Постанова № 67746719, 13.07.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді - Єщенка О.В.

суддів - Димерлія О.О.

- Домусчі С.Д.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Адміністративної комісії Виконавчого комітету Одеської міської ради на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Адміністративної комісії Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення від 25.07.2016 року №774, винесену адміністративною комісією Виконавчого комітету Одеської міської ради.

В обґрунтування позову зазначено, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП України, у зв'язку із чим накладення адміністративного стягнення є необґрунтованим, постанова у справі про адміністративне правопорушення винесена не у відповідності до вимог Закону, що є безумовною підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав протиправною та скасував постанову у справі про адміністративне правопорушення №774 від 25 липня 2016 року винесену Адміністративною комісією Виконавчого комітету Одеської міської ради. Стягнув з Виконавчого комітету Одеської міської ради на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору в розмірі 551,21 грн.

В апеляційній скарзі Адміністративна комісія Виконавчого комітету Одеської міської ради, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати судове рішення в частині розподілу судових витрат.

Оскільки сторони належним чином повідомлялись про дату, час та місце судового засідання, однак в судове засідання вони не з'явились, поважність своєї неявки суду не повідомили, клопотань про розгляд справи за їх участю не надходило, враховуючи достатність доказів для вирішення справи, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст. 197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, постановою Адміністративної комісії Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.07.2016 року №774 накладено на гр. ОСОБА_2 штраф у розмірі 1700 грн. (а.с. 8-9).

Підставою для накладення адміністративного стягнення стало виявлення Управлінням захисту прав споживачів при ОМР порушення позивачем п.п. 10.1 п. 10 Правил благоустрою території м. Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради від 23.12.2011 року №1631-VI, про що оформлено протокол від 02.07.2016 року №002594 про адміністративне правопорушення за ст. 152 КУпАП (а.с. 6-7).

Не погоджуючись із накладенням адміністративного стягнення, посилаючись на його необґрунтованість і безпідставність, позивач звернувся до суду із цим позовом, в якому ставиться питання про скасування рішення відповідача.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про невідповідність оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень вимогам Закону, у зв'язку із чим вбачав всі підстави для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та відшкодування понесених позивачем судових витрат у вигляді сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, структурний підрозділ якого виступав стороною у справі.

Не погоджуючись із правильністю висновків суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, понесених позивачем, за рахунок суб'єкта владних повноважень, відповідач просить рішення суду в цій частині скасувати.

Розглянувши вказані доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ст. 287 КУпАП постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП постанову уповноваженого органу державної влади чи його посадової особи, в тому числі і постанову адміністративної комісії чи рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради, про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у порядку, визначеному КАС, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 288 КУпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Визначальним у цій нормі є припис (веління) про те, що у разі незгоди і оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов'язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах.

Отже, відповідно до положень ст. 287 КУпАП у поєднанні із ч. 4 ст. 288 цього Кодексу у разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення (проступку), передбаченого КУпАП, суб'єкти, яким цим Кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити і звільняються від сплати платежу, який має справлятися за подання позовної заяви, скарги у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) чи до суду.

У ч. 4 ст. 288 КУпАП видом платежу, від якого звільняються особи, що оскаржують постанову про накладення адміністративного стягнення, встановлено державне мито.

На час виникнення спірних правовідносин, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплачують інший вид платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, як зазначено вище, встановлені Законом від 08.07.2011 року №3674-VI.

Відповідно до положень ст.ст. 3, 4, 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI серед осіб, які мають сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об'єктів справляння судового збору немає таких, які би мали його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення та які б постанову про адміністративне правопорушення відносили до об'єктів справляння судового збору.

У взаємозв'язку зі ст. 288 КУпАП цей Закон не встановлює підстав, умов, вимог, пільг щодо сплати судового збору чи державного мита органом (посадовою особою), який наклав адміністративне стягнення і який з огляду на своє процесуальне становище відповідача не підпадає і не може підпадати під категорію суб'єктів, що можуть оскаржити своє ж рішення про накладення адміністративного стягнення.

Ретроспективний аналіз встановленого статтею 288 КпАП права на оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення показує, що коло осіб, які мають право оскаржити таке рішення, порядок їх оскарження та підстави звільнення від сплати державного мита встановлені і діють в редакції Закону України від 24 вересня 2008 року № 586-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху». Положення зазначеної статті у цій редакції з урахуванням окремих змін та доповнень, що в основному не зачіпають положень щодо порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, є чинними й діють з 16 листопада 2008 року.

За Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року № 7-93 (у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 08.07.2011 року №3674-VI) державне мито справлялось із: 1) позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили.

Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла таку постанову.

З 11.11.2011 року набрав чинності Закон України від 08.07.2011 року №3674-VI, який із цієї дати не припинив дію законодавчих актів, які передбачали пільгу щодо сплати судового збору за подання заяви про розгляд в порядку адміністративного судочинства окремих видів рішень органів державної влади, як-от правила ч. 4 ст. 288 КУпАП.

Отже, за системного та нормативного підходу до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, колегія суддів вважає за необхідне вказати на те, що у справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення у розумінні положень ст. 287, 288 КУпАП, ст.ст. 2-4 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору, а тому на цій підставі не повинен сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2017 року у справі №298/1232/15-а, а отже в силу ст. 244-2 КАС України є обов'язковою та має бути врахована судами при застосуванні відповідного нормативно-правового акту у правовідносинах.

Таким чином, у розумінні Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI сплачений позивачем судовий збір є таким, що внесений в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а отже питання щодо його повернення особі має вирішуватись за правилами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI, тобто за окремою заявою позивача на підставі відповідного судового рішення, і не підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на підставі ч. 1 ст. 94 КАС України.

Враховуючи викладене, оскільки суд першої інстанції вірно вбачав наявність підстав для повернення позивачу сплаченого судового збору за подання позовної заяви, але із помилковим застосуванням норм процесуального права, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення скарги та зміни рішення суду відповідно до ст. 201 КАС України.

Керуючись ст.ст. 195, 197, п. 2 ч. 1 ст. 198, ст. 201, ч. 2 ст. 205, ст.ст. 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Адміністративної комісії Виконавчого комітету Одеської міської ради - задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2017 року - змінити, виключивши абз. 3 резолютивної частини постанови.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: О.О. Димерлій

С.Д. Домусчі