодіння, житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 292,6 кв.м. в АДРЕСА_1; витребування від ОСОБА_3 домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами загальною площею 292, 6 кв.м. в АДРЕСА_1; усунення перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження спадковим майном шляхом виселення ОСОБА_3 разом з малолітнім сином ОСОБА_4 з належного йому домоволодіння, житлового будинку з надвірними спорудами загальною площею 292,6 кв.м. в АДРЕСА_1, солідарне стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 доходів в сумі 981339.07 грн., оскільки дані позовні вимоги є похідними від позовних вимог про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та зобов'язання Тернопільську міську раду передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,04 га по АДРЕСА_1 для обслуговування прийнятого в експлуатацію житлового будинку, у задоволенні яких судом відмовлено.

Також суд приходить до переконання, що у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 слід відмовити, оскільки на момент розгляду справи власником вказаного будинку є ОСОБА_3 у відповідності до договору дарування від 26.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г.Я., за реєстром №4271 та договору дарування від 27.06.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г.Я., за реєстром №1900, які на час розгляду справи не скасовані та є чинними.

У відповідності до вимог ч.1 ст.82 ЦПК України, враховуючи те що позивачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, слід стягнути з позивача ОСОБА_1 в доход держави 8000 гривень судового збору за заявлені позовні вимоги майнового характеру та 551,20 гривень судового збору за заявлені вимоги немайнового характеру, які є однорідними та взаємопов»язаними між собою.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 10, 60, 61, 212, 213, 215, 223, ч. 1 ст. 294, ч. 1 ст. 296 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 1218,1220, 1261,1268 Цивільного кодексу України, ст.ст. 41, 44, 47, 105, 225, 227, 524 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, ст.ст. ст.ст.18, 19, 22, 30 Земельного кодексу України 1990 року, ст.ст.12,14 Закону України «Про власність» № 697-XII, ч.4 ст.34 Закону України «Про підприємства в Україні» № 887-XII від 27.03.1991 року, ст.ст. 5,11,12,15 Закону «Про кооперацію в СРСР» від 26.05.1988 року № 8998-11, п.7,8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити у повному обсязі.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити у повному обсязі.

Стягнути із ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) в доход держави 8000 гривень судового збору за заявлені вимоги майнового характеру та 551,20 гривень судового збору за заявлені вимоги немайнового характеру.

Копію рішення направити особам, які брали участь у справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич