Постанова № 67787643, 12.07.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2017 р. Справа№ 911/3259/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Остапенка О.М.

Сотнікова С.В.

при секретарі судового засідання Чміль Я.Є.

та представників:

апелянт: ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_1 виданий Голосіївським РВ ГУДМС України в м. Києві 03.12.2013);

від апелянта: ОСОБА_3 (дов. б/н від 21.03.2017);

ліквідатор: Мачульний О.І. ( посв.№ 1019 від 03.07.2013);

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2

на ухвалу господарського суду Київської області від 11.05.2017

у справі № 911/3259/16 (суддя: Наріжний С.Ю.)

за позовною заявою ОСОБА_2

до відповідача Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна"

про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

в межах справи № 911/3259/16

за заявою Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна" далі - боржник/банкрут

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.05.2017 у справі № 911/3259/16 відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 від 16.03.2017 б/№ (вх. № 822/17) до ПрАТ "ДПД Україна" про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 11.05.2017 у справі № 911/3259/16 та постановити нову, якою позов ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна" про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_2 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 07.06.2017.

06.06.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ліквідатора надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 продовжено строк розгляду спору у справі № 911/3259/16 та відкладено розгляд апеляційної скарги на 29.06.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 продовжено строк розгляду спору у справі № 911/3259/16, розгляд апеляційної скарги відкладено на 12.07.2017.

У зв'язку з перебуванням суддів Пантелієнка В.О. та Верховця А.А., у відпустці, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2017, сформовано склад колегії суддів для здійснення розгляду апеляційної скарги у справі № 911/3259/16 у наступному складі: головуючий суддя: Доманська М.Л., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2017 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_2 до свого провадження у новому складі суду.

12.07.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від апелянта надійшов детальний розрахунок заробітної плати за час вимушеного прогулу з дня звільнення та на час перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції.

Апелянт та представник апелянта у судовому засіданні 12.07.2017 підтримали апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити, ухвалу господарського суду Київської області від 11.05.2017 у справі № 911/3259/16 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді фахівця по роботі з персоналом адміністративного відділу дирекції бізнесу Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна"; стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.02.2017 по 12.07.2017 на загальну суму 28 568( двадцять вісім тисяч п'ятсот шістдесят вісім ) грн.. 45 коп.; стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна" на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 25 000,00 грн. Ліквідатор заперечив проти апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

В даному випадку, відповідно до приписів розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту - Закон), застосовуються норми Закону в редакції, що діє з 19.01.2013.

Згідно зі статтями 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, Ухвалою господарського суду Київської області від 19.10.2016 порушено провадження у справі про банкрутство № 911/3259/16; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; вирішено інші процесуальні питання у справі.

Постановою господарського суду Київської області від 08.11.2016 визнано ПрАТ "ДПД Україна" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Мачульного О.І., вирішено інші процесуальні питання у справі.

16.03.2017 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 від 16.03.2017 б/№ (вх. № 822/17) до ПрАТ "ДПД Україна" про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаної позовної заяви ОСОБА_2 від 16.03.2017 б/№ (вх. № 822/17).

Апелянт із зазначеним судовим рішенням не погодився.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції винесена з неповним дослідженням матеріалів справи та є такою, що не відповідає вимогам законодавства, з наступних підстав.

В позовній заяві Позивач просить суд: поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді фахівця по роботі з персоналом адміністративного відділу дирекції бізнесу ПрАТ "ДПД Україна"; стягнути з ПрАТ "ДПД Україна" на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.02.2017 до дня поновлення на роботі; стягнути з ПрАТ "ДПД Україна" на користь Позивача моральну шкоду у розмірі 25000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач, ОСОБА_2, з 08.04.2013 працювала на посаді фахівця по роботі з персоналом адміністративного відділу дирекції бізнесу ПрАТ "ДПД Україна".

20.03.2015 вона отримала відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку, тобто до 20.01.2018, що підтверджується відповідним наказом від 17.03.2015 № 01, що міститься в матеріалах справи.

У травні 2016 року Позивачем за допомогою поштового зв'язку було отримано копію Наказу № 3 від 10.05.2016 "Про попередження працівників товариства про звільнення" на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, а також лист-попередження, згідно яких Позивача було повідомлено про те, що її буде звільнено 20.07.2016.

Як зазначає Позивач, після її звернення до відповідних державних органів щодо неправомірності дій Відповідача (боржника у даній справі), нею було отримано лист від 02.08.2016 № 4/4.3-Д-1879 про відкладення її звільнення на невизначений строк.

В подальшому, 13.12.2016 ліквідатором ПрАТ "ДПД Україна" Мачульним О.І. видано наказ № 2-к про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією підприємства, з 21.02.2017.

Зазначений наказ разом з попередженням № 1 від 13.12.2016 (з урахуванням подальших уточнень від 21.12.2016) ліквідатором було направлено Позивачу.

Відповідно до Наказу № 2-к від 21.02.2017 "Про звільнення у зв'язку з ліквідацією підприємства" наказано: ОСОБА_2, фахівця по роботі з персоналом ПрАТ "ДПД Україна" звільнити з роботи 21.02.2017 у зв'язку з ліквідацією підприємства, згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України; виплатити компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 12 календарних днів; виплатити вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку, згідно ст. 44 КЗпП України.

Позивач в позові зазначає, що вказані вище дії щодо її звільнення вчинені з порушенням законодавства про працю, а саме ч. 3 ст. 184 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст. 179 КЗпП України за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Так, згідно з ч. 3 ст. 184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Однак, як зазначає Позивач, Відповідачем не було запропоновано Позивачу жодної посади для працевлаштування. Не вчинено інших дій щодо обов'язкового працевлаштування.

Статтею 49-2 КЗпЗ України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Як зазначив ліквідатор, 11.05.2016 ним було письмово повідомлено Києво-Святошинський районний центр зайнятості щодо вивільнення всіх працівників, в тому числі тих, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку, що підтверджується відповідною Інформацією за Формою № 4-ПН.

До суду апеляційної інстанції ліквідатором подано лист Києво-Святошинського районного центру зайнятості від 30.06.2017 № 695, в якому зазначено про те, що станом на 30.06.2017 гр. ОСОБА_2 до Києво-Святошинського районного центру зайнятості не зверталась та на обліку не перебуває.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 1 Кодексу законів про працю Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Статтею 3 даного Кодексу встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законом України "Про оплату праці" визначаються економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Вказані законодавчі акти є основними у сфері регулювання оплати праці найманого працівника.

Згідно із ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» жінки, які мають дітей віком до шести років, та одинокі матері, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів, належать до працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.

Враховуючи норми ст. 184 КЗпП України забороняється звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Власник або уповноважений ним орган здійснює працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації самостійно або через державну службу зайнятості.

Пленум Верховного Суду України у п. 9 постанови від 06.11.1992 N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів " (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 1.04.1994 № 4, від 26.10.1995 N 18, від 25.05.1998 N 15) зазначив, що судам слід враховувати, що звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду) провадиться з обов'язковим працевлаштуванням (ч. 3 ст. 184 КЗпП України). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).

Судом досліджено та встановлено, що ліквідатором не було виконано вимог ст. 84 КЗпП України по відношенню до позивача, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ліквідатором пропонувалось позивачу інше місце роботи і вона відмовилась, не доведено, що ліквідатор вчинив вичерпні заходи з працевлаштування позивачки через державну службу зайнятості.

За таких обставин судова колегія вважає, що ліквідатором не вирішено питання працевлаштування позивачки, яка має передбачені законом гарантії, тобто ліквідатором не дотримано передбачених ст. 184 КЗпП України вимог, а тому доводи позивача щодо її звільнення з порушенням чинного законодавства України є підтвердженими матеріалами справи . Так, в ст. 47 Закону України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що звільнення працівників боржника може здійснюватися після порушення провадження у справ про банкрутство та призначення господарським судом розпорядника майна відповідно до вимог законодавства України про працю, з урахуванням особливостей, передбачених цим законом. Питання про працевлаштування звільнених працівників вирішується відповідно до законодавства Ураїни про працю та зайнятість населення. На звільнених працівників боржника поширюються гарантії, встановлені законодавством України про працю та про зайнятість населення.

Ліквідатор має вжити всіх заходів до виконання вимог ст. 184 КЗпП України стосовно працівниці ОСОБА_2 - жінки, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною віком до 3-х років.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 щодо поновлення на роботі на посаді фахівця по роботі з персоналом адміністративного відділу дирекції бізнесу Приватного акціонерного товариства «ДПД Україна» підлягають задоволенню. Відповідно, позовні вимоги про стягнення з Приватного акціонерного товариства «ДПД Україна» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21.02.2017 до дня поновлення на роботі, в даному випадку у розмірі 28 568,45 грн., підлягають задоволенню.( Довідка про посадовий оклад працівника банкрута № 02-01/01/16 від 10.05.2017, а.с.131).

Разом з тим, позивачем було заявлено вимоги про стягнення з Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна" моральної шкоди у розмірі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) гривень.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування , а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Обґрунтовуючи вказані вимоги, позивач посилається на ст. 237-1 КЗпП України, в якій зазначено, що вiдшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працiвнику провадиться у разi, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язкiв i вимагають вiд нього додаткових зусиль для органiзацiї свого життя.

Відповідно до абз. 1 п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п. 4. Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" із змінами та доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного суду України від 25.05.2001 №5 та від 27.02.2009 №1 у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно з ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судовою колегією встановлено, що звільнення позивача (апелянта) відбулося з порушенням норм чинного законодавства та для відновлення своїх прав та законних інтересів позивачу довелося звертатися за отриманням правової допомоги, звертатися з відповідним позовом до суду, тобто звільнення позивача із порушенням норм чинного законодавства призвело до певних негативних явищ.

Інші доводи, які викладені позивачем у позовній заяві в обґрунтування розміру заявлених вимог щодо стягнення моральної шкоди, не підтверджені матеріалами справи, не доведені ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватися вимоги розумності та справедливості. Отже розмір відшкодування, що присуджується в даному випадку, коли відповідач (боржник у даній справі перебуває у процесі банкрутства), не може бути надмірним.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна" на користь ОСОБА_2 моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, у сумі 3 200,00 грн. ( 1 розмір мінімальної заробітної плати).

У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди слід відмовити за необґрунтованістю ( недоведеністю).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення прийнято судом першої інстанції за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені в ухвалі суду першої інстанції не відповідають обставинам справи , а ухвала прийнята з порушенням норм матеріального права, що відповідно до ст. 104 ГПК України є підставою для скасування ухвали господарського суду Київської області від 11.05.2017 у справі № 911/3259/16 та прийняття нового рішення, за яким слід: "позовну заяву ОСОБА_2 від 16.03.2017 б/№ (вх. № 822/17) до ПрАТ "ДПД Україна" про поновлення на роботі задовольнити частково; поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді фахівця по роботі з персоналом адміністративного відділу дирекції бізнесу Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна"; стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.02.2017 по 12.07.2017 на загальну суму 28 568( двадцять вісім тисяч п'ятсот шістдесят вісім ) грн.. 45 коп.; стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна" на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 3 200,00 грн.; у задоволенні решти вимог - відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 237-1, 238 КЗпП України, ст.ст.4-1, 12, 32-34, 35, 43, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.2, 47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду Київської області від 11.05.2017 у справі № 911/3259/16 задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Київської області від 11.05.2017 у справі № 911/3259/16 - скасувати.

3. Прийняти нове судове рішення, яким:

-позовну заяву ОСОБА_2 від 16.03.2017 б/№ (вх. № 822/17) до ПрАТ "ДПД Україна" про поновлення на роботі задовольнити частково;

-поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді фахівця по роботі з персоналом адміністративного відділу дирекції бізнесу Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна";

-стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.02.2017 по 12.07.2017 на загальну суму 28 568( двадцять вісім тисяч п'ятсот шістдесят вісім ) грн.. 45 коп.;

- стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна" на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 3 200,00 грн.;

- у задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Справу № 911/3259/16 повернути до господарського суду Київської області.

5.Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписаний: 17.07.2017.

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді О.М. Остапенко

С.В. Сотніков