Рішення № 6774501, 19.11.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.11.09 р.                     Справа № 16/312пд                               

Суддя господарського суду Донецької області В.В. Манжур,

при секретарі Горячовій М.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Докерамтранс” м.Краматорськ, Донецької області

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” в особі Донецької обласної дирекції м.Донецьк

про визнання недійсними окремих положень кредитного договору від 07.08.07р.,

За участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: Шевелев Д.О. – за довіреністю

СУТЬ СПОРУ: у судовому засіданні 11.11.2009р. було оголошено перерву до 19.11.2009р. відповідно до ст.77 ГПК України

Ухвалою господарського суду Донецької області від 09.10.2009р. порушено провадження по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Докерамтранс” м.Краматорськ, Донецької області до Відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” в особі Донецької обласної дирекції м.Донецьк про визнання недійсними окремих положень кредитного договору від 07.08.07р. За вказаною позовною заявою розгляд справи призначено на 26.10.2009р. – 10 год. 10 хв. Судом визнано обов`язковою явку у судове засідання представників сторін, сторони у справі зобов`язані надати докази та документи, необхідні для всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи.

Представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками у відповідності із ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами не було надано, на підставі чого справу було розглянуто без застосування зазначених засобів. Крім цього, роз’яснено вимоги ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України, тому складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на той факт, що умови кредитного договору від 07.08.2007р. № 012/07-171/89 не відповідають вимогам діючого законодавства, у зв’язку з чим позивач був вимушений звернутися до суду.

Відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність обставин, які є підставами для визнання недійсними окремих положень кредитного договору, з привод чого надав заперечення за № 24/32-14627 від 22.10.09р.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судових засіданнях пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

07.08.2008р. між Відкритим акціонерним товариством „Райффайзен Банк Аваль” в особі Донецької обласної дирекції (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Докерамтранс” (Позичальник) був укладений кредитний договір за № 012/07-171/89 (далі за текстом – договір), згідно п.1.1. якого Кредитор з 07.08.2008р. надає Позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії, а Позичальник зобов’язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути Кредитору суму кредитору, сплатити проценти за користування кредитором та комісії, а також виконати інші обов’язки, визначені цим договором.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання ними прийнятих відповідно до цього договору зобов’язань (п.14.1. договору).

Стаття 215 Цивільного кодексу України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.           

В статті 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивач у позовній заяві вказує на те, що умови укладеного з відповідачем договору не відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому просить визнати недійсними окремі його положення, а саме:

1) Відповідно до пункту 2.2. договору, процентна ставка за кредитом може бути змінена (скорочена) кредитором у випадках та в порядку, передбачених статтею 3 (коригування процентної ставки) договору.

Статтею 3 договору передбачені випадки, коли відповідач має право в односторонньому порядку на власний розсуд та без згоди позивача змінити процентну ставку за договором.

Позивач посилається на норми Закону України за № 661-VІ „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку” від 12.12.2008р., згідно якого Цивільний кодекс України був доповнений статтею 1056-1, а також доповнена ст.55 Закону України „Про банки та банківську діяльність”.

Частини 2 та 3 статті 1056-1 Цивільного кодексу України містять наступні положення:

- встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку,

- умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Частина 4 статті 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність” закріпляє положення, що Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Оскільки вказані норми передбачають, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, суд дійшов висновку, що стаття 3 договору, відповідно до якої відповідач має право в односторонньому порядку на власний розсуд та без згоди позивача змінити проценту ставку, є нікчемною.

2) Пунктом 5.5. договору передбачено, що остаточною підставою для визначення будь-яких грошових зобов’язань позивача перед відповідачем за договором є дані аналітичного обліку та рахунки, що ведуться відповідачем.

Позивач у позові посилається на вимоги Господарського процесуального кодексу України, а саме: статтю 4-3 – сторони та особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги та заперечення поданими суду доказами, статтю 22 – сторони користуються рівними процесуальними правами, статтю 33 – кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, статтю 43 – ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, дослідивши наведені позивачем норми та заслухавши позицію відповідача, суд встановив, що положення пункту 5.5. договору ніяким чином не порушує права позивача стосовно надання доказів для визначення будь-яких грошових зобов’язань за договором, а тому спірний пункт договору не підлягає визнанню його недійсним.

3) В пункті 6.7. договору передбачено, що у разі дострокового часткового чи дострокового повного погашення кредиту позивач зобов’язаний сплатити відповідачу комісію.

Однак, згідно пункту 3.6. постанови Правління Національного Банку України № 168 від 10.05.2007р. „Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту” передбачено, що Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Пункт 1.1. вказаної постанови НБУ закріпляє, що ці Правила розроблено відповідно до пункту 4 статті 7 Закону України "Про Національний банк України", статей 47, 49 та 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації.

Згідно п.22 ст.1 Закону України „Про захист прав споживачів”, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

В даному випадку, спірний договір був укладений між юридичними особами, а цільовим призначенням кредиту визначено придбання спецтехніки, а тому норми вказаної позивачем постанови НБУ не можуть застосовуватись до спірних відносин.

Отже, суд дійшов висновку, що пункт 6.7. договору відповідає вимогам діючого законодавства та не порушує права сторін.

4) Згідно пункту 7.2.7. договору Кредитор (відповідач) вправі пред’явити Позичальнику (позивачу) вимогу про дострокове погашення кредиту у випадку припинення з будь-яких підстав договору застави/поруки, або визнання його недійсним, або неможливість звернення стягнення на предмет застави з будь-яких причин незалежно від наявності/відсутності вини Позичальника.

Оскільки стаття 614 Цивільного кодексу України закріплює вину як підставу відповідальності за порушення зобов’язання, отже діючим законодавством не передбачений порядок застосування відповідальності у зв’язку з відсутністю вини.

На підставі зазначеного, пункт 7.2.7. договору порушує вимоги чинного законодавства, а тому підлягає визнанню недійним частково, а саме: в частині права пред’явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у випадку припинення з будь-яких підстав договору застави/поруки, або визнання його недійсним, або неможливість звернення стягнення на предмет застави з будь-яких причин незалежно від відсутності вини Позичальника.

5) Пунктом 12.3. договору передбачено: Позичальник свідчить, що всі ризики, пов’язані з істотною зміною обставин, з яких Позичальник виходив при укладанні договору, Позичальник приймає на себе, і такі обставини не є підставою для зміни або розірвання договору, а також для невиконання Позичальником зобов’язань за договором.

Відповідно до ч.1 статті 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

У позові позивач зазначає, що істотна зміна обставин може бути зумовлена причинами, які Позивач не може усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які вимагаються від нього, а тому не може мати можливості впливу та істотну зміну обставин. Також позивач вказує, що виконання договору при настанні істотних змін обставин порушить співвідношення інтересів сторін договору і позбавить Позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, та вважає, що із звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни істотних обставин повинен нести тільки Позивач.

Відповідач у відзиві зазначає, що зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах, і якщо, як стверджує Позивач, відповідні зміни кредитного договору не завдадуть значної шкоди Відповідачу, то відповідно і не настали такі істотні зміни.

Отже, дослідивши доводи сторін, суд дійшов висновку вказаний пункт договору не суперечить статті 652 Цивільного кодексу України, оскільки сторонами договір був підписаний без заперечень та зауважень.

6) В пункті 13.4. договору сторони передбачили, що за прострочення виконання будь-яких грошових зобов’язань за договором Позивальник сплачує Кредитору пеню в розмірі 20% за кожен календарний день прострочення.

Відповідач у своїх запереченнях зазначає, що, відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Суд зазначає, що сторони мають право передбачити нарахування пені за прострочку планетів, однак, відповідно до вимог статей 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та обчислюється від суми простроченого платежу, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, суд дійшов висновку, що пункт 13.4. договору слід застосовувати з урахуванням вимог Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Докерамтранс” м.Краматорськ, Донецької області, оскільки, відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Судові витрати по справі підлягають розподілу пропорційно задоволеним вимогам, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 22, 32, 33, 34, 35, 38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Докерамтранс” м.Краматорськ, Донецької області до Відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” в особі Донецької обласної дирекції м.Донецьк про визнання недійсними окремих положень кредитного договору від 07.08.07р. – задовольнити частково.

Пункт 2.2. кредитного договору від 07.08.07р. є нікчемним.

Визнати недійсним пункт 7.2.7. кредитного договору від 07.08.07р. частково, а саме: в частині права пред’явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у випадку припинення з будь-яких підстав договору застави/поруки, або визнання його недійсним, або неможливість звернення стягнення на предмет застави з будь-яких причин незалежно від відсутності вини Позичальника.

Пункт 13.4. кредитного договору від 07.08.07р. слід застосовувати з урахуванням вимог Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” в особі Донецької обласної дирекції м.Донецьк (вул.Зайцева, 46-В, м.Донецьк, 83086; ЄДРПОУ 23346741) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Докерамтранс” м.Краматорськ, Донецької області (вул.Орджонікідзе, 6-Ж, м.Краматорськ, Донецька область, 84306; ЄДРПОУ 31509133; п/р 2600039399907 в Донецькій обласній дирекції ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, МФО 335076) витрати по сплаті державного мита в сумі 42,50грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та підписання.

Рішення підписане 19.11.2009р.

Суддя                               

Надруковано 3 примірники

Сторонам 2, У справу 1

Вик. Єрохіна В.В.