Ухвала суду № 67771008, 12.07.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3502/17 Справа № 199/2231/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Якименко Л. Г. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 55

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Макарова М.О.

при секретарі - Попазовій Н.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного багатопрофільного підприємства «Енерго-Імпекс» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до приватного багатопрофільного підприємства «Енерго-Імпекс» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компесанції втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаним позовом посилаючись на те, що з 02 серпня 2010 року по 16 листопада 2015 року перебував у трудових відносинах з приватним багатопрофільним підприємством «Енерго-Імпекс», працюючи на посаді заступника директора виробництва.

Керівництвом підприємства в особі директора приватного багатопрофільного підприємства «Енерго-Імпекс» Москаленка С.Я., який відповідальний за своєчасність та за повний обсяг виплати заробітної плати, за певний проміжок праці, а саме за березень 2014 року, з червня по грудень 2014 року включно, з березня по липень 2015 року включно, в порушення вимог діючого законодавства, безпідставно не сплачував заробітну плату за виконану роботу, у той час, коли підприємство здійснювало господарську діяльність та отримувало обігові грошові кошти на розрахункові рахунки, належні підприємству. Отримані на розрахункові рахунки підприємства грошові кошти директором Москаленко С.Я. були витрачені на оплату податків, оплату комунальних послуг, сплату кредитів тощо.

У зв'язку із вищезазначеним, просить суд стягнути з приватного багатопрофільного підприємства «Енерго-Імпекс» на його користь заборгованість по заробітній плати за період: з липня по грудень 2014 року включно та з березня по липень 2015 року включно, у розмірі 36 950,21 грн.; компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 17 176,64 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 75 325,85 грн. та відшкодувати моральну шкоду, яку він оцінив у 10 000 грн.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 лютого 2017 року позовні вимоги задоволені частково (а.с.102-103).

Стягнуто з приватного багатопрофільного підприємства «Енерго-Імпекс» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 36 950,21 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 75 325,85 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 17 176, 64 грн. та 1 000 грн. моральної шкоди, а всього 130 452, 70 грн. В іншій частині позову, відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі приватне багатопрофільне підприємство «Енерго-Імпекс» посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову (а.с.105-106).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 02 серпня 2010 року перебував у трудових відносинах з приватним багатопрофільним підприємством «Енерго-Імпекс», працюючи на посаді заступника директора виробництва (а.с.5). 16 листопада 2015 року позивач був звільнений за власним бажанням за ст.38 КЗпП на підставі наказу №70-к (а.с.11-15, 32).

Згідно довідки Приватного багатопрофільного підприємства «Енерго-Імпекс» від 21 червня 2016 року №179, заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_2 з липня по грудень 2014 року включно та з березня по липень 2015 року включно, складає 36950,21 гривень (а.с.44).

На підставі зі ст.ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За положеннями частини 2 наведеної норми: при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник, або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Ухвалюючи рішення про стягнення з приватного багатопрофільного підприємства «Енерго-Імпекс» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в сумі 36 950,21 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 75 325,85 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 17 176, 64 грн., суд першої інстанції правильно виходив з того, що з позивачем при звільнені не було проведено розрахунок у повному обсязі, а тому у останнього виникло право на отримання вищезазначених виплат.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки є правильним, відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справ.

Визначаючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з роз'яснень викладених в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» згідно з якими «установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. Проте лише при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, які він ставив у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Вищенаведене дає підстави колегії суддів вважати оскаржуване рішення таким, що ґрунтується на принципі співмірності із задоволеними сумами, що відповідає положенням п. 20 вищенаведеної постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 і узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 24 жовтня 2011 року № 6-39цс11, 21 листопада 2011 року № 6-60цс11, 16 січня 2012 року № 6-54цс11.

Доводи апеляційної скарги про неспівмірніть суми заборгованості та неправильність застосування судом першої інстанції положень ст.117 КЗпП України, не заслуговують на увагу та спростовуються наступним.

Аналізуючи вище наведені норми матеріального права наявні підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто саме на роботодавця покладається обов'язок провести в день звільнення з працівником повний розрахунок.

Таким чином, закон прямо покладає саме на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Визначаючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції прийняв до уваги відомості, надані сторонами та положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Доводи апеляційної скарги про ухилення позивача від отримання належних йому при звільненні коштів, не підтверджені жодними належними доказами в порядку передбаченому ст.ст. 58 -60 ЦПК України, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що кошти не були виплачені з вини позивача та внаслідок його дій по ухиленню від отримання таких, тому як жодних актів про відмову в проведенні розрахунку, отримання коштів представниками відповідача не складалось, жодних пояснень уповноважених осіб за такі дії не відбиралось.

За таких обставин, приведені в апеляційній скарзі посилання на свідоме не отримання позивачем коштів, жодним чином не свідчить про вину позивача у неотриманні належних йому при звільненні коштів, оскільки законодавством не передбачено такого обов'язку звільненої особи, тим більше обов'язку звертатись до відповідача в письмовому порядку.

Колегія суддів вважає, що суд надав належну оцінку доказам у справі, та правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про частковість задоволення вимог щодо виплат, належних позивачеві при звільненні.

Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу приватного багатопрофільного підприємства «Енерго-Імпекс» - відхилити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

Н.М. Деркач

М.О. Макаров