Постанова № 67803146, 21.06.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2017 року Справа № 808/3430/16 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нестеренко Л.О., при секретарі судового засідання Фесик А.В., за участю представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Лазарук В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

до Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.07.2016 року № 0003531302 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.07.2016 року № Ф - 0003441302,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі по тексту постанови - позивач, ФОП ОСОБА_3.) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі по тексту постанови - відповідач), в якому з врахуванням поданої позивачем уточнюючої заяви від 22.12.2016 року, просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області від 05.07.2016 року № 0003531302 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 47631,84 грн. (37969,47 грн. за основним платежем та 9662,37 грн. штрафних санкцій);

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) винесену ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області від 05.07.2016 року № Ф - 0003441302 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 31.12.2015 року в розмірі 79112,23 грн.

Ухвалою суду за клопотанням відповідача здійснено заміну первинного відповідача Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на його правонаступника - Запорізьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Запорізькій області.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на необґрунтованість висновків акту проведеної перевірки та відсутність з боку позивача порушень податкового законодавства щодо визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування та зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки під час проведення перевірки та складання акту контролюючий орган керувався своїми доводами та особистим переконанням щодо неправомірного завищення валових витрат у 2014 та 2015 р. Акт перевірки не містить аргументованих відомостей про те, на підставі яких доказів відповідач дійшов до висновку про завищення валових витрат. Вважає прийняте податкове повідомлення-рішення та вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправними та просить суд їх скасувати.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити та надав пояснення в його обґрунтування, аналогічні викладеним у позовній заяві та адресованим суду клопотань про надання додаткових пояснень та доказів.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі, просив в його задоволенні відмовити. Вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення та вимога про сплату боргу (недоїмки) є правомірними. Крім того, у судовому засіданні підтримав заперечення проти позову, викладені у доданих до матеріалів справи письмових запереченнях, зазначив, що висновки акту перевірки є обґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення та вимога про сплату боргу (недоїмки) такими, що прийняті з додержанням вимог діючого законодавства. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вислухавши думку представників сторін, розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд вважає позов позивача таким, що підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання норм законодавства з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3) за період з 01.01.2013р. по 31.12.2015р., за результатами якої складено акт перевірки від 10.06.2016 року № 962/08-28-13-04/НОМЕР_3. Перевірка проводилась у строк з 16.05.2016 р. по 27.05.2016 р. Акт перевірки було отримано ОСОБА_3 - 15.06.2016 року.

22.06.2016 року, не погоджуючись з висновками перевірки та фактами і даними, викладеними в акті перевірки, ФОП ОСОБА_3 подано до ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя заперечення в порядку п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України. До заперечення були долучені відповідні копії документів.

Відповідно до листа ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя від 01.07.2016 року № 20/10/08-28-13-04 про результати розгляду заперечення, частково зменшено розмір донарахованих сум.

Згідно акту перевірки від 10.06.2016 року, ФОП ОСОБА_3 завищено валові витрати у сумі 230975,68 грн. (в т.ч. за 2 півріччя 2014 року на суму 38056,22 грн., за 2015 рік на суму 192919,46 грн.), внаслідок неправомірного включення до їх складу:

- вартості спожитої електроенергії, використання якої не пов'язано з виробництвом реалізованого борошна та висівок, розрахованої на підставі технічних характеристик обладнання (агрегатна вальцовочна мельниця Р6-АВМ-15) у 2 півріччі 2014 року на суму 38056,22 грн., у 2015 році на 79443,95 грн.;

- вартості пшениці на загальну суму 82310,11 грн., яка використовувалась при виробництві борошна та висівок, які не були реалізовані у 2015 році;

- вартості тари - мішків на загальну суму 31165,39 грн., які не були використані у господарській діяльності у 2015 році.

Таким чином, позивачем на порушення п.п.16.1.2 п.16.1 ст.16, п.177.2, п.п.177.4.1 п.177.4, п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України, занижено суму чистого оподатковуваного доходу за 2014-2015 у розмірі 230975,68 грн., що призвело до заниження грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 79112,30 грн. (за 2014 рік - 12169,12 грн., за 2015 рік - 66943,18 грн.), а також п.2 ч.1 ст.7, ч.11 ст.8, ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» занижено суми єдиного внеску з чистого оподатковуваного доходу за 2014-2015 роки у розмірі 79112,23 грн. (в т.ч. за 2 півріччя 2014 року - 12169,12 грн., за 2015 рік - 66943,18 грн.).

На підставі акту перевірки від 10.06.2016 року ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області винесено:

- податкове повідомлення - рішення від 05.07.2016 року № 0003531302 про збільшення грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 37969,47 грн. та 9662,37 грн. штрафних санкцій;

- вимогу від 05.07.2016 року № Ф - 0003441302 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 79112,23 грн. зі сплати єдиного внеску та рішення від 05.07.2016 року № 0003501302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 7911,22 грн..

- рішення від 05.07.2016 року № 0003501302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 7911,22 грн.

22.07.2016 року, не погоджуючись із рішеннями, прийнятими ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя, ФОП ОСОБА_3 звернувся до Головного управління ДФС у Запорізькій області із первісною скаргою. Відповідно до рішення про результати розгляду скарги від 15.08.2016 року № 722/14/08-01-10-01-13 ГУ ДФС у Запорізькій області скаргу в частині оскарження вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій залишено без задоволення. Відповідно до рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області про результати розгляду первинної скарги від 06.09.2016 року № 843/14/08-01-10-01-13 скаргу в частині оскарження податкового повідомлення - рішення також залишено без задоволення.

Не погодившись з рішеннями ГУ ДФС у Запорізькій області, прийнятими за результатами розгляду первинної скарги, позивач звернувся до Державної фіскальної служби України з повторними скаргами від 30.08.2016 року в частині оскарження вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій та від 14.09.2016 року в частині оскарження податкового повідомлення - рішення.

05 жовтня 2016 року ФОП ОСОБА_3 отримано рішення ДФС України про результати розгляду повторної скарги від 29.09.2016 року № 10233/Л/99-99-11-02-01-14, відповідно до якого повторну скаргу залишено без задоволення, що і спонукало позивача звернутися до адміністративного суду із первісним позовом про скасування податкового повідомлення - рішення.

Крім того, відповідно до рішення ДФС України від 27.09.2016 року № 10140/л/99-99-11-02-02-25 скаргу ФОП ОСОБА_3 щодо скасування вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій направлено на новий розгляд до ГУ ДФС у Запорізькій області.

08.10.2016 року ФОП ОСОБА_3 отримано від ГУ ДФС у Запорізькій області рішення про результати розгляду скарги від 05.10.2016 року № 974/14/08-01-10-01-13, яким залишено без змін вимогу ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області від 05.07.2016 року № Ф - 0003441302 про сплату боргу (недоїмки), а скаргу в цій частині без задоволення. Скасовано рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області від 05.07.2016 року № 0003501302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та його відкликано.

Не погодившись з таким рішенням ГУ ДФС у Запорізькій області, позивач звернувся до Державної фіскальної служби України з скаргою від 18.10.2016 року щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

23.11.2016 року ФОП ОСОБА_3 отримано рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 16.11.2016 року № 12172/Л/99-99-11-02-02-25, відповідно до якого скаргу залишено без задоволення, що спонукало позивача збільшити розмір позовних вимог в частині додаткового оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.07.2016 року № Ф - 0003441302 в сумі 79112,23 грн. зі сплати єдиного внеску, прийнятою ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області.

Суд вважає прийняте відповідачем оскаржуване податкове повідомлення-рішення та вимогу про сплату боргу (недоїмки) відносно позивача неправомірними та таким, що не відповідають вимогам чинного законодавства, з наступних підстав.

Згідно із п.п. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України), платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 177.4 ст.177 ПК України (у редакції яка діяла у 2014 році), до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Розділ ІІІ ПК України, встановлює порядок оподаткування податком на прибуток підприємств. Стаття 138 ПК України визначає склад витрат та порядок їх визнання.

Витрати операційної діяльності, визначені пунктом 138.1 ПК України, визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Відповідно до вимог п.п. 138.1.1 п. 136.1 ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.п. а) п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України, до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції.

Згідно із п.п.177.4.1 п.177.4 ст.177 ПК України (в редакції чинній у 2015 році), до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Фактичною підставою для донарахування грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб стали доводи відповідача про завищення позивачем витрат, у зв'язку з включенням до їх складу витрат на придбання товарів та послуг, які не використовувались в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності, а саме вартості спожитої електроенергії, пшениці та мішків (тари).

Так, основним видом діяльності позивача, у перевіреному періоді, є виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, з врахуванням вимог п. 177.4 ст. 177 ПК України, однією з умов для врахування витрат на придбання товарів (робіт, послуг) при визначенні оподатковуваного доходу платника є спрямованість таких операцій на одержання доходу (економічної вигоди), на підтвердження економічної доцільності та господарської мети понесених витрат та використання отриманих благ у власній господарській діяльності.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Відповідно до п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Згідно з п. 6 вказаного Положення витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. (п. 7 Положення).

При цьому надані до перевірки податковому органу і до суду первинні документи, складені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджують факт отримання підприємцем товару та послуг і виникнення зобов'язань щодо їх оплати, ціни придбання, а також щодо перероблення сировини (пшениці) та подальшої реалізації товару (борошна та висівок) у такій же ваговій кількості , що не спростовується відповідачем.

Таким чином, вищевказані первинні документи підтверджують витрати позивача та дають платнику податків право на їх віднесення до складу витрат.

Відповідно до п.138.6 ст.138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

З наведених норм, в тому числі, п.138.4 ст.138 та п.177.4 ст.177 ПК України, на які посилається відповідач, вбачається, що фізичною особою-підприємцем, який знаходиться на загальній системі оподаткування, до складу витрат включається собівартість вже реалізованих товарів і у тому періоді, в якому визнаються доходи від цієї операції, що і було зроблено підприємцем.

Отже, відповідно до вимог п. 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, понесені позивачем витрати, сформовані в період отримання доходів від реалізації придбаних товарів та послуг та підтверджені наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: видатковими накладними, рахунками та актами здачі - прийняття робіт тощо.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, контролюючим органом в порушення п. 138.4 ст. 138 ПК України не враховано, що позивачем включено до складу витрат суму витрат, понесених на придбання товарів, які реалізовано у звітному періоді та визнано доходи від їх реалізації.

Враховуючи вищевикладене, позивач на підставі закону включив до складу валових витрат вартість товарів та послуг, використаних для виробництва в межах підприємницької діяльності та документального підтвердження, що дані витрати пов'язані з підприємницькою діяльністю. Крім того, зазначені витрати підтверджені документально і належать до витрат операційної діяльності згідно з розділом III Податкового кодексу України.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Таким чином, встановивши документальне підтвердження витрат, пов'язаних з виробництвом продуктів борошномельно-круп'яної промисловості та отримання позивачем доходу від цієї діяльності, можна дійти висновку про законодавче обґрунтоване врахування позивачем витрат, понесених на придбання спожитої електроенергії, вартості переробленої пшениці під час визначення оподаткованого доходу, а отже викладений в акті перевірки висновок відповідача про завищення витрат за 2014, 2015 р. є частково помилковим.

Суд вважає, що вартість електроенергії необхідно розраховувати з потужності електроприладів і фактичного часу роботи електроустановок. Факт наявності у власності позивача обладнання, що споживає електроенергію, договір оренди нежитлового приміщення, яким передбачено порядок компенсації витрат на електроенергію та оплата рахунків по цьому договору за спожиту електроенергію є достатніми доказами прямих понесених витрат операційної діяльності.

Підприємцем до заперечення на акт перевірки був наданий самостійно здійснений розрахунок спожитої електроенергії обладнанням, яке використано фізичною особою - підприємцем при здійсненні господарської діяльності. Проте, такий розрахунок не було взято до уваги відповідачем.

При розрахунку використаної електроенергії відповідач керувався технічними характеристиками млина Р6-АВМ-15, часом необхідним для того, щоб перемолоти розрахункову кількість борошна, проте не взяв до уваги, що лише одного млина буде не достатньо для повного здійснення позивачем господарської діяльності.

Так, у акті перевірки та відповіді на заперечення перевіряючими зроблено висновок, що для того, щоб перемолоти 113,1 тон пшениці у 2 півріччі 2014 року, потрібно використати 6387,73 кВт електроенергії, вартість якої буде становити 7856,91 грн. без ПДВ. Оскільки платником віднесено до витрат суму в розмірі 45913,13 грн., що становить 37327,75 кВт, то відповідно безпідставною є різниця в розмірі 38056,22 грн. чи 30940,02 кВт.

Відносно витрат, віднесених ФОП ОСОБА_3 до витрат виробництва у 2015 році, відповідачем також здійснено аналогічний розрахунок. За розрахунками відповідача, для того щоб перемолоти 303,02 тон пшениці, потрібно використати 17114,62 кВт електроенергії, вартість якої буде становити 24645,05 грн. без ПДВ. Оскільки платником віднесено до витрат суму в розмірі 104089,0 грн., що становить 72284,03 кВт, то відповідно безпідставною є різниця в розмірі 79443,95 грн. чи 55169,41 кВт.

Проте, під час здійснення господарської діяльності з виробництва муки та пшеничних висівок позивач використовував не лише млин Р6-АВМ-15, а і інше електричне обладнання, яким є: обладнання. що безпосередньо приймало участь у виробництві, обладнання, яке призначене для освітлення приміщення у темний час доби та обігріву у зимовий період та обладнання, призначене для санітарних потреб.

Детальний перелік електричного обладнання, яке використовувалося підприємцем з часом необхідним для його роботи та розрахованою кількістю необхідної електричної енергії та її вартістю було наведено позивачем у додатку до позову.

Відповідно до зазначеного розрахунку за 2 півріччя 2014 року, для переробки 113 тон борошна потрібно 36914,4 кВт електроенергії, що в грошовому виразі буде становити (із розрахунку 1,23 за кВт) - 45404,7 грн.

Аналогічно розрахунку за 2 півріччя 2014 року, здійснено розрахунок за 2015 рік. Розраховано, що для переробки 350 тон борошна, потрібно 108725,76 кВт електроенергії, що в грошовому вимірі буде становити (із розрахунку 1,44 за кВт) - 156565,09 грн., що є навіть більше ніж фактично віднесено позивачем до складу валових витрат у 2015 році.

Вищевказане доводить, що контролюючий орган здійснив розрахунок використаної електричної енергії не за всім обладнанням, а позивачем віднесено до складу витрат кількість електроенергії, яка була потрібна для здійснення ним господарської діяльності.

Стосовно висновку про завищення витрат на суму 82310,11 грн. з вартості пшениці, яка використовувалась при виробництві борошна та висівок та які відповідно не були реалізовані у 2015 році, відповідачем здійснено розрахунок на підставі норм технічної характеристики млина Р6-АВМ-15. Так, у 2015 році позивачем було придбано 350175 кг. пшениці, що підтверджується відповідними видатковими накладними, копії яких долучені до позову, а перелік наведено у додатку до позову. За 2015 рік позивачем було реалізовано 350175 кг. продукції - борошна та висівок, що також підтверджується копіями видаткових накладних. Отже, фактично кількість проданої продукції відповідає кількості придбаної сировини.

Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність доводів відповідача щодо завищення позивачем валових витрат в цій частині.

Щодо єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування суд зазначає наступне.

Розрахунок податкового органу щодо нарахування чистого доходу помісячно, з якого визначена сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування, не відповідає вимогам Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Позивач нараховував і сплачував єдиний внесок саме так, як визначено законодавством, виходячи з суми річного чистого доходу, яка зазначалась ним в податкових деклараціях про майновий стан та доходи за відповідні податкові періоди, із якої здійснювалось нарахування податку на доходи фізичних осіб.

В той же час, відповідач всупереч закону нараховує єдиний внесок не на дохід підприємця, що підлягає обкладенню податком на доходи, а на суму, визначену ним в непередбачений законом спосіб, наслідком цього є неправомірне винесення відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Так, сума чистого доходу за місяць фізичною особою-підприємцем, що перебуває на загальній системі оподаткування, не визначається і місячного звітного періоду для такої особи не існує, а відповідачем єдиний соціальний внесок нарахований на суми, які позивачем не декларувались, і які в річних податкових деклараціях (річній звітності) підприємця відсутні.

Згідно п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції на момент виникнення спірних відносин, далі - Закон № 2464) платниками єдиного внеску є: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За визначенням, наведеним у п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;

мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Ставка єдиного внеску для фізичної особи-підприємця на загальній системі згідно ч. 11 ст. 8 Закону № 2464 складає 34,7 % бази нарахування.

Згідно приписів абзацу 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік (абзац 5 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Отже, єдиний внесок нараховується лише на суми доходу, які підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до п. 4.5 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міндоходів України від 09.09.2013 № 455, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.09.2013 за № 1622/24154 (в редакції на момент виникнення спірних відносин), обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними у підпунктах 3 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 4 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції: обчислення сум єдиного внеску зазначеною категорією платників здійснюється на підставі даних річних податкових декларацій (річної звітності).

Таким чином, сумою, на яку фізичною особою-підприємцем, що перебуває на загальній системі оподаткування, нараховується єдиний соціальний внесок, є сума чистого доходу за звітний рік, тому сума, яка визначається таким підприємцем в додатку 5 до розділу III Податкової декларації про майновий стан і доходи має переноситись до додатку 5 Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску.

Аналогічний порядок наведений у Листі ДФС України від 16.10.2014 № 7559/7/99-99-17-03-01-17 «Про надання роз'яснення», згідно якого «Приватні підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, в обов'язковому порядку разом з Податковою декларацією подають додаток 5 до розділу III Податкової декларації. Оскільки обчислення сум єдиного внеску платників загальної системи здійснюється, зокрема, на підставі даних річних податкових декларацій (річної звітності), що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб (пункт 4.5 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міндоходів від 09.09.2013 № 455), то дані, вказані в додатку 5 до розділу III Податкової декларації (Декларація № 793), повинні збігатися з даними, наведеними в розділі III Податкової декларації (Декларація № 793), і, відповідно, з даними, зазначеними у звітності з єдиного внеску (таблиця 1 додатка 5 до Звіту з єдиного внеску до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міндоходів від 09.09.2013 № 454 (Порядок № 454), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20 вересня 2013 року за № 1628/24160».

З наявної звітності позивача вбачається, що суми чистого оподатковуваного доходу, визначені підприємцем в Додатку 5 до розділу III Податкової декларації про майновий стан і доходи, перенесені до Додатку 5 Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску і вказані також як суми доходу, на які «нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини».

Згідно висновків акту перевірки від 10.06.2016 року з урахуванням листа відповідача про результати розгляду заперечення, позивачем на порушення п.2 ч.1 ст.7, ч.11 ст.8, ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - занижено суми єдиного внеску з чистого оподатковуваного доходу за 2014-2015 роки у розмірі 79112,23 грн. (в т.ч. за 2 півріччя 2014 року - 12169,12 грн., за 2015 рік - 66943,18 грн.).

З аркушу 21 та 22 акту перевірки вбачається, що відповідач розраховував єдиний соціальний внесок виходячи з чистого доходу окремо за кожен місяць, проте з наведених вище норм права витікає, що для розрахунку єдиного внеску передбачена сума чистого доходу за звітний рік.

Зважаючи на викладене, висновки відповідача стосовно того, що позивачем допущено порушення приписів чинного законодавства в частині завищення валових витрат, є неправомірними та необґрунтованими а, відтак, спірне податкове повідомлення-рішення та вимога про сплату боргу (недоїмки) прийняті не у повній відповідності до норм чинного законодавства України.

Водночас, суд вважає правомірним нарахування позивачу зобов»язань щодо завищених ним витрат на придбання мішків на суму 31165 гр. 39 коп., та виявленого заниження податку у сумі 10814 гр. 40 коп., тому в цій частині прийняте податкове повідомлення-рішення відповідача є правомірним, а отже, повинно бути скасовано частково, у сумі 33294 гр. 65 коп. та штрафних санкцій у сумі 8323 гр. 66 коп.

Відповідно, підлягає частковому скасуванню і вимога № Ф - 0003441302 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на суму 68297 гр. 83 коп.

Стосовно штрафу за неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларації (розрахунків), згідно п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI - не подання декларації про майновий стан та доходи за 3 кв. 2014 р., визначеним також в оскаржуваному податковому повідомленні-рішення в сумі штрафної санкції в розмірі 170 грн., то позивач не навів доказів протиправності податкового повідомлення-рішення в цій частині.

Отже, адміністративний позов слід задовольнити частково.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 94,160- 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 05.07.2016 року № 0003531302 в частині збільшення фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за основним платежем на суму 33294,65 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 8323, 66 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) винесену ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області від 05.07.2016 року № Ф - 0003441302 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 31.12.2015 року в розмірі 68297, 83 грн.

В іншій частині позову позивачу - відмовити.

Присудити на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3, 69089, АДРЕСА_1) 1015 (одна тисяча п'ятнадцять) грн. 92 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 39488184).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.О. Нестеренко