Постанова № 67749029, 11.07.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2017 року Справа № 904/1198/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Кузнецова В.О., Чус О.В.

при секретарі судового засідання: Дон О.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: представник ОСОБА_1, довіреність № ББУ/ПУ589/ВП/16 від 26.12.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2017 у справі № 904/1198/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврозв'язок", м. Харків

до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля", м. Павлоград

про стягнення 13 473, 86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврозв’язок" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про стягнення з останнього на свою користь основного боргу у сумі 7 023, 96 грн., інфляційних втрат у сумі 5 860, 77 грн., 3% річних у сумі 589, 13 грн., а всього 13 473, 86 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2017 у справі № 904/1198/17 (суддя Петренко Н.Е.) позов задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврозв’язок" заборгованість за поставлений товар у розмірі 7 023, 96 грн., інфляційні втрати у розмірі 5 508, 79 грн., 3% річних у розмірі 585, 43 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 557, 76 грн.; в решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з обставин неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором № 14-16/223-КП від 06.02.2014 щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого позивачем відповідачу товару, наявності боргу відповідача за поставлений товар у сумі 7 023, 96 грн., передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат. В частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних місцевий господарський суд відмовив у зв'язку з наявністю арифметичних помилок при їх розрахунку, неправомірного врахування дня оплати в період заборгованості та нарахування інфляційних втрат за періоди, у які заборгованість не існувала повний місяць.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування місцевим господарським судом при прийнятті рішення у справі норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, відповідач просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що при укладенні договору позивач та відповідач визначили обов'язок постачальника при поставці продукції надати рахунок на оплату. Проте, позивач у відповідності до умов договору не надав до суду доказів передання позивачем відповідачу рахунків на оплату продукції, яка була поставлена за спірними видатковими накладними. Відповідач посилається на ті обставини, що позивач є кредитором, що прострочив виконання дій по наданню рахунків на оплату, а тому, у відповідності до частини четвертої ст. 612 ЦК України, прострочення відповідача не настало, оскільки зобов'язання не може бути виконано внаслідок прострочення позивача. У зв'язку з тим, що відповідач не порушив свого зобов'язання по оплаті за продукцію, звернення позивача до суду про примусове стягнення заборгованості є передчасним. Також, відповідач зазначає, що за приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у разі нез’явлення до суду представника відповідача суд має право відкласти розгляд справи. Однак, цим правом суд першої інстанції не скористався, хоча у клопотанні про перенесення розгляду справи було зазначено, що присутність представника відповідача є необхідною для повного та всебічного розгляду даної справи. На думку відповідача, розглянувши справу без участі представника відповідача, судом першої інстанції порушено принцип справедливості та змагальності, що позбавило відповідача права надати необхідні докази та пояснення, можливості довести свою позицію.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що факт отримання відповідачем товару в повному обсязі з усіма необхідними документами підтверджується тим, що з моменту отримання продукції він не відмовився від товару і не повідомив позивача про намір відмовитися від товару через відсутність документів, а також не вимагав від позивача надання цих документів. Виходячи з наявності у позивача документів на отримання товару відповідачем (доручення та видаткові накладні), товар був поставлений в пункт призначення, і покупець його прийняв у повному обсязі без зауважень разом з товаросупровідними документами. Позивач не погоджується з доводами відповідача про те, що відповідач не зміг провести оплату по видатковим накладним через відсутність рахунків на оплату. В противагу таким доводам зазначає, що з 11 спірних видаткових накладних відповідач не оплатив лише чотири; по семи поставкам було сплачено повну суму, але з порушенням строків оплати. На думку позивача, факт проведення оплати по більшій частині поставок за договором свідчить, що усі необхідні документи відповідач отримав разом з товаром.

Позивач у судове засідання, призначене для розгляду апеляційної скарги, явку свого повноважного представника не забезпечив; про дату, час та місце проведення судового засідання позивач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 165-166, т. 1), якими позивачу направлено копію ухвали суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення розгляду апеляційної скарги у судове засідання на 11.07.2017 о 10:00 год.

04.07.2017 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 апеляційну скаргу у справі прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів – Кузнецова В.О., Чус О.В.; розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання на 11.07.2017.

У судовому засіданні 11.07.2017 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді доповідача, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.02.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврозв’язок" (постачальник) та Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" (покупець), яке в подальшому змінило найменування на Приватне акціонерне товариство (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань – а.с. 172-175, т. 1), уклали договір № 14-16/223-КП (далі – Договір, а.с. 15-22, т. 1), відповідно до умов якого (п. 1.1) в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, постачальник зобов’язується поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (далі - продукцію) в асортименті, кількості, строки, за ціною та згідно з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в Договорі та специфікаціях, які є невід’ємними частинами Договору.

Згідно з п. 2.4. Договору поставка продукції, яка підлягає сертифікації, здійснюється постачальником лише за наявності відповідних сертифікатів. У випадку відсутності сертифікатів продукція та/або партія продукції підлягає поверненню. При цьому постачальник зобов’язаний в найкоротші терміни повідомити покупцю реквізити вантажоотримувача та вантажоперевізника продукції, від приймання якої відмовився покупець, а також відшкодувати всі витрати покупця, понесені ним у зв’язку з поставкою постачальником несертифікованої продукції.

Відповідно до п. 4.1. Договору поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками та в строки, узгоджені сторонами в специфікаціях до цього Договору.

Умови поставки продукції – DDP, згідно "Інкотермс-2000". Місце пункту призначення зазначається сторонами у відповідних специфікаціях до Договору (п. 4.2. Договору).

У якості доказу поставки постачальник зобов'язаний передати покупцю наступні товаросупровідні документи: рахунок-фактуру; податкову накладну; відповідні товаросупровідні накладні: видаткову накладну, товаротранспортну накладну; сертифікат якості (у випадку якщо такий документ передбачений до даного виду продукції) та/або паспорт чи іншу технічну документацію, передбачену до даного виду продукції (необхідність надання обумовити в специфікації); сертифікат відповідності (у випадку, якщо продукція підлягає обов’язковій сертифікації (необхідність надання обумовити в специфікації); інструкцію (керівництво) з експлуатації (у випадку, якщо такий документ передбачено); технічну документацію, передбачену п. 2.3. Договору. У випадку надходження продукції без товаросупровідних документів, що має наслідком неможливість здійснити приймання товару за кількість та/або якістю та/або комплектністю, покупець має право відмовитися від приймання партії товару, що надійшла, та, на свій вибір, повернути продукцію постачальнику чи прийняти її на зберігання (п. 4.3. Договору).

Пунктом 4.4. Договору сторонами узгоджено, що датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником, про приймання продукції.

Зобов’язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції в розпорядження покупця у вищезазначеному пункті призначення поставки. Зобов’язання покупця вважаються виконаними з моменту прийняття та оплати поставленої продукції (п. 4.5. Договору).

Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця після виконання покупцем всіх необхідних процедур з приймання продукції за кількістю, якістю і комплектністю та підписання покупцем видаткової накладної (п. 4.11. Договору).

Загальна сума Договору визначається загальною сумою всіх специфікацій до цього Договору, однак не повинна перевищувати 999 000,00 грн., з урахуванням ПДВ (п. 5.1 Договору).

Покупець зобов'язується прийняти і оплатити поставлену у його власність продукцію у відповідності з умовами Договору (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 5.3. Договору розрахунки за поставлену продукцію за цим Договором здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на 60-ий календарний день з моменту поставки відповідної партії продукції. У разі, якщо строк оплати припадає на вихідний/неплатіжний день, оплата здійснюється наступного банківського дня.

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами. Сторони дійшли згоди, що у випадку належного виконання обома сторонами своїх зобов’язань, строк дії Договору встановлюється до 31.12.2014 включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов’язань за цим Договором, строк дії Договору продовжується до повного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов’язань (п. 8.1 Договору).

Сторонами підписано специфікації до Договору від 06.02.2014, 25.02.2014, 01.04.2014, 07.04.2014, 10.04.2014, 25.04.2014, 02.06.2014, 01.07.2014, 31.07.2014, 22.08.2014 (а.с. 23, 30, 37, 43, 50, 56, 57, 63, 70, 76, 82, т. 1), в яких визначено найменування товару, який підлягає поставці, його кількість, ціну, вартість, строк поставки, умови та місце поставки, а також умови оплати – оплата на 60-ий календарний день з моменту поставки.

На виконання умов Договору та специфікацій до нього позивач поставив відповідачу продукцію за наступними видатковими накладними, які частково оплачені відповідачем:

- видаткова накладна № ЕС-0000094 від 24.02.2014 на суму 2 344, 70 грн. (а.с. 25, т. 1); строк оплати 24.04.2014, оплата здійснена 28.05.2014 (а.с. 29, т. 1)

- видаткова накладна № ЕС-0000096 від 24.02.2014 на суму 2 908, 44 грн. (а.с. 32, т. 1); строк оплати 24.04.2014, оплата здійснена 28.05.2014 (а.с. 36, т. 1)

- видаткова накладна № ЕС-0000138 від 13.03.2014 на суму 1 200, 00 грн. (а.с. 39, т. 1); строк оплати 12.05.2014, оплата здійснена 29.05.2014 (а.с. 42, т. 1)

- видаткова накладна № 345 від 30.04.2014 на суму 3 180, 36 грн. (а.с. 46, т. 1); строк оплати 30.06.2014, оплата здійснена 10.07.2014 (а.с. 49, т. 1)

- видаткова накладна № 279 від 16.04.2014 на суму 31 716, 00 грн. (а.с. 53, т. 1); строк оплати 16.06.2014, оплата здійснена 02.07.2014 (а.с. 55, т. 1)

- видаткова накладна № 486 від 30.05.2014 на суму 2 034, 00 грн. (а.с. 60, т. 1); строк оплати 28.07.2014, оплата здійснена 15.01.2015 (а.с. 62, т. 1)

- видаткова накладна № 861 від 26.06.2014 на суму 5 312, 40 грн. (а.с. 66, т. 1); строк оплати 25.08.2014, оплата здійснена 03.10.2014 (а.с. 69, т. 1)

- видаткова накладна № 977 від 25.07.2014 на суму 3 541, 56 грн. (а.с. 73, т. 1); строк оплати 22.09.2014, не оплачена

- видаткова накладна № 1153 від 28.08.2014 на суму 1 284, 00 грн. (а.с. 79, т. 1); строк оплати 27.10.2014, не оплачена

- видаткова накладна № 1313 від 24.09.2014 на суму 854, 40 грн. (а.с. 85, т. 1); строк оплати 24.11.2014, не оплачена

- видаткова накладна № 1319 від 25.09.2014 на суму 1 344, 00 грн. (а.с. 89, т. 1); строк оплати 24.11.2014, не оплачена.

Вказані видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками відповідних суб’єктів господарювання, повноваження особи (представника відповідача), яка отримала продукцію від позивача, підтверджуються виданими відповідачем довіреностями на право отримання від позивача відповідної продукції (а.с. 24, 31, 38, 44, 51, 58, 64, 71, 77, 83, 87, т. 1).

Переглядаючи оскаржуване рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, колегія суддів зазначає наступне.

В силу приписів частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

Згідно з частиною другою ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 2 ст. 692 ЦК України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Отже, враховуючи умови Договору (п. 5.3.) та специфікацій до Договору, строк оплати переданої позивачем та отриманої відповідачем продукції є таким, що настав, про що зазначено вище.

Відповідач у встановлений Договором та специфікаціями до Договору строк у повному обсязі не розрахувався з позивачем за отриману від нього продукцію.

Доказів оплати вартості поставленої продукції у повному обсязі відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за поставлену продукцію у сумі 7 023, 96 грн. шляхом надання належних доказів не спростував.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи, наведені вище положення законодавства, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 7 023, 96 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки зобов'язання з оплати продукції є грошовим зобов'язанням, а прострочення оплати продукції у спірних правовідносинах має місце, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо застосування до спірних відносин ст. 625 ЦК України, а також, перевіривши відповідність розрахунку інфляційних втрат вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам справи, з чим за результатами перевірки розрахунку погоджується апеляційний господарський суд, правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у сумі 5 508, 79 грн. та 3% річних у розмірі 585, 43 грн.

В решті заявлених вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних (щодо решти суми) місцевий господарський суд правомірно відмовив, оскільки позивач включив у розрахунок інфляційних втрат періоди прострочення виконання грошового зобов’язання, протягом яких борг з оплати поставленої продукції не існував повний місяць, тоді як інфляційні втрати нараховуються за повний місяць існування боргу; окрім того, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних.

Вказане відповідає правовій позиції, наведеній у пунктах 1.9., 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи відповідача щодо відсутності доказів виставлення позивачем відповідачу рахунків на оплату продукції, поставленої позивачем відповідачу за спірними видатковими накладними, та, відповідно щодо не настання у зв'язку з цими обставинами строку оплати цієї продукції.

Відповідно до частини першої ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Рахунок (рахунок-фактура) є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому наявність чи відсутність рахунків-фактур не звільняє відповідача від обов'язку оплатити вартість поставленої позивачем продукції, яка була прийнята відповідачем без зауважень (такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 29.09.2009 № 3-3902к09; справа господарського суду № 37/405).

Згідно з частиною другою ст. 662 Цивільного кодексу України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 4.3. Договору передбачено, які саме документи передаються покупцю разом з поставленою продукцією, серед таких документів зазначено й рахунок-фактуру.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач з моменту отримання продукції за спірними видатковими накладними не заявляв будь-яких зауважень, що стосуються неотримання ним рахунків на оплату поставленої продукції, не вимагав надання таких рахунків. Ці зауваження виникли у відповідача лише під час вирішення даного спору в господарському суді. Отже, слід вважати, що оригінали супровідних документів, у тому числі рахунки та видаткові накладні, були передані відповідачу разом з продукцією.

Вказаним пунктом Договору (п. 4.3.) також передбачено наслідки передання продукції без товаросупровідних документів на неї.

Відповідач у порядку, передбаченому ст. 666 ЦК України та п. 4.3. Договору, з часу отримання продукції не прийняв її на зберігання, не відмовився та не повідомив позивача про намір відмовитися від продукції через відсутність будь-яких документів, що стосуються продукції, і не вимагав від позивача надання цих документів.

Окрім того, умови спірного Договору щодо строку розрахунку покупця за поставлену постачальником продукцію не пов'язують строк розрахунку з моментом отримання покупцем рахунку-фактури від постачальника. Законодавство, зокрема ст. 530 ЦК України, та умови укладеного сторонами Договору пов'язують обов'язок оплати товару з його поставкою, підтвердженою належним чином, та спливом 60 календарних днів, а не з фактом надіслання рахунку-фактури боржнику.

Рахунок-фактура за своїми ознаками не є первинним документом, а містить лише платіжні реквізити, тобто носить інформаційний характер; відповідач мав у своєму розпорядженні всі необхідні відомості для здійснення платежу за поставлений товар, і відсутність рахунка-фактури (за доводами відповідача) не заважала йому здійснити оплату поставленої продукції за частиною спірних видаткових накладних.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу продукцію, визначену специфікаціями до Договору, згідно з видатковими накладними, що не заперечується відповідачем.

Підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриману продукцію.

Відповідач не виконав зобов'язання по оплаті отриманої продукції у встановлений Договором строк, наявність боргу перед позивачем у заявленій до стягнення сумі не спростував.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку з прийняттям рішення у справі за відсутності представника відповідача та незадоволенням його клопотання про відкладення розгляду справи.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання, про яке його повідомлено належним чином, не є підставою для скасування судового рішення (п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Як вбачається з матеріалів справи, відповідача належним чином повідомлено про призначене судове засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення останньому (а.с. 101, т. 1).

Подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 102, т. 1) правомірно відхилено судом першої інстанції, оскільки зайнятість представника відповідача в інших судових засіданнях не є поважною причиною незабезпечення відповідачем явки у судове засідання свого повноважного представника, суд не обмежував відповідача колом представників щодо явки в судове засідання для належного представництва його інтересів.

Наведене узгоджується з положеннями п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Неможливість заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК України), що відповідачем не доведено.

Окрім того, відкладення розгляду справи є правом суду, а не його обов'язком.

За наведеного вище, апеляційний господарський суд не вбачає підстав, передбачених статтею 104 ГПК України, для зміни або скасування рішення суду першої інстанції та, відповідно, підстав для задоволення апеляційної скарги.

Зміна найменування відповідача з публічного на приватне акціонерне товариство (а.с. 172-175, т. 1) не свідчить про неправомірність прийняття рішення судом першої інстанції.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2017 у справі № 904/1198/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2017 у справі № 904/1198/17 залишити без змін.

Повна постанова складена 14.07.2017

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя В.О. Кузнецов

Суддя О.В. Чус