Рішення № 67736688, 19.06.2017, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/3655/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2017 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Яровенко Н.О.

при секретарях Іова О.О., Івашко О.Л., Сиченко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», 3-я особа ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки таким, що втратив чинність та зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, 3-я особа ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки , -

в с т а н о в и в:

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду з ним до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», про визнання договору іпотеки таким, що втратив чинність посилаючись на те, що 06 червня 2008 вона підписала договір поруки № SR-008/168/2008 (далі - договір поруки) з ЗАТ "ОТП «Банк» (правонаступник - ТОВ «ОТП Факторинг Україна», надалі - відповідач). Відповідно до даного договору вона виступила поручителем за кредитним договором № МL-008/168/2008 від 06.06.2008 р., укладеного між ЗАТ "ОТП «Банк» та ОСОБА_2. Згідно умов якого останній отримав кредит у сумі 1 18 065,95 доларів США. Крім того, в цей же період позивачем було підписано з ЗАТ «ОТП Банк» договір іпотеки № РLM-008/168/2008 від 06.06.2008 р. (далі - договір іпотеки). Відповідно до якого вона передала відповідачу в іпотеку нерухоме майно, що належить їй на праві приватної власності, а саме квартиру АДРЕСА_1. 14 серпня 2014 Дніпровський районний суд м. Києва виніс рішення у справі № 2-6689/11 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТІЇ Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна», третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсними договору поруки, договору купівлі-продажу кредитного портфелю, договору іпотеки та зобов'язання вчинити певні дії, яким ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було відмовлено в солідарному стягненні заборгованості з позивача. Так, посилаючись на норми ЦК України та Закону України «Про іпотеку» вважає, що відповідач повідомив його про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням з порушенням строків визнаечних ст. 24 вказаного Закону, адже відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №51715737 від 16.01.2016р.; 27 липня 2010 р. приватний нотаріус Дніпропетровського МНО Бондар І.М. зареєстрував на підставі договору про відступлення права вимоги від 07.07.2010 р. іпотеку на квартиру АДРЕСА_1. Таким чином, на думку позивача, внесення інформації про обтяження квартири на підставі договору про відступлення права вимоги від 07.07.2010 р. здійснено з порушенням вимог законодавства, оскільки іпотеку на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу.Сам договір про відступлення права вимоги від 07.07.2010 р., на думку позивача, також здійснено з порушенням вимог законодавства з огляду на те, що укладення небанківською фінансовою установою (фактором) договору факторингу, яким передбачено придбання перевідступленого права грошової вимоги до боржника-фізичної особи, є порушенням вимог пп. 2 п. 1 розпорядження Держфінпослуг №231/2009. ст. 1 Конвенції УНІДРУА, норми Цивільного кодексу України. Розпорядженням № 231 визначено обмеження щодо надання послуги факторингу, а саме -набуття фактором відступленого права грошової вимоги може відбуватися у разі, якщо воно виникне в майбутньому до юридичної особи або до фізичної особи -суб'єкта господарювання, а тому боржником за договором факторингу, на якому базується право грошової вимоги, не може бути фізична особа. На думку позивача, не дотримання відповідачем зазначених вимог законодавства є підставою для припинення прав іпотекодержателя на предмет іпотеки.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просить суд визнати договір іпотеки № РLM-008/168/2008 від 06.06.2008 р., укладений між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1, таким, що втратив чинність, виключити з державного реєстру іпотек реєстраційний номер обтяження 7340030 від 27.07.2010 року, відомості про квартиру АДРЕСА_2; виключити з єдиного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна реєстраційний номер обтяження 7339855 від 06.06.2008 року відомості про квартиру АДРЕСА_3. Щодо задоволення зустрічного позову заперечує з підстав викладених у письмових запереченнях від 27.07.2016 (а.с. 122-124, 140-142), зокрема, враховуючи факт того, що закінчився строк позовної давності для пред'явлення вимог.

В судовому засіданні представник відповідача первісний позов не визнала з підстав викладених у письмових запереченнях від 11.05.2015 (а.с. 47-50), зокрема, вважала за необхідне у його задоволенні відмовити з огляду на те, що відображені у позові відомості не відповідають дійсності. У той же час, звернулась до суду з зустрічним позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернувся з ним до ОСОБА_5, 3-я особа ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки посилаючись на те, що 06 червня 2008 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого по всім правам та обов'язкам є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», правонаступником якого в свою чергу є Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (надалі - позивач/Факторингова компанія) був укладений кредитний договір № МL-008/168/2008. За умовами кредитного договору Банк надав Позичальнику кредит в розмірі 118 065,95 доларів США (п. 2 Частини 1 Кредитного договору) зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 5,49 % (п'ять цілих і 49 сотих відсотків) річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку (Позивачу) на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).Кредитні кошти надавались Банком на підставі Кредитної заявки Позичальника від 07 серпня 2007 року шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок Позичальника, відкритий у ЗАТ «ОТП Банк». В свою чергу Позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути Заявнику зазначені кредитні кошти у строки, передбачені Кредитним договором (зокрема, в п. 2 частини № 1 Кредитного договору), а також сплатити відповідну плату за листування кредитними коштами і виконати всі інші зобов'язання, визначені Кредитним договором). За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних Торгових зобов'язань за кожний день прострочи, що передбачено п. 4.1.1. частини № 2 кредитного договору. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року у справі №22-6689/11 з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стягнуто заборгованість за Кредитними договорами № МL-008/168/2008 від 06 червня 2008 току в розмірі 1 423 460 грн. 51коп.Позичальником не було погашено зазначену заборгованість в самостійному порядку навіть частково, в примусовому порядку виконавчою службою жодних стягнень також не здійснювалось. Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 17 березня 2016 року у Позичальника за Кредитним договором № МL-008/168/2008 від 06 червня 2008 року існує заборгованість в сумі 121 165,23 доларів США, що еквівалентно 3 252 644,25 гривень за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та пені за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 11 904 673,91 гривень, що складається з:залишку заборгованості за кредитом у сумі 113 146,49 доларів США, що еквівалентно 3 037 383,58 гривень за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості; суми несплачених відсотків за користування кредитом - 8 018,74 доларів США, що еквівалентно 215 260,67 гривень за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості;пені за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 11 904 673,91 гривень.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором від 06 червня 1008 року між Позивачем та ОСОБА_1 (далі - Відповідач/Поручитель), 5уло укладено Договір іпотеки (майнової поруки) № РМL-008/168/2008 (далі - Договір іпотеки).

За умовами Договору іпотеки, а саме п. 1.1 для забезпечення повного і своєчасного зиконання Боржником Боргових Зобов'язань, Іпотекодавець надає Іпотекодержателю в Іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру загальною площею 56.90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4. Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 29 червня 2010 року та у відповідності до ст. ст. 512, 514, 1077, 1078, 1079, 1082, 1084 ЦК України публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № МL-008/168/2008 від 06 червня 2008 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2

Також 07 липня 2010 року у відповідності до ст.ст. 1077-1086 ЦК України Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» передало та відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за договором іпотеки № РМЬ-008/168/2008 від 06 червня 2008 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та Відповідачем відповідно до Договору про відступлення права вимоги. Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» щодо права вимоги до Позичальника за кредитним договором № МЬ-008/168/2008 від 06 червня 2008 та договором іпотеки (майнової поруки) № РМЬ-008/168/2008 від 06 червня 2008 року.

З урахуванням виеладеного позивач за зустрічним позовом просить звернути стягнення на підставі Договору іпотеки № РМL-008/168/2008 від 06 червня 2008 року на іпотечне майно - трикімнатну квартиру загальною площею 56,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, яка належить на праві власності ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; паспорт серії НОМЕР_2, виданий Дніпровським РУ ГУ МВС України в м. Києві 05 листопада 2002 року; адреса: АДРЕСА_5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (адреса: 03680, м. Київ, вул. Фізкультури, 28-Д р/р № 26507002333333 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528, код ЄДРПОУ 36789421) шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Кошти отримані від реалізації заставного майна направити на погашення заборгованості в сумі 15 157 318 (п'ятнадцять мільйонів сто п'ятдесят сім тисяч триста вісімнадцять) гривень 16 (шістнадцять) копійок перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за Кредитним договором № МL-008/168/2008 від 06 червня 2008 року.

