Рішення № 6772074, 16.11.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.11.09 р.                     Справа № 37/106пд                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Кварцяній О.І., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 30645586

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ, ідентифікаційний код 30575865

про: визнання договору №01-213/07-обл. фінансового лізингу від 24.12.2007р. недійсним.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – не з’явився;

від Відповідача – Малюженко Р.М. (за довіреністю №1479 від 04.11.2009р.).

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 27.04.2009р. на 19.05.2009р., 14.05.2009р. провадження у справі зупинено і 26.10.2009р. поновлено з призначенням на 09.11.2009р., 09.11.2009р. розгляд відкладався на 16.11.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про визнання договору №01-213/07-обл. фінансового лізингу від 24.12.2007р. недійсним.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що договір фінансового лізингу №01-213/07-обл. від 24.12.2007р. є таким, що порушують його права, не відповідає вимогам діючого законодавства України відносно наявності згоди за істотними умовами, передбаченими примірним договором фінансового лізингу та вчинений з боку керівника Відповідача з перевищенням повноважень, обмежених рішенням загальних зборів учасників.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір фінансового лізингу №01-213/07-обл. від 24.12.2007р. з додатками; протокол загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром” від 14.08.2007р.; наказ про призначення генерального директора №3 від 21.05.2008р.; правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст. 179, 181, 184 Господарського кодексу України та ст.ст. 92, 202, 638 Цивільного кодексу України, ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг”.

Позивачем на вимогу суду надані додаткової документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.31,32)

В перебігу розгляду справи Позивачем було подано заяву про забезпечення позовних вимог № 14/04-01 від 14.04.2009р. (а.с.29) шляхом накладення арешту на р/р 26004024740200 у АКІБ „УкрСиббанк”, МФО 351005, на всі наявні рахунки та на все майно Відповідача та заборонити його відчуження, за результатами розгляду якої судом винесено ухвалу від 27.04.2009р. про відмову у забезпечені позову.

Відповідач надав відзив №654 від 14.05.2009р. (а.с.а.с.84-87), яким проти позову заперечив, посилаючись рекомендаційний характер примірних договорів та відсутність підстав для застосування вказаного Позивачем примірного договору з огляду на предмет спірного договору; неповідомлення Позивачем про наявність обмежень у його керівника на вчинення угоди та здійснення Позивачем платежів у виконання спірного договору.

Крім того, Відповідачем надані додаткові документи на обґрунтування своєї позиції (а.с.а.с.88-111).

Представник Відповідача у судовому засіданні підтримав свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка представника Позивача та ненадання ним окремих документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 Господарського процесуального кодексу України, істотним чином не вливають на таку кваліфікацію, тим більше, що подальше зволікання із вирішенням цієї справи призвело б до порушення встановлених ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строків її розгляду.

Вислухавши представника Відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром” (а.с.а.с.19-24), затвердженим протоколом загальних зборів учасників №9 від 24.12.2007р., серед іншого, встановлено, що генеральний директор товариства, який є його виконавчим органом (п.9.7.), уповноважений (п. 9.9.): розпоряджатися майном Товариства в межах, визначених загальними зборами; без довіреності діяти від імені Товариства, репрезентувати його у всіх установах, підприємствах та організаціях; укладати будь-які угоди та інші юридичні акти, видавати довіреності, відкривати в банках розрахунковий та інші рахунки тощо.

14.08.2007р. загальними зборами учасників Позивача прийнято рішення (протокол №8-1 – а.с.18) про обмеження повноважень генерального директора Товариства по розпорядженню всім майном та грошовими коштами Товариства, враховуючи права вимоги та зобов’язання на суму, яка перевищує 500000грн.

24.12.2007р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізінгоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №01-213/07-обл. (а.с.а.с.9,10), згідно умов п. 1.1. якого Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов’язується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загально вартість якого наведені в специфікації і умовах передачі предмету лізингу (додаток №2 до договору – а.с.13, згідно якої вартість предмету лізингу становить 1428681грн. разом із ПДВ), а Лізингоодержувач зобов’язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. вказаного спірного договору строк користування Лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених в Графіку сплати лізингових платежів (а.с.а.с.11,12) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу, але в будь-якому разі не може бути меншим одного року. Згідно вказаного графіку сторони дійшли згоди про 62 лізингові періоди та загальну суму лізингових платежів у розмірі 1985232,19грн., що підлягає коригуванню в порядку, визначеному п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу (а.с.а.с. 15-17).

За змістом п. 2.1. Загальних умов фінансового лізингу сторони дійшли згоди, що державна реєстрація предмету лізингу здійснюється на ім’я Лізингодавця.

Положеннями ст. 10 Загальних умов фінансового лізингу сторони врегулювали умови переходу права власності на предмет лізингу, згідно яких:

- в разі переходу права власності на предмет лізингу від Лізингодавця до інших осіб, права та обов’язки Лізингодавця за цим договором переходять до нового власника предмета лізингу (п.10.1.);

- на раніше дати передостаннього чергового лізингового платежу та не пізніше дати останнього чергового лізингового платежу згідно Графіку при обов’язковій умові сплати в повному обсягу всіх лізингових платежів за цим договором, сплати комісій, штрафних санкцій та відшкодування збитків (за їх наявності) відповідно до умов договору (що підтверджується підписанням сторонами акту звірки розрахунків), підписується акт приймання-передачі предмета лізингу, згідно якого право власності на предмет лізингу переходить від Лізингодавця до Лізингоодержувача (п.10.2.).

При цьому, у п. 9.8. договору зазначено, що він є змішаним і містить положення договору фінансового лізингу та договору купівлі-продажу (в частині переходу права власності на предмет лізингу).

Статтею 8 спірного договору сторонами встановлені умови та порядок розірвання спірного договору, відповідно до якої, крім встановлення загального правила про розірвання договору за згодою сторін, визначені і підстави для розірвання договору Лізингодавцем.

За таких обставин, посилаючись на відсутність згоди за всіма істотним умовами, передбаченими примірним договором фінансового лізингу, затвердженого Наказом Міністерства України у справах науки і технологій від 3 березня 1998 року N 59, укладання цього договору генеральним директором Позивача без відповідного рішення загальних зборів учасників Товариства, Позивач вимагає визнання спірного договору недійсним.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві №654 від 14.05.2009р. (а.с.а.с.84-87).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідачів такими, що не підлягають , враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного договору фінансового лізингу недійсним.

Як зазначено в абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. № 3, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. Беручи це до уваги, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення” від 29.12.1976р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на з’ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема – Цивільним кодексами України, Закону України „Про фінансовий лізинг”, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірного договору.

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України є спірний договір, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що спірний договір є недійсним, оскільки:

- не відображає всіх істотних умов, передбачених примірним договором;

- договір з боку Позивача підписано генеральним директором за відсутністю відповідних повноважень у вигляді рішення загальних зборів учасників.

Втім, на думку суду, зазначені аргументи є доказово та юридично неспроможні, з огляду на таке:

Стосовно істотних умов за примірним договором:

По-перше, дослідження питання наявності або відсутності домовленості сторін відносно всіх істотних умов договору фінансового лізингу за змістом ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України має значення для оцінки і встановлення факту його укладання (існування як договору взагалі), а не законності, у запереченні якої полягає позиція Заявника позову.

По-друге, сукупний аналіз положень ч. 4 ст. 179 та ст. 184 Господарського кодексу України дають підстави для висновку про те, що використання рекомендованих примірних договорів є лише однією із форм визначення змісту договору сторонами при його укладенні. Між тим, Наказ Міністерства України у справах науки і технологій від 3 березня 1998 року N 59 не тільки не встановлює правил застосування примірного договору всіма суб’єктами господарювання, але й безпосередньо у преамбулі вказує, що метою примірний договір затверджено як захід задля забезпечення раціонального і ефективного використання бюджетних коштів при фінансуванні інноваційних проектів. Однак, жодних доказів залучення бюджетних коштів для придбання предмету лізингу за спірним договором та здійснення такого придбання в межах відповідного інноваційного проекту до матеріалів справи не надано, що унеможливлює обов’язковість застосування примірного договору сторонами. Отже, оскільки ані вказані Позивачем норми законодавства, ані сам спірний договір не містять застережень про обов’язок сторін договору визначати його зміст виключно на підставі примірного договору, остільки сторони відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України цілком були управнені погоджувати умови договору на основі вільного волевиявлення згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, що не суперечить ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” та ст.292 Господарського кодексу України.

По-третє, зміст спірного договору з урахуванням його додатків дає суду підстави для однозначного висновку про погодження сторонами істотних умов щодо права власності на предмет лізингу, умови про його викуп та дострокове припинення дії договору тощо.

Стосовно відсутності повноважень у підписанта договору з боку Позивача:

Згідно преамбули спірного договору він був підставний з боку Лізингоодержувача генеральним директором, діючим на підставі статуту. Як було встановлено судом, безпосередньо Статут не містить обмежень у повноваженнях генерального директора щодо сум договорів з розпорядження коштами або майном Товариства – відповідні обмеження були запроваджені рішенням загальних зборів учасників від 14.08.2007р. №8-1, яке у спірному договорі не згадується і за твердженням самого Позивача Відповідачу під час укладання спірного договору не надалось у зв’язку із не витребуванням.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, оскільки діюче законодавство не передбачає процедури оприлюднення рішенням загальних зборів учасників від 14.08.2007р. №8-1, і доказів надання такого рішення Відповідачу або, принаймні, його повідомлення про прийняття учасниками зборів такого рішення, Позивачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано, остільки не спростована у розумінні ч.5 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України запроваджена згаданою нормою ст. 92 Цивільного кодексу України презумпція наявності достатніх повноважень у визначеного Статутом керівника Позивача унеможливлює задоволення позовних вимог з цих підстав.

Встановлені судом обставини та їх права оцінка зумовлюють відмову у задоволенні заявлених вимог через юридичну та доказу недоведеність.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на рахунок Позивача у повному обсягу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30645586) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ (ідентифікаційний код 30575865) про визнання договору №01-213/07-обл. фінансового лізингу від 24.12.2007р. недійсним у повному обсягу.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 16.11.2009р. оголошено та підписано повний текст рішення.

3. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя