Ухвала суду № 67830304, 20.07.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/4054/17 Номер провадження 22-ц/775/1295/2017

Головуючий у 1-ій інстанції Дубовик Р.Є.

Доповідач Азевич В.Б.

Категорія 54

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Азевича В.Б.,

суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В.,

за участю секретаря Ротар Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Єнакієвським металургійний завод» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, нарахованої та невиплаченої заробітної плати, за апеляційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якого на підставі довіреності діє ОСОБА_3, на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 червня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Єнакієвський металургійний завод» (далі ПрАТ «ЄМЗ») про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення нарахованої та невиплаченої заробітної плати.

Свої вимоги обґрунтував тим, що віг працював за безстроковим трудовим договором на посаді фахівця з планування технічного бюро з ремонту устаткування аглодоменного переділу ПрАТ «ЄМЗ» та був звільнений на підставі пункту 1 ст. 36 КЗпП України згідно наказу уповноваженої особи роботодавця № 1026 від 16.03.2017 року. 24 березня 2017 року він отримав повідомлення про необхідність терміново з'явитись до відділу кадрів ПрАТ «ЄМЗ» та цього ж дня йому було вручено трудову книжку, в якій містився запис про його звільнення за угодою сторін на підставі пункту 1 ст. 36 КЗпП України та ознайомили його з відповідним наказом про звільнення. Проте, він не мав бажання звільнятись, та вважав відповідний наказ неправомірним. Крім того, на момент звільнення відповідачем не виплачені нараховані суми, які належні працівникові при звільненні. Оскільки між відповідачем та ТОВ «Метінвест Бізнес Сервіс» 01.04.2015 року був укладений договір № 15000453 про надання послуг сервісного обслуговування, відповідно до якого ТОВ «Метінвест Бізнес Сервіс» надає послуги з нарахування та виплати заробітної плати, починаючи з 2015 року. 16.03.2017 року працівниками управління організації праці та заробітної плати ПАТ «ЄМЗ» було здійснено нарахування всіх необхідних виплат, які належать робітникам при звільненні. Отже, жодних перешкод для виплати належної працівнику заробітної плати та інших виплат у відповідача не було. Просив визнати незаконним припинення трудового договору на підставі пункту 1 ст. 36 КЗпП України між ПрАТ «ЄМЗ» та ОСОБА_2, поновити його на посаді фахівця з планування технічного бюро цеху з ремонту устаткування аглодоменного переділу у ПрАТ «ЄМЗ», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 16.03.2017 року по день винесення рішення, стягнути з відповідача на його користь нараховану та невиплачену заробітну плату за період з 01 березня 2017 року по 16 березня 2017 року.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 червня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, в інтересах якого на підставі довіреності діє ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доводам позивача про те, що КЗпП України передбачає також звільнення працівника за пунктом 6 ст. 36 КЗпП України.

Вважає, що, оскільки правовідносини між сторонами спору врегульовані нормами КЗпП України, тому недопустимо застосовувати аналогію закону, однак суд першої інстанції порушив принципи застосування аналогії закону. Між сторонами існував трудовий договір, а не цивільно-правовий договір про виконання робіт, а тому при розгляді даної справи необхідно застосовувати норми КЗпП України, а не ЦК України. Також вказує, що висновок суду про те, що мали місце конклюдентні дії позивача є помилковим, а при розірванні трудового договору мовчання є немислимим.

Щодо невиплаченого розрахунку при звільненні зазначає, що суду були надані письмові докази про те, що відповідач доручив здійснювати нарахування та виплату заробітної плати іншій юридичній особі, яка знаходиться на території підконтрольній Україні, однак суд на навів оцінку цим доказам, не навів мотивів їх неприйняття.

Позивач ОСОБА_2 та його представник на підставі довіреності ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися. Від представника позивача надійшла заява розглянути справу за його відсутності.

