Постанова № 67803736, 12.07.2017, Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

12 липня 2017 р. № 820/6320/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

за участю:

секретаря судового засідання - Самігулліної К.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Биковченко Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з врахуванням уточнених позовних вимог просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУМВС України в Харківській області №225 о/с від 20.05.2015 р., в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого карного розшуку Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.05.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20.05.2015 року наказом Головного управління МВС України в Харківській області №225 о/с його звільнено в запас Збройних сил з посади оперуповноваженого карного розшуку ВМ (с.Козача Лопань) Дергачівського РВ ГУМВСУ в Харківській області згідно з п. "ж" (за власним бажанням) ст.64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою КМУ УРСР № 114 від 29.07.1991р. та на підставі рапорту ОСОБА_1 від 11.05.2015 року про звільнення.

Позивач стверджує, що обставини його звільнення не відповідають дійсності, оскільки він не міг скласти рапорт 11.05.2015 року та подати його до керівництва, так як на цей момент був відсутній в м.Харкові та Харківській області. Крім того, зазначив, що відповідачем при його звільненні було допущено ряд порушень норм трудового законодавства України, зокрема, йому не надано витягу наказу про звільнення та трудову книжку, а також в трудовій книжці не вказана причина звільнення. Вказані обставини, є підставою для скасування спірного наказу та поновлення позивача на службі в органах внутрішніх справ України.

Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали доводи позовної заяви, просили суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Представник відповідача - Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, у судовому засіданні заперечував проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, вказуючи, що позивача звільнено на підставі власноруч написаного та поданого ним до керівництва ГУ МВС України в Харківській області рапорту про звільнення, з позивачем в повному обсязі проведено розрахунок у відповідності до законодавства України, а тому підстав для задоволення позову не має.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, які врегульовують спірні відносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закон та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Правовий порядок в Україні, за визначенням ст. 19 Конституції України, ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно - технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України). Кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь - якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Правову основу служби в органах внутрішніх справ становлять Конституція України, Законом України "Про міліцію" від 20.12.1990 № 565-XII (в редакції чинній на момент вчинення спірних правовідносин), Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 29.07.1991р. №114 (далі - Положення №114).

Звільнення зі служби працівників ОВС повинно здійснюватись лише на підставах, передбачених законом, під якими вбачаються такі життєві обставини, що законодавчо визначаються як юридичні факти для припинення служби. Звільнення може здійснюватись виключно з дотриманням певних процедурних вимог, що мають різний зміст за кожною підставою звільнення. Недотримання цих вимог розцінюється як незаконне звільнення з відновленням особи на службі в ОВС на колишній посаді.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач - ОСОБА_1, проходив службу в органах внутрішніх справ в Дергачівському РВ ГУМВС України в Харківській області з 14.08.1999 року.

Спірним наказом начальника ГУ МВС України у Харківській області від 20.05.2015 року №225 о/с, позивача - майора міліції ОСОБА_1, оперуповноваженого карного розшуку ВМ (с.Козача Лопань) Дергачівського РВ ГУ МВС України в Харківській області, звільнено з органів внутрішніх справ України згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України у запас Збройних Сил за п.64 "ж" (за власним бажанням) з 20.05.2015 року, з виплатою компенсації за невикористану відпустку. (а.с. 10).

Як вказує відповідач, підставою для видання спірного наказу слугував рапорт ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням, у зв'язку з низькою заробітною платою, складений позивачем на ім'я начальника ГУ МВС України в Харківській області. (а.с.132).

Разом з тим, позивач не погоджуючись з підставами видання спірного наказу та порядку звільнення, звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені відповідачем в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про міліцію", порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114.

Отже, правовідносини з приводу проходження позивачем служби унормовані спеціальним актом законодавства - Положенням, а тому норми всіх інших актів законодавства до цих правовідносин можуть бути застосовані лише в разі відсутності відповідних норм права в Положенні та за умови, що приписи цих актів не суперечать характеру та змісту правовідносин з проходження служби в міліції, тобто в субсидіарному порядку.

Відповідно до положень підпункту "ж" пункту 64 Положення №114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Згідно пунктів 68 та 69 Положення №114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Звільнення зі служби осіб рядового і молодшого начальницького складу провадиться начальниками, яким таке право надане Міністром внутрішніх справ.

Враховуючи вищенаведене, та беручи до уваги, що як зазначено в наказі про звільнення №225 о/с від 20.05.2015 року, підставою для прийняття наказу слугував рапорт позивача від 11.05.2015 року, то датою звільнення має бути 11.08.2015 року. Однак судовим розглядом достеменно встановлено, підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звільнений з лав ОВС з 20.05.2015 року, тобто з порушенням строку, встановленого чинним на момент спірних правовідносин законодавства.

Окрім того, відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно пункту 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. №58 (в редакції наказу Мінпраці та соцполітики №259/34/5 від 08.06.2001 р.), записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Пунктом 2.26 Інструкції №58 встановлено, записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, "Звільнений в зв'язку з прогулом без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України".

При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов'язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин.

З матеріалів справи чітко вбачається, що позивач був звільнений з органів внутрішніх справ 20.05.2015 року, а трудову книжку, обхідний лист та припис в РВК отримав лише 26.10.2016 року, що підтверджується розпискою, яка міститься в матеріалах адміністративної справи.

Крім того, з оглянутої судом копії трудової книжки ОСОБА_1 судом встановлено, що запис про звільнення позивача здійснений без посилання на норми чинного законодавства, як то передбачено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, що також свідчить про порушення відповідачем норм трудового законодавства.

Враховуючи недотримання відповідачем процедури звільнення, спірний наказ ГУ МВС України в Харківській області №225 о/с від 20.05.2015 року не можливо вважати правомірним.

При цьому суд також вважає необхідним зазначити, що суд не має повноважень самостійно визначити підставу звільнення особи, в даному випадку це виключно повноваження органів внутрішніх справ, які повноважні визначити підставу звільнення. Відповідно суд не може виключити одну чи іншу підставу звільнення з наказу, оскільки це буде втручання в повноваження іншого державного органу.

В свою чергу, будь-яке звільнення передбачає дотримання передбаченої законодавством процедури, що як вказано вище, не було виконано під час видання спірного наказу в частині звільнення позивача зі служби.

Таким чином, оскільки ГУ МВС України в Харківській області при звільненні позивача зі служби не було дотримано передбаченої законодавством процедури звільнення, суд дійшов висновку, що позивач був звільнений протиправно.

Враховуючи порушення щодо процедури проведення звільнення, відсутності у суду повноважень самостійно визначитися щодо підстави звільнення, доводи позову в цій частині слід визнати обґрунтованими.

Статтею 43 Конституції України, як зазначено вище, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 01.04.1994 року №4, від 26.10.1995 року №18, від 25.05.1998 року №15) роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.

Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

На підставі викладеного, відповідачем під час судового розгляду не було доведено правомірності звільнення позивача зі служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши вищевикладені обставини, приймаючи до уваги те, що суб'єктом владних повноважень, який є відповідачем в даній адміністративній справі, не доведено належними та допустимими доказами факт правомірності припинення перебування позивача на службі, а спірний наказ прийнято без врахування всіх обставин і підстав звільнення, з порушенням діючого законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування наказу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Відповідно часини 1 та 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За таких обставин суд доходить до висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог позивача в частині поновлення ОСОБА_1 на попередній роботі, а саме на посаді оперуповноваженого карного розшуку ВМ (с.Козача Лопань) Дергачівського РВ ГУ МВС України в Харківській області або на рівноцінній посаді та позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.05.2015 року.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та в частині стягнення грошового за час вимушеного прогулу, в межах суми стягнення за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Щодо позовних вимог позивача в частині поновлення його на посаді оперуповноваженого карного розшуку Дергачівського ВП ГУНП в Харківській області, тобто в органах Національної поліції України, суд зазначає, що добір та порядок призначення на посаду поліцейського визначається Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII та передбачає проведення конкурсу для визначення кандидата для призначення на відповідну посаду.

Оскільки, позивач не звертався до Національної поліції з заявою про прийняття його на службу, а в трудових відносинах з ГУ НП в Харківській області раніше не перебував, тому адміністративний позов в цій частині задоволенню не підлягає. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, - задовольнити частково.

Скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області №225 о/с від 20.05.2015 р., в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.

Поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого карного розшуку ВМ (с.Козача Лопань) Дергачівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області.

Стягнути з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.05.2015 року.

Постанову суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, звернути до негайного виконання.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 17 липня 2017 року.

Суддя Панченко О.В.