Рішення № 67723436, 14.07.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/21719/16-ц Провадження № 22-ц/772/1772/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 5 Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого Медвецького С.К.,

суддів: Марчук В.С., Оніщука В.В.,

з участю секретаря Ліннік Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, стягнення вартості ? частки квартири,

встановила:

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 12 вересня 1995 року до 2 серпня 2016 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, від якого мають сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За час шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1, яка належить подружжю на праві спільної часткової власності (по ? частці кожному).

Посилаючись на те, що реальний виділ частки відповідача технічно неможливий, спільне користування також неможливе через неприязні стосунки між сторонами, припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника через можливість придбати за рахунок грошової компенсації рівноцінне житло, ОСОБА_2 просила припинити право власності ОСОБА_3 на ? частку спірної квартири, визнати за нею право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 та вирішити питання про судові витрати.

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2, мотивуючи вимоги тим, що з 12 вересня 1995 року до 2 серпня 2016 року вони перебували у зареєстрованому шлюбі. За період шлюбу ними було придбано рухоме і нерухоме майно, а також за рахунок спільних коштів подружжя на імя ОСОБА_2 був відкритий депозитний рахунок у Вінницькому відділенні банку «UniCreditBank» на суму більше 100000 гривень, якими ОСОБА_2 має можливість розпоряджатись на власний розсуд та отримувати відсотки.

Також зазначав, що в 2009 році він продав належну йому на праві особистої приватної власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 за 35487 доларів США. Кошти від продажу цієї квартири були витрачені ним на придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_1. При цьому ? частка цієї квартири лише формально була зареєстрована за ОСОБА_2

На думку ОСОБА_3, спірна квартира придбана за його кошти, тому ОСОБА_2 повинна відшкодувати йому половину вартості цієї квартири.

Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_3 просив визнати спільним майном подружжя грошові кошти, які були внесені на депозитний рахунок, відкритий в 2011 2012 роках у Вінницькому відділенні банку «UniCreditBank» на імя ОСОБА_2 з нарахованими відсотками за депозитом; стягнути з ОСОБА_2 на його користь 548505, 40 грн. у відшкодування вартості ? частки належної ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1, придбаної за рахунок його особистих коштів, а належну йому ? частку спірної квартири залишити за ним.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду в частині відмови в задоволенні її позову скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду в частині відмови в задоволенні його позову скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

У судовому засіданні ОСОБА_2 свою апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечувала.

ОСОБА_3 та адвокат ОСОБА_4 заперечували проти задоволення апеляційної скарги позивача за первісним позовом, свою апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_3 відхиленню з таких міркувань.

Статтею ст. 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, в повній мірі рішення суду цим вимогам не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 в частині стягнення з ОСОБА_2 на його користь компенсації вартості ? частки квартири, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для його задоволення, оскільки спірна квартира придбана сторонами під час шлюбу у спільну часткову власність з визначенням часток кожного співвласника в ній, а доводи ОСОБА_3 про придбання цієї квартири за кошти, що належали йому особисто, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Окрім цього, судом визнано необґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання за ним права власності на ? частину грошових коштів, які були внесені подружжям ОСОБА_3 на ім?я ОСОБА_2 протягом 2011-2012 років, а також на нараховані відсотки за депозитом, оскільки до припинення сторонами ведення спільного господарства і до розірвання шлюбу вони розпорядилися коштами, що перебували на депозитних рахунках і виплаченими відсотками.

На думку колегії суддів, таких висновків суд першої інстанції дійшов на основі повного та всебічного дослідження обставин справи, правильного визначення характеру спірних правовідносин та застосування норми права, що їх регулює.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Обєктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентуєтьсястаттею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене устатті 69 СК України. Поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними (частини перша, другастатті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина другастатті 364 ЦК України). При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини 4, 5 статті 71 СК України).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені устатті 57 СК України.

Так, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

У розясненнях, які містяться у пункті 23постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело та час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3ст. 325 Цивільного кодексу Україниможуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на імя кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Пленум Верховного Суду України цією постановоюрозяснив, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленимистаттями 69-72 Сімейного кодексу Українитастатті 372 Цивільного кодексу України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Судом установлено, що з 12 вересня 1995 року до 2 серпня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8-10).

4 листопада 2009 року між ТОВ «БМУ-3» (продавець) та ОСОБА_3, ОСОБА_2 (покупці) був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, за яким сторони по справі придбали у спільну власність квартиру по ? частці кожен.

У цій квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_3, ОСОБА_2, а також їх син ОСОБА_3

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог ст. 10, 59, 60, 61 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтовуючи зустрічний позов в частині відшкодування вартості ? частки спірної квартири в сумі 548505, 40 грн., ОСОБА_3, з посиланням на норму ст. 57 СК України, зазначив, що квартира, яка є предметом спору, була придбана за рахунок його особистих коштів від продажу однокімнатної квартири, а спільні кошти подружжя які внесенні на її придбання становлять лише 40000 грн.

За правилами ч. 7 ст. 57 СК України якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

З договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 слідує, що вона була придбана сторонами 4 листопада 2009 року за 332203 грн. у спільну часткову власність з визначенням часток кожного з подружжя по ?.

У пункті 2.1 договору вказано, що зазначена вище сума перерахована покупцями на рахунок продавця до підписання цього договору.

Відповідно до довідки КП «Вінницябуд» № 05/32 від 18 січня 1999 року ОСОБА_3 приймав участь у дольовому будівництві 108-квартирного житлового будинку № 8 по вулиці Квятека в місті Вінниці на підставі договору від 30 серпня 1995 року і фінансував будівництво однокімнатної квартири площею 35,4 м2.

На підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 9 квітня 1999 року № 425 ОСОБА_3 визнано власником однокімнатної квартири АДРЕСА_3, загальною площею 35,4 м2.

21 травня 1999 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на цю квартиру.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У розясненнях, які містяться у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (із подальшими змінами) звернено увагу судів на те, що розглядаючи позови, повязані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону «Про власність», ст. 22 Кодексу про шлюб та сімю України; майно, придбане внаслідок спільної праці членів сімї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що обєдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сімї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодексу про шлюб та сімю. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім

сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив, що в період після укладення договору дольового будівництва, зокрема з 12 вересня 1995 року до закінчення будівництва та передачі квартири ОСОБА_3 сторони вже перебували в зареєстрованому шлюбі, а тому дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сімю України (у редакції 1963 року, що діяла на момент виникнення правовідносин) подружжя набуло квартиру АДРЕСА_4 у спільну власність, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення вартості ? частки квартири АДРЕСА_1, як придбаної за свої особисті кошти.

Доказів того, що участь когось із подружжя у надбанні майна була більшою або меншою, чи за кошти батька ОСОБА_3 суду надані не були. Наявність зазначених вище договорів не свідчить, що квартира придбавалася за особисті кошти ОСОБА_3 чи його батька. Посилання ОСОБА_3 на те, що договір про дольову участь у будівництві будинку укладався з його батьком ОСОБА_5 не підтверджено жодними достатніми та допустимими доказами, з огляду на наявність у матеріалах справи довідки КП «Вінницябуд» № 05/32 від 18 січня 1999 року про те, що ОСОБА_3 приймав участь у дольовому будівництві 108-квартирного житлового будинку № 8 по вулиці Квятека в місті Вінниці на підставі договору від 30 серпня 1995 року і фінансував будівництво однокімнатної квартири площею 35,4 м2 (т.1, а.с.151-153).

Твердження ОСОБА_3 про те, що однокімнатна квартира була придбана за кошти його батьків, колегія суддів до уваги не бере, так як у судовому засіданні ОСОБА_3 пояснив, що договір про дольову участь у фінансуванні однокімнатної квартири між ним та ОСОБА_5 (батьком) не укладався.

Також судом вірно було встановлено, що при продажу квартири АДРЕСА_4 нотаріусом була отримана згода ОСОБА_2 (на той час дружини) на її продаж; сторони не заявляли, що квартира є особистою власністю ОСОБА_3

Таким чином, доводи ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про те, що фінансування будівництва однокімнатної квартири, за кошти від продажу якої була придбана спірна квартира, здійснювалося за рахунок коштів його батька, який, укладав договір про дольову участь у будівництві багатоквартирного будинку, не підтверджені належними та допустимими доказами.

При цьому, аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі «ОСОБА_6 проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_7 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обовязок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6Конвенціїтакож не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі.

У п. п. 21, 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - Постанова) розяснено судам, що грошові суми (вклади), внесені у банківські (фінансові установи) за договорами банківського вкладу (депозиту) незалежно від їх виду та від того, на чиє ім?я з подружжя вони внесені, відповідно до ст. 61 Сімейного Кодексу є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім?ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Матеріалами справи підтверджено, що протягом 20111-2012 років на ім?я ОСОБА_2 було відкрито 3 депозитних рахунки , а саме: 4 січня 2012 року № 26305010317184 на суму 15 000 грн., дата закриття 6 березня 2012 року; 6 березня 2012 року № 26306010396074на суму 20 000 грн., дата закриття 6 червня 2012 року; 2 серпня 2012 року №26309010566027 на суму 35 000 грн., дата закриття 2 грудня 2012 року.

З довідки Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області № 3226/9/02-32-13-07 від 13 липня 2017 року слідує, що ОСОБА_2 до Вінницької ОДПІ подано податкові декларації про майновий стан і доходи за 2012-2016 роки, відповідно до яких доходи нею не отримувались.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом в цій частині, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що до припинення ведення сторонами спільного господарства і до розірвання шлюбу вони розпорядилися коштами, що перебували на депозитних рахунках та відсотками на них, доказів відчуження та використання коштів ОСОБА_2 на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім?ї чи не на її потреби або приховання їх ОСОБА_3 не надано.

Доводи ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про наявність на банківських рахунках ОСОБА_2 спільних коштів подружжя не підтверджуються жодними достовірними та допустимими доказами.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи в частині відмови в задоволенні його позовних вимог.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що припинення права власності ОСОБА_3 на належну йому частку у квартирі завдасть істотної шкоди його інтересам.

Проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на таке.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними, у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

При поділі майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та за умови попередньо внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України).

У разі недосягнення такої згоди між подружжям може застосовуватися стаття 365 ЦК України за наявності для цього відповідних підстав і суд може присудити одному з подружжя річ у натурі, а іншому грошову компенсацію з підстав, передбачених цією статтею

Відповідно до частини першої статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї.

За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім?ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім?ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об?єкта, який є спільним майном.

Згідно з частиною другою статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-2784цс15.

При розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити таке: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користується спільним майном інші співвласники відповідач у справі; чи сплачується іншим співвласником, який володіє чи користується майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України; чи спроможний інший співвласник виплатити позивачу в рахунок визнання за ним права власності на спільне майно та чи не становитиме це для нього надмірний тягар (правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15).

Як слідує з технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 вона складається з двох кімнат житловою площею 32,2 м2, одна кімната 16,6 м2, інша 15,6 м2, кухні площею 16,6 м2, ванни площею 3,4 м2, коридору площею 10,8 м, туалету площею 2,3 м2, балкону. Загальна площа квартири складає 66,4 м2.

Відповідно до висновку експерта ТОВ «Експертно-юридична фірма Соломон» № 046-16 від 1 грудня 2016 року за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночної будівельної експертизи поділ в натурі двокімнатної квартири АДРЕСА_1 виконати неможливо в зв?язку з відсутністю технічної можливості переобладнання приміщення в ізольовані квартири; ринкова вартість вказаної квартири станом на листопад 2016 року складає 1032174,70 грн.

Також з матеріалів справи слідує, що сторони перебувають у неприязних стосунках, наслідком чого є постійні конфлікти, виклик поліції і проведення профілактичних бесід щодо недопустимості вчинення насильства у сімї. ОСОБА_3 хоча і користується спірною квартирою, однак комунальні платежі не сплачує.

ОСОБА_2 відповідно до вимог ч. 2 ст. 365 ЦК України на депозитний рахунок суду внесла кошти, сума яких дорівнює половині вартості квартири, а саме 516088 грн. (т.1 а.с.115).

Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається на частку іншим співвласником.

Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у звязку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобовязань перед ОСОБА_3

Так, з довідки голови правління обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Опера 1» слідує, що станом на 24 червня 2017 року орієнтовна вартість однокімнатної квартири загальною площею 38,20 м2 у ЖК «Тріумф» у місті Вінниці по вулиці 600 річчя становить 477000 грн.; з довідки ТОВ «Агентство оцінки «ГРОШ ЦЕНА» слідує, що станом 29 червня 2017 року вартість 1 м2 житлової нерухомості в однокімнатних квартирах, на ринку вторинної нерухомості житла в місті Вінниці, у мікрорайоні «Вишенька» становить 12133 грн., середня вартість однокімнатної квартири може приблизно становити близько 365000 грн. (т.2, а.с.55-56).

Отже, спірна двокімнатна квартира є спільною частковою власністю колишнього подружжя; належна ОСОБА_3 частка не може бути виділена в натурі; між сторонами наявні неприязні стосунки, що унеможливлює спільне володіння та користування квартирою; припинення права власності на частку у спірній квартирі не завдасть істотної шкоди ОСОБА_3, з огляду на можливість від отриманих в якості компенсації коштів, придбати однокімнатну ізольовану квартиру для проживання.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для припинення права власності ОСОБА_3 на ? частку квартири.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 підлягає скасуванню, відповідності до вимог ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, відповідно змінює розподіл судових витрат згідно з правилами, передбаченими статтею 88 ЦПК України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по оплаті судового збору, колегія суддів вважає, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню, то з ОСОБА_3 на її користь підлягає стягненню судовий збір в сумі 10 837, 85 грн. (5160,88 грн. за подання позовної заяви + 5676,97 грн. за подання апеляційної скарги).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України до витрат, пов?язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Згідно із зазначеною нормою склад та розмір витрат, повязаних з оплатою правової допомоги, входять до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, повязаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною витрати.

Відповідно до договору про надання правової допомоги від 21 вересня 2016 року адвокат ОСОБА_8, яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю з однієї сторони та ОСОБА_2 другої сторони уклали договір, за умовами якого адвокат взяла в на себе зобовязання представляти інтереси клієнта в т. ч. у судах.

На підтвердження понесених витрат на оплату правової допомоги в матеріалах справи міститься квитанція від 7 лютого 2017 року про сплату ОСОБА_2 адвокату ОСОБА_8 5 220 грн.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді, як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, ст. ст. 84,88, 89 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо повязаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).

Відповідно до розрахунку вартості адвокатських послуг від 7 лютого 2017 року, що міститься в матеріалах справи, адвокатом ОСОБА_8 витрачено 9 год. на надання ОСОБА_2 правової допомоги в зазначеній справі зокрема: консультування 3 год.; ознайомлення з документами 2 год., вивчення нормативної бази, судової практики 2 год., участь у судових засіданнях 2 год. (т.1, а.с.243), тобто витрати на правову допомогу становлять 5 220 грн. (9 год. х 580 грн. = 5 220 грн.) стаття 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» в редакції Закону від 20 грудня 2011 року.

Матеріалами справи підтверджено, що адвокат ОСОБА_8 брала участь у судових засіданнях, що відбулися 18 січня, 7 лютого, 28 лютого, 23 березня, 21 квітня, 26 травня 2017 року, загальна тривалість яких перевищує 2 год.

Дослідивши матеріали справи та виходячи із суті спору, колегія суддів, зважаючи на складність цієї справи, вважає, що заявником не обґрунтовано зазначений затрачений час на надання цих послуг і їх об?єм, а тому визначена представником відповідача сума витрат на правову допомогу є дещо завищеною.

Відтак, ураховуючи засади виваженості, розумності та справедливості, колегія суддів бере до уваги надання адвокатом ОСОБА_9 правової допомоги на консультування 1 годину на суму 580 грн. та 1 год. з ознайомлення з документами на суму 580 грн., а також 2 год. для участі у судових засіданнях.

Загалом витрати на правову допомогу складатимуть 2 320 грн. (580 грн. / 60 хв. Х 240 хв.)

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні задовольнити.

Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_3 на ? частку квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Зобовязати ОСОБА_2 компенсувати ОСОБА_3 вартість ? частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі 516 088 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10837, 85 грн. судового збору та 2320 грн. витрат на правову допомогу.

У решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Підпис С.К. Медвецький

Судді: Підпис В.С. Марчук

ОСОБА_10 Оніщук

Згідно з оригіналом

Головуючий С.К. Медвецький