Рішення № 67720148, 11.07.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

11 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Махлай Л.Д., Кравець В.А.,

секретаря: Синявського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, та ОСОБА_3

на рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_4, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна

та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між нею та ОСОБА_1 укладено шлюб. За час спільного подружнього життя за спільні кошти ними було придбано квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку було оформлено на відповідача. ОСОБА_1 1/3 частини спірної квартири в листопаді 2004 року подарував ОСОБА_4, а інші 2/3 частини квартири перебувають в його власності.

Посилаючись на те, що відповідач перешкоджає у користуванні вищевказаною спірною квартирою, просила визнати 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, визнати за нею право власності на 1/3 частину спірної квартири та право власності на 1/3 частину квартири за ОСОБА_1

Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 у жовтні 2014 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 В обґрунтування зустрічних позовних вимог вказував на те, що він з ОСОБА_3 з 05.11.1997 перебуває у зареєстрованому шлюбі. У період шлюбу подружжям набувалося майно, з якого спірним є: квартира АДРЕСА_1; садовий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_2; побудований садовий будинок на земельній ділянці АДРЕСА_3; автомобіль HYUNDAI Galloper, 1996 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1.

Щодо поділу квартири в обґрунтування позову зазначив наступне. Кошти, за які придбано квартиру АДРЕСА_1, на третину належали йому, оскільки були виручені за рахунок продажу іншої квартири, належної йому на праві власності та набутої до укладення шлюбу з ОСОБА_3 Оскільки 1/3 частина квартири подарована дочці ОСОБА_3 - ОСОБА_4, вважає, що поділу підлягає лише 2/3 частина квартири.

В обґрунтування позову про поділ садового будинку під АДРЕСА_2 вказував на те, що даний будинок був придбаний за кошти отримані в кредит, який був взятий в інтересах сім'ї та повністю погашений, а тому садовий будинок підлягає поділу по Ѕ частині за кожним з подружжя.

Будинок під АДРЕСА_3 був збудований у період шлюбу спільними зусиллями та за спільні кошти подружжя, а тому також підлягає поділу в рівних частинах Ѕ кожному між подружжям.

Спірний автомобіль також було придбано в період шлюбу. ОСОБА_1, посилаючись на те, що автомобіль є рухомою неподільною річчю, просив залишити автомобіль у власності ОСОБА_3, а йому присудити грошову компенсацію половини ринкової вартості автомобіля - 56 215 грн.

02 квітня 2015 року ОСОБА_3 уточнила позовні вимоги та просила суд визнати 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; визнати за нею право власності на 1/3 частину спірної квартири та право власності на 1/3 частину квартири за ОСОБА_1; визнати за ОСОБА_1 право власності на ј частину земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: будинок АДРЕСА_2, кадастровий номер земельної ділянки № НОМЕР_4 та визнати за нею право власності на ј частину спірної земельної ділянки.

13 травня 2015 року ОСОБА_1 подав до суду уточнену зустрічну позовну заяву, в якій в обґрунтування вимог щодо поділу земельної ділянки зазначив, що відповідно до державних актів про право власності на земельну ділянку від 29.03.2007 йому та ОСОБА_3 на праві власності належить по Ѕ частині спірної земельної ділянки, загальною площею 0,0609 га, яка на даний час знаходиться у спільній частковій власності сторін. Будинок, площею 220,6 кв.м. під АДРЕСА_3 фактично знаходиться на земельній ділянці, частина якої належить ОСОБА_3 Вважає, що має право на отримання у власність частини земельної ділянки, що знаходиться під будинком, та земельну ділянку прибудинкової території, що обслуговує ділянку. Тому враховуючи, що 1/2 земельної ділянки, що належить ОСОБА_3, підлягають поділу порівну відповідно до поділу будинку у рівних частках - по 1/4 всієї земельної ділянки, а також на Ѕ, що належить ОСОБА_1 (право спільної сумісної власності) підлягає поділу по 1/4 всієї земельної ділянки, вважає за доцільне для уникнення плутанини та утруднення використання власності - визнати право власності на земельну ділянку по 1/2 подружжя, що і відповідало їх волі при укладенні договору дарування, а також відповідає арифметичному поділу для кожного з подружжя і часткам на даний момент закріплених у державному акті.

За наведених обставин, просив визнати за ним право власності на 1/2, а за ОСОБА_3 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1; визнати за ним та ОСОБА_3 право власності для кожного на Ѕ частину садового будинку з належними до нього надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_2; визнати за ним та ОСОБА_3 право власності кожного на Ѕ частину садового будинку АДРЕСА_3; визнати за ним та ОСОБА_3 право власності кожного на Ѕ частину земельної ділянки, яка знаходиться за адресою буд. АДРЕСА_2, кадастровий номер земельної ділянки: НОМЕР_4 площею 0,0609 га; визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль HYUNDAI Galloper (1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, номер шасі - НОМЕР_5); стягнути з ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 автомобіля HYUNDAI Galloper в сумі 30391 грн. 77 коп.

В подальшому 03.03.2016 ОСОБА_3 уточнила позовні вимоги та остаточно просила визнати 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; визнати за нею та за ОСОБА_1 право власності по 1/3 частині спірної квартири кожному; визнати садовий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_2, з наступними надвірними будівлями і спорудами спільною сумісною власністю подружжя; визнати Ѕ частину спірної земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя; визнати автомобіль HYUNDAI Galloper, 1996 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 спільною сумісною власністю подружжя.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 56,50 кв.м., житловою площею 40,40 кв.м.; визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину садового будинку АДРЕСА_2, загальною площею 28,6 кв.м., житловою площею 18,2 кв.м. з надвірними будівлями і спорудами (літня кухня, сарай, вбиральня, погріб); визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину автомобіля марки HYUNDAI Galloper (1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково та визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину садового будинку АДРЕСА_3, загальною площею по внутрішньому обміру - 220,6 кв.м., житловою площею 99,4 кв.м., площею господарських будівель 121,2 кв.м. В задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року шляхом виправлення описки, змінено резолютивну частину рішення суду від 14.04.2016, та визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину садового будинку АДРЕСА_3 (т. 3, а.с. 82-83).

ОСОБА_3, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з'ясування дійсних обставин справи та без дослідження належних доказів, просила скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року, задовольнивши її позовні вимоги повністю, а позовні вимоги ОСОБА_1 частково.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 також звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилався на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, без належної оцінки наявних у справі доказів.

В обгрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції, визнаючи спірну квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнаючи за кожним з подружжя по 1/3 частині на дану квартиру, не взяв до уваги, що поділу підлягає лише 2/3 частини квартири, яка і є спільною власністю подружжя. Зокрема, судом не взято до уваги, що спірні 2/3 частини квартири були придбані за спільні кошти подружжя, а інша 1/3 частина за його особисті кошти, виручені від продажу квартири, яка належала йому на праві власності та була придбана до укладення шлюбу. В мотивувальній частині рішення суду не наведено жодних обґрунтувань щодо вказаних доводів та не надано їм належної правової оцінки, у зв'язку з чим суд дійшов помилкового висновку про поділ спірного майна між подружжям в рівних частках.

Судом першої інстанції не наведено жодних обґрунтувань про відмову в задоволенні позовних вимог про поділ земельної ділянки між подружжям та не вказано в рішенні, за яких підстав такі доводи не взято до уваги суду.

Зазначав також про те, що суд не вірно вирішив вимогу про поділ автомобіля, визначивши за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину автомобіля, тоді як автомобіль є неподільною річчю. Судом не взято до уваги про надання сторонами у справі згоди на виплату ОСОБА_3 ОСОБА_1 компенсацію половини ринкової вартості спірного автомобіля, враховуючи ту обставину, що автомобіль на момент вирішення спору знаходиться у ОСОБА_3

Крім того як на підставу скасування рішення суду посилався на порушення судом норм процесуального права, які полягають у наступному.

Рішення суду першої інстанції не мотивоване в частині доводів зустрічного позову, зокрема щодо часткової відмови в їх задоволенні. Судом не вирішено всі заявлені вимоги. Суд повинен ухвалити рішення щодо всього нажитого майна подружжя, а не лише його спірної частини.

Судом також в порушення ст. 360-7 ЦПК України не враховано правового висновку Верховного Суду України, висловленого у подібних правовідносинах.

За вказаних обставин, просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року в частині відмови щодо часткового задоволення зустрічних позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зустрічного позову у повному обсязі.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених в ній. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 просила відхилити.

ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_4, належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 -ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є: квартира АДРЕСА_1; садовий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_2; побудований садовий будинок на земельній ділянці АДРЕСА_3; автомобіль HYUNDAI Galloper, 1996 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісних та зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст. 71 СК України, ст. 372 ЦК України, встановивши, що спірне майно придбане в шлюбі за спільні кошти подружжя, дійшов висновку про доведеність позовних вимог в цій частині та наявність підстав для поділу майна подружжя в рівних частках.

Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Відповідно до ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників є рівними.

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

У пункті 24 постанови Пленуму № 11 роз'яснено, що не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 07.09.2016 № 6-801цс16.

Судом встановлено та не заперечувалося сторонами у справі, що спірна квартира, садовий будинок під АДРЕСА_2; автомобіль HYUNDAI Galloper, 1996 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 придбано, а садовий будинок АДРЕСА_3 побудовано під час перебування позивача та відповідача у шлюбі.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи 20.11.2003 на підставі договору купівлі-продажу було придбано на ім'я ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, вартістю 178 200 грн. (т. 1, а.с. 8).

Дану спірну частину квартири ОСОБА_3 вважає спільним майном подружжя, а тому просить визнати за нею право власності на 1/3 частину квартири. ОСОБА_1 не заперечує проти визнання права власності за ОСОБА_3 лише на 1/6 частину квартири, оскільки вважає, що 1/3 частина квартири є його особистою власністю, оскільки придбана за рахунок коштів, отриманих 20.11.2003 від продажу квартири АДРЕСА_4, власником якої він став ще до укладення шлюбу.

