Рішення № 67739329, 11.07.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 341/1976/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1147/2017

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Юсип І. М.

Суддя-доповідач Матківський

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Горблянського Я.Д., Малєєва А.Ю.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю представника апелянта - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача – ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду від 22 травня 2017 року, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2015 року представник позивача звернувся в суд з даним позовом та просив ухвалити рішення про дострокове стягнення з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором нараховану на 01 жовтня 2015 року у розмірі 483 579, 41 гривень, а саме: по тілу кредиту – 262500 гривень, по відсотках – 210 879, 41 гривень, по комісії – 10200 гривень.

Заявлені вимоги представник позивача обґрунтував тим, що за укладеним договором кредиту № 316 від 18 березня 2008 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» ОСОБА_2, отримав кредит у розмірі 300 000 гривень зі сплатою відсотків в розмірі 17 % річних. Банк свої зобов’язання за кредитним договором перед позичальником виконав, надавши ОСОБА_2 кредитні кошти, однак останній неналежно виконував взяті на себе зобов’язання порушуючи умови кредитного договору. На 01 жовтня 2015 року відповідачу нараховано прострочену заборгованість за кредитом 262 500,00 гривень, - по відсотках 210 879,41 гривень та комісію 10 200,00 гривень.

17 грудня 2012 року між ТзОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено договір відступлення прав вимоги. Згідно умов договору відступлення первісний кредитор відступив новому кредитору права грошової вимоги за кредитними договорами, який міститься в додатку №1. Відповідач був повідомлений про відступлення права вимоги шляхом направлення відповідного повідомлення, однак на звернення ніяким чином не реагував.

Рішенням Галицького районного суду від 22 травня 2017 року позов задоволено.

На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову за безпідставністю, або за спливом строку позовної давності.

Вважає рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, допущено недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, а окремим обставинам суд дав неправильну юридичну оцінку, іншим не дав жодної оцінки, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно договору про відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року первісний кредитор - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступив новому кредитору - ТзОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги за кредитними договорами, зокрема, до боржника ОСОБА_2

Боржник ОСОБА_2 не був письмово повідомлений рекомендованим листом ні про відступлення прав за іпотечним кредитом та основним зобов’язанням, ні про грошову вимогу, яка підлягає виконанню, ні про фактора, якому адресований платіж, ні про нові банківські реквізити, на які мав бути здійснений платіж. ТОВ «Кредитні ініціативи» не довело належним чином про вручення боржнику листа про зміну умов договору та не довело факт вручення боржнику особисто під розписку.

Крім того, як встановлено із розрахунку, ТОВ «Кредитні ініціативи» в односторонньому порядку внесли зміни до графіка погашення кредиту без внесення змін до договору у встановленому порядку.

Вирішуючи спір суд першої інстанції не зробив висновків щодо обґрунтованості, правильності розрахунку заборгованості, доведеності розміру заявлених грошових вимог, наявності доказів, що їх підтверджують. Розрахунок заборгованості за кредитним договором від 09 липня 2007 року не є розгорнутим.

Суд повинен був взяти до уваги, що 29 грудня 2009 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на адресу боржника направив письмову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту у строки вказані у вимозі кредитора протягом 30 днів з дня отримання вимоги, яку ОСОБА_2 отримав 06 січня 2010 року. Внаслідок застосування позивачем права на повернення кредиту достроково відбулася зміна зобов’язань, визначених кредитним договором в частині строку виконання зобов’язань, а саме шляхом встановлення нового терміну повернення всієї суми кредиту. Відповідно і припинилося зобов’язання позичальника повернути кредит в сумі та у строки, які встановлені кредитним договором та графіком повернення кредиту та встановлено нове зобов’язання позичальника. З цього моменту Банк втратив право на нарахування відсотків за кредитним договором та встановив нове зобов’язання позичальника – повернути всю суму кредиту до 06 лютого 2010 року.

Пред’явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов’язання та зумовлює перебіг позовної давності.

ТОВ «Кредитні ініціативи» як правонаступник ПАТ «Промінвестбанк» по кредитних зобов’язаннях, не мало права після 06 лютого 2010 року проводити будь-які нарахування на заборгованість за спірним кредитним договором понад суми встановлені у вимозі банку від 25 грудня 2009 року та не зменшивши їх на суми, які сплачені ОСОБА_2 та не врахованих у розрахунку загальної суми заборгованості.

Апелянт вважає, що з 6 лютого 2010 року з ініціативи позичальника кредитний договір №316 від 18 лютого 2008 року є достроково припиненим, 7 лютого 2013 року сплив трирічний строк позовної давності за стягненням заборгованості. Тому позивач звернувся до суду з даним позовом тільки 29 жовтня 2015 року, тобто з пропуском строку на два роки щодо стягнення платежів по тілу кредиту та відсотках.

Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, який вимоги скарги підтримав, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено, що між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір в формі кредитної лінії за № 316 від 18 березня 2008 року, згідно з яким Банк надав відповідачу кредит в розмірі 300 000 гривень із сплатою 17 відсотків річних, згідно умов договору та графіку погашення кредиту. Пунктом 2.3. договору встановлено, що кінцевий термін повернення кредиту та процентів за ним – не пізніше 16 березня 2018 року (а.с.6-8, 9-10) .

03 жовтня 2008 року між сторонами укладено договір про внесення змін до договору про відкриття кредитної лінії №316 від 18 березня 2008 року, яким внесено зміни до п.2.2, п.6.5 договору про іпотечний кредит №316 від 18 березня 2008 року, зокрема Банк встановив позичальнику процентну ставку у розмірі 22% річних – з 01 жовтня 2008 року та у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту він сплачує проценти у розмірі 24% річних від простроченої суми (а.с.11, т.1).

22 квітня 2011 року між ОСОБА_2 та Банком укладено договір про внесення змін та доповнень №2 до договору про відкриття кредитної лінії №316 від 18 березня 2008 року (а.с. 12, т.1). Зокрема, внесено зміни у п.3.3., а саме проценти за користування кредитом нараховуються Банком щомісячно в останній робочий день, за період з першого по останній день звітного місяця, а також в день кінцевого терміну повернення кредиту, визначеного п.2.3 Договору. Відсотки нараховуються та сплачуються у тій валюті, в якій надано кредит. Сторони у цій додатковій угоді встановили, що всі інші умови Кредитного договору залишаються без змін і є невід’ємною частиною договору про відкриття кредитної лінії №316 від 18 березня 2008 року.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта та його представника, що зміни до кредитного договору № 316 вносились позикодавцем без згоди позичальником, та з 6 лютого 2010 року з ініціативи позичальника кредитний договір №316 від 18 лютого 2008 року є достроково припиненим, а 7 лютого 2013 року сплив трирічний строк позовної давності за стягненням заборгованості, і позивач звернувся до суду з даним позовом тільки 29 жовтня 2015 року, тобто з пропуском строку на два роки щодо стягнення платежів по тілу кредиту та відсотках, і з часу дострокового припинення договору позивач втратив право на вимогу усіх платежів, коли кінцевий термін повернення кредиту та процентів за ним не пізніше 16 березня 2018 року.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 березня 2010 року задоволено позов ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв’язку з невиконанням умов кредитного договору від 18 березня 2008 року, та у зв’язку з цим боржнику надсилалось повідомлення про необхідність сплати заборгованості, яке апелянт вважає вимогою про дострокове погашення кредиту (а.с. 167, т1).

Судом встановлено, і цього не заперечує сторона відповідача, що рішення суду про задоволення вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано. Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, чи окремо не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

Такий самий правовий висновок щодо застосування норм ст. 33 Закону України «Про іпотеку» міститься й у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2014 та 3 лютого 2016 років, який відповідно до статті 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а також має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні цієї норми права.

З копії договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року вбачається, що первісний кредитор - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступив новому кредитору - ТзОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги за кредитними договорами (а.с.18-28), а з копії витягу з додатку № 1 до договору відступлення вбачається, що позивач прийняв права вимоги до боржника ОСОБА_2 із розрахунком заборгованості станом на 17 грудня 2012 року (т.1 а.с.18).

Ухвалою Галицького районного суду від 03 вересня 2013 року замінено сторону виконавчого провадження у справі за позовом «Промінвестбанк» до ОСОБА_2, а саме на стягувача ТзОВ «Кредитні ініціативи (а.с. 58, т. 1).

З листа від 20 грудня 2012 року вбачається, що відповідач письмово повідомлений про відступлення прав вимоги та розмір заборгованості за кредитним договором ( а.с. 41, 229 т.1).

Протягом дії кредитного договору відповідач належним чином не виконував його вимоги, внаслідок чого на 01 жовтня 2015 року відповідач має прострочену заборгованість в розмірі 483 579,41 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом 262 500,00 гривень, по відсотках 210 879,41 гривень та комісії 10 200,00 гривень (а.с.40).

Відповідно до ст.ст. 1077, 1078 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога).

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч.2 ст. 1082 ЦК України боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов’язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання обов’язку перед ним.

З аналізу наведених положень слідує, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов’язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові і таке виконання є належним.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Отже, якщо за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов'язання.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу (висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13, 19 березня 2014 року № 6-20цс14, 18 червня 2014 року № 6-61цс14, 03 червня 2015 року № 6-31цс15, 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, 02 грудня 2015 року № 6-249цс15).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що на підставі заяви про застосування позовної давності (за умови, що зміст спірних правовідносин не передбачає збільшення тривалості позовної давності порівняно із загальним строком) кредитна заборгованість за тілом кредиту та процентами підлягає стягненню за останні календарні три роки перед зверненням кредитора до суду, а стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів за договором позики відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до спливу встановленого договором строку виконання основного зобов'язання має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, у випадку пред'явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

Колегія суддів вважає, що апелянт та його представник необґрунтовано вважають, що нарахована за кредитним договором заборгованість не підтверджена та відсутній її розгорнутий розрахунок. На а.с. 40, т. 1 позивачем подано загальний розрахунок заборгованості згідно кредитного договору №316 на 01 жовтня 2015 року. Також судом першої інстанції витребувано виписку про рух коштів по рахунках за весь період користування позичальником ОСОБА_2 кредитом із зазначенням нарахувань, погашень та внесення платежів (а.с. 205-230, т.1). Апелянт та його представник жодним чином не спростували письмові докази позивача про визначений розрахунок заборгованості.

Суд першої інстанції при стягненні на користь позивача 262 500 гривень заборгованості за кредитом та 10200 гривень заборгованості по комісії, визначених на 01 жовтня 2015 року правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав оцінку доводам сторін.

Однак стягуючи з відповідача ОСОБА_2 210 879, 41 гривень заборгованості по відсотках, суд першої інстанції неповно з’ясував фактичні обставини справи, його висновки не відповідають обставинам справи, тому в цій частині підлягають до зміни. Позивач подав до суду позовну заяву про стягнення заборгованості поштою 03 листопада 2015 року, тому у межах трирічного строку позовної давності, про застосування якої заявлено апелянтом та його представником під час розгляду справи в суді першої інстанції, стягнення нарахованих відсотків повинно проводитись в межах зазначеного строку, тобто з 03 листопада 2012 року.

17 грудня 2012 року первісний кредитор - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступив новому кредитору - ТзОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги за кредитним договорам, укладеним із відповідачем ОСОБА_2, однак позивачем пред’явлено позов до відповідача, у тому числі і про стягнення відсотків тільки у 2015 році.

Відповідно до розрахунку на а.с. 40, т. 1 позивачем на час придбання кредитного портфеля нараховано 45814, 26 гривень заборгованості за сплатою відсотків для відповідача ОСОБА_2 До матеріалів справи позивачем не подано помісячного розрахунку зазначеної заборгованості за відсотками для визначення стягнення відсотків з 03 листопада 2012 року, тому колегія суддів вважає, що в межах строку позовної давності позивачем обґрунтовано для стягнення з ОСОБА_2 тільки 165 065, 15 гривень нарахованих відсотків на 01 жовтня 2015 року (210 879, 41 – 45 814, 26 = 165 065, 15). Крім цього, відповідно до виписки про рух коштів по рахунках відповідача (а.с. 227-228, т. 1) нараховані відсотки в розмірі 45814, 26 гривень зазначені як списані.

Тому колегія суддів вважає, що з відповідача підлягають стягненню 165 065, 15 гривень нарахованих відсотків на 01 жовтня 2015 року, а не 210 879, 41 гривень як визначив суд першої інстанції.

З урахуванням зазначеного, загальна сума стягненої заборгованості з відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором №316 від 18 березня 2008 року з врахуванням 262 500 гривень заборгованості за кредитом та 10200 гривень заборгованості по комісії становить 437 765, 15 гривень.

Керуючись ст.218, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення Галицького районного суду від 22 травня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ТзОВ «Кредитні ініціативи» 210 879, 41 гривень нарахованих відсотків та загальної суми нарахованої заборгованості за кредитним договором №316 від 18 березня 2008 року у розмірі 483 579, 41 гривень змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ТзОВ «Кредитні ініціативи» 165 065, 15 гривень нарахованих відсотків на 01 жовтня 2015 року, а всього стягнути з ОСОБА_2 437 765, 15 гривень заборгованості за кредитним договором, нарахованої на 01 жовтня 2015 року.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: Я.Д. Горблянський

ОСОБА_3