Рішення № 6776033, 08.09.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 33/241 08.09.09

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу за позовом субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1

до акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»

про зобовязання виконати платіжне доручення та стягнення пені в розмірі 775,00 грн.

За участю представників сторін :

від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю № 3000 від 05.06.2009 року;

від відповідача: Сердійчук О.Л. - представник за довіреністю 01/5092 від 26.08.2009 року.

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору товариства з обмеженою відповідальністю «Атон-ХХІ»

до акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»

про стягнення 2369,59 грн.

За участю представників сторін :

від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю № 01/06/2009-01 від

01.06.2009 року;

від відповідача: Сердійчук О.Л. - представник за довіреністю 01/5092 від 26.08.2009 року.

встановив :

Субєкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»про зобовязання виконати платіжне доручення та стягнення пені в розмірі 775,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ним та відповідачем 25.07.2005 року було укладено договір банківського рахунку.

Згідно з п. 1.1. договору банк відкриває клієнту (позивачеві) поточний рахунок № НОМЕР_2 (далі рахунок), в національній та іноземній валюті відповідно до інструкції НБУ «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах», зобовязується приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку, проведення операцій по рахунку.

Відповідно до п. 2.3.3. банк бере на себе зобовязання виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу грошових коштів з рахунку.

Позивач, 06.02.2009 року надав відповідачеві для виконання платіжне доручення № 1 на перерахування грошових коштів в сумі 25000,00 грн. на поточний рахунок, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Атон-ХХІ». Зазначене платіжне доручення було прийняте відповідачем до виконання 06.02.2009 року, що підтверджується відміткою банку на платіжному дорученні.

Відповідно до п. 3.2. договору розрахункові документи банк приймає від клієнта (будь-якої особи, зазначеній в картці із зразками підписів та відбитком печатки, або від уповноваженої особи клієнта за наявністю доручення) і виконує їх в день надходження, якщо вони подані в операційний час.

Повідомленням від 12.02.2009 року за № 11/612 відповідач повідомив позивачеві що не виконав платіжне доручення № 1 від 06.02.2009 року у звязку з тим, що недостатньо коштів на кореспондентському рахунку і банк (відповідач) узяв платіжне доручення для облікування на позабалансовий рахунок № НОМЕР_3.

Станом на 12.03.2009 року переказ грошових коштів згідно платіжного доручення № 1 від 06.02.2009 року не виконаний, кошти на розрахунковий рахунок одержувача, товариства з обмеженою відповідальністю «Атон-ХХІ», не надійшли.

Відповідно до п. 4.2. договору за несвоєчасне списання/зарахування коштів з рахунків/на рахунки клієнта банк несе відповідальність згідно з чинним законодавством, включаючи завдані клієнту збитки.

Відповідно до п. 4.2 .договору позивач нарахував відповідачеві пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу у сумі 775,00 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.03.2009 року порушено провадження у справі № 33/241, розгляд справи призначено на 19.05.2009 року.

У судове засідання 19.05.2009 року зявився представник відповідача та подав відзив на позовну заяву, а також заяву про продовження строку розгляду справи.

Суд задовольнив клопотання представника відповідача про продовженя строку розгляду справи.

Відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, у звязку з необхідністю надання представником позивача доказів діяти від імені позивача, суд відклав розгляд справи на 16.06.2009 року.

У судове засідання 16.06.2009 року зявились представники сторін. Представник позивача через загальний відділ діловодства подав уточнення до позовної заяви з додатками, відповідно до якого повідомив, про надання відповідачеві на виконання платіжні доручення № 02 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 03 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 04 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 05 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 06 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 07 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 08 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 09 від 23.02.2009 року на суму 4 000,00 грн. та про відкликання платіжного доручення № 01 від 06.02.2009 року. Відповідач виконав тільки платіжне доручення № 02 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн.

Представник відповідача заявив усне клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для надання можливості ознайомитись із заявою про уточнення позовних вимог.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошується перерва у звязку з клопотанням представника відповідача, до 08.09.2009 року.

15.06.2009 року до загального відділу канцелярії надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору товариства з обмеженою відповідальністю «Атон-ХХІ»до акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» про стягнення шкоди в розмірі 2369,59 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.09.2009 року прийнято позовну заяву у справі № 33/241, розгляд справи призначено на 08.09.2009 року.

У судове засідання 08.09.2009 року зявились представники сторін. Представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору через загальний віддділ діловодства подав уточнення до позовної заяви про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву та клопотання про витребування доказів.

Представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору підтримав позовні вимоги, надав пояснення по справі та просив стягнути з відповідача шкоду в сумі 3 888,49 грн., витрати на оплату послуг адвоката у сумі 2500,00 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 312,50 грн.

Представник позивача надав пояснення по справі та просив зобовязати відповідача виконати платіжні доручення № 03 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 04 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 05 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 06 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 07 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 08 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 09 від 23.02.2009 року на суму 4 000,00 грн., витрати на оплату послуг адвоката у сумі 2500,00 грн., стягнути витрати по сплаті державного мита в сумі 187,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення по справі відповідно до яких позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частково, а позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між позивачем та відповідачем 25.07.2005 року було укладено договір банківського рахунку(юридичної особи).

Згідно з п. 1.1. договору банк відкриває клієнту (позивачеві) поточний рахунок № НОМЕР_2 (далі рахунок), в національній та іноземній валюті відповідно до інструкції НБУ «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах», зобовязується приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку, проведення операцій по рахунку.

Згідно ч.1 стаття 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ч.1 стаття 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Відповідно до п. 2.3.3. банк бере на себе зобовязання виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу грошових коштів з рахунку.

Згідно з пунктом 7.1.2 статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Позивач, 06.02.2009 року надав відповідачеві для виконання платіжне доручення № 1 на перерахування грошових коштів в сумі 25000,00 грн. на поточний рахунок, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Атон-ХХІ». Зазначене платіжне доручення було прийняте відповідачем до виконання 06.02.2009 року, що підтверджується відміткою банку на платіжному дорученні.

Відповідно до п. 3.2. договору розрахункові документи банк приймає від клієнта (будь-якої особи, зазначеній в картці із зразками підписів та відбитком печатки, або від уповноваженої особи клієнта за наявністю доручення) і виконує їх в день надходження, якщо вони подані в операційний час.

Повідомленням від 12.02.2009 року за № 11/612 відповідач повідомив позивачеві що не виконав платіжне доручення № 1 від 06.02.2009 року у звязку з тим, що недостатньо коштів на кореспондентському рахунку і банк (відповідач) узяв платіжне доручення для облікування на позабалансовий рахунок № НОМЕР_3.

Оскільки станом на 12.03.2009 року переказ грошових коштів згідно платіжного доручення № 1 від 06.02.2009 року не виконаний, кошти на розрахунковий рахунок одержувача, товариства з обмеженою відповідальністю «Атон-ХХІ», не надійшли, відповідно до уточнень до позовної заяви позивач надав відповідачеві на виконання платіжні доручення № 02 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 03 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 04 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 05 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 06 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 07 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 08 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 09 від 23.02.2009 року на суму 4 000,00 грн. та відкликав платіжне доручення № 01 від 06.02.2009 року.

Листом № 11/1050 від 24.02.2009 року відповідач повідомив про невиконання розрахункових документів, а саме платіжні доручення № 02 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 03 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 04 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 05 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 06 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 07 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 08 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 09 від 23.02.2009 року на суму 4 000,00 грн., у звязку з недостатністю коштів на кореспондентському рахунку.

Відповідач виконав тільки платіжне доручення № 02 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн.

Листом № 11/1696 від 26.03.2009 року відповідач повідомив про невиконання розрахункових документів, а саме платіжні доручення № 03 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 04 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 05 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 06 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 07 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 08 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 09 від 23.02.2009 року на суму 4 000,00 грн., у звязку з недостатністю коштів на кореспондентському рахунку.

Відповідно до виписки по особовому рахунку за період з 16.06.2009 року по 16.06.2009 року вихідний залишок на рахунку позивача становить 22762,29 грн.

Пункт 1.30 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 1.35 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Згідно з ч. 1 статті 1068 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно ч. 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Статтею 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до п. 8.4 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Таким чином, суд встановив, що Відповідач не виконав платіжні доручення № 03 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 04 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 05 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 06 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 07 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 08 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 09 від 23.02.2009 року на суму 4 000,00 грн., а загалом на суму 22000,00 грн.

Згідно ч.1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 2 статті 193 ГК України передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч.7 статті 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Згідно з ч. 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частини 1 статті 1074 ЦК України передбачає, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що відповідачем порушено умови укладеного з позивачем договору банківського рахунку (юридичної особи) від 25.07.2005 року, тому позовні вимоги в частині зобовязання відповідача виконати платіжні доручення № 03 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 04 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 05 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 06 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 07 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 08 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 09 від 23.02.2009 року на суму 4 000,00 грн., а загалом на суму 22000,00 грн., визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 4.2. договору за несвоєчасне списання/зарахування коштів з рахунків/на рахунки клієнта банк несе відповідальність згідно з чинним законодавством, включаючи завдані клієнту збитки.

Відповідно до п. 32.2. статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Враховуючи, що згідно з постановою Правління Національного банку України НБУ № 157 від 23.03.2009 року «Про призначення тимчасової адміністрації у акціонерному банку «Банк регіонального розвитку»у відповідача призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік - з 24.03.2009 до 23.03.2010 та з метою створення сприятливих умов для фінансового стану банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 24.03.2009 року до 23.09.2009 року, пеня нараховується до 23.03.2009 року.

Розрахунок пені:

Період нарахування Сума забор-гованості, грн. Кількість днів прострочення % Сума пені, грн.

платіжне доручення № 1

10.02.09.-23.02.09 25000,00 14 0,1% 350,00

платіжне доручення № 2

25.02.09.-18.03.09. 3000,00 22 0,1% 66,00

платіжне доручення № 3

25.02.09.-23.03.09. 3000,00 27 0,1% 81,00

платіжне доручення № 4

25.02.09.-23.03.09. 3000,00 27 0,1% 81,00

платіжне доручення № 5

25.02.09.-23.03.09. 3000,00 27 0,1% 81,00

платіжне доручення № 6

25.02.09.-23.03.09. 3000,00 27 0,1% 81,00

платіжне доручення № 7

25.02.09.-23.03.09. 3000,00 27 0,1% 81,00

платіжне доручення № 8

25.02.09.-23.03.09. 3000,00 27 0,1% 81,00

платіжне доручення № 9

25.02.09.-23.03.09. 4000,00 27 0,1% 108,00 Таким чином, пеня підлягає частковому задоволенню у розмірі 1010,00 грн.

В частині стягнення пені в сумі 2181,00 грн. відмовити.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Також, позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача суму адвокатських витрат в розмірі 2 500,00 грн. на підтвердження зазначеного факту наявні договір про надання адвокатських послуг № 01/03-01 від 02.03.2009 року, укладений між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, а також квитанція № 003-5 від 15.06.2009 року про оплату за надання адвокатських послуг згідно договору № 01/03-01 від 02.03.2009 року у сумі 2500,00 грн.

Оскільки, позивачем не надано свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, тому суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 2500,00 грн.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору в позовній заяві просить стягнути з відповідача шкоду в сумі 3 888,49 грн., витрати на оплату послуг адвоката у сумі 2500,00 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 312,50 грн., у звязку з тим, що помилково сплатили на рахунок позивача грошові кошти у сумі 25000,00 грн. Третя особа обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що позивач повідомив третю особу про перерахування коштів на її рахунок. В свою чергу третя особа має заборгованість згідно кредитного договору № 03-2008 від 01.02.2008 року перед ТОВ «Універсальний комерційний банк «Камбіо»і у звязку з неперерахуванням коштів третя особа не могла вчасно погасити заборгованість по кредитному договору. Третя особа вважає, що невиконання платіжних доручень заподіяли їй збитки, оскільки ТОВ «Універсальний комерційний банк «Камбіо» нарахував штрафні санкції на заборгованість по кредитному договору у сумі 3888,49 грн.

Згідно ч.2 статті 22 ЦК України Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушено права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Крім того, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення:

- протиправної поведінки;

- збитків;

- причинного звязку між протиправною поведінкою боржника і збитками;

- вини.

При відсутності хоч би одного з цих елементів цивільна відповідальності не наступає.

Із поданих документів суд не може дійти висновку, що саме дані кошти, які були перераховані позивачем та не надійшли вчасно на рахунок третьої особи, були б перераховані на погашення заборгованості по кредитному договору № 03-2008 від 01.02.2008 року в ТОВ «Універсальний комерційний банк «Камбіо». Оскільки, відсутній причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, тому вимога третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору щодо стягнення з відповідача збитків в розмірі 3888,49 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Частина 1 статті 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 34 ГПК Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При розгляді спору по суті судом враховано, що згідно з постановою Правління Національного банку України НБУ № 157 від 23.03.2009 року «Про призначення тимчасової адміністрації у акціонерному банку «Банк регіонального розвитку»у відповідача призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік - з 24.03.2009 до 23.03.2010 та з метою створення сприятливих умов для фінансового стану банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 24.03.2009 року до 23.09.2009 року.

Відповідно до частини 3 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» протягом дії мораторію: 1) забороняється здійснювати стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення, та вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України; 2) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»мораторій - зупинення виконання банком зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Частиною 2 статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Разом з тим, при розгляді справи судом було встановлено порушення прав позивача внаслідок невиконання банком своїх зобовязань за договором.

Конституцією України закріплений обовязок держави забезпечувати захист прав усіх субєктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обовязку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобовязаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.

Так, п.5 ч.2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обовязку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у ч.2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси субєктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обовязку в натурі.

Судом також враховано, що частиною 3, пунктом 1 частини 4 статті 80 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що з дня свого призначення тимчасовий адміністратор має повне і виняткове право управляти банком та зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів для приведення діяльності банку в правову та фінансову відповідність із вимогами цього Закону та нормативно-правовими актами Національного банку України з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів, зокрема, тимчасовий адміністратор має право продовжувати або припиняти будь-які операції банку.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом присудження до виконання обовязку відповідача виконати платіжні доручення, зазначені вище.

При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань у разі оголошення мораторію, не звільняють ці банки від обовязку виконувати зазначені зобовязання.

Аналіз положень частини 2 статті 58, статті 80 та частини 3 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»дає підстави для висновку про те, що банк звільняється від відповідальності, яка виникає саме під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Відносно відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань, яка настала до моменту введення мораторію, чи настане після його зняття або закінчення строку його дії, то до банку така відповідальність може бути застосована.

Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобовязань, зокрема, перед клієнтами цих банків на час дії мораторію, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих субєктів клієнтів банку шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.5 статті 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати по сплаті державного мита покладаються:

на позивача в сумі 69,72 грн., на відповідача 85 грн.+32,28=117,28 грн.

Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються:

на позивача в розмірі 80,65 грн., на відповідача 37,35 грн.

Оскільки, в задоволенні вимог Товаритсва з обмеженою відповідальністю «АТОН-ХХ1»відмовлено, тому витрати по сплаті на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 312,50 грн., державного мита в сумі 102 грн. та витрати на оплату послуг адвоката в сумі 2500,00 грн. покладаються на третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

На підставі викладеного, керуючись ст. 33, 34, 44, ч.5 ст. 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобовязати акціонерний банк «Банк регіонального розвитку» (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8-а; к/р № 32000190901 в РКЦ НБУ по м. Києву і Київській області, МФО 300540, код ЄДРПОУ 19338316) виконати платіжні доручення № 03 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 04 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 05 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 06 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 07 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 08 від 23.02.2009 року на суму 3 000,00 грн., № 09 від 23.02.2009 року на суму 4 000,00 грн., загальною сумою 22000 (двадцять дві тисячі) грн. 00 коп. субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1; фактична адреса: 07400, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

3.Стягнути з акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8-а; к/р № 32000190901 в РКЦ НБУ по м. Києву і Київській області, МФО 300540, код ЄДРПОУ 19338316)) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем, на користь субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1; фактична адреса: 07400, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) пеню у сумі 1010 (одна тисяча десять) грн. 00 коп., витрати по сплаті державного мита у сумі 117 (сто сімнадцять) грн. 28 коп. та 37 (тридцять сім) грн. 35 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В частині стягнення пені в сумі 2181 (дві тисячі сто вісімдесят одна) грн. 00 коп. та витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 2500 (дві тисячі пятсот) грн. 00 коп. відмовити.

5. В задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, відмовити в повному обсязі.

6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя С.М.Мудрий

Дата підписання повного тексту рішення 21.10.2009 року.