Рішення № 6777674, 10.11.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/502 10.11.09 За позовом                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Геопроект» до                              Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркарго» про                              стягнення 316 196,15 грн.

Суддя Дідиченко М.А.

Секретар Приходько Є.П.

Представники сторін:

від позивача:                    Колодич Є.В. –представник за довіреністю від 10.09.2009 року;

від відповідача:          не з’явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю «Геопроект»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркарго»про стягнення 316 196,15 грн.

          Позивач вказує, що відповідно до укладеного між сторонами договору № 506-06 на створення проектно-вишукувальної продукції від 04.12.2006 року позивачем виконано на користь відповідача підрядні роботи на загальну суму 268 989,60 грн.

          Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач роботи прийняв, проте, в порушення умов договору зобов’язання з оплати робіт не виконав.

          Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань, позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 268 989,60 грн. та пеню в розмірі 47 206,55 грн.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2009 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 26.10.2009 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 26.10.2009 року частково подав докази, витребувані ухвалою суду від 07.10.2009 року, та надав усні пояснення по суті спору.

          Крім того, позивач разом з позовною заявою подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, що належить відповідачу.

          Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий арбітражний суд України, зокрема, в роз’ясненні від 23.08.1994 року № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову».

          Згідно з частиною 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Оскільки у поданій заяві позивачем не обґрунтовано, яким чином відсутність арешту на земельній ділянці, що належить відповідачу, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду згідно з заявленими позивачем вимогами, а також не подано жодних доказів, підтверджуючих наведене, суд, керуючись статтями 66 та 33 ГПК України, відхилив подану позивачем заяву про забезпечення позову.

          Представник відповідача у судове засідання 26.10.2009 року не з’явився, витребувані ухвалою суду від 07.10.2009 року докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

          Враховуючи те, що неявка представника відповідача у судове засідання та неподання сторонами витребуваних доказів перешкоджали вирішення спору по суті, суд, на підставі частини 1 статті 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 10.11.2009 року.

          У судовому засіданні 10.11.2009 року представник позивача подав докази, витребувані ухвалою суду від 26.10.2009 року, та надав усні пояснення по суті справи.

          Крім того, представник позивача у судовому засіданні 10.11.2009 року подав заяву про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 268 989,60 грн. та пеню в розмірі 15 098,10 грн. Також, позивач просить суд додатково стягнути з відповідача 3 % річних в розмірі 4 326,87 грн. та збитки від інфляції в розмірі 18 781,28 грн. Тобто, позивач висуває до відповідача нові вимоги.

          Згідно з частиною 4 статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача, зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

          Суд враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, в роз’ясненні від 18.09.1997 року № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України».

          Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Так, у п. 3 інформаційного листа від 02.06.2006 року № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»Вищий господарський суд України на запитання, чи може бути збільшення розміру позовних вимог пов’язано з пред’явленням додаткових позовних вимог, зазначив, що під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Тому, збільшення розміру позовних вимог не може бути пов’язано з пред’явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

          З огляду на викладене, суд прийняв подану позивачем заяву частково, в частині зменшення розміру позовної вимоги про стягнення з відповідача пені, та відмовив у прийнятті заяви в частині пред’явлення відповідачу нових вимоги про стягнення 3 % річних та збитків від інфляції.

          Представник відповідача у судове засідання 10.11.2009 року не з’явився, вимоги ухвали суду від 26.10.2009 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

На адресу Господарського суду міста Києва повернулася ухвала суду, яка була направлена за адресою відповідача, вказаною в позовній заяві та витязі з ЄДРПОУ, а саме: 02121, м. Київ, вул. Світла, 3 із зазначенням, що за вказаною адресою товариство не розшукано.

Згідно з статтею 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Відповідно до частини 4 статті 89 ЦК України дані про місцезнаходження юридичної особи вносяться до єдиного державного реєстру.

З огляду на зазначене, місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації.

Оскільки, кореспонденція про час та місце розгляду справи була направлена відповідачу за юридичною адресою, суд вважає, що відповідач був повідомлений належним чином.

          За таких обставин, на підставі статті 75 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

          Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення його представника, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

          04.12.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Геопроект»(надалі –позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укркарго» (надалі –відповідач) укладено договір № 506-06 на створення проектно-вишукувальної продукції (надалі –договір).

          Згідно з умовами договору підрядник зобов’язався виконати за завданням відповідача інженерно-геологічні пошукові роботи, необхідні для здійснення будівництва комплексу з обслуговування автомобілів по вул. Світлій, 3 в Дарницькому районі м. Києва, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити виконані роботи.

          Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що за виготовлену проектну-вишукувальну продукцію відповідач перераховує позивачу 100 104,00 грн.

          Додатковими угодами до договору № 1 від 07.04.2008 року та № 2 від 07.10.2008 року сторони збільшили загальну вартість робіт за договором на суму 168 885,60 грн.

          Таким чином, з урахуванням змін внесених до договору додатковими угодами, за виготовлену проектну-вишукувальну продукцію відповідач зобов’язався сплатити позивачу 268 989,60 грн.

          Відповідно до пункту 2.2 договору виконання робіт позивачем проводиться після отримання авансу в розмірі 50 052,00 грн.

          Судом встановлено, що обов’язок здійснити передоплату за договором відповідач не виконав.

          Незважаючи на невиконання відповідачем зобов’язання щодо здійснення авансування робіт, позивач приступив до виконання робіт.

          На виконання умов договору позивачем були виконані, а відповідачем прийняті роботи на загальну суму 268 989,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання виконаних робіт від 27.03.2007 року на суму 100 104,00 грн., від 01.10.2008 року на суму 74 035,20 грн. та від 23.12.2008 року на суму 94 850,40 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками.

          Згідно з пунктом 3.2 договору відповідач зобов’язався здійснити розрахунок за виконані роботи протягом 5-ти днів з моменту отримання акту здачі-приймання виконаних робіт.

          З огляду на те, що позивачем не доведено інше, суд вважає, що акти здачі-приймання виконаних робіт були отримані відповідачем в день їх підписання.

          Відповідно до частини 5 статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

          Враховуючи зазначене, роботи, виконані згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт від 27.03.2007 року, відповідач зобов’язаний був оплатити у термін до 02.04.2007 року, роботи, виконані згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт від 01.10.2008 року, –у термін до 06.10.2008 року та роботи, виконані згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт від 23.12.2008 року, – у термін до 29.12.2008 року.

          Згідно з наявною в матеріалах справи банківською довідкою № 921/1 від 10.11.2009 року, в якості оплати виконаних за договором робіт грошові кошти на поточний рахунок позивача не перераховувалися.

          Таким чином, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем складає 268 989,60 грн.

          Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

          Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

          Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.

          Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          Частина 1 статті 887 ЦК України визначає, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов’язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити їх.

          Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 889 ЦК України якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт, замовник зобов’язаний сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.

          Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

          Відповідач доказів виконання зобов’язань за договором щодо оплати робіт не надав.

          Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов’язань підтверджується матеріалами справи.

          Згідно статтей 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Тому, позовну вимогу про стягнення з відповідача основної суми заборгованості у розмірі 268 989,60 грн. суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 15 098,10 грн.

          Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

          Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

          Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (частина 1 статті 230 ГК України).

          Відповідно до частини 1 статті 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

          Пунктом 4.3 договору передбачено, що у випадку несвоєчасного виконання замовлення, а також несвоєчасної оплати виконаних робіт, винна сторона сплачує пеню в розмірі 1,5 облікової ставки НБУ від суми договору за кожний прострочений день.

          Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

          Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

          Відповідно до умов договору розмір пені обчислюється від суми договору.

          Згідно з вищенаведеними приписами частини 3 статті 549 ЦК України та статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»пеня обчислюється від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання.

          Отже, пункт 4.3 договору в частині слів «від суми договору»не відповідає нормам законодавства.

          З огляду на зазначене, розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, суд обчислює від суми простроченого платежу.

          Оскільки за роботи, виконані згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт від 01.10.2008 року, відповідач зобов’язаний був розрахуватися у термін до 06.10.2008 року, прострочення виконання зобов’язання має місце з 07.10.2008 року. Як зазначалося вище, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Тому, нарахування пені має здійснюватися до 06.04.2009 року.

          З поданого позивачем розрахунку, судом вбачається, що пеню за прострочення оплати робіт, виконаних згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт від 01.10.2008 року, позивач просить стягнути за період до 04.04.2009 року.

Враховуючи зазначене, розмір пені за прострочення оплати робіт, виконаних згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт від 01.10.2008 року, складає:

74 035,20 грн. (заборгованість) * 18 % * 86 (з 07.10.2008 року до 31.12.2008 року) / 366 = 3 131,32 грн.

74 035,20 грн. (заборгованість) * 18 % * 94 (з 01.01.2009 року до 04.04.2009 року) / 365 = 3 431,99 грн.

          За роботи, виконані згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт від 23.12.2008 року, відповідач зобов’язаний був розрахуватися у термін до 29.12.2008 року. Тому, прострочення виконання зобов’язання має місце з 30.12.2008 року. Нарахування пені має здійснюватися до 29.06.2009 року.

          Згідно з поданим позивачем розрахунком, пеню за прострочення оплати робіт, виконаних відповідно до акту здачі-приймання виконаних робіт від 01.10.2008 року, позивач просить стягнути за період до 27.06.2009 року.

          З огляду на зазначене, розмір пені за прострочення оплати робіт, виконаних згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт від 23.12.2008 року, складає:

          94 850,40 грн. (заборгованість) * 18 % * 2 (з 30.12.2008 року до 31.12.2008 року) / 366 = 93,30 грн.

94 850,40 грн. (заборгованість) * 18 % * 165 (з 01.01.2009 року до 14.06.2009 року) / 365 = 7 717,96 грн.

94 850,40 грн. (заборгованість) * 16,5 % * 13 (з 15.06.2009 року до 27.06.2009 року) / 365 = 557,41 грн.

          Таким чином, за перерахунком суду, загальний розмір пені складає 14 931,98 грн.

          Тому, позовна вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 14 931,98 грн.

          Відповідно до статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

          На підставі викладеного, керуючись статтею 193 ГК України, статтями 887, 889 ЦК України, статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркарго»(02121, м. Київ, вул. Світла, 3; ідентифікаційний код 32526584) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Геопроект»(02094, м. Київ, вул. Попудренка, 52; ідентифікаційний код 30182409) заборгованість у розмірі 268 989 (двісті шістдесят вісім тисяч дев’ятсот вісімдесят дев’ять) грн. 60 коп., пеню в розмірі 14 931 (чотирнадцять тисяч дев’ятсот тринадцять) грн. 98 коп., 2 839 (дві тисячі вісімсот тридцять дев’ять) грн. 18 коп. державного мита та 235 (двісті тридцять п’ять) грн. 86 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ГПК України.

СуддяДідиченко М.А. Дата підписання –18.11.2009 року