Постанова № 67812372, 13.07.2017, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/8336/17

Провадження № 2-а/161/750/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2017 року м.Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Подзірова А.О.,

при секретарі судових засідань Кубяк О.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради про скасування припису, -

ВСТАНОВИВ:

29 травня 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_3, підприємець) звернулася в суд з адміністративним позовом до Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради (далі - відповідач, департамент) про скасування припису №1294-17 від 23 травня 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що працівники Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради винесли припис від 23 травня 2017 року №1294-17, в якому з посиланням на Закон України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» та рішення Луцької міської ради №62/2 від 29 червня 2006 року, запропоновано до 24 травня 2017 року встановити знаки про заборону куріння, не допускати куріння на літньому майданчику кафе.

Позивач вважає вказаний припис протиправним з тих підстав, що у статті 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» визначений вичерпний перелік місць, де заборонено куріння, і на території закладів ресторанного господарства куріння не заборонено.

З наведених мотивів та підстав просить суд скасувати припис Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради №1294-17 від 23 травня 2017 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідач, суб'єкт владних повноважень, у письмових запереченнях від 19 червня 2017 року (а.с.21-22) заперечив проти задоволення позову з тих підстав, що статтею 9 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» надано право органом місцевого самоврядування визначати вільні від куріння місця.

Пунктом 3 рішення Луцької міської ради від 09 вересня 2006 року №5/136 (в редакції рішення міської ради від 29 червня 2010 року №62/2) визначено вільні від куріння зони, а саме центральна частина АДРЕСА_1

В судове засідання представник відповідача не з'явився, хоча про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Оскільки заклад позивача знаходиться по АДРЕСА_2, тобто в зоні вільній від куріння, відповідач вважає винесений припис правомірним та просить суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю, з наступних підстав.

Судом встановлено та сторонам не заперечується, що на підставі договору оренди від 31 серпня 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 здійснює діяльність з ведення ресторанного господарства, яке складається з нежитлового приміщення бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» та літнього майданчику площею 0,0060 га, які розташовані за адресою АДРЕСА_2 (а.с.6-11).

Матеріалами справи підтверджується, що працівниками Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради винесено припис від 23 травня 2017 року №1294-17, в якому з посиланням на Закон України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» та рішення Луцької міської ради №62/2 від 29 червня 2006 року, запропоновано ФОП ОСОБА_3 до 24 травня 2017 року встановити знаки про заборону куріння, не допускати куріння на літньому майданчику кафе (а.с.13).

Надаючи правову оцінку вищенаведеному припису, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» (далі - Закон) визначено вичерпний перелік місць де забороняється куріння тютюнових виробів, а також електронних сигарет і кальянів. До таких місць, зокрема відносяться приміщеннях закладів ресторанного господарства, але не територія цих закладів.

Враховуючи, що літній майданчик бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», де здійснює свою господарську діяльність позивач, не є приміщенням закладу ресторанного господарства, а є його територією, суд дійшов висновку, що законодавча заборона на куріння тютюнових виробів (електронних сигарет і кальянів) на ньому не встановлена.

Одночасно, статтею 9 Закону визначено, що органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції визначають вільні від куріння місця.

Пунктом 3 рішення Луцької міської ради від 09 вересня 2006 року №5/136 (в редакції рішення міської ради від 29 червня 2010 року №62/2) визначено вільні від куріння зони, а саме центральна частина АДРЕСА_3 де і знаходиться заклад позивача (а.с.23-26).

Однак суд не може погодитися з висновками відповідача що поняття «вільне від куріння місце» та «місце де заборонено куріння» є тотожними поняттями, з наступних мотивів.

Зокрема, законодавець у статті 13 Закону чітко визначає обмежений перелік місць де заборонено куріння і надає право сільським, селищним та міським радам в межах відповідної адміністративної території можливість заборонити або обмежити куріння тютюнових виробів, але лише на час проведення масових заходів.

Рішення Луцької міської ради від 09 вересня 2006 року №5/136 (в редакції рішення міської ради від 29 червня 2010 року №62/2) не встановлена заборона куріння у зв'язку з проведенням будь-якого масового заходу.

Суд зазначає, що поняття «куріння тютюнових виробів» чітко визначено у статті 1 Закону та означає дії, що призводять до згорання тютюнових виробів, у результаті чого утворюється тютюновий дим, який виділяється в повітря та вдихається особою, яка їх курить.

На відмінну положень статей 1, 13 Закону, положення статті 9 Закону не містять визначення та не розкривають поняття «вільне від куріння місце». Законодавцем надано право органам місцевого самоврядування на власний розсуд визначати такі місця, при цьому без наявності якихось спеціальних умов (масові заходи, висновки органів охорони здоров'я тощо).

Враховуючи, що законодавець розділяє поняття «вільне від куріння місце» (ст.9 Закону) та «місце де куріння заборонено» (ст.13 Закону), а також наводить різне правове регулювання повноважень органів місцевого самоврядування щодо встановлення цих місць, суд дійшов висновку, що ототожнення цих понять з боку Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради є помилковим.

Суд зауважує, що у чинному законодавстві детально не розкрито поняття «вільні від куріння місця», його правовий статус, а також які саме дії це поняття охоплює - заборону вжиття тютюнових виробів, чи заборону їх реалізації, реклами, пропагування, демонстрації, спонсорства, пропонування неповнолітнім тощо. Не визначено наведеного також і у рішенні Луцької міської ради від 09 вересня 2006 року №5/136 (в редакції рішення міської ради від 29 червня 2010 року №62/2).

Частинами першої та другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У свої практиці Європейський суд з прав людини наводить наступні висновки щодо якісності та чіткості закону:

1) правове положення може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи (рішення у справі „Ґавенда проти Польщі" від 14 березня 2002 року);

2) чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення у справі „Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року);

3) якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право (рішення у справі „Аманн проти Швейцарії" від 16 лютого 2000 року);

4) закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання (рішення у справі „Круслена" від 24 квітня 1990 року).

Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи, що у Законі України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» та в підзаконних нормативно-правових актах не розкрито поняття «вільні від куріння місця», його правовий статус невизначений, а також не зрозуміло які саме дії це поняття охоплює, суд дійшов висновку, що вказаний Закон у цій частині є неякісним та нечітким в розумінні практики Європейського суду з прав людини.

Отже, керуючись принципом верховенства права, суд не застосовує до спірних правовідносин положення статті 9 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», пункту 3 рішення Луцької міської ради від 09 вересня 2006 року №5/136 (в редакції рішення міської ради від 29 червня 2010 року №62/2) в частині визначення «вільних від куріння місць», оскільки це поняття не розкрито, його правовий статус невизначений, а також не зрозуміло які саме дії це поняття охоплює.

Суд ще раз зауважує, що ототожнювати «вільні від куріння місця» та «місця де заборонено куріння» помилково, з огляду на різне законодавче врегулювання цих понять.

Таким чином, суд вважає, що у Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради не було законодавчих підстав для винесення позивачу припису від 23 травня 2017 року №1294-17 про заборону куріння на літньому майданчику, оскільки цей майданчик відноситься до території, а не до приміщення закладу ресторанного господарства, на якій куріння не заборонено в силу статті 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», а знаходження у межах визначеної міською радою «вільною від куріння» зони не означає, що куріння на цьому майданчику заборонено, оскільки поняття «вільне від куріння місце», законодавчо не розкрито, його правовий статус невизначений, а також не зрозуміло які саме дії це поняття охоплює.

Крім того, суд зазначає, що в оскаржуваному приписі міститься посилання на рішення Луцької міської ради від 29 вересня 2006 році №62/2, якого не існує. Таким чином, приймаючи припис відповідач керувався не існуючим правовим актом Луцької міської ради, що також підтверджує підставність позовних вимог.

З наведених мотивів суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги суд враховує вимоги статті 162 КАС України відповідно до яких, задовольняючи позов адміністративний суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкту владних повноважень та скасувати його. Тому суд задовольняє позов шляхом визнання протиправним та скасування припису Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради від 23 травня 2017 року №1294-17, який винесений фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3.

Статтею 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки за подання даного позову фізична особа-підприємець ОСОБА_3 сплатила судовий збір у розмірі 1 600,00 грн (а.с.1), тому цю суму необхідно стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради.

Керуючись статтями 8, 94, 160, 162 КАС України, на підставі Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради про скасування припису - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати припис Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради від 23 травня 2017 року №1294-17, який винесений фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради (ідентифікаційний код 39985748) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1 600,00 (одна тисяча шістсот) грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови суду. Копія апеляційної скарги одночасно подається до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Повний текст постанови складений та підписаний 18 липня 2017 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області А.О. Подзіров