Ухвала суду № 67750395, 04.07.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

Іменем України

04.07.2017 м. Київ № К/800/22171/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Веденяпіна О.А., Приходько І.В., розглянувши в попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на постановуЗапорізького окружного адміністративного суду від 09.03.2016 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 у справі №808/8262/15 за позовомПриватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» (правонаступник Публічного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика»)доДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Запорізька кондитерська фабрика» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області: №00011808262201 від 22.09.2015 повністю, №00011908262201 від 22.09.2015 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 326076,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій на суму 163038,00 грн., №00012008262201 від 22.09.2015 в частині збільшення суми грошового зобов'язання по авансовим внескам з податку на прибуток на 163039,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій на суму 81519,50 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 09.03.2016 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт №50/08-26-22-01/00382094 від 07.09.2015.

За вказаним актом встановлено наступні порушення:

пп.135.5.4, пп.135.1, п.135.2 ст.135, п.137.4 ст.137, пп.138.1.1, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, п.139.1 ст.139, пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 ПК України, у зв'язку з чим ПАТ «ЗКФ» занижено податок на прибуток на загальну суму 362506,00 грн.;

п.57.1 ст.57 ПК України, в результаті чого занижено суму авансових внесків з податку на прибуток, що підлягають сплаті у березні - серпні 2015 на загальну суму 181253,00 грн.;

п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого ПАТ «ЗКФ» завищено суму податкового кредиту по податку на додану вартість на загальну суму 210699,00 грн.;

п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200 ПК України, встановлено завищення ПАТ «ЗКФ» суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявлену на рахунок платника у банку, на суму 107292,00 грн.

22.09.2015 відповідачем складено та направлено на адресу позивача лист про надання інформації №9810/10/08-26-22-01, в якому контролюючий орган в акті перевірки №50/08-26-22-01/00382094 від 07.09.2015 просить на сторінці 47 абзац 6 читати наступним чином: «п.135.5.4, пп.135.1, п.135.2 ст.135, п.137.4 ст.137, пп.138.1.1, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, п.139.1 ст.139, пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 ПК України, у зв'язку з чим ПАТ «ЗКФ» занижено податок на прибуток на загальну суму 358521,00 грн., у т.ч. по періодах: 2014 - на суму 358521,00 грн.;

п.57.1 ст.57 ПК України, в результаті чого занижено суму авансових внесків з податку на прибуток, що підлягають сплаті у березні - серпні 2015 на загальну суму 179262,00 грн., у т.ч. по періодах березень 2015 - 29877,00 грн., квітень 2015 - 29877,00 грн., травень 2015 - 29877,00 грн., червень 2015 - 29877,00 грн., липень 2015 - 29877,00 грн., серпень 2015 - 29877,00 грн.»

На підставі акту перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.09.2015:

№00011808262201, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 160938,00 грн., в т.ч. штрафні санкції 53646,00 грн.;

№00012008262201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з авансових внесків з податку на прибуток на загальну суму 268893,00 грн., в т.ч. за основним платежем 179262,00 грн. та 89631,00 грн. за штрафними санкціями;

№00011908262201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 537781,50 грн., в т.ч. за основним платежем 358521,00 грн. та 179260,50 грн. штрафні санкції.

Судами також встановлено, що позивач не заперечує проти встановленого в акті перевірки порушення п.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 ПК України, що призвело до заниження інших доходів на суму 180250,00 грн. у зв'язку з не включенням до складу інших доходів суми умовно нарахованих процентів на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповернутою на кінець звітного періоду, у зв'язку з чим не оскаржується податкове повідомлення-рішення №00011908262201 від 22.09.2015 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 32445,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 16222,50 грн.

Також, позивачем визнається встановлене порушення п.57.1 ст.57, п.46.5 ст.46 ПК України щодо заниження суми авансових внесків з податку на прибуток на суму 16223,00 грн., у зв'язку з неврахуванням до складу авансових внесків з податку на прибуток, податку на прибуток в розмірі 32455,00 грн., який було не включено з суми умовно нарахованих процентів на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповернутою на кінець звітного періоду, в розмірі 180250,00 грн. З урахуванням чого позивачем не оскаржується податкове повідомлення-рішення №00012008262201 від 22.09.2015, в частині збільшення суми грошового зобов'язання з авансових внесків на суму 16223,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 8111,50 грн.

Окрім того, судами встановлено, що правомірність включення до складу податкового кредиту за грудень 2014 року сум ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «ППНС» досліджувалась Запорізьким окружним адміністративним судом у справі №808/2828/15, яким 15.09.2015 була прийнята постанова про задоволення позовних вимог та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000591530 та № 0000581530 від 05.05.2015. Відтак з огляду на положення частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини мають силу преюдиції.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірних податкових повідомлень-рішень контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентами, підтверджується первинними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Енотек»,ТОВ «Промекспотех», ТОВ «Радіотелекомсвязьсервіс», ТОВ «ВК «Спецгазпром», ТОВ «ППНС», підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, договором поставки № 2003 від 20.03.2014, специфікаціями, договором № 1109/2 від 15.08.2014, договором № 0408/2 від 06.08.2014, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), договором № 04/08-14 від 04.08.2014, актами здачі-прийому робіт (надання послуг).

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

Повернення позивачу реалізованої продукції підтверджується належним чином оформленими накладними на повернення товару, якісними посвідченнями центральної виробничої лабораторії ПАТ «ЗКФ», товарно-транспортними накладними, які містяться в матеріалах справи та надавались контролюючому органу під час перевірки.

Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на даних податкової інформації щодо спірних контрагентів, а також їх контрагентів по ланцюгу постачання, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та склад витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області відхилити.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09.03.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді О.А.Веденяпін І.В.Приходько