Ухвала суду № 6775826, 11.11.2009, Донецький апеляційний адміністративний суд

Суддя І інстанції Гончаров С.А.

Суддя-доповідач Малашкевич С. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

Іменем України

«11» листопада 2009 року справа № 7/156а/5006

м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Малашкевича С. А.

суддів Геращенко І.В., Арабей Т. Г.

при секретарі судового засідання Літвіновій Л.О.

за участю представників сторін:

від позивача Безуєвська О.А. - за довір.

від відповідача Пригода О.В., Редкозуб Н.О. за довір.

розглянувши апеляційну скаргу ДПІ у м. Маріуполі Донецької області на постанову Господарського суду Донецької області від 21 липня 2009 року у справі 7/156а за позовом ВАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» До ДПІ у м. Маріуполі Донецької області про визнання недійсними частково рішення про застосування штрафних санкцій,- ВСТАНОВИЛА: Постановою Господарського суду Донецької області від 21.07.2009 року був задоволений позов ВАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» до ДПІ у Маріуполі Донецької області про визнання недійсними рішення про застосування штрафних(фінансових) санкцій від 28.03.2007 р. №000003220 в частині нарахування пені у сфері ЗЕД на суму 889672,26 грн. ДПІ у Маріуполі Донецької області не погодилася з рішенням суду, направила апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати, прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга вмотивована порушенням норм матеріального та процесуального права.

В засіданні апеляційного суду представники апелянта підтримавли доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Представник позивача, в засіданні апеляційного суду, доводи апеляційної скарги заперечив, просив останню залишити без задоволення, а постанову суд першої інстанції без змін. Вважає, судове рішення законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає останні необґрунтованими, а постанову суду такою, що підлягає скасуванню з наступних підстав.

Під час розгляду справи судом було встановлено наступне.

Державною податковою інспекцією у м. Маріуполі проведено планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 року по 30.09.2006 року.

За наслідками перевірки відповідачем було складено акт документальної перевірки № 16/23-4/20355550 від 19.03.2007 року (надалі - акт перевірки).

Згідно наведеного акта перевірки, перевіркою повноти та своєчасності розрахунків при здійсненні експорту товарів, робіт (послуг) встановлено порушення позивачем ст. І,2 Закону України „Про порядок розрахунків в іноземній валюті" № 185/94-ВР (із змінами та доповненнями) від 23.09.2004 року при виконанні зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

На підставі акту документальної перевірки відповідачем прийняте рішення про застосування штрафних (фінансових) санкції від 28.03.2007 року № 000003220 про нарахування позивачу за порушення ст.ст. 1, 2 Закону України „Про порядок розрахунків в іноземній валюті" пені у сфері ЗЕД в сумі 892238,33 грн.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про неправомірність прийнятого відповідачем рішення в частині нарахування позивачу пені в сфері ЗЕД на суму 889672,26 грн.

З матеріалів справи вбачається, що пеня була нарахована у звязку з прострочкою надходження валютної виручки до України Такі порушеннями, законодавства у сфері ЗЕД, як зазначено в акті перевірки, відбулися через : отримання позивачем валютної виручки, на виконання декількох договорів(контрактів), на наступний день після встановленого законодавством граничного строку надходження таких коштів; відмову чи припинення судами проваджень у справах за позовами ВАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» до контрагентів нерезидентів про стягнення заборгованості за іншими, ніж вказані вище, зовнішньоекономічними договорами(контрактами) , а також різним визначенням сторонами часу прийняття судами позовів ВАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» до контрагентів нерезидентів про стягнення заборгованості.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність висновків податкового органу.

Як визначено ст. 1 Закону України від 23.09.1994 № 185 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валют» (із змінами та доповненнями ), - виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Статтею 4 наведеного Закону встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 зазначеного Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

У разі прийняття судом позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується (ч. 2 ст. 4).

У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці терміни було зупинено (ч. 3 ст. 4).

З наявних у справі матеріалів та первинних документів, які надавалися й під час перевірки, слідує, що відмови у позовах та припинення провадження у справах за позовами ВАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» до контрагентів нерезидентів про стягнення заборгованості відбувалося через визнання позовів нерезидентами боржниками та перерахування заборгованості позивачу.

В даному випадку у відповідача були відсутні законні підстави нарахування пені, оскільки поновлення нарахування відповідачем пені не пов'язано з причинами, з яких судом відмовлено у задоволені позовних вимог. Між тим, саме розгляд судових справ, порушених за позовом ВАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування» до контрагентів нерезидентів став підставою повернення валютних цінностей в межах розгляду цих судових справ, а тому, в даному випадку, для позивача це є позитивним вирішенням спорів. Нарахування пені контролюючим органом, у відповідності до ч. 3 ст. 4 цього Закону без врахування обставин, що визвали припинення чи відмову у позові, судом першої інстанції обґрунтовано визнано безпідставним.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.4 Закону України « «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валют », юридичним фактом, який встановлює процесуальні відносини між сторонами спору і судом, є насамперед факт звернення позивача до суду, а не факт порушення провадження у справі.Тому датою прийняття судом позовної заяви, з якої терміни, передбачені статтями 1 та 2 цього Закону, зупиняються, слід вважати саме дату звернення резидента до суду з позовом про стягнення заборгованості з нерезидентів за експортно імпортними договорами (контрактами).

Колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, в частині того, що пеня за порушення термінів розрахунків сфері зовнішньоекономічної діяльності дійсно не є податком чи збором (обов'язковим платежем) відповідно до норм Закону України «Про систему оподаткування». У зв'язку з цим, зазначена пеня не є податковим зобов'язанням у розумінні п.1.2 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а отже нормативні приписи зазначеного закону не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 239 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються Господарським Кодексом, іншими законодавчими актами України. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Нормативним приписом ст. 239 ГК України, передбачено перелік видів адміністративно-господарських санкцій, які можуть бути застосовані суб'єктом владних повноважень до суб'єктів господарювання, у випадку порушення останніми правил здійснення господарської діяльності, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на це, колегія суддів дійшла висновку що, оскільки нарахування податковим органом суб'єкту господарювання пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності за своєю правової природою є різновидом адміністративно-господарських санкцій, види, порядок та строки застосування яких врегульовані нормами ГК України, то відповідно й при визначенні строків давності, протягом яких такі санкцій можуть бути застосовані, законодавець визначає необхідність застосування нормативного припису ст. 250 ГК України.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин термінів притягнення до фінансової відповідальності, визначених ст. 250 ГК України, є обґрунтованим та відповідає чинному законодавству. А отже, твердження апелянта стосовного того, що положення ст.250 ГК України у даному випадку не розповсюджуються, є помилковим та здійснено із неправильним розумінням чинного законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що викладені в постанові суду першої інстанції висновки про відсутність у відповідача підстав для застосування штрафних санкцій в сумі 889672,26 грн., відповідають нормам матеріального права, а рішення про застосування до позивача штрафних санкцій, на відповідну суму, податковою інспекцією були прийняті неправомірно.

За таких умов, постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у звязку з чим, керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ДПІ в м. Маріуполі на постанову Господарського суду Донецької області від 21.07.2009 р. у справі №7/156а залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Донецької області від 21.07.2009 р. у справі №7/156а залишити без змін.

Ухвала прийнята в нарадчій кімнаті. Вступна та резолютивна частини проголошені у судовому засіданні, у повному обсязі складена 16 листопада 2009 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий С. А. Малашкевич

Судді І.В. Геращенко

Т. Г. Арабей