Третя особа за зустрічним позовом у судове засідання не з»явилась, про день, час тамісце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Як вбачається з пояснень та матеріалів справи, 06.06.2008 між ЗАТ "ОТП Банк" (правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк") та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № ML-008/168/2008, який складається з двох частин, Частина № 2 є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно п. 2 частини 1 цього договору, банк надає позичальнику кредит в розмірі 118065,95 доларів США на споживчі цілі, дата остаточного повернення кредиту - 06 червня 2022 року.

Згідно п. 3 частини 1 кредитного договору, сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованої процентної ставки - 5,49% річних та FIDR - процентної ставки, яка може змінюватися в залежності від зміни вартості кредитних ресурсів Банку (збільшуватись чи зменшуватись) в порядку передбаченому цим договором, який визначений у п. п. 1.4.1.1.1. - 1.4.1.1.5. частини № 2 кредитного договору.

Згідно п. 4 частини 1 кредитного договору сума кредиту та нарахованих процентів щомісяця погашається рівними частинами протягом всього строку дії кредитного договору. Щомісячне погашення кредиту відбувається рівними частинами з нарахуванням процентів на залишок заборгованості по кредиту.

Згідно п. 1.5.1. частини 2 кредитного договору повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором. Нараховані в порядку передбаченому цим договором проценти сплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту та в строк передбачений в графіку платежів (п. 1.5.1.1. частини 2 кредитного договору).

Пункт 1.5.1.2. частини 2 кредитного договору містить застереження, згідно якого зазначений у графіку платежів розмір процентів може змінюватись у випадках передбачених п.п. 1.4., 1.5.1.2., 1.8., 1.9., цього договору, в такому випадку позичальник зобов'язаний сплатити фактично нараховані проценти на дату погашення боргових зобов'язань.

При цьому, згідно пунктів 1.4.1.5.1., 1.4.1.5.2. частини № 2 кредитного договору, у випадку порушення позичальником своїх зобов'язань, встановлених будь-яким з п.п. 2.3.6, 2.3.7., 2.3.7.1. цього договору, фіксована процентна ставка чи фіксований відсоток підвищується на 4% річних, в порядку передбаченому цим договором.

Підвищення процентної ставки, передбачене п.п. 1.4.1.5.1. цього договору, буде здійснено в силу настання п. 1.4.1.5.1. цього договору та не потребує укладення будь-якого додаткового договору до цього договору чи графіку погашення у новій редакції.

Згідно п. 4.1.1. частини 2 кредитного договору за порушення взятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позивальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум.

Банком в повному обсязі виконані взяті на себе зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором, що підтверджується кредитною заявою ОСОБА_2 від 06.06.2008р. про перерахування коштів на поточний рахунок (т. 1 а.с. 15) та платіжним дорученням від 06.06.2008р., згідно якого грошові кошти в сумі 118065,95 доларів США перераховані на вказаний в кредитній заяві рахунок.

06 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "ОТП Банк" (правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк") було укладено договір поруки № SR-008/168/2008, за умовами якого ОСОБА_1 поручилась перед ЗАТ "ОТП Банк" за виконання ОСОБА_2 зобов'язань по кредитному договору № МL-008/168/2008 від 06 червня 2008 року.

05.02.2009 між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 був укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору ML-008/168/2008 від 06.06.2008р., згідно якого сторони домовились внести зміни та доповнення до кредитного договору та викласти графік платежів в новій редакції (Додаток № 1 до цього додаткового договору) (т. 1 а.с. 20, т. 2 а.с. 97-98).

29 червня 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю відповідно до умов якого ПАТ "ОТП Банк" відступило ТОВ "ОТП Факторинг Україна" право вимоги за кредитним договором № МL-008/168/2008 від 06 червня 2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "ОТП Банк" і договором поруки № SR-008/168/2008 від 06 червня 2008 року укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "ОТП Банк" (т. 1 а.с.82-96).

Листами від 15.07.2010р. та від 16.07.2010р. ПАТ "ОТП Банк" 28.07.2010р. надіслало відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 письмові повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором № МL-008/168/2008 від 06 червня 2008 року (т. 1 а.с.97-100).

Як вбачається з Додатку № 1 до кредитного договору № МL-008/168/2008 від 06 червня 2008 року (т. 1 а.с. 11-14), процентна ставка (FIDR) становить 13,99%, а реальна процентна ставка, з урахуванням її фіксованої частини - 16,79%.

Як вбачається з Додатку № 1 до додаткового договору № 1 від 05.02.2009р. до кредитного договору № МL-008/168/2008 від 06 червня 2008 року (т. 2 а.с. 99-104), процентна ставка (FIDR) становить 13,99%, а реальна процентна ставка, з урахуванням її фіксованої частини - 16,22%.

Таким чином, з наведених додатків вбачається, що після укладення додаткового договору процентна ставка, зміна якої передбачена умовами кредитного договору, фактично зменшилась з 16,79% до 16,22%.

Як вбачається з додаткового договору № 1 до кредитного договору ML-008/168/2008 від 06.06.2008р., сторони домовились внести зміни та доповнення до кредитного договору, виклавши графік платежів в новій редакції.

При цьому, як вбачається з Додатку № 1 до кредитного договору № МL-008/168/2008 від 06 червня 2008 року, сума платежу за розрахунковий період становить 243871,06 доларів США (абсолютне значення подорожчання кредиту, грн. - 128901,96) (т. 1 а.с. 14), а згідно Додатку № 1 до додаткового договору № 1 від 05.02.2009р. до кредитного договору № МL-008/168/2008 від 06 червня 2008 року, сума платежу за розрахунковий період становить 264115,54 доларів США (абсолютне значення подорожчання кредиту, грн. - 151574,30).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14.08.2014 стягнуто з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (р/р 26507002333333 в АТ "ОТП Банк", МФО 300528, ЄДРПОУ 36789421) заборгованість за кредитним договором № ML-008/168/2008 від 06 червня 2008 року в розмірі 1423460,51грн. (один мільйон чотириста двадцять три тисячі чотириста шістдесят гривень п'ятдесят одна копійка), яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 1329255,60грн.; відсотків за користування кредитом в сумі 94204,91грн., а також стягнути пеню в сумі 711730,26грн. (сімсот одинадцять тисяч сімсот тридцять гривень двадцять шість копійок).

Статтею 60 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на, щшо суд надаючи оцінку доводам позивача за первісним позовом надходить таких висновків.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Таким чином, законодавством України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захисту своїх прав та вільний вибір способів такого захисту.

Зазначене підтверджується позицією Верховного суду України, викладеній у п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року №5 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду", яка визначає, що суд зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Як наслідок суд вважає вимоги позивача за первісними позовом про визнання договору таким що втратив чинність такими, що не підлягають до задоволення з огляду на таке.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України. Також відповідно до цієї норми, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Дана правова норма передбачає такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним.

Порядок, умови та підстави визнання правочину не дійсним визначено параграфом 2 глави 16 розділу IV (статті 215-236 ЦК України) ЦК України.

З п. 5 ППВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року слідує, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

У позовній заяві позивач на недотримання вимог ст. 203 ЦК України не посилається, а виходячи з припису ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Тобто, у цьому випадку, позовні вимоги обґрунтовані саме посиланням на невідповідність недотриманням вимог закону стороною правочину, а відтак, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає нормам вищенаведеного законодавства, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 22.04.2009 у справі № 6/282/08.

Щодо зустрічного позову, то слід зауважити таке.

Знову таки, цей позов, як і первісний суд розглядає у межах заявлених вимог та ураховує те, що позивач за цим позовом просить звернути стягнення на іпотечне майно шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початку ціну на рівні ,не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, що не кореспондується з нормами діючого законодавства та слугує передуомоовю відмови у позові.

Адже, статтею 1 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що поняття іпотеки визначається як вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні Іпотекодавця, згідно з яким Іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч.1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст.33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, на підставі рішення суду

Як роз'яснено у п. 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Згідно з положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов'язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Посилання суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки незалежним експертом суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, визначеної за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2017 року у справі №6-2654цс16, що в силу положень ст.. 360-7 Цивільного процесуального кодексу України є обов'язковим

Із змісту ч.1 ст.38 та ч.1 ст.39 Закону випливає, що суд має право прийняти рішення про задоволення вимог іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому може передбачити право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, при цьому у рішенні суду має бути зазначено, зокрема: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Як роз'яснено у пункті 30 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року за №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вимога про дострокове виконання кредитного договору навіть у разі належного його виконання, а якщо вимогу не буде задоволено - право звернення стягнення на предмет застави/іпотеки може бути заявлено заставодержателем лише в чітко визначених законом або договором випадках, наприклад при передачі заставодавцем/іпотекодавцем предмета застави/іпотеки іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним (частина друга статті 586, пункт 2 частини другої статті592 ЦК); порушення обов'язків, установлених іпотечним договором (частина перша статті 12 Закону України "Про іпотеку"); порушення споживачем умов договору про надання споживчого кредиту (частина десята статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів").

Також, при вирішенні даного спору суд враховує, що 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" № 1304 - VІІ від 03.06.2014 року.

Відповідно до ст.1 вищевказаного Закону визначено, що протягом його дії: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/ майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м. метрів для квартири та 160 кв. метрів для житлового будинку.

Даним вимогам щодо нерухомого житлового майна, яке є предметом іпотеки, і надано як забезпечення кредиту, відповідача квартира, оскільки її площа не перевищує 140 кв. м. (загальна плоаща квартири, що є предметом іпотеки, - 56,90 кв.м.).

Дані щодо наявності у відповідача іншого нерухомого житлового майна в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Виходячи з положень ч.2 ст.31 Цивільного процесуального кодексу України, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову, а також до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки посилання суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки незалежним експертом суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку», в той же час представник позивача процесуальним правом подати заяву про зміну підстав та предмету позову до початку розгляду справи не скористався, а при вирішення спору суд не має право вийти за межі позовних вимог, що передбачено ч.1 ст.11 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки.

За загальним правилом (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи з положень частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, обмежене строком давності право на позов у матеріальному розумінні означає право позивача на судовий захист протягом певного часу, поза межами якого цей захист, за загальним правилом, є неможливим.

Як роз'яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків,коли позов не доведено, що є самостійною підставою для нього.

Виходячи з наведеного, позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості позову. У разі якщо вимоги позову є необґрунтованими, то суд має відмовити в його задоволенні за необґрунтованістю, тому відсутні підстави для застосування до відносин, які виникли між сторонами спору, позовної давності в розумінні положень ст.261 Цивільного кодексу України, враховуючи подано до суду заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

Також, за наслідками розгляду справи, суд акцентує увагу позивачів,я к за первісним, так і за зустрічним позовом на такому.

Однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. ( п. 4 ст. 129 Конституції України)

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, інтересів держави. (ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України) За нормою статті 4 Цивільного процесуального кодексу Українивизначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. ( ч.3 ст.212 Цивільного процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вказані позови є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень ст.88 Цивільного процесуального кодексу України, відсутні підстави для розподілу судових витрат, враховуючи, що судом винесено рішення про відмову в задоволенні позовів в повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 526, 612, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 12, 33, 38, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 1, 4, 5 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст.ст. 1, 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 179, 209, 212-215, 218б Цивільного процесуального кодексу України, суд,

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», 3-я особа ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки таким, що втратив чинність відмовити.

В зустрічному позові Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, 3-я особа ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

До суду може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні при його проголошенні протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Н.О.Яровенко