Постанова № 6780839, 29.10.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.09                                                                                           Справа№ 25/431 А

Господарський суд Львівської області розглянувши в судовому засіданні справу:

за позовом :Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова

до відповідача1:

до відповідача 2:Приватного підприємства “Рекламне агентство “Конто” (м.Львів)

Товариства з обмеженою відповідальністю “СЕБ Фінансові послуги” (м.Київ)

про :визнання недійсним господарського зобов‘язання та застосування наслідків визнання господарського зобов»язання недійсним

Головуючий суддя : Пазичев В.М.

Секретар :Башак І.Є. Представники сторін:

від позивача:Карпин Я.І.-представник, довіреність від 16.02.2009 року

від відповідача1:

від відповідача 2:Дубас В.М.-представник, довіреність від 11.02.2008 року

Не з»явився Присутнім в судовому засіданні, згідно ст. 130 КАС України, роз’яснено їхні процесуальні права та обов’язки, а також видано пам’ятки про їхні права та обов’язки. Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова (м.Львів) до Приватного підприємства “Рекламне агенство “Конто” (м.Львів) та Товариства з обмеженою відповідальністю “СЕБ Фінансові послуги” (м.Київ) про визнання недійсним господарського зобов‘язання та застосування наслідків визнання господарського зобов»язання недійсним. Ухвалою від 20.12.2007 року відкрито провадження у справі і призначено до розгляду на 27.12.2007 року. Ухвалою від 27.12.2007 року, у зв”язку з неявкою представників сторін, розгляд справи відкладено до 15.01.2008 року. Ухвалою від 15.01.2008 року, за клопотанням відповідача 1, розгляд справи відкладено до 01.02.2008 року. Ухвалою від 01.02.2008 року розгляд справи відкладено до 11.02.2008 року, за клопотанням відповідача 1. Ухвалою від 11.02.2008 року, за клопотанням відповідача 1, провадження у справі зупинено до 29.02.2008 року. Ухвалою від 29.02.2008 року продовжено зупинення провадження у справі до 08.04.2008 року, за клопотанням відповідача 1. Ухвалою від 08.04.2008 року продовжено зупинення провадження у справі до 07.05.2008 року. Ухвалою від 07.05.2008 року, за клопотанням позивача та відповідача 1, продовжено зупинення провадження у справі до 30.05.2008 року. Ухвалою від 30.05.2008 року, за клопотанням сторін, продовжено зупинення провадження у справі до 08.07.2008 року. Ухвалою від 08.07.2008 року, за клопотанням сторін, продовжено зупинення провадження у справі до 07.08.2008 року. Ухвалою від 07.08.2008 року, за клопотанням відповідача 1, продовжено зупинення провадження у справі до 22.08.2008 року. Ухвалою від 22.08.2008 року, за клопотанням позивача, продовжено зупинення провадження у справі до 29.09.2008 року. Ухвалою від 29.09.2008 року в судовому засіданні оголошено перерву до 13.10.2008 року, за клопотанням сторін для надання доказів по справі. Ухвалою від 13.10.2008 року, за клопотанням відповідача 1, провадження у справі зупинено до 30.10.2008 року. Ухвалою від 30.10.2008 року продовжено зупинення провадження у справі до 27.11.2008 року, у зв»язку з неявкою відповідачів. Ухвалою від 27.11.2008 року продовжено зупинення провадження у справі до 31.12.2008 року, у зв»язку з неявкою відповідачів. Ухвалою від 31.12.2008 року продовжено зупинення провадження у справі до 28.01.2009 року, у зв»язку з неявкою відповідачів. Ухвалою від 28.01.2009 року продовжено зупинення провадження у справі до 04.03.2009 року, у зв»язку з неявкою відповідачів. Ухвалою від 04.03.2009 року продовжено зупинення провадження у справі до 27.03.2009 року, у зв»язку з неявкою відповідачів. Ухвалою від 27.03.2009 року продовжено зупинення провадження у справі до 22.04.2009 року, у зв»язку з неявкою відповідачів. Ухвалою від 22.04.2009 року розгляд справи відкладено до 05.05.2009 року, за клопотанням сторін. Ухвалою від 05.05.2009 року зупинено провадження у справі до 02.06.2009 року, за клопотанням сторін. Ухвалою від 02.06.2009 року в судовому засіданні оголошено перерву до 05.06.2009 року, за клопотанням сторін. Ухвалою від 05.06.2009 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 12.06.2009 року. Ухвалою від 12.06.2009 року розгляд справи відкладено до 16.07.2009 року, за клопотанням відповідача 1. Ухвалою від 16.07.2009 року провадження у справі зупинено до 12.10.2009 року, за клопотанням позивача. Ухвалою від 12.10.2009 року продовжено зупинення провадження у справі до 21.10.2009 року, у зв»язку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 21.10.2009 року розгляд справи відкладено до 29.10.2009 року, за клопотанням сторін.