Представник ПрАТ «ЄМЗ» Лактіонова Л.О. просила відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що позивач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з підприємством відповідача з 24.05.1996 року по 16.03.2017 року, де працював на посаді фахівця з планування технічного бюро цеху з ремонту устаткування аглодоменного переділу. На підставі наказу № 1026 від 16.03.2017 року ОСОБА_2 було звільнено за пунктом 1 ст. 36 КЗпП України.

15.03.2017 року адміністрацію будівлі ПрАТ «ЄМЗ», яка фактично знаходиться за адресою: Донецька область, м. Єнакієве, пр. Металургів, 9 захопила група невідомих людей, що підтверджується копією витягу з кримінального провадження № 12017050150000803 від 28.03.2017 року.

Виданню наказу № 1026 від 16.03.2017 року передувало видання наказу № 1025 від 15.03.2017 року по персоналу, за умовами якого кожний зацікавлений у збереженні трудових відносин із ПрАТ «ЄМЗ» працівник до 18:00 години 16.03.2017 року мав з'явитися за юридичною адресою ПрАТ «ЄМЗ (Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 116а) задля оформлення переведення до інших структурних підрозділів ПрАТ «ЄМЗ», розміщених на підконтрольній Україні території.

Позивач із наказом № 1025 від 15.03.2017 року був ознайомлений належним чином шляхом отримання копії наказу на корпоративну електронну пошту (персональну та загальну електронну адресу), що позивачем не спростовується.

Крім того, копія наказу № 1025 від 15.03.2017 року була розміщена на прохідних та столових цехів ПрАТ «ЄМЗ». До того, ж інформація щодо змісту наказу № 1025 протягом 15.03.2017 року неодноразово доводилася до відома необмеженого кола осіб через внутрішні радіо підприємства, що підтверджується відповідним актом від 15.03.2017 року.

ОСОБА_2 у встановлені наказом № 1025 від 15.03.2017 року строки за юридичною адресою відповідача не з'явився, жодним іншим чином зацікавленості у продовженні трудових відносин із відповідачем не виразив.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що законодавством України допускається прийняття у якості підстав для укладення/зміни правовідносин конклюдентні дії та мовчазна згода, та вважав за можливе погодитися із висновком, який було зроблено відповідачем в частині отримання з боку позивача мовчазної згоди (конклюдентних дій) на звільнення останнього з займаної посади через відмову у подальшому продовженні трудових відносин, що було виражене у нез'явленні за юридичною адресою відповідача та у відмові у написанні заяви щодо переводу до інших структурних підрозділів відповідача, що розміщені на підконтрольній території України.

Вирішуючи питання щодо стягнення нарахованої та невиплаченої заробітної плат, суд виходив з того, що розрахунковий лист, наданий позивачем є неналежним та недопустимим доказом.

З вказаними висновками суду першої інстанції можна погодитися, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

В ст. 36 КЗпП України зазначені підстави припинення трудового договору, зокрема, однією із таких підстав є угода сторін.

Відповідно до ст. 14? Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 р. N 1669, торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення тощо.

У матеріалах справи міститься висновок Торгово-промислової палати України від 15.05.2017 року, яким підтверджено існування форс-мажорних обставин (а. с. 39 - 58).

Згідно з цим Висновком формою трудового договору та волевиявлення сторін на його укладання є усна, за винятком окремих випадків, передбачених законодавством України про працю. У такій формі має бути здійснено і волевиявлення сторін на припинення (розірвання) трудового договору, укладеного на невизначений термін, за підставами, передбаченими законодавством України про працю. Принцип обов'язковості отримання згоди працівника на переведення як умови законності його здійснення має провідне значення і його ПрАТ «ЄМЗ» дотримується. Використання принципу мовчазної згоди працівника за надзвичайних обставин у підтвердженні його згоди на звільнення за угодою сторін на підставі пункту 1 ст. 36 КЗпП України як одного із способів такого підтвердження є обґрунтованим і допустимим та має залежати від підтвердження власником чи уповноваженим ним органом доведення ним, за цим висновком до працівників ПрАТ «ЄМЗ», пропозиції про звільнення, зокрема: наказу № 1015 від 15.03.2017 року і надзвичайності обставин, у разі виникнення спору.

Апеляційний суд вважає, що відповідач обрав єдину можливу законну підставу для звільнення працівника - за угодою сторін, перед цим запропонувавши йому виконати певні дії для підтвердження наміру продовжити трудові відносини з підприємством, а саме, з'явитися за юридичною адресою відповідача до 18:00 16.03.2017 року із метою оформлення переводу до інших структурних підрозділів відповідача, що розмішені на підконтрольній Україні території. Проте, ознайомившись із наказом № 1025 від 15.03.2017 року, позивач ОСОБА_2 у визначені наказом строки не з'явився за юридичною адресою відповідача, жодним іншим чином зацікавленості у продовженні трудових відносин із відповідачем не виразив.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 роз'яснено, що в разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Також роз'яснено, що пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП можуть бути в письмовій або в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Відповідно до ст. 9 Цивільного кодексу України, положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно застосував аналогію закону шляхом використання норм цивільного права задля вирішення даного спору.

Суд першої інстанції виходив з того, що мовчання визнається виявом волі укласти/змінити угоду у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Тобто, суд першої інстанції правильно встановив, що ст. 205 ЦК України передбачена можливість укладення/зміни правочину у спрощеній формі. Якщо тільки законом для даного виду правочину не встановлена обов'язкова письмова форма, достатньо може бути і певної поведінки сторін. Це можуть бути дії або бездіяльність окремих осіб (в односторонніх правочинах) або узгоджені дії учасників дво або багатостороннього правочину (так звані «конклюдентні дії»).

Під конклюдентними діями у цивільному праві прийнято розуміти дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір.

З огляду на вказане раніше, приймаючи до уваги ту обставину, що законодавством України допускається прийняття у якості підстав для укладення/зміни правовідносин конклюдентні дії та мовчазна згода, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підприємство отримало з боку позивача мовчазної згоди (конклюдентних дій) на звільнення останнього з займаної посади через відмову у подальшому продовженні трудових відносин, що було виражене у нез'явленні за юридичною адресою відповідача та у відмові у написанні заяви щодо переводу до інших структурних підрозділів відповідача, що розміщені на підконтрольній території України.

Окрім того, статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла відвернути, і ця подія завдала збитків.

На вказані норми цивільного законодавства посилався у рішенні суд першої інстанції і така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №6-1185цс16.

Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення нарахованої та невиплаченої заробітної плати. Відмовляючи у позові в цій частині, суд першої інстанції зазначив, що настання обставин непереборної сили, які встановлені зазначеним вище висновком торгово-промислової палати, свідчить про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

Суд правильно не прийняв до уваги наданий позивачем розрахунковий лист за березень 2017 року, оскільки в розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК України він є неналежним та недопустимим доказом, так як з моменту захоплення ПрАТ «ЄМЗ» в м. Єнакієве будь-які видані підприємством документи не можуть були належними доказами з огляду на те, що підприємство вийшло з-під контролю органів державної влади, не надає звітність до податкових органів та Пенсійного фонду України та фактично припинило свою діяльність як суб'єкт господарювання в Україні.

Вказаний розрахунковий лист не має печатки підприємства та підпису уповноважено на завірення таких документів особи. Як пояснив апеляційному суду представник підприємства, розрахунок не був проведений оскільки первинні документи, які би були підставою для цього, залишилися на підприємстві

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановивши обставини по справі, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання звільнення позивача незаконним, і, відповідно, для поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і нарахованої та невиплаченої заробітної плати.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого на підставі довіреності діє ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.Б. Азевич

Судді: О.А. Мірута

Я.В. Хейло