Постанова № 67804425, 18.07.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

18 липня 2017 року №826/22350/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

приватного підприємства «Пождума»

до

державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.11.2015 №154626552208,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Пождума» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.11.2015 №154626552208.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказ державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 03.10.2014 №2877, на підставі якого проведено перевірку приватного підприємства «Пождума», за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.11.2015 №154626552208, у судовому порядку визнано неправомірним. Відтак, за твердженням позивача, прийняте на підставі вказаного наказу податкове повідомлення-рішення є також протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, винесеним у межах та на підставі наявних у контролюючого органу повноважень, з огляду на виявлені під час перевірки позивача порушення податкової дисципліни за результатами фінансово-господарських операцій останнього з товариством з обмеженою відповідальністю «ЮКК «ЗЕВС», а саме: відсутність товарності (реальності) таких операцій.

Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві, правонаступником якої наразі є державна податкова інспекція у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, на підставі акта документальної позапланової виїзної перевірки від 21.10.2014 №991/26-55-22-08/36924944, яким зафіксовано порушення пунктів 198.1, 198.6 статті 198, статті 185 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.11.2015 №154626552208, яким приватному підприємству «Пождума» збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 436 610,00 грн., з яких за основним платежем нараховано 291 073,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями – 145 537,00 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

У силу підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Згідно з пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено саме документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства «Пождума», за результатами якої прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 24.12.2010, платник податків, який вважає порушеними порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, у подальшому предметом розгляду у суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Таким чином, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.07.2015 у справі №К/800/39334/14 (ЄДРСР №47799948).

Вказане також узгоджується з висновками суду, викладеними у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2014 у справі №826/15581/14 за позовом приватного підприємства «Пождума» до державної податкової інспекції у печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві про визнання неправомірним та скасування наказу, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014.

Так, суд, визнаючи наказ державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 03.10.2014 №2877 неправомірним, вказав, що захист прав приватного підприємства «Пождума» можливий лише шляхом визнання такого порушення з боку держави, а саме: визнання неправомірним оспорюваного наказу від 03.10.2014 №2877. Підстави для скасування вказаного наказу відповідача відсутні, оскільки його вже було реалізоване відповідачем.

Отже, твердження позивача, покладені в обґрунтування заявлених позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в якості підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.11.2015 №154626552208.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, господарські операції – це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вказана правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.02.2016 у справі №К/800/18945/14, від 01.03.2016 у справі №К/800/66709/14, від 24.02.2016 у справі №К/800/5891/15, від 03.03.2016 у справі №К/800/21974/14, а також у постанові Верховного Суду України від 06.12.2016 у справі №21-1440а16.

За твердженнями сторін, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували висновки контролюючого органу про нереальність (безтоварність) фінансово-господарських операцій позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «ЮКК «ЗЕВС»

Згідно з частиною другою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (частина перша статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (частина перша статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, під час судового розгляду справи судом витребувано відповідні докази з боку позивача, які останнім суду не надано.

Відтак, під час судового розгляду справи позивачем не спростовані висновки контролюючого органу щодо порушення приватним підприємством «Пождума» вимог податкового законодавства і безпідставного формування податкового кредиту та заниження податкового зобов'язання із податку на додану вартість.

На підставі викладеного, враховуючи не спростування позивачем належними та допустимими доказами під час судового розгляду даної справи висновків контролюючого органу стосовно заниження приватним підприємством «Пождума» податку на додану вартість, внаслідок чого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, суд дійшов до висновку про правомірність останнього та, як наслідок, про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.