Позивач вимоги ухвал суду про відкриття провадження у справі від 20.12.2007 року, про відкладення від 27.12.2007 року, від 15.01.2008 року, від 01.02.2008 року, від 22.04.2009 року, про зупинення від 11.02.2008 року, від 29.02.2008 року, від 08.04.2008 року, від 07.05.2008 року, від 30.05.2008 року, від 08.07.2008 року, від 07.08.2008 року, від 22.08.2008 року, від 13.10.2008 року, від 30.10.2008 року, від 27.11.2008 року, від 31.12.2008 року, від 28.01.2009 року, від 04.03.2009 року, від 27.03.2009 року, від 05.05.2009 року, від 16.07.2009 року, від 12.10.2009 року, про оголошення перерви від 29.09.2008 року, 02.06.2009 року, про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду від 05.06.2009 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

В судовому засіданні 07.05.2008 року позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі для надання можливості звернутися із повторним запитом про витребування необхідних документів. Відповідач 1 проти заявленого клопотання не заперечив.

В судовому засіданні 30.05.2008 року позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі. Відповідач 1 проти заявленого клопотання не заперечив.

В судовому засіданні 08.07.2008 року позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі. Відповідач 1 проти заявленого клопотання не заперечив.

08.08.2008 року за вх.№17869 позивач подав клопотання про витребування додаткових доказів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 22.08.2008 року позивач подав клопотання про продовження зупинення провадження у справі.

13.10.2008 року за вх.№22480 позивач до канцелярії суду подав клопотання про долучення додаткових доказів по справі.

В судовому засіданні 05.05.2009 року позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі. Відповідач 1 проти заявленого клопотання не заперечив.

02.06.2009 року позивач подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 16.07.2009 року позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі.

29.10.2009 року за вх.№22427 позивач надав додаткові пояснення по суті спору.

Відповідач 1 вимоги ухвал суду про відкриття провадження у справі від 20.12.2007 року, про відкладення від 27.12.2007 року, від 15.01.2008 року, від 01.02.2008 року, від 22.04.2009 року, про зупинення від 11.02.2008 року, від 29.02.2008 року, від 08.04.2008 року, від 07.05.2008 року, від 30.05.2008 року, від 08.07.2008 року, від 07.08.2008 року, від 22.08.2008 року, від 13.10.2008 року, від 30.10.2008 року, від 27.11.2008 року, від 31.12.2008 року, від 28.01.2009 року, від 04.03.2009 року, від 27.03.2009 року, від 05.05.2009 року, від 16.07.2009 року, від 12.10.2009 року, про оголошення перерви від 29.09.2008 року, 02.06.2009 року, про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду від 05.06.2009 року в повному обсязі не виконав, відзив на позов подав, в якому просив суд відмовити в задоволенні позову, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

14.01.2008 року за вх.№548 відповідач 1 подав до канцелярії суду клопотання про відкладення розгляду справи.

31.01.2008 року за вх.№2337 відповідач 1 подав клопотання про відкладення розгляду справи.

11.02.2008 року за вх.№3157 відповідач 1 подав заперечення на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

В судовому засіданні 29.02.2008 року відповідач 1 подав клопотання про зупинення провадження у справі до отримання відповідей на запити із Оболонського районного суду м.Києва та Оболонської районної Державної податкової адміністрації у м.Києві.

04.08.2008 року за вх.№17507 відповідач 1 подав клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 13.10.2008 року відповідач 1 подав клопотання про зупинення провадження у справі.

11.06.2009 року за вх.№11752 відповідач 1 подав клопотання про відкладення розгляду справи.

09.07.2009 року за вх.№13956 відповідач 1 подав клопотання про відкладення розгляду справи.

12.10.2009 року за вх.№80846 відповідач 1 подав клопотання про відкладення розгляду справи.

29.10.2009 року за вх.№22417 відповідач 1 подав заяву по справі про надання письмових пояснень на виконання вимог хвали суду.

Відповідач 2 вимоги ухвал суду про відкриття провадження у справі від 20.12.2007 року, про відкладення від 27.12.2007 року, від 15.01.2008 року, від 01.02.2008 року, від 22.04.2009 року, про зупинення від 11.02.2008 року, від 29.02.2008 року, від 08.04.2008 року, від 07.05.2008 року, від 30.05.2008 року, від 08.07.2008 року, від 07.08.2008 року, від 22.08.2008 року, від 13.10.2008 року, від 30.10.2008 року, від 27.11.2008 року, від 31.12.2008 року, від 28.01.2009 року, від 04.03.2009 року, від 27.03.2009 року, від 05.05.2009 року, від 16.07.2009 року, від 12.10.2009 року, про оголошення перерви від 29.09.2008 року, 02.06.2009 року, про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду від 05.06.2009 року не виконав, відзиву на позов не подав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

15.09.2008 року за вх.№20384 Оболонським районним судом м.Києва направлено на адресу Господарського суду Львівської області постанови від 30.07.2007 року по цивільній справі за позовом ДПІ в Оболонському районі м.Києва до ТзОВ “СЕБ Фінансові послуги” про визнання недійсним установчих документів та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

26.08.2008 року за вх.№19001 ДПІ в Оболонському районі м.Києва направила на адресу Господарського суду Львівської області завірені належним чином копії документів, що витребовувалися.

Відповідно до ч.2 ст. 128 КАС України неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.

В судовому засіданні 29.10.2009 року, відповідно до ст.ст. 160 КАС України, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.10.2009 року.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV, справу розглянуто в порядку, встановленому цим Кодексом.

Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами, заслухавши пояснення осіб, присутніх в судовому засіданні, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, листом ДПІ у Оболонському районі м. Києва №4126/8/2605 від 19.11.2007 р. повідомлено, що співробітниками ГВ ПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва в ході проведення заходів, спрямованих на отримання відомостей щодо діяльності ряду суб'єктів підприємницької діяльності, зареєстрованих на території м. Києва, оперативним шляхом встановлено, що зареєстроване на території Оболонського району м. Києва ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" мало фінансово-господарські взаємовідносини з зареєстрованим на території Залізничного району м. Львова ПП "РА "Конто".

Позивач стверджує, що, згідно листа від 22.10.2007 р., отриманого ДПА у Львівській області від директора та головного бухгалтера ПП "РА "Конто", ДПІ у Залізничному районі м. Львова встановлено, що ПП "РА "Конто" укладено усну угоду з ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги". На виконання даної угоди ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" виписано наступні податкові накладні для ПП "РА "Конто": №50 від 30.11.2006 р., №51 від 30.11.2006 р., №52 від 30.11.2006 р., №160 від 27.12.2006 р. та №161 від 27.12.2006 р., на загальну суму 173 016,32 грн., в тому числі ПДВ - 28 716,40 грн.

Окрім того, ДПІ у Оболонському районі м. Києва листом №3273/7/2605 від 17.09.2007 р. надіслано акт анулювання реєстрації платника ПДВ ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" №451/15-22-4 від 09.10.2007 р., з якого вбачається, що підприємство не подавало до податкового органу податкові декларації з податку на додану вартість протягом періоду з листопада 2006 року, а постановою Оболонського районного суду м. Києва від 30.07.2007 р. у справі №2-А-407 2007 визнано недійсними статут ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" - з моменту їхнього складання та отримання.

Підставою для визнання недійсними статуту та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" послужив той факт, що установчі документи ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" містять недостовірні відомості щодо засновника як власника майна, що в свою чергу сприяє здійсненню невідомими особами діяльності поза державним контролем з метою ухилення від сплати податків та зборів до бюджетів. Також, постановою Оболонського районного суду м. Києва від 18.02.2009 р. у кримінальній справі №1-173 2009 р. Плачендовську Оксану Едуардівну, яка є, згідно установчих документів, засновником та директором ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги", в зв'язку із заявленим нею клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття відносно неї кримінальної справи на підставі ст.45 КК України, ст.ст.71 , 72 КПК України, посилаючись на те, що вона вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, щиросердечно кається, сприяла розкриттю злочину, звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст.205 ч.1 КК України.

Таким чином, на думку позивача, в діях відповідача 2 очевидною є наявність умислу щодо несплати належних сум податків, а отже і мети на заподіяння значної шкоди інтересам держави і суспільства та порушення основних принципів існуючого суспільного ладу, оскільки, відповідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Разом з тим, позивач стверджує, що неподача звітності до податкового органу, незнаходження за юридичною адресою підтверджують той факт, що оспорювана угода укладалась посадовими особами ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" з метою приховування від оподаткування прибутків та доходів, що відповідає висновку, що викладено у п.7.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки" від 25.07.2002 р.

З врахуванням наведеного, позивач вважає, що господарське зобов'язання, яке виникло між відповідачем 1 та відповідачем 2, розрахунки за яким здійснені на підставі виданих для ПП "РА "Конто" податкових накладних №50 від 30.11.2006 р., №51 від 30.11.2006 р., №52 від 30.11.2006 р., №160 від 27.12.2006 р. та №161 від 27.12.2006 р. на загальну суму 173 016,32 грн., в тому числі ПДВ - 28 716,40 грн., є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, а отже відповідає ознакам такого, що зазначено у ст.207 Господарського кодексу України, оскільки очевидним є наявність умислу в діях відповідача 2 щодо несплати належних сум податків і завдання шкоди інтересам держави.

Відповідач 1 вважає, що позов є повністю незаконним та необґрунтованим тому, що, на його думку, всі аргументи, які викладені позивачем у позовній заяві, зводяться по суті лише до безпідставного твердження про те, що, оскільки постановою Оболонського районного суду міста Києва від 30.07.2007 року в справі №2-А-407/2007 були визнані недійсними статут та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ відповідача 2 із моменту їх отримання, то нібито внаслідок цього господарські зобов'язання, що виникли між відповідачем 1 та відповідачем 2, є вчиненими з метою приховання ухилення від сплати податків та є такими, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, проте, позивачем не була надана будь-яка інформація щодо набрання законної сили цією постановою.

Враховуючи наведене вище, відповідач 1 письмово звернувся до Оболонського районного суду міста Києва із проханням письмово повідомити про те, чи дійсно цим судом приймалась постанова від 30.07.2007 року за позовом ДПІ у Оболонському районі міста Києва, надати інформацію про її оскарження в апеляційному чи касаційному порядку та про набуття нею законної сили, а також направити у його адресу завірену належним чином копію цієї постанови у разі її прийняття. Також, відповідач 1 направив письмові запити до Головного управління статистики у місті Києві та Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації із проханням надати всю наявну інформацію щодо державної реєстрації відповідача 2, внесення та перебування його на теперішній час у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. В зв’язку з цим, підтверджено, що постанова Оболонського районного суду міста Києва від 30.07.2007 року в справі №2-А-407/2007 оскаржена не була та набрала законної сили з моменту винесення, а також, що дані про відповідача 2 на час розгляду справи внесено до ЄДРПОУ.

На думку відповідача 1, юридична особа може нести будь-яку відповідальність лише за діяння, вчинені нею самостійно на порушення норм законодавства України, та не може нести будь-яку відповідальність за діяння інших осіб, хоча б ці особи й були її засновниками. Відтак є повністю незаконними посилання позивача на постанову Оболонського районного суду міста Києва, в якій нібито зазначено про те, що засновник відповідача 2 не мав наміру провадити господарську діяльність. На думку відповідача 1, позивач не навів у позовній заяві жодних доказів наявності як у відповідача 1, так й у відповідача 2 умислу на мету, яка б завідомо порушувала інтереси держави і суспільства. Тому, відсутність у позовній заяві будь-яких конкретних посилань на ті чи інші факти чи певні документи, на думку відповідача 1, позбавляє будь-які твердження сторони доказової сили.

Відповідач 1 зазначає, що ним цілком добровільно було надано ДПА у Львівській області на її запит документи, що підтверджували фактичне виконання господарського зобов'язання, а саме: - 1) акт прийняття-передачі робіт ОУ-51/11, рахунок №СФ-5011 та податкову накладну №50 від 30.11.2006 року на суму 21563,48 грн.; 2) акт прийняття-передачі робіт ОУ-52/11, рахунок №СФ-5111 та податкову накладну №51 від 30.11.2006 року на суму 19882,50 грн.; 3) акт прийняття-передачі робіт ОУ-53/11, рахунок №СФ-5211 та податкову накладну №52 від 30.11.2006 року на суму 28618,75 грн.; 4) акт прийняття-передачі робіт ОУ-160/12, рахунок №СФ-160 та податкову накладну №160 від 27.12.2006 року на суму 53261,00 грн.; 5) акт прийняття-передачі робіт ОУ-161/12, рахунок №СФ-161 та податкову накладну №161 від 27.12.2006 року на суму 49690,59 грн., а також, що повна оплата виконаних робіт була здійснена у безготівковій формі.

Окрім того, відповідач 1 наголошує, що нормами ЦКУ взагалі не передбачено визнання нікчемним або недійсним правочину, який нібито був вчиненим з метою приховання ухилення від сплати податків або таким, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Також, відповідач 1 зауважує, що санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГКУ не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків, зборів або обов'язкових платежів однією із сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.

Також, із тексту згаданої вище постанови Оболонського районного суду міста Києва від 30.07.2007 року є видно, що від імені відповідача 2 діяли невстановлені особи, хоча, відповідно до статей 23 і 24 Кримінального кодексу України, виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Виходячи із наведеного вище, на думку відповідача 1, умисел у всіх випадках однозначно характеризується наявністю певної психічної діяльності головного мозку певної особи, яка знаходить вираження в усвідомленні цією особою своєї протиправної поведінки та можливості настання певних шкідливих наслідків, тому факт такої психічної діяльності невстановлених осіб, які діяли від імені відповідача 2, повинен бути доказаний належним чином, наприклад, вироком суду у кримінальній справі саме щодо цих осіб, тоді як наявність умислу не може бути підтверджена лише постановою районного суду про визнання недійсними установчих документів сторони договору, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта, а факт визнання недійсними статуту та свідоцтва платника ПДВ не може тягнути за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації.

Отже по сутності позовних вимог відповідач 1 зауважує, що всі твердження позивача щодо визнання недійсними господарських зобов'язань між відповідачем та відповідачем 2 та стягнення коштів в дохід держави є повністю незаконними, оскільки вони суперечать нормам чинного законодавства України, та ніяк не свідчать про наміри встановлення чесних партнерських взаємовідносин між податковою службою та платниками податків, тому просить відмовити у позові Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова як необгрунтованому та такому, що суперечить чинному законодавству України і фактичним обставинам справи, поклавши всі судові витрати на позивача.

При прийнятті постанови суд виходив з наступного.

Суд не може залишити поза увагою обставини наявності повноважень позивача щодо звернення до суду, оскільки, відповідно до п.2 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. №509-ХІІ (із змінами і доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.

Згідно п.11 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. №509-ХІІ (із змінами і доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках -коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Таким чином, у ДПІ у Залізничному районі м. Львова є повноваження, щодо подання позову про визнання недійсним господарського зобов'язання що вчинене з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних за таким господарським зобов'язанням. Отже, звернення Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова (надалі - позивач) до Господарського суду Львівської області з адміністративним позовом до приватного підприємства «Рекламне агентство «Конто»(надалі – відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕБ Фінансові послуги»(надалі - відповідач 2) про визнання недійсним господарського зобов'язання, що виникло між цими підприємствами на підставі усної угоди, а також про застосування юридичних наслідків, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України шляхом повернення відповідачем 2 всього одержаного ним в результаті виконання оспорюваного господарського зобов'язання та стягнення із відповідача 1 - 173016,32 грн. в дохід держави є правомірним.

Крім того, статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Також, відповідно до ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності із статтею 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Однак, відповідачами не було подано первинних документів на підтвердження належного виконання договору, зокрема, документів, що підтверджують транспортування (перевезення) товарів: договори перевезення, транспортного експедирування та документи про їх виконання (товарно-транспортні накладні тощо), договори зберігання товару, доказів наявності власних чи орендованих транспортних засобів, що підтверджують надання транспортних послуг, що пов’язані з отриманням (наданням) послуг, зазначених у податкових накладних, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей та інших даних, що свідчать про реальність та товарність здійснюваних операцій, а також реальне настання правових наслідків.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-ХІУ, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату і місце складання; 3) назву підприємства, від імені якого складено документ; 4) зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відсутність у первинних документах за результатами виконання господарських зобов”язань про надання послуг (виконання робіт) інформації про конкретні послуги, які надані замовнику, їх вартість, одиницю виміру позбавляє можливості для висновку про фактичне надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), використання підприємством у власній господарській діяльності.

Разом з тим, відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 р. (із змінами і доповненнями), податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Тому, після здійснення фінансово-господарських операцій та поставки товару у ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" виникли податкові зобов'язання з ПДВ, які останній згідно ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 р. (із змінами і доповненнями) повинен був відобразити у деклараціях по податку на додану вартість та сплатити відповідну суму податку у встановлений Законом термін до державного бюджету України.

Однак, за період здійснення поставки товару та виписування податкових накладних ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" до податкового органу не звітувало. Тобто, відповідач 2 не декларував податкових зобов'язань, на які виписував податкові накладні, що підтверджує його намір на приховання від оподаткування доходів. Наведене підтверджується актом анулювання реєстрації платника ПДВ ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" №451/15-22-4 від 09.10.2007 р, постановою Оболонського районного суду м. Києва від 30.07.2007 р. у справі №2-А-407 2007 та постановою Оболонського районного суду м. Києва від 18.02.2009 р. у кримінальній справі №1-173 2009 р.

Згідно ч. 1ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 30.07.2007 р. у справі №2-А-407 2007 визнано недійсними статут ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" - з моменту їхнього складання та отримання. Підставою для визнання недійсними статуту та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" послужив той факт, що установчі документи ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" містять недостовірні відомості щодо засновника як власника суб’єкта підприємницької діяльності, що в свою чергу сприяє здійсненню невідомими особами діяльності поза державним контролем з метою ухилення від сплати податків та зборів до бюджетів. Як зазначено у постанові, підприємство за юридичною адресою не знаходиться, а засновник та директор ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" Плачендовська Оксана Едуардівна будь-якої господарської діяльності не здійснювала та не мала намірів здійснювати з моменту реєстрації установчих документів, а також не давала повноважень на здійснення такої будь-якій іншій особі, а вчинила дії, які сприяли здійсненню невідомими особами діяльності поза державним контролем з метою ухилення від сплати податків та зборів до бюджетів.

Тому, постановою Оболонського районного суду м. Києва від 18.02.2009 р. у кримінальній справі №1-173 2009 р. Плачендовську Оксану Едуардівну, яка є, згідно установчих документів, засновником та директором ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги", в зв'язку із заявленим нею клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття відносно неї кримінальної справи на підставі ст.45 КК України, ст.ст.71 , 72 КПК України, посилаючись на те, що вона вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, щиросердечно кається, сприяла розкриттю злочину, звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст.205 ч.1 КК України.

Отже, господарське зобов'язання, яке виникло між ПП "РА "Конто" та ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" на підставі усної угоди, що призвело до видачі для ПП "РА "Конто" вищеперелічених податкових накладних на загальну суму 173 016,32 грн., в тому числі ПДВ - 28 716,40 грн., спрямоване на приховування від оподаткування доходів ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги", а також на зменшення бази оподаткування ПП "РА "Конто" по податку на додану вартість шляхом відповідного формування податкового кредиту з цього податку, що в кінцевому підсумку зменшило розмір надходжень до бюджету ПДВ в сумі 28 716,40 грн.

Таким чином, господарське зобов'язання, що виникло між ПП "РА "Конто" та ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" на підставі усної угоди, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки очевидним є наявність наміру в діях ТзОВ "СЕБ Фінансові послуги" щодо укладання угоди юридичною особою, що була завідомо зареєстрована протиправним шляхом, а також спрямоване на приховування від оподаткування доходів ТзОВ “СЕБ Фінансові послуги”.

Крім того, укладений між відповідачами договір в разі укладення його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок (ст.228 ЦК України), і тому він є нікчемним.

Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, і, тому, позови податкових органів про визнання правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду з 01.01.2004 року не підлягають. При цьому, встановлення нікчемності угоди як такої, що порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства презюмується у мотивувальній частині рішення (ухвали), а не в резолютивній. Означена позиція Вищого адміністративного суду України щодо непідвідомчості вимог про визнання нікчемних правочинів недійсними співпадає з позицією Верховного Суду України, висловленій в постанові від 25.09.2007 р. №07/99.

Згідно ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін, усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави

Отже, положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства. Проте за частиною 1 статті 203 ЦКУ, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Одночасно, слід зазначити, що положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів ст.228 ЦК України, правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільству, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а, отже, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. З огляду на викладене, адміністративний позов податкового органу про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов”язання) недійсним судовому розгляду не підлягає. Відповідно, провадження у даній справі підлягає закриттю в порядку п.1 ч.1 ст.157 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що, оскільки суду непідвідомчий позов про визнання нікчемного правочину недійсним, то провадження у справі слід закрити, згідно п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Крім того, суд звертає увагу і на те, що частиною 1 статті 208 ГК України передбачено застосуван ня санкцій лише судом.

Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рі шенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими санкціями як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 ГК України.

Тому, суд вважає, що такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків встановлених ст.250 ГК України.

Згідно ст.250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосо вані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи те, що частина податкових накладних, а саме: податкові накладні №50 від 30.11.2006 р., №51 від 30.11.2006 р., №52 від 30.11.2006 р. були виписані 30.11.2006 р., більше ніж за один рік до звернення органу державної податкової служби до суду (17.12.2007 р. вх.№ 12509), суд вважає, що, в цій частині, для застосування конфіскаційних наслідків, передбачених ч.1 ст.208 ГК України, відсутні підстави, передбачені ст.250 ГК України, застосування таких наслідків.

Також, суд ухвалив відхилити клопотання позивача про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на активи відповідачів по справі, оскільки позивач не подав обґрунтування та доказів наявності обставин, які норма ст. 117 КАС України визначає в якості підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Згідно ч.2 ст.9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч.3 ст.9 КАС України, суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповід ним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.4 ст.9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Консти туції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верхо вною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказу вання. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до п.6 ст.71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних при чин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачі, всупереч вимогам, викладеним в ухвалах суду, не подали доказів відсутності порушень чинного законодавства України, явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили. Крім того, у даному випадку, позивачем було доведено наявність обставин, на які він посилався у своїй позовній заяві, і вказані обставини відповідачами по справі спростовані не були.

Враховуючи викладене, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені сторонами докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судові рішення", суд прийшов до висновку, що позов Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова (м.Львів) до Приватного підприємства “Рекламне агенство “Конто” (м.Львів) та Товариства з обмеженою відповідальністю “СЕБ Фінансові послуги” (м.Київ) в частині застосування юридичних наслідків визнання господарського зобов»язання недійсним, що передбачені ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, за наявністю наміру у відповідача 2, щодо операцій, що оформлені податковими накладними №160 від 27.12.2006 року та №161 від 27.12.2006 року є обгрунтованим і підлягає до задоволення частково.

Згідно ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

витрати на правову допомогу;

витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено.

Згідно п. п. 1, 2 ч. 3 р. VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору:

судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита;

розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", та становить 0,2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, тобто 3,4 грн.

Згідно ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу –відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судові витрати слід покласти на відповідача 2, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 19, 58, 67 Конституції України, ст. ст. 173, 207, 208 ГК України, ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України, ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу”, ст.ст. 17, 48, 53, 69, 71, 87, 89, 94, 116, 122, 123, 124, 138, 139, 140, 151, 152, 153, 154, 160, 162, 163, п.2-1, п.3, п. 6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV (із змінами та доповненнями), суд –

П О С Т А Н О В И В:

1.          Позов задоволити частково.

2.          В частині визнання недійсним господарського зобов”язання, що виникло між Приватним підприємством “Рекламне агентство “Конто” та Товариством з обмеженою відповідальністю “СЕБ Фінансові послуги” на підставі усної угоди –провадження закрити.

3.          Застосувати юридичні наслідки, передбачені ч.1 ст.208 Господарського кодексу України за наявністю наміру у відповідача 2, щодо операцій, що оформлені податковими накладними №160 від 27.12.2006 року та №161 від 27.12.2006 року, а саме, зобов”язати Товариство з обмеженою відповідальністю “СЕБ Фінансові послуги” повернути Приватному підприємству “Рекламне агентство “Конто” все одержане ним в результаті виконання зобов”язань, згідно вищезазначених податкових накладних, а з Приватного підприємства “Рекламне агентство “Конто” стягнути 102 951 (сто дві тисячі дев’ятсот п’ятдесят одну) грн. 59 коп. в дохід державного бюджету України через Державно податкову інспекцію у Залізничному районі м.Львова (р/р 31112095600006 Банк УДК у Львівській області, МФО 825014, отримувач: ВДК Личаківського району м. Львова, код ЄДРПОУ 22389406, код платежу 22090200, символ звітності банку 092).

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СЕБ Фінансові послуги” (04080, м.Київ, вул.Новоконстянтинівська,4А, код ЄДРПОУ 34477639) - 2 (дві) грн. 02 коп. суму державного мита в дохід державного бюджету України через Державну податкову інспекцію у Залізничному районі м.Львова (р/р 31112095600006 Банк УДК у Львівській області, МФО 825014, отримувач: ВДК Личаківського району м. Львова, код ЄДРПОУ 22389406, код платежу 22090200, символ звітності банку 092).

5.          Виконавчі листи видати відповідно до ст. ст. 258, 259 КАС України.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

.

Суддя