Судом встановлено, що дійсно в день купівлі спірної квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 продав належну йому ще з січня 1997 року квартиру АДРЕСА_4 за 57 419,00 грн. (т. 1, а.с. 41-42), що становить орієнтовно третину від вартості спірної квартири.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1, що саме 2/3 частини квартири є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до договору дарування від 19.11.2004 ОСОБА_1 подарував 1/3 частину спірної квартири ОСОБА_4, яка є донькою ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 9,11). Інші 2/3 частини квартири зареєстровано за ОСОБА_1

Суд встановивши, що 1/3 частину квартири він подарував ОСОБА_4, від імені якої діяла ОСОБА_3, дійшов помилкового висновку, що у спільній власності подружжя залишилося 2/3 частини квартири, які підлягають поділу.

Висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_1 подарував ОСОБА_4 частину квартири, що належала йому на праві власності, а не частку у спільній сумісній власності, є припущенням, заперечується відповідачем та не підтверджується матеріалами справи.

Також судом встановлено, що 12.09.2003 на підставі договору купівлі-продажу садового будинку на ім'я ОСОБА_1 було придбано садовий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 43-44).

Сторонами в судовому засіданні суду першої інстанції визнано, що даний будинок було придбано за спільні кошти подружжя, а відтак, садовий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_2 є спільними майном подружжя та підлягає поділу.

Вірно встановивши обставини, що садовий будинок АДРЕСА_2 є спільним майном подружжя, суд першої інстанції, визнавши за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину цього будинку не припинив право власності ОСОБА_1 в цій частині.

Тому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, щодо незаконності рішення суду в цій частині.

Вирішуючи спір в частині поділу земельних ділянок судом встановлено, що одночасно з купівлею будинку АДРЕСА_2, на ім'я ОСОБА_1 12 вересня 2003 року було придбано земельну ділянку, на якій він розташований, площею 0,0609 га, кадастровий номер № НОМЕР_4 (т.1, а.с.45-48).

29.03.2007 Ѕ частину земельної ділянки ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 (т. 2, а.с. 6-7). Відповідно до Державного акту про право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_6 від 29.03.2007 ОСОБА_1 на праві власності належить Ѕ частина земельної ділянки АДРЕСА_2 (т. 2, а.с.20).

Відповідно до Державного акту про право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_7 від 29.03.2007 ОСОБА_3 на праві власності належить Ѕ частина земельної ділянки АДРЕСА_2, загальною площею 0,0609 га (т. 2, а.с. 101).

В матеріалах справи наявні письмові докази про поділ земельної ділянки в натурі (т. 2, а.с. 81, 90, 104).

Колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_3, що Ѕ земельної ділянки від 0,0609 га, кадастровий номер № НОМЕР_4 знаходиться в АДРЕСА_2 є спільним майном подружжя, оскільки ч. 2 ст. 64 СК України передбачає виняток із загальних правил цивільно-правового регулювання угод з приводу відчуження об'єктів права спільної сумісної власності, встановлюючи, що договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності дружини і чоловіка може бути укладений без виділу цієї частки. У разі такого відчуження право спільної сумісної власності подружжя припиняється і виникає право роздільної приватної власності.

Враховуючи, що суд розглядає позов з підстав заявлених вимог, ОСОБА_3 звертаючись до суду з позовом просила поділити Ѕ земельної ділянки під будинком АДРЕСА_2, посилаючись на те, що ця частина є спільною сумісною власністю, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в цій частині.

Оскільки інша Ѕ частина земельної ділянки набута ОСОБА_3 на підставі договору дарування, і матеріали справи не містять доказів, що вказаний договір визнано судом недійсним, відсутні правові підстави для визнання цієї спірної частини земельної ділянки спірним майном подружжя.

Судом вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на земельній ділянці, подарованій ОСОБА_3 по АДРЕСА_3, право власності на який на підставі рішення Подільського районного суду м. Києва від 10.12.2007 було визнано за ОСОБА_3 (т. 2, а.с. 97-99).

Як встановлено судом ОСОБА_1 заявляє вимоги про поділ даного будинку в рівних частинах як спільного майна подружжя, а ОСОБА_3 заперечує проти його поділу, посилаючись на те, що судовим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10.12.2007 встановлено факт будівництва будинку нею особисто.

В межах повноважень, передбачених ст. 303 ЦПК України, з метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, в судовому засіданні досліджено матеріали цивільної справи № 2-4699/07, за наслідком розгляду якої Подільським районним судом м. Києва від 10.12.2007 за ОСОБА_3 було визнано право власності на новостворене майно.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що звертаючись до суду з позовом до Садового товариства «Верстатозавод» про визнання права власності на новостворене майно, ОСОБА_3 посилалась на те, що будