Ухвала суду № 67804394, 18.07.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Чернявська Т.І.

Суддя-доповідач - Компанієць І.Д.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2017 року справа №812/794/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Компанієць І.Д., суддів Васильєвої І.А., Ястребової Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року у справі № 812/794/17 за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої суддівської винагороди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач просив:

визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо не здійснення нарахування суду Троїцького районного суду Луганської області ОСОБА_2 суддівської винагороди за січень 2017 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік»;

стягнути з ТУ ДСА України в Луганській області на користь позивача недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 року у сумі - 27 374 грн 40 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач при нарахування позивачу суддівської винагороди неправомірно керувався положенням п. 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 01.06.2016 №1774-VII, оскільки це суперечить вимогам ч. 1 ст. 135 Закону №1402 та ч. 1 ст. 133 Закону №2453, яким законодавець визначив регулювання суддівської винагороди виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774 установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Згідно зі статтею 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

На теперішній час положення пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774 не визнані неконституційними, також відносно них відсутнє офіційне тлумачення Конституційного Суду України.

Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскільки законодавцем не вносилися зміни до Закону № 2453 та/або Закону № 1402 в частині розміру суддівської винагороди, у тому числі й розрахункової величини, з огляду на яку здійснюється її нарахування, зважаючи на гарантію передбачену частиною другою статті 130 Конституції України стосовно встановлення розміру винагороди судді законом про судоустрій, процедура прийняття якого (чи внесення змін до нього) визначає особливий порядок, позивач наполягає, що застосування відповідачем при виплаті їй суддівської винагороди пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774 та не виконання пункту 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402 порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Постановою Верховної Ради України від 09.07.2003 № 1072-ІV "Про обрання суддів" ОСОБА_2 відповідно до пункту 27 статті 85, частини першої статті 128 Конституції України обрано на посаду судді місцевого Троїцького районного суду Луганської області безстроково (арк. спр. 23-33).

Наказом територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 11.08.2003 № 147 відповідно до постанови Верховної Ради України від 09.07.2003 № 1072-ІV голову місцевого Троїцького районного суду Луганської області ОСОБА_3 вирішено вважати обраним безстроково суддею цього ж суду (арк. спр. 22).

Згідно з штатним розписом Троїцького районного суду Луганської області на 2017 рік посадовий оклад судді складає 16000,00 грн (арк. спр. 7, 57, 58).

Згідно з розрахунковим листом за січень 2017 року та довідкою територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 14.04.2017 № 714/17вих суддівська винагорода нарахована позивачу, виходячи з посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, у розмірі 16000,00 грн (арк. спр. 9, 10).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VІІІ), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно частини третьої статті 135 цього ж Закону базовий розмір посадового окладу судді визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В той же час, пунктом 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41-45, ст.529; 2015 р., NN 18-20, ст. 132 із наступними змінами").

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_2 призначена на посаду судді Троїцького районного суду Луганської області до набрання чинності Законом № 1402 та не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), що у своїй сукупності є підставою обрахунку її посадового окладу з огляду на розмір, визначений частиною третьою статті 133 Закону № 2453.

Таким чином, для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди слід визначати за положеннями Закону України від 07.07.2010 № 2453-VІ "Про судоустрій та статус суддів" (далі - Закон № 2453-VІ).

Згідно з частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VІ посадовий оклад судді встановлюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Однак, пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 1 січня 2017 року (далі - Закон № 1774-VІІ), встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Колегія суддів зазначає, що саме Законом № 1774-VІІ законодавець змінив підхід до визначення розміру суддівської винагороди, здійснивши перехід від обрахування його у відповідності до мінімальної заробітної плати як розрахункової величини - на прожитковий мінімум для працездатних осіб, зокрема, вніс відповідні зміни до Закону № 1402-VІІІ.

При цьому зміни з цього приводу до Закону № 2453-VІ дійсно внесені не були.

Відтак, має місце колізія норм права, що стала підставою для виникнення цього спору.

Колегія суддів підкреслює, що відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, і саме до виключних повноважень останньої належить прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України).

Згідно зі статтею 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що Закон № 1774-VІІ не визнаний неконституційним, тому підлягає застосуванню. Крім того, саме цей закон прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VІІ.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно послався на рішення Конституційного суду, оскільки в них вирішувалися питання гарантій незалежності суддів, їх правового захисту, матеріального та соціального забезпечення.

Так, у пункті 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 щодо офіційного тлумачення поняття "щомісячне довічне грошове утримання", що міститься у підпункті "е" підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, Конституційний Суд України вказав, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (частини п'ята, шоста статті 47 Закону № 2453-VІ).

В даному випадку слід зауважити, що у зв'язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримували судді до його ухвалення: з 1 грудня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абзац 2 статті 8 Закону України від 25.12.2015 № 928-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2016 рік"), так само як і з 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2017 рік").

В пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначено, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).

Тобто в перелічених рішеннях йдеться про те, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними та механізм реалізації цих прав може бути змінений державою.

Така позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Посилання позивача на рішення "Кечко проти України" є недоречним, оскільки в ньому Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік. Крім того, в ньому йшлося про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань а по цій справі колізія норм вирішена відповідно пріоритетності більш пізнього за часом Закону.

Крім, того слід зазначити, що саме в цьому рішенні ЄСПЛ, в § 23 суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними.

До того ж апелянт посилаючись на рішення ЄСПЛ від 10.03.2011 у справі "Сук проти України" (заява № 10972/05) невірно його трактує, оскільки саме в ньому зазначено, що держава може ввести, призупинити або припинити виплату доплат, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Тобто, практика ЄСПЛ полягає в тому, що, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Слід зазначити, що відповідно пояснювальної записки до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" основною метою прийняття проекту акта є вдосконалення законодавства у сфері підвищення мінімальної заробітної плати та страхових виплат, легалізація відносин у сфері зайнятості та оплати праці, шляхом делегування органам місцевого самоврядування повноважень у сфері контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, а також накладання штрафів за його порушення.

Тобто, підтверджена легітимна мета прийняття Закону № 1774.

Крім, того як було зазначено вище, грошове утримання судді розраховується відповідно до вимог Закону № 1774, тобто неправомірного втручання у володіння майном не відбулося, грошове забезпечення судді в абсолютному значенні не зменшилося, тобто принцип пропорційності між суспільним та приватним інтересом не порушений, тому колегія суддів вважає що даному випадку мотиви та висновки судового рішення не суперечать з практикою ЄСПЛ.

При таких обставинах колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов до висновку, що територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області при виплаті ОСОБА_3 суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу у розмірі 16000,00 грн., діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України що в свою чергу відповідає критеріям правомірності, які ставляться до рішення суб'єктів владних повноважень ч.3 ст.2 КАС України.

Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року у справі № 812/794/17 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року у справі № 812/794/17 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя: І.Д. Компанієць

Судді: І.А. Васильєва

Л.В. Ястребова