Рішення № 6777367, 02.11.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/515 02.11.09 За позовом                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Спайд-Транс-Сервіс Л.Т.Д» до                              Товариства з обмеженою відповідальністю «Смай» про                              стягнення 83 418,40 грн.

Суддя Дідиченко М.А.

Секретар Приходько Є.П.

Представники сторін:

від позивача:                    Богдан В.І. –представник на підставі наказу № 14 від 13.10.09 р.;

від відповідача:          не з’явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю «Спайд-Транс-Сервіс Л.Т.Д»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смай»про стягнення 83 418,40 грн.

          Позивач вказує, що відповідно до укладеного між сторонами договору № Р6-12-02-09 від 12.02.09 р. позивачем здійснено на користь відповідача перевезення вантажів на загальну суму 85 435,20 грн.

          Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що в порушення умов договору відповідач зобов’язання з оплати перевезень виконав частково.

          Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань, позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 52 365,60 грн., пеню в розмірі 30 372,05 грн. та збитки від інфляції в розмірі 680,75 грн.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.09 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 02.11.09 р.

          Представник позивача у судовому засіданні 02.11.09 р. подав докази, витребувані ухвалою суду від 13.10.09 р., та надав усні пояснення по суті спору.

          Представник позивача зазначив, що після звернення до суду відповідач частково погасив суму основної заборгованості, сплативши позивачу 15 531,04 грн. Тому, позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 42 717,60 грн. пеню в розмірі 30 372,05 грн. та збитки від інфляції в розмірі 680,75 грн.

          Згідно з частиною 4 статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

          Враховуючи зазначене, суд прийняв заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог.

          Також, позивач разом з позовною заявою подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача.

          Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

          Як зазначається в роз’ясненні Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

          Згідно з частиною 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Оскільки у поданій заяві позивачем не обґрунтовано, яким чином відсутність арешту на грошових коштах, що знаходяться на рахунках відповідача, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду згідно з заявленими позивачем вимогами, а також не подано жодних доказів, підтверджуючих наведене, суд, керуючись статтями 66 та 33 ГПК України, відхилив подану позивачем заяву про забезпечення позову.

          Представник відповідача у судове засідання 02.11.09 р. не з’явився, витребувані ухвалою суду від 13.10.09 р. докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0851740.

          За таких обставин, на підставі статті 75 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

          Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення його представника, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

          12.02.09 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спайд-Транс-Сервіс Л.Т.Д» (надалі –позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Смай»(надалі –відповідач) укладено договір № Р6-12-02-09 організації перевезень вантажів автомобільним транспортом (надалі –договір).

          Пунктом 1.3 договору сторони передбачили, що відповідач доручає, а позивач зобов’язується протягом строку дії договору здійснювати від імені відповідача і за рахунок замовників організацію перевезень і транспортно-експедиційне обслуговування вантажів.

          Відповідно до пункту 3.1 договору, відповідач зобов’язався напередодні дати завантаження, але не менше ніж за 24 години, надсилати позивачу у вільній формі заявку на перевезення, засвідчену печаткою відповідача, з зазначенням необхідних даних для здійснення перевезення, а позивач, відповідно до пункту 3.2 договору, на підтвердження прийняття замовлення, зобов’язався отриману заявку скріпити печаткою та повернути позивачу.

          З наявних в матеріалах справи договорів-заявок від 11.02.09 р. № 6 та № 7 судом вбачається, що, згідно з пунктами 3.1 та 3.2 договору, відповідач доручив, а позивач прийняв до виконання замовлення на здійснення перевезень вантажів маршрутом Німеччина-Казахстан.

          Судом встановлено, що зобов’язання зі здійснення перевезень вантажів згідно з договорами-заявками від 11.02.09 р. № 6 та № 7 позивач належним чином виконав, що підтверджується наданими суду міжнародними товарно-транспортними накладними та скороченою декларацією № 51702/10039/000316.

          Пунктом 10 договорів-заявок від 11.02.09 р. № 6 та № 7 сторони погодили, що ставка за перевезення складає 4 200,00 євро.

          Згідно з пунктом 6.3 договору оплата здійснюється шляхом перерахування погоджених сум на поточний рахунок позивача протягом 14-ти банківських днів після отримання оригіналу міжнародної товарно-транспортної накладної, оригіналу рахунку-фактури та підписаного сторонами акта виконаних робіт, якщо інше не обумовлено в заявці.

          Пунктом 11 договорів-заявок від 11.02.09 р. № 6 та № 7 сторони обумовили, що протягом 3-х днів з моменту відкриття книжки міжнародного дорожнього перевезення відповідач зобов’язується сплатити позивачу аванс у розмірі 40 % від ставки за перевезення та протягом 14-ти календарних днів після отримання оригіналу міжнародної товарно-транспортної накладної, рахунку-фактури та акта виконаних робіт –здійснити остаточний розрахунок за виконані перевезення.

          За твердженням позивача, зобов’язання зі сплати авансу відповідач виконав належним чином, перерахувавши на поточний рахунок позивача 33 069,60 грн.

          31.03.09 р. на виконання умов договору позивач надіслав на адресу відповідача оригінали міжнародних товарно-транспортних накладних, акти виконаних робіт та рахунки на оплату здійснених перевезень, що підтверджується наданим суду фіскальним чеком № 0038.

          З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що з урахуванням часу поштового обігу відповідач зобов’язаний був остаточно розрахуватися за виконані перевезення у строк до 17.04.09 р.

          Відповідно до надісланих на адресу відповідача рахунків-фактур від 26.03.09 р. № СТ-0000026 та № СТ-0000027 відповідач в якості кінцевого розрахунку за здійснені перевезення повинен був сплатити позивачу 52 365,60 грн.

          Позивач стверджує, що 12.10.09 р. відповідач частково розрахувався за здійснені перевезення, перерахувавши на поточний рахунок позивача 9 648,00 грн.

          Таким чином, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем складає 42 717,60 грн.

          Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

          Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

          Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.

          Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю природою є договором перевезення вантажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (частина 1 статті 909 ЦК України).

          Частина 1 статті 916 ЦК України передбачає, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

          Відповідно до частини 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

          Відповідач доказів повного виконання зобов’язань за договором щодо оплати перевезень не надав.

          Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов’язань підтверджується матеріалами справи.

          Згідно статтей 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Тому, позовну вимогу про стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 42 717,60 грн. суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

          Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 30 372,05 грн.

          Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

          Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

          Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (частина 1 статті 230 ГК України).

          Відповідно до частини 1 статті 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

          Пунктом 7.4 договору передбачено, що у випадку затримки в оплаті рахунків, відповідач виплачує позивачу пеню в розмірі 0,5 % від суми, що підлягає оплаті, за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого діючим законодавством.

          Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

          Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

          Розмір пені, встановлений договором, перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який повинна сплачуватися пеня. Тому, при її обчисленні слід застосовувати саме розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у вказаний період.

          Оскільки за здійснені перевезення відповідач зобов’язаний був остаточно розрахуватися у строк до 17.04.09 р., прострочення виконання зобов’язання має місце з 18.04.09 р.

          З поданого позивачем розрахунку, судом вбачається, що пеню за прострочення оплати перевезень, здійснених за договором, позивач просить стягнути починаючи з 20.04.09 р.

          Враховуючи зазначене, розмір пені за прострочення оплати перевезень складає:

          52 365,60 грн. (заборгованість) * 24 % * 56 (з 20.04.09 р. до 14.06.09 р.) / 365 = 1 928,20 грн.

          52 365,60 грн. (заборгованість) * 22 % * 58 (з 15.06.09 р. до 11.08.09 р.) / 365 = 1 830,64 грн.

          52 365,60 грн. (заборгованість) * 21 % * 50 (з 12.08.09 р. до 30.09.09 р.) / 365 = 1 506,41 грн.

          Таким чином, за перерахунком суду, загальний розмір пені складає 5 265,25 грн.

          Тому, позовна вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 5 265,25 грн.

          Крім того, у зв’язку з простроченням відповідачем виконання грошових зобов’язань за договором, позивач просить суд стягнути з останнього збитки від інфляції у розмірі 680,75 грн.

          Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Рекомендація Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97 р. щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачає, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця –червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

          Збитки від інфляції складають:

          52 365,60 грн. (заборгованість) * (100,5 % * 101,1 % * 99,9 % * 99,8 %) –52 365,60 грн. = 680,75 грн.

          Тому, позовну вимогу про стягнення збитків від інфляції у розмірі 680,75 грн. суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

          Відповідно до статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

          При розподілі судових витрат суд враховує, що позивач зменшив розмір позовних вимог, у зв’язку з частковим погашенням відповідачем основної суми заборгованості після звернення до суду.

          На підставі викладеного, керуючись статтею 193 ГК України, статтями 909, 916 ЦК України, статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Смай»(02140, м. Київ, пр-т Бажана, 14, кв. 346; ідентифікаційний код 33354472) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спайд-Транс-Сервіс Л.Т.Д»(88000, м. Ужгород, вул. Заньковецької, 17, кв. 65; ідентифікаційний код 35561621) заборгованість у розмірі 42 717 (сорок дві тисячі сімсот сімнадцять) грн. 60 коп., пеню в розмірі 5 265 (п’ять тисяч двісті шістдесят п’ять) грн. 25 коп., збитки від інфляції в розмірі 680 (шістсот вісімдесят) грн. 75 коп., 583 (п’ятсот вісімдесят три) грн. 09 коп. державного мита та 164 (сто шістдесят чотири) грн. 96 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ГПК України.

СуддяДідиченко М.А. Дата підписання –17.11.09 р.