Рішення № 67735765, 12.07.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1442/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 2 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2017 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з даним позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 60505,45 грн., мотивуючи про те, що відповідач, як позичальник, не виконав належним чином свої зобовязання по кредитному договору внаслідок чого у нього утворилася заборгованість, про стягнення якої разом з нарахованими згідно умов договору платежами банк порушує питання в даній справі.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18.05.2017 позовні вимоги у справі задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. Також апелянт просить застосувати до вимог банку наслідки спливу строку позовної давності. В обґрунтування вказує на те, що банк не надав суду доказів, які б дали змогу визначити розмір боргу; позивач не надав суду первинних бухгалтерських документів про здійснені відповідачем платежі по кредиту; розрахунок боргу, виконаний позивачем, є помилковим, адже з 2014 року по 2017 рік у полі «залишок простроченої заборгованості за тілом кредиту» вказано зростаючу суму, що неможливо; комісію за обслуговування кредиту, стягнуту судом, умовами кредитного договору не передбачено; позивач використав відсоткову ставку вищу, ніж передбачено договором. Також апелянт вказує про пропуск позивачем строків позовної давності за позовними вимогами у справі.

В ході розгляду справи по суті спору судом апеляційної інстанції апелянт підтримав свою апеляційну скаргу лише частково, та просив суд змінити рішення суду, зокрема, зменшити розмір пені до 2000 грн., та відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по відсоткам в сумі 5 401,46грн., та комісії в сумі 848,40 грн.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які зявилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав та мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, як позичальник, не виконав належним чином свої зобовязання по кредитному договору, що спричинило виникнення у нього перед банком заборгованості, яка підлягає стягненню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду в частині стягнення з відповідача суми боргу по сплаті кредиту, відсотків за його користування та комісії, та вважає, що встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалив в цій частині позовних вимог законне і обґрунтоване рішення, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що згідно договору № CSA0GK00000056 від 23.11.2006 ОСОБА_6, як позичальнику, позивачем, як банком, були надані кредитні кошти на період часу з 23.11.2006 по 20.11.2014 включно в сумі 15150,00 грн. на придбання квартири та 1090,80 грн. для сплати страхових платежів (усього 16240,80 грн.) зі сплатою відсотків у розмірі 1,34% на місяць на суму залишку заборгованості і винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, відсотками за дострокове погашення кредиту щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту з періодом сплати з 15 по 20 числа кожного місяця; щомісячний платіж, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди та комісії, визначено у розмірі 313,72 грн. п.1.1 кредитного договору.

Згідно п.3.2 кредитного договору при порушенні позичальником зобовязань по погашенню кредиту, він сплачує банку відсотки за користування кредитом у сумі 3,11% на місяць, нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості.

Банком свої договірні зобовязання виконано належним чином та надано позичальнику кредитні кошти на умовах, визначених договором, що сторонами не оспорюється. Однак позичальник у встановленому кредитним договором порядку та строки кредитні кошти не повернув. Доказів належного виконання позичальником своїх зобовязань за кредитним договором суду не надано, наявність та розміри кредитної заборгованості, наведені позивачем, відповідачем не спростовано.

Таким чином апеляційний суд констатує наявність у відповідача перед позивачем 8037,14 грн. заборгованості за кредитом; 21988,27 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом; 848,40 грн. заборгованості за пенею та комісією; 29631,64 грн. пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, а всього 60505,45 грн.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст.ст.526,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З цих підстав колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо вирішення позову у вказаній частині вимог є вірними, адже кредитна заборгованість, розрахована позивачем, ґрунтується на положеннях кредитного договору та враховує усі здійснені відповідачем сплати.

При цьому апеляційний суд відхиляє апеляційні доводи про те, що банк не надав суду доказів, які б дали змогу визначити розмір боргу, адже у матеріалах справи наявний примірник кредитного договору, положення якого визначають суми, що мав сплатити позичальник (п.п.1.1, 3.2, 4.1), а в розрахунку заборгованості, наданому банком, вказано платежі, зроблені відповідачем на виконання умов кредитного договору.

При цьому доказів здійснення проплат, які б банком не були враховані, апелянт суду не надав.

З урахуванням наявності умов кредитного договору, які визначають суми, що мав сплатити позичальник та порядок і строки їх сплати, розрахунків позивача, колегія суддів відхиляє апеляційні доводи про те, що позивач не надав суду первинних бухгалтерських документів про здійснені відповідачем платежі по кредиту, адже це не є перешкодою для визначення розміру заборгованості відповідача. При цьому відповідних клопотань про надання таких доказів до суду першої інстанції відповідачем подано не було.

Слід відхилити апеляційні доводи про те, що розрахунок боргу, виконаний позивачем, є помилковим, оскільки з 2014 року по 2017 рік у полі «залишок простроченої заборгованості за тілом кредиту» вказано зростаючу суму, так як у даному випадку враховано строки, протягом яких мало здійснюватися погашення тіла кредиту та зі спливом яких без здійснення позичальником проплат, відповідно, заборгованість за кредитом переходила у статус простроченої, що й відображено у розрахунках банку.

Колегія суддів оцінює критично апеляційні доводи про те, що комісію за обслуговування кредиту умовами кредитного договору не передбачено, адже про вказаний платіж йдеться у п.п.1.1,6.2 кредитного договору, де зазначено, що заборгованість за кредитним договором складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди та комісії, а комісія передбачена договором саме за додатковий моніторинг банком погашення кредиту у випадку невиконання позичальником своїх зобовязань( п.6.2договру). Тобто, у разі належного виконання позичальником своїх зобовязань та відсутності заборгованості по сплаті кредиту, не виникала необхідність проведення банком додаткового моніторингу заборгованості, відповідно, стягнення з відповідача коштів за вчинення відповідних дій.

Оскільки з матеріалів даної справи та з пояснень самого відповідача у суді апеляційної інстанції вбачається, що він востаннє сплачував кошти на погашення даного кредиту у 2010 році, тому у позивача була реальна необхідність проведення додаткового моніторингу заборгованості по кредиту за останні 7 років несплати позичальником боргу.

Не можна погодитися з апеляційними доводами про те, що позивач використав відсоткову ставку вищу, ніж передбачено договором, адже позивачем застосовано відсоткову ставку згідно вимог п.п.1.1, 3.2 кредитного договору з урахуванням підвищеної ставки у разі прострочення платежів позичальником.

Що стосується вимог апелянта про застосування до позовних вимог банку наслідків спливу строку позовної давності, то апеляційний суд враховує таке.

Згідно правового висновку ВСУ у справі №6-738цс15 від 24.06.2015, який в силу ст.360-7 ЦПК України є обовязковим для застосування, виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності повязана лише із наявністю про це заяви сторони. Таким чином суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Враховуючи, що вказана матеріально-правова вимога (адже норми ЦК України, які регламентують застосування наслідків спливу строку позовної давності, є нормами матеріального права) про застосування позовної давності не перебувала на розгляді в суді першої інстанції, а її заявлено при апеляційному перегляді судового рішення, застосувати позовну давність апеляційний суд за таких обставин не вправі, оскільки відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Також п.4.1 кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником зобовязань по сплаті відсотків, винагороди і комісії банк має право нарахувати пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу.

Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обовязку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, що мають значення по справі.

Враховуючи вищевикладені норми права, проаналізувавши матеріали справи та пояснення апелянта про те, що він тривалий час отримує лише мінімальну заробітну плату, додаткових доходів не отримує та перебуває в скрутному матеріальному становищі, що підтверджується наданими до справи відомостями з Пенсійного Фонду України, співставивши розмір збитків з розміром пені, які банк просить стягнути з відповідача на свою користь, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність міни рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача пені, яку вважає за необхідне зменшити до 15 000 грн., в решті - рішення суду першої інстанції має бути залишено без змін.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставою для зміни рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу задоволити частково.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2017 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором - змінити в частині вирішення позову про стягнення пені.

Стягнути ОСОБА_6 на користь публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» 15 000 грн. в рахунок погашення пені за договором № CSA0GK00000056 від 23.11.2006 року.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :