Ухвала суду № 67805267, 18.07.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Лук’янчук О.В.

при секретарі - Татарин Б.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання прийняти рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернувся до суду задміністративним позовом до Державної міграційної служби України про скасування рішення ДМС України №99-16 від 30 листопада 2016 року про відмову у визнанні громадянина Сирії ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та визнання неправомірним; зобов'язання ДМС України прийняти рішення відносно громадянина Сирії ОСОБА_2 про визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року позов ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 30 листопада 2016 року №599-16. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Державної міграційної служби України ставиться питання про скасування судового рішення та закриття провадження в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Державної міграційної служби України, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що громадянин ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Латакія (Сирія), за національністю араб, за віросповіданням алфавіт, не одружений. На територію України позивач прибув у 2008 році. Має не повну вищу освіту. Протягом 2009 - 2013 років проходив навчання в Одеській національній академії холоду. Війсьвозобов'язаний, проходив військову службу у періоди 1998 - 2003 роки та 2003 - 2005 роки у м. Алепо.

Зі змісту особової справи позивача №2015OD0248 вбачається, що він вибув з Сирії 11 листопада 2008 року, авіарейсом Алеппо (Сирія) - Одеса (Україна). Державний кордон України перетнув легально.

19 серпня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування заяви позивач зазначив, що в зв'язку з ситуацією соціально-плітичного загострення в Сирії побоюється зазнати примусового призову до збройних сил у разі повернення на Бітьківщину.

14 листопада 2016 року ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок по справі №2015OD00248, яким враховуючи невідповідність заяви вимогам п.1, п.13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», та через наявність умов, передбачених абз.5 п.1 ст. 6 зазначеного Закону відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Сирії ОСОБА_2.

30 листопада 2016 року ДМС України своїм рішенням №599-16 підтримала висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовила громадянину Сирії ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 27 лютого 2017 року позивачем отримано повідомлення №465 від 20 грудня 2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відносно позивача відповідачем не встановлено об'єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право останньому на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, тобто при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно п.1, п.4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у п.13 ч.1 цієї статті.

Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п.13 цієї ж статті).

З наведених норм слідує, що небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя, безпеку чи свободу.

За змістом п.45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Відповідно до ч.2 ст. 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана, зокрема, подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно положень Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Однак, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Отже, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою, а відтак посилання апелянта щодо ненадання позивачем документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення до регіон постійного проживання на батьківщині є безпідставними.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю повернення на батьківщину через громадянську війну в Сирії та побоювання несення військової служби.

Згідно інформації по країні походження про ставлення до дезертирів у Сирії на даний момент: Оперативне Керівництво Ноmе 0ffїсе Великобританії по Сирії від 15 січня 2013 року (http://www.unhcr.org/refworld/docid/50f55с8d2.html): «...сирійський уряд є жорстоко репресивним до інакомислення і свободи совісті які не є офіційно визнані в країні. Рівень смертей з вини влади з березня 2011 року неухильно зростає. Велика кількість солдатів було вбито за спробу втечі або за відмову відкривати вогонь по мирних жителях. У ході нинішнього конфлікту сирійська влада, ймовірно, потребує все більше призовників, щоб підтримати президента Асада. З урахуванням ситуації в Сирії, коли заявник є дезертиром з Сирійської армії, або може підлягати призову на військову службу після повернення, буде доречно надавати таким особам притулок, тому що сирійська влада буде розглядати їх як противників режиму».

В Рекомендаціях УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IIІ) від 27 жовтня 2014 року зазначено, що після видання УВКБ ООН в жовтні 2013 року «Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція II)» ситуація в Сирії в плані безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб ще більше загострилася.

Крім цього, в Рекомендаціях зазначено, що конфлікт у Сирії триває вже четвертий рік, і гуманітарна ситуація як і раніше погіршується. Загальне число людей, що потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 11 млн. осіб, серед яких близько 6,45 млн. ВПЛ. Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість потребують допомоги, за повідомленнями, зосереджена в провінціях Алеппо, Риф Дамаск і Ідліб. Понад 4,7 млн. чол. живуть у важкодоступних районах, а 241 тис. перебувають в обложених районах, відрізаних від поставок предметів першої необхідності і практично недоступних для гуманітарних організацій.

Також, відповідно до інформації інформаційних джерел: «Великобританія: Home Office, «Інформація по країні і Керівництво - Сирія: Безпека й гуманітарна сітуація», грудень 2014», рівень насильства в основних містах і районах бойових дій в Сирії перебуває на такому рівні, що існують серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю там протягом будь-якого відрізка часу, стикається з реальним ризиком шкоди, що загрожує їх життю, або особистої недоторканності. Внутрішнє переміщення в межах Сирії, з метою уникнути ризику невибіркового насильства занадто малоймовірно, щоб відповідати вимогам «можливості» і розумності через дуже обмежену можливість переміщатися і безпечно пересуватися з однієї частини Сирії в іншу, а також непередбачуваність ситуації насильства в області пропонованого переміщення в поєднанні з гуманітарною ситуацією для внутрішньо-переміщених осіб (http://www.refworld.org/docid/ 5492925f4.html).

Згідно інформації МВС Великобританії (HomeOffice), «Інформація по країні і Керівництво - Сирія: Сирійська громадянська війна», 19 серпня 2016 року, UnitedKingdom: Home Office, Country Informationand Guidance - Syria: the Syrian Civil War, 19 August 2016 (http://www.refworld.org/country,,UKHO,,SYR,,57e2b0954,0.html): «Внутрішнє переміщення з однієї частини країни в іншу малоймовірно, через дуже обмежену можливість переміщатися і безпечно пересуватися з однієї частини Сирії в іншу, і непередбачуваність та масштаб ситуації насильства в поєднанні з гуманітарною ситуацією для внутрішньо переміщених осіб на територіях переміщення».

Враховуючи вищенаведену ситуацію колегія суддів вважає необгрунтованими посилання апелянта на те, що позивач має можливість повернутись до країни громадянського походження та скористатися альтернативою внутрішнього переміщення на території Сирії, які контролюються урядом Сирії.

Відповідно до ч.2 ст. 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

ООН, правозахисні організації та засоби масової інформацію продовжують повідомляти про непереривне насилля та масові вбивства в Сирії. Згідно офіційної позиції УВКБ ООН від 22 жовтня 2013 року - УВКБ ОНН характеризує втечу цивільних осіб з Сирії як переміщення біженців. Сирійці, а також біженці з Палестини, місцем проживання яких була Сирія, потребують міжнародного захисту до тих пір, допоки ситуація з безпекою і дотриманням прав людини в Сирії не покращиться та не будуть створені умови для добровільного повернення з дотриманням безпеки та поваги до людської гідності. УВКБ ОНН в своїх рекомендаціях з питань міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку закликає усі країни забезпечити, що б особи, які залишають Сирію, у тому числі Палестинці та інші особи, які проживали в Сирії та які потребують міжнародного захисту як біженці, мали право шукати притулок та допускались на їх територію.

Отже існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.

Відповідно до Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція 4) від 01 листопада 2015 року (п.п.36-37) http://www.refworld.org.ru/docid/5682afca4.html, більшість громадян Сирії, які звертаються за міжнародним захистом, вирогідніше за все, відповідають крітеріям визначення «біженець», наведеного в ст. 1А (2) Конвенції 1951 року, оскільки у них будуть досить обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за однією з ознак, зазначених у Конвенції. Для багатьох цивільних осіб, що покинули Сирію, зв'язок з однією з підстав, зазначених у Конвенції 1951 року, буде полягати в прямому або непрямому, реальному або такому, що приписується зв'язку з однією зі сторін конфлікту. Для того, щоб особа відповідала крітеріям поняття «біженець», не існує будь-якої вимоги щодо того, що дана особа має зазнавати утисків індивідуального характеру, інакше кажучи, бути ціллю переслідування, яке вже мало місце або небезпека якого існує. Наприклад, сирійці і постійні жителі Сирії, які покинули країну, можуть піддаватися небезпеці переслідувань за ознакою приписуваних політичних переконань на підставі їх передбачуваного зв'язку з конкретною стороною конфлікту або через їх віросповідання, етнічне походження або того, що район чи село, де вони постійно проживали, контролює конкретна сторона конфлікту. У цьому відношенні УВКБ ООН вітає збільшення масштабів надання статусу біженця особам, які шукають притулок, з Сирії державами-членами ЄС у 2014 і 2015 роках у порівнянні з 2013 роком, кому більшість держав-членів ЄС надавали громадянам Сирії переважно додатковий захист.

У тих випадках - все більш виняткових - де критерії включення в міжнародний захист відповідно до Конвенції 1951 року не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняттю «біженець», сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, засновані на міжнародних або регіональних нормах в галузі прав людини або базуються на нормах національного законодавства.

За даними «Євростат» 97,2 % (2015 рік) шукачів притулку з Сирії, які звертаються за захистом в країнах ЄС, отримують такий захист (http://ec.europa.eu/eurostat/en/web/products-press-releases/-/3-20042016-AP).

Станом на третій квартал 2016 року - відсоток надання захисту сирійцям - 98% (http://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/Asylum_quarterly_report#cite_ref-5).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість доводів позивача, що у разі повернення до Сирії існує реальна загроза життю позивача, його безпеці та свободі через загальнопоширене насильство в Сирії в ситуації внутрішнього збройного конфлікту, систематичного порушення прав людини.

Згідно п.27 Рекомендацій у тих випадках, все більш виключних де критерії включення в міжнародний захист згідно Конвенції 1951 року не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття «біженець», сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, основаних на міжнародних або регіональних норми в області прав людини або базуються на нормах національного законодавства.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Частиною 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, відповідно до п.4 ч.1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

За таких обставин, оскільки апелянт належним чином не перевірив доводів позивача щодо подій у Сирії, та того, що за час відсутності позивача у країні його походження змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, а саме скасування рішення Державної міграційної служби України №599-16 від 30 листопада 2016 року про відмову ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що позивач є фігурантом кримінального провадження №42015160690000038 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 Кримінального кодексу України, оскільки вказане не було підставою для відмови позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні спору.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 19 липня 2017 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук’янчук