Рішення № 6772083, 16.11.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.11.09 р.                     Справа № 37/290                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13511245

до Відповідача: Закритого акціонерного товариства „Макіївський металургійний завод”, м. Макіївка, ідентифікаційний код 33185989

про: стягнення заборгованості в сумі 34744,43грн. та пені в сумі 3069,19грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Манжула А.М. (за довіреністю №70 від 29.07.2009р.);

від Відповідача – не з’явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

СУТЬ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Закритого акціонерного товариства „Макіївський металургійний завод”, м. Макіївка (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 34744,43грн. та пені в сумі 3069,19грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором оренди № 3022/2006 від 30.11.2006р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір оренди № 3022/2006 від 30.11.2006р. з додатками та додатковою угодою, листи №11-06-03-10134 від 16.09.2009р. та № 11-06-03-11211 від 08.10.2009р., розрахунок заборгованості по орендній платі та пені, правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст. ст. 18, 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст. 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 611, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 4-1, 12, 13, 15, 54, 57 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач у судовому засіданні 16.11.2009р. надав витребувані судом документи (а.с.а.с.29-38) для залучення до матеріалів справи, у тому числі – пояснення відносно правоустановчих документів на об’єкт оренди та автоматичного продовження орендних правовідносин, а також уточнення до позовної заяви, щодо періоду нарахування заборгованості (а.с.39).

Відповідач у судове засідання 16.11.2009р. не з’явився, проте надав відзив на позовну заяву №0192/262 від 13.11.2009р. (а.с.а.с. 25,26), яким посилаючись на тимчасове складне становище просив відстрочити виконання рішення в порядку ст. 121 Господарського процесуального кодексу України.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримав свою позицію, викладену письмово, та заперечив проти надання Відповідачу відстрочки виконання рішення.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані Відповідачем документи та його неявка у світлі приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, не вливають на таку кваліфікацію.

Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

30.11.2006р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідач (Орендар) укладено договір оренди № 3022/2006 (а.с.а.с. 5-8), згідно п.п.1.1, 10.1. якого Позивач передає Відповідачу в строкове платне користування нерухоме державне майно – будівлю контори ЖКО, загальною площею 784,5 кв.м, розташоване за адресою: м. Макіївка, вул. Кірова, 69 (далі – майно) з метою розташування виробничо-побутового цеху, що знаходиться на балансі та не увійшло до статутного фонду ВАТ „Макіївський металургійний комбінат” (Балансоутримувач), строком до 25.11.2007р.

Згідно умов розділу 3 зазначеного договору на Відповідача покладені грошові зобов’язання із перерахування орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України (за базовий місяць розрахунку - жовтень 20067р. – становить 3108,46 грн. без ПДВ), що підлягає корегуванню кожного місяця на індекс інфляції за попередній місяць і сплаті щомісяця не пізніше 25 числа.

Умовами п. 3.5. договору за прострочення сплати орендної плати встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі 2-х облікових ставок Національного банку України за кожен день прострочення.

Відповідно до умов п. 2.1. договору 30.11.2006р. об’єкт оренди був переданий Відповідачу, про що сторонами складений відповідний акт приймання-передачі (а.с.10).

28.02.2009р. між сторонами укладена додаткова угода, якою внесені зміни та доповнення до істотних умов договору (а.с.11).

Відповідно до умов п. 2.4. договору 01.07.2009р. об’єкт оренди був переданий Балансоутримувачу, про що сторонами складений відповідний акт приймання-передачі (а.с.13).

Листом від 16.09.2009р. №11-06-03-10134 (а.с.17) Позивач повідомив Відповідача про наявність заборгованості, яку необхідно терміново погасити. Вказаний лист було отримано останнім 24.09.2009р. (а.с.18).

Супровідним листом №11-06-03-11211 від 08.10.2009р. (а.с.19) Позивач направив (а.с.а.с.21,22) Відповідачу акт звірки заборгованості станом на 06.10.2009р. (а.с.20)

У зв’язку із неналежним виконанням грошових зобов’язань станом на момент звернення Позивача до суду у Відповідача утворилась заборгованість за період за грудня 2008р. по 1 липня 2009р. включно в сумі 34744,43грн. та нарахована пеня, на примусовому стягненні яких наполягає Позивач.

Відповідач надав відзив на позовну заяву №0192/262 від 13.11.2009р. (а.с.а.с. 25,26) про відстрочення виконання рішення без жодних підтверджуючих доказів на обґрунтування своєї збиткової діяльності.

Водночас, Відповідачем не були надані докази сплати стягуваних коштів або припинення спірних грошових зобов’язань у інший передбачений діючим законодавством спосіб, а також підписаний (з зауваженнями або без) акт звірення розрахунків (а.с.а.с.31-34), складений та надісланий (а.с.а.с. 30, 35) Позивачем на виконання вимог суду.

Суд розглядає справу в контексті позовних вимог, викладених у позовні заяві, оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги є грошовими, пов’язані наданими доказами та підставами виникнення (порушення грошових зобов’язань за договором оренди), а їх сумісний розгляд не перешкоджає з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов’язань та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягненні пені.

Враховуючи статус сторін та об’єкту оренди, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та умовами договору оренди № 3022/2006 від 30.11.2006р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ч. 1 ст. 283, ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України та ст.ст.759, 762 Цивільного кодексу України за користування майном на умовах оренди орендар (наймач) має сплачувати орендну плату.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір оренди № 3022/2006 від 30.11.2006р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Враховуючи визначену в п. 10.1 договору дату закінчення строку його дії – 25.11.2007р., пояснення позивача (а.с.37), а також – приписи ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст.764 Цивільного кодексу України і умови п. 10.6. договору, суд, за відсутністю в матеріалах справи належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів продовження орендних правовідносин у інший спосіб, або їх припинення після закінчення строку запереченнями сторони проти продовження або заявою про внесення змін, дійшов висновку, що орендні правовідносини між сторонами двічі автоматично продовжувалися і після 25.11.2007р. на той же строк і на тих самих умовах.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч. 1 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Припинення орендних правовідносин внаслідок повернення майна за актом приймання-передачі від 01.07.2009р. унеможливлює за правилами ст.ст. 253, 254 Цивільного кодексу України нарахування платежів за подальше (після цієї дати – з 02.07.2009р.) орендне користування майно.

Таким чином, Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов’язку із здійснення платежів з орендної плати не пізніше 25 числа місяця на користь Державного бюджету та Балансоотримувачу відповідно до умов п. 3.3. договору оренди № 3022/2006 від 30.11.2006р. за період користування з грудня 2008р. по 1 липня 2009р. включно. Суд зауважує, що у світлі визначеного умовами розділу 3 договору оренди порядку нарахування орендних платежів, 25 число є датою наступного за оплачуваним місяця, оскільки припущення іншого (дату поточного місяця) унеможливило б щомісячну інфляційну індексацію орендної плати, коефіцієнт щодо якої визначається органами статистики за підсумками всього календарного місяця.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, і Відповідачем не тільки не надано належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання грошових зобов’язань, але й заявою про відстрочення опосередковано визнано факт їх невиконання, за період визначений Орендодавцем період користування (формування стягуваної заборгованості) не було здійснено у повному обсягу орендних платежів, що кваліфікується судом як порушення відповідних грошових зобов’язань у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам Відповідач – таким, що їх прострочив відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Перевіривши правильність розрахунку позовних вимог в цій частині, суд задовольняє їх у повному обсягу – в сумі 34744,43грн.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати лізингових та інших платежів сформульована безпосередньо у п. 3.5 договору оренди № 3022/2006 від 30.11.2006р, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Беручи до уваги встановлений судом факт невиконання грошових зобов’язань Відповідачем у розглядуваний період, перевіривши розрахунок позовних вимог (а.с.а.с.15, 16) в цій частині за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення вимог щодо пені – у сумі 3061,84грн.

Частковість задоволення вимог в означеній частині обумовлена арифметичними недоліками Позивача у підрахунку, викликаними використанням спрощеного визначення суми пені за один день прострочення.

Стосовно заявленого Відповідачем клопотання про відстрочення виконання рішення суд зазначає наступне:

Відповідно до вимог ч.2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 1 ч.3 ст. 129 Конституції України суд управнений здійснювати повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

В свою чергу, відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України суд при наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони у виняткових випадках, залежно від обставин справи може, серед іншого, відстрочити виконання рішення.

За змістом наведеної норми, відстрочення є правом, а не обов’язком суду, яке, до того ж, реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Між тим, принципова можливість застосування відстрочки відносно виконання рішення у справі № 37/290 не може бути ототожнена із винятковими обставинами, що утруднюють чи унеможливлюють виконання рішення, а наведені Відповідачем аргументи такими обставинами кваліфіковані бути не можуть з огляду на таке.

Підприємництво, як вид господарської діяльності, що здійснюється Відповідачем, згідно із ст. 42 Господарського кодексу України за своєї сутністю передбачає несення ним певних ризиків. За таких обставин, негативні наслідки вчиненого Відповідачем порушення не можуть покладатися на інших осіб, а Відповідач не вправі розраховувати на звільнення себе від ймовірності настання таких негативних наслідків.

Приймаючи до уваги викладене вище, а також – тривалість невиконання грошових зобов’язань перед Позивачем, ненадання жодних доказів існування виняткових обставин, які утруднюють виконання рішення, суд відмовляє у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення, враховуючи також і необхідність дотримання майнових інтересів Позивача.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягуються з Відповідача пропорційно сумі задоволених вимог в доход бюджету, оскільки Позивач звільнений від їх сплати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1,4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13511245) до Закритого акціонерного товариства „Макіївський металургійний завод”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 33185989) про стягнення заборгованості в сумі 34744,43грн. та пені в сумі 3069,19грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Макіївський металургійний завод”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 33185989) на користь державного бюджету (р/р 31110094700064, МФО 834016, код бюджетної класифікації 22080300 УДК у м. Макіївці Головне управління державного казначейства України у Донецькій області ЄДРПОУ 34686736) заборгованість у сумі 34744,43грн. та пеню - 3061,84грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволені решти вимог щодо пені відмовити.

4. Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Макіївський металургійний завод”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 33185989) на користь державного бюджету державне мито в розмірі 347 грн. 44 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 16.11.2009р. оголошено та підписано повний текст рішення.

6. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя