Ухвала суду № 67804769, 29.06.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

29 червня 2017 рокусправа № 808/9069/15(СН/808/7/17) Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.,

представників сторін:

позивача : - Антоненко Ю.С. (дов.від 24.06.2017), Минько І.В. (дов.від 24.06.2017)

відповідача: - Мєхтієва К.А. (дов.від 16.01.2017)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Пологівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 р. у справі № 808/9069/15(СН/808/7/17)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Авангард"

до Пологівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

"24" грудня 2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Авангард" звернулось до суду з адміністративним позовом до Пологівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000022200 від 19.08.2015 року, яким підприємству визначено зобов'язання з ПДВ в розмірі 4880 гривень (3904 гривень основного платежу та 976 гривень штрафних санкцій).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ним надані до перевірки всі необхідні первинні документи, що підтверджують факт здійснення господарських операцій. Посилання відповідача в акті перевірки на акт перевірки його контрагента та встановлені цим актом факти не спростовують факту здійснення господарських операцій між підприємствами.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 р. у справі № 808/9069/15(СН/808/7/17) адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Авангард" до Пологівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Судом встановлено, що спірну суму податкового кредиту позивачем сформовано по взаємовідносинам з ТОВ «Юна Пром» з приводу придбання нафтопродуктів. На підставі аналізу наданих позивачем документів, а також з врахуванням норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що первинними документами в повному обсягу підтверджено реальний характер здійснюваної господарської операції та правомірність відображення її наслідків в податковому обліку.

Не погодившись з постановою суду, Пологівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 р. у справі № 808/9069/15(СН/808/7/17), як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не врахував даних наявної податкової інформації щодо відсутності контрагента позивача за зареєстрованим місцезнаходженням а також відсутність спеціальних документів, що є обов'язковими під час виконання угоди поставки нафтопродуктів.

Представниками сторін надано ґрунтовні пояснення щодо обставин по справі та підтримано позиції, викладені в апеляційній скарзі та запереченнях до неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань підтвердження взаємовідносин з ТОВ "ЮНА ПРОМ" за період з 15.02.2012 по 31.05.2015 роки.

За результатами перевірки складений Акт №553/08-15-22-0113/03749000 від 31.07.2015 року (далі - Акт перевірки), за висновками якого перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 198.1, 198.2, 198.3 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в наслідок чого занижено ПДВ за квітень 2013 року на 3904 гривень.

На підставі акту перевірки №553/08-15-22-0113/03749000 від 31.07.2015 року Пологівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000022200 від 19.08.2015, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, за основним платежем - на 3904 гривень, за штрафними( фінансовими) санкціями (штрафами) - на 976 гривень.

Не погодившись з винесеним рішенням, вважаючи його безпідставним та протиправним, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Дослідивши обставини по справі, колегія суддів вважає за можливе погодитись з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення вимог адміністративного позову з огляду на наступне.

Як вбачається з пояснень представників сторін що підтверджені матеріалами справи, 01.04.2013 року між ТОВ "Агрофірма "Авангард" та ТОВ "ЮНА ПРОМ" укладено договір поставки нафтопродуктів №23 від 01.04.2013 року, відповідно до умов якого постачальник (ТОВ "ЮНА ПРОМ") зобов'язується передати у власність покупця (ТОВ "АФ Авангард") нафтопродукти, а покупець прийняти та сплатити вартість товару, постачання здійснюється партіями, на кожну з яких оформлюється накладна із зазначенням найменування товару, кількості, ціни, постачання здійснюється на підставі заявок покупця згідно з додатком 1 до договору.

На виконання умов укладеного договору перевіряючим пред'явлені наступні документи: видаткова накладна №юн-21840 від 23.04.2013 року на отримання 2 677л. бензину, рахунок фактура № 00000006 від 23.04.2013 року, податкова накладна №67 від 23.03.2013 року, платіжне доручення №144 від 29.04.2013 на 23423,75 грн.

Відповідач на підставі наявності податкової інформації щодо сумнівності контрагентів дійшов висновку про протиправність формування податкового кредиту за даними господарськими відносинами. Колегія суддів вважає необґрунтованими такі висновки з огляду на наступне.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції наслідком якої є поставка товару (робіт, послуг), сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до ч.1 ст.138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Предмет доказування у справах, пов'язаних із формуванням сум податкового кредиту становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту підприємства.

Таким чином, у спірних правовідносинах, з огляду на позицію податкового органу щодо нереальності укладених правочинів, має бути доведеним факт (реальність) здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Юна Пром».

Проте, як вбачається з акту перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, податковим органом взагалі не досліджувались господарські операції між позивачем та зазначеними контрагентами, за наслідками яких позивачем віднесено до складу податкового кредиту спірні суми ПДВ. Висновки про завищення позивачем податкового кредиту зроблені не з огляду на вищенаведені норми матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагента позивача, яка, на думку податкової служби, свідчить про нікчемність укладеного договору.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладених правочинів податковий орган не врахував, що згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність у постачальника основних засобів, складських приміщень, трудових ресурсів, що на думку ДПІ, унеможливлює здійснення господарської діяльності, не є тими ознаками, які характеризують правочин нікчемним.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладено між позивачем та контрагентами, суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Юна Пром» укладено договор поставки. При укладенні договору його сторонами досягнуто усіх істотних умов, договір укладено у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямовано на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладеного правочину податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоди, які не спрямовані на настання реальних наслідків, що такими угодами обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказані договори визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Доводи скаржника щодо безпідставного відхилення доказів сумнівності контрагента, й відповідно нереальності здійснення господарської діяльності судом першої інстанції, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Колегія суддів зазначає, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача не є належним доказом нереальності господарських операцій, нікчемності угод оскільки за умови складення вказаного акту фіксується факт наявності перешкод для здійснення податкового контролю органом ДПС щодо платника, однак реальність господарських операції такого платника не є предметом перевірки.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту зустрічної перевірки чи довідки, в котрих викладені певні висновки про вчинення контрагентом платника порушень податкового законодавства, або відсутність за місцезнаходженням, не звітуванням, та вчинення нікчемних, безтоварних правочинів, які не відбулися, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному виявленню та доведенню факту вчинення платником податків порушень закону.

Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є беззаперечним та безумовним документом, що підтверджує обставини фактично вчиненої господарської операцій між позивачем та його безпосереднім контрагентом.

Юридична відповідальність має індивідуальний характер, порушення контрагента позивача щодо звітування та сплати податкових зобов'язань зокрема тих, що виникли за наслідками виконання робіт на користь позивача не є доказом порушення податкового законодавства, неправильного формування податкового кредиту позивачем.

Твердження відповідача про відсутність у контрагента позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, виробничих ресурсів, не підтвердженого наладженими доказами та не спростовує реальності операцій виконання робіт (надання послуг) позивачу.

В межах податкової перевірки позивача, а так само при здійсненні податкового контролю контрагента позивача не досліджено можливість залучення трудових, технічних транспортних та інших ресурсів для здійснення операцій з надання послуг.

Відповідачем не спростовано фактичного здійснення позивачем господарських операцій, з яких сформовано спірний податковий кредит. Зауважень до податкових накладних, які в силу податкового закону є підставою для формування податкових показників, відповідачем не зазначено.

Отже, фактичні обставини справи засвідчують здійснення господарських операцій між позивачем і його контрагентами, та правомірне формування податкового кредиту, а тому донарахування позивачу податкових зобов'язань, штрафних санкцій є безпідставним.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів доходить висновку, що підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Пологівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 р. у справі № 808/9069/15(СН/808/7/17) - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 р. у справі № 808/9069/15(СН/808/7/17) - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко