Рішення № 6776193, 28.09.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 33/478 28.09.09 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична консультаційна фірма «Дарина»

до           комерційного банку –товариства з обмеженою відповідальністю

«Українська фінансова група»

про           стягнення 70 000,00 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Вишняк О.Є.–представник за довіреністю № 10 від 20.08.2008 р.;

від відповідача: не з’явився.

встановив :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична консультаційна фірма «Дарина»звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до комерційного банку –товариства з обмеженою відповідальністю «Українська фінансова група»про стягнення 70000,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15.05.2008 року між ним та комерційним банком –товариством з обмеженою відповідальністю «Українська фінансова група»в особі першого заступника Голови правління Дорошенка Юрія Миколайовича, укладено договір банківського вкладу № 107 (строковий в національній валюті юридичних осіб), відповідно до умов якого вкладник надає банку грошові кошти, надалі –«вклад», у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності. А банк виплачує вкладнику проценти і повертає вклад і нараховані на нього проценти згідно з умовами договору.

Відповідно до п. 2.1. договору вкладник (позивач) розміщує в банку (відповідач) вклад у сумі 70000,00 грн.

Факт перерахування коштів позивачем у сумі 70000,00 грн. підтверджується платіжним дорученням від 16.05.2009 року за № 56 та випискою з рахунку відповідача від 16.05.2009 року.

Відповідно до п. 3.1. договору вклад надається банку на строк до 11 травня 2009 року.

Згідно з п. 4.1. договору на суму вкладу банк нараховує проценти в розмірі 18,5 річних. Розрахунок суми процентів здійснюється виходячи з фактично кількості днів у календарному році.

П. 4.3. договору передбачено, що нарахування та сплата процентів здійснюється щомісячно в останній робочий день місяця за повний поточний календарний місяць (30(31) число місяця включно), останній розрахунок проводиться одночасно з поверненням вкладу шляхом зарахування суми процентів з кодом платежу на рахунок вкладника № 2600830032201 в КБ «УФГ», МФО 380128, код ЄДРПОУ 19410158.

Відповідно до п. 4.4. договору після закінчення строку вкладу банк перераховує основну суму вкладу на рахунок, вказаний у п. 4.3. цього договору.

Після настання терміну виплати вкладу 11.05.2009 року відповідач депозитний вклад не повернув.

Листом № 01/6-467 від 28.05.2009 року відповідач повідомив, що не має можливості вчасно виконати свої зобов’язання за договором банківського вкладу № 107 від 15.05.2008 року та повернути вклад.

Таким чином, станом на день подання позовної заяви, борг відповідача перед позивачем становить 70000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.07.2009 року порушено провадження у справі № 33/478, розгляд справи призначено на 28.09.2009 року.

У судовому засіданні 28.09.2009 року представник позивача подав документи на виконання вимог ухвали суду від 07.07.2009 року. Підтримав свої позовні вимоги, просив позов задовольнити, стягнути з відповідача суму вкладу в розмірі 70000,00 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 700,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 312,50 грн.

Представник відповідача не з’явився, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 07.07.2009 року не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник позивача в позовній заяві просить в якості забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти відповідача, що знаходяться на рахунку № 2610530032201.

Заслухавши пояснення представника позивача, суд, вважає, зазначене клопотання необґрунтованим, тобто таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

15.05.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична консультаційна фірма «Дарина» та комерційним банком –товариством з обмеженою відповідальністю «Українська фінансова група»в особі першого заступника Голови правління Дорошенка Юрія Миколайовича, укладено договір банківського вкладу № 107 (строковий в національній валюті юридичних осіб), відповідно до умов якого вкладник надає банку грошові кошти, надалі –«вклад», у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності. А банк виплачує вкладнику проценти і повертає вклад і нараховані на нього проценти згідно з умовами договору.

Відповідно до ч.1 стаття 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з п.2.4 глави 2 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами»№ 516 від 03.12.2003 року, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором.

Відповідно до п. 2.1. договору вкладник (позивач) розміщує в банку (відповідач) вклад у сумі 70000,00 грн.

Факт перерахування коштів позивачем у сумі 70000,00 грн. підтверджується платіжним дорученням від 16.05.2009 року за № 56 та випискою з рахунку відповідача від 16.05.2009 року.

Відповідно до п. 3.1. договору вклад надається банку на строк до 11 травня 2009 року.

Згідно з п. 4.1. договору на суму вкладу банк нараховує проценти в розмірі 18,5 річних. Розрахунок суми процентів здійснюється виходячи з фактично кількості днів у календарному році.

П. 4.3. договору передбачено, що нарахування та сплата процентів здійснюється щомісячно в останній робочий день місяця за повний поточний календарний місяць (30(31) число місяця включно), останній розрахунок проводиться одночасно з поверненням вкладу шляхом зарахування суми процентів з кодом платежу на рахунок вкладника № 2600830032201 в КБ «УФГ», МФО 380128, код ЄДРПОУ 19410158.

Відповідно до п. 4.4. договору після закінчення строку вкладу банк перераховує основну суму вкладу на рахунок, сказаний у п. 4.3. цього договору.

Частиною 1 статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до п.3.3 глави 3 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами»№ 516 від 03.12.2003 року банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.

В матеріалах справи наявна довідка вих. № 01/8-844 від 02.09.2009 року, видана відповідачем, відповідно до якої заборгованість за договором банківського вкладу № 107 від 15.05.2008 року станом на 02.09.2009 року складає: сума вкладу 70000,00 грн., нараховані проценти за період з 01.03.2009 року по 31.08.2009 року 6351,79 грн.

Після настання терміну виплати вкладу 11.05.2009 року відповідач депозитний вклад не повернув. Позивач листом за вих. № 4 від 13.05.2009 року просив повернути вкладу у сумі 70000. 00 грн. та нараховані відсотки у зв’язку із закінченням строку вкладу.

Листом № 01/6-467 від 28.05.2009 року відповідач повідомив, що не має можливості вчасно виконати свої зобов’язання за договором банківського вкладу № 107 від 15.05.2008 року та повернути вклад.

Відповідно до частини 3 статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що строк повернення депозиту позивачу по договору банківського вкладу № 107 (строковий в національній валюті юридичних осіб) сплив 11.05.2009 року, а банком сума депозитного вкладу не повернута, чим порушено вимоги договору та чинного законодавства, та факт наявності боргу у відповідача в сумі 70000,00 грн. перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають задоволенню в повному обсязі.

При розгляді спору по суті судом враховано, що згідно з постановою Правління Національного банку України НБУ № 545 від 10.09.2009 року «Про призначення тимчасової адміністрації в комерційному банку «Українська фінансова група»товаристві з обмеженою відповідальністю у відповідача призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік - з 14.09.2009 року та з метою створення сприятливих умов для фінансового стану банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 3 місяці з 14.09.2009 року до 13.12.2009 року.

Відповідно до частини 3 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» протягом дії мораторію: 1) забороняється здійснювати стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення, та вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України; 2) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»мораторій - зупинення виконання банком зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Частиною 2 статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Разом з тим, при розгляді справи судом було встановлено порушення прав позивача внаслідок невиконання банком своїх зобов’язань за договором.

Конституцією України закріплений обов’язок держави забезпечувати захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов’язку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов’язаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.

Так, п.5 ч.2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов’язку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у ч.2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб’єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов’язку в натурі.

Судом також враховано, що частиною 3, пунктом 1 частини 4 статті 80 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що з дня свого призначення тимчасовий адміністратор має повне і виняткове право управляти банком та зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів для приведення діяльності банку в правову та фінансову відповідність із вимогами цього Закону та нормативно-правовими актами Національного банку України з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів, зокрема, тимчасовий адміністратор має право продовжувати або припиняти будь-які операції банку.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом присудження до виконання обов’язку відповідача повернути вклад у сумі, зазначеній вище.

При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань у разі оголошення мораторію, не звільняють ці банки від обов’язку виконувати зазначені зобов’язання.

Аналіз положень частини 2 статті 58, статті 80 та частини 3 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»дає підстави для висновку про те, що банк звільняється від відповідальності, яка виникає саме під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Відносно відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань, яка настала до моменту введення мораторію, чи настане після його зняття або закінчення строку його дії, то до банку така відповідальність може бути застосована.

Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобов’язань, зокрема, перед клієнтами цих банків на час дії мораторію, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів –клієнтів банку шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів.

Отже, примусове виконання рішення суду про звернення стягнення на підставі виконавчих документів можливе лише після закінчення строку дії або зняття введеного у відповідача мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Згідно статті 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з комерційного банку –товариства з обмеженою відповідальністю «Українська фінансова група»(01021, м. Київ, вул. Грушевського, 34/1; р/р 260530032201, МФО 380128, код ЄДРПОУ 26549574) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична консультаційна фірма «Дарина»(04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 40. Кімната 305, п/р 2600347014056, МФО 380139; код ЄДРПОУ 19410158) суму вкладу в розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) грн. 00 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 700 (сімсот) грн. 00 коп. та 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                             С.М. Мудрий

Дата підписання: 06.11.2009 року.