Рішення № 6779928, 23.07.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.09                                                                                           Справа№ 33/91

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом :Прокурора Залізничного району міста Львова в інтересах держави, уповноважений орган Львівська міська рада в особі Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго»(м. Львів)

до відповідача :Приватного підприємства Салон перукарня «Оленка»(м. Львів)

про :стягнення 2 096 (дві тисячі дев'яносто шість) грн. 19 коп. (з яких: 1974,37 грн. –основний борг; 63,27 грн. –пеня; 7,91 грн. –3 % річних; 50,64 грн. –інфляційні)

Суддя : Цікало А.І.

При секретарі : Герасименко В.С. Представники:

Прокуратури:Панасюк О. І. –представник (посвідчення № 181 від 03.11.2008 р.)

Позивача:Лутчин Р. Б. –представник (довіреність № 2 від 02.01.2009 р.)

Відповідача:Зельман В. І. –представник (довіреність б/н від 29.06.2009 р.) Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз’яснено їх права та обов’язки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи. Представники учасників процесу, присутні в судовому засіданні, звернулись до суду з клопотанням про нездійснення технічної фіксації судового процесу.

Суть спору: 12 червня 2009 р. на розгляд господарського суду Львівської області за вх. № 4104 поступила позовна заява від Прокурора Залізничного району міста Львова в інтересах держави, уповноважений орган Львівська міська рада в особі Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго»(м. Львів) до Приватного підприємства Салон перукарня «Оленка»(м. Львів) про стягнення 2 096 (дві тисячі дев'яносто шість) грн. 19 коп. (з яких: 1974,37 грн. –основний борг; 63,27 грн. –пеня; 7,91 грн. –3 % річних; 50,64 грн. –інфляційні).

Ухвалою суду від 16.06.2009 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 30.06.2009 р. В судовому засіданні 30.06.2009 р. було оголошено перерву до 23.07.2009 р.

Прокурор вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 16.06.2009 р. виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

В судовому засіданні 30.07.2009 р. прокурор подав до суду частини витребуваних документів.

Позивач вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 16.06.2009 р. виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

В судовому засіданні 30.06.2009 р. представник позивача подав до суду частину витребуваних судом документів.

В судовому засіданні 30.06.2009 р. представник позивача звернувся до суду з заявою про уточнення позовних вимог, в якій він зменшив розмір позовних вимог, у зв’язку із частковою сплатою таких відповідачем і просить суд стягнути з Приватного підприємства Салон перукарня «Оленка»874 (вісімсот шістдесят чотири) грн. 37 коп. (з яких: 752,55 грн. –основний борг; 63,27 грн. –пеня; 7,91 грн. –3 % річних; 50,64 грн. –інфляційні втрати).

Представники прокуратури та позивача позов підтримали в частині стягнення 874 (вісімсот шістдесят чотири) грн. 37 коп. (з яких: 752,55 грн. –основний борг; 63,27 грн. –пеня; 7,91 грн. –3 % річних; 50,64 грн. –інфляційні втрати), просили суд задоволити позовні вимоги в цій частині з підстав наведених у заявах та поясненнях. Провадження у справі в частині стягнення 1221 (одна тисяча двісті двадцять одна) грн. 82 коп. –основного боргу просили припинити у зв’язку із відсутністю предмету спору в цій частині оскільки відповідачем сплачено вказану суму.

Відповідач вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 16.06.2009 р. виконав частково, відзив на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Представник відповідача проти позову в частині стягнення 874 (вісімсот шістдесят чотири) грн. 37 коп. (з яких: 752,55 грн. –основний борг; 63,27 грн. –пеня; 7,91 грн. –3 % річних; 50,64 грн. –інфляційні втрати) не заперечив вказавши при цьому, що 1221 (одна тисяча двісті двадцять одна) грн. 82 коп. –основного боргу сплачено.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб присутніх в судових засіданнях, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Перевіркою проведеною прокуратурою Шевченківського району м. Львова в ЛМКП «Львівтеплоенерго», встановлено, що 01 жовтня 2003 року між Львівським комунальним підприємством «Залізничтеплоенерго»та Приватним підприємством Салон перукарня «Оленка»укладено Договір № 245 «Про постачання теплової енергії в гарячій воді»(оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).

Відповідно до п. 1 Договору, позивач зобов’язувався постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач в свою чергу зобов’язувався отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно п. 6.1 Договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. За домовленістю сторін розрахунки за теплоенергію можуть проводитись і іншими незабороненими чинним законодавством формами.

Відповідно до п. 6.2 Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць.

Пунктом 6.3 Договору встановлено, що покупець зобов’язується проводити оплату за теплову енергію шляхом перерахування коштів платіжним дорученням в термін до 15-го числа звітного місяця в розмірі 100 % вартості договірної величини споживання в цьому місяці. Договірна величина споживання встановлюється у Додатку № 1 до цього Договору (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).

Позивач свої договірні зобов’язання щодо постачання теплової енергії та гарячої води виконав повністю.

Відповідач своїх зобов’язань щодо сплати отриманих послуг повністю не виконав тому станом на день звернення з позовом до суду за ним рахується заборгованість за період з 01.10.2008 р. по 01.05.2009 р. в сумі 1974 (одна тисяча дев’ятсот сімдесят чотири) грн. 37 коп.

Відповідно до п.п. 7.2.3. Договору, покупець несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію –пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

За неналежне виконання відповідачем зобов’язань, позивачем правомірно, відповідно ст. 625 ЦК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»та Договору, нараховано: 63,27 грн. –пені, 7,91 грн. –3 % річних та 50,64 грн. –інфляційних втрат.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково провів оплату за надані послуги в сумі 1221 (одна тисяча двісті двадцять одна) грн. 82 коп. –основного боргу.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Скориставшись наданим йому правом, позивач уточнив позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу та просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення 1221 (одна тисяча двісті двадцять одна) грн. 82 коп. –основного боргу в зв’язку з відсутністю предмету спору.

Станом на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 874 (вісімсот шістдесят чотири) грн. 37 коп. (з яких: 752,55 грн. –основний борг; 63,27 грн. –пеня; 7,91 грн. –3 % річних; 50,64 грн. –інфляційні втрати).

Станом на день розгляду справи відповідач сплатив частину суми основного боргу, доказів сплати пені, інфляційних та 3 % річних не надав, відзиву на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частинами 1 та 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов’язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Згідно ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов‘язання, які виникають між суб‘єктами господарювання або між суб‘єктами господарювання і негосподарюючими суб‘єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов‘язаннями.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»N 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»N 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»N 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями) встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках визначених законом.

За рішенням Конституційного Суду України № З-рп/99 від 08.04.1999 року під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах” потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. В контексті пункту 2 статті 121 Конституції України приписи пункту 3 частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ та організацій незалежно від їх підпорядкування та форм власності.

Згідно з Указом Президента України від 15.12.1999 року №1752/99 „Про систему центральних органів виконавчої влади” та Законом України «Про джерела фінансування органів державної влади»до системи органів виконавчої влади належать Кабінет Міністрів України, міністерства, комітети, агентства, служби, адміністрації, департаменти, комісії, управління, палати, фонди, інспекції, бюро та інші центральні органи виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.

Львівське комунальне підприємство «Залізничтеплоенерго»належить до комунальної власності, основним предметом діяльності якого є виробництво і відпуск теплової енергії споживачам.

Органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Львівська міська рада, яка наділена повноваженнями в галузі житлово-комунального господарства, а саме забезпечення населення та юридичних осіб тепловою енергією.

Оскільки «інтереси держави»є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, і ця заява, за статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в господарському суді.

Враховуючи викладене, суд вважає, що прокурор правомірно звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі уповноваженого органу Львівської міської ради в особі Львівського комунального підприємства «Залізничтеплоенерго», оскільки «інтереси держави»є оціночним поняттям і прокурор чи його заступник у кожному випадку самостійно визначає в чому ж саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об’єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач проти позову не заперечив, сплатив частину борну, не представив доказів сплати решти заборгованості, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 «Про судові рішення», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Прокурора Залізничного району міста Львова в інтересах держави, уповноважений орган Львівська міська рада в особі Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго»(м. Львів) до Приватного підприємства Салон перукарня «Оленка»(м. Львів) про стягнення 2 096 (дві тисячі дев'яносто шість) грн. 19 коп. (з яких: 1974,37 грн. –основний борг; 63,27 грн. –пеня; 7,91 грн. –3 % річних; 50,64 грн. –інфляційні) обґрунтовані та підлягають до задоволення в частині стягнення 874 (вісімсот шістдесят чотири) грн. 37 коп. (з яких: 752,55 грн. –основний борг; 63,27 грн. –пеня; 7,91 грн. –3 % річних; 50,64 грн. –інфляційні втрати).

Провадження у справі в частині стягнення 1221 (одна тисяча двісті двадцять одна) грн. 82 коп. –основного боргу слід припинити у зв’язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 8, 13, 42, 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 11, 202, 204, 205, 206, 509, 510, 526, 530, 549, 550, 551, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 179, 193, 216, 217, 218, 230, 231 ГК України, ст.ст. 43, 45 , 22, 33, 34, 43, 44, 471, 49, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов Прокурора Залізничного району міста Львова в інтересах держави, уповноважений орган Львівська міська рада в особі Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго»(м. Львів) до Приватного підприємства Салон перукарня «Оленка»(м. Львів) про стягнення 2 096 (дві тисячі дев'яносто шість) грн. 19 коп. (з яких: 1974,37 грн. –основний борг; 63,27 грн. –пеня; 7,91 грн. –3 % річних; 50,64 грн. –інфляційні) –задоволити частково в частині стягнення 874 (вісімсот шістдесят чотири) грн. 37 коп. (з яких: 752,55 грн. –основний борг; 63,27 грн. – пеня; 7,91 грн. –3 % річних; 50,64 грн. –інфляційні втрати).

2.          Стягнути з Приватного підприємства Салон перукарня «Оленка»(вул. Шевченка, 352, м. Львів, 79069; код ЄДРПОУ 19163199) на користь Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго»(вул. С. Петлюри, 4А, м. Львів, 79054; код ЄДРПОУ 20784943) – 874 (вісімсот шістдесят чотири) грн. 37 коп. (з яких: 752,55 грн. –основний борг; 63,27 грн. –пеня; 7,91 грн. –3 % річних; 50,64 грн. –інфляційні втрати).

3.          Стягнути з Приватного підприємства Салон перукарня «Оленка»(вул. Шевченка, 352, м. Львів, 79069; код ЄДРПОУ 19163199) в дохід Державного бюджету України (р/р 31112095600006 Банк УДК у Львівській області, МФО 825014, отримувач: ВДК Личаківського району м. Львова, код ЄДРПОУ 22389406, код платежу 22090200, символ звітності банку 092) –102 (сто дві) грн. 00 коп. –державного мита.

4.          Стягнути з Приватного підприємства Салон перукарня «Оленка»(вул. Шевченка, 352, м. Львів, 79069; код ЄДРПОУ 19163199) в дохід Державного бюджету (р/р 31212259700006 в ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014; отримувач: УДК у Личаківському районі м. Львова, код ЄДРПОУ 22389406, код платежу 22050000) –312 (триста дванадцять) грн. 50 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          Провадження у справі в частині стягнення 1221 (одна тисяча двісті двадцять одна) грн. 82 коп. –основного боргу –припинити.

6.          Накази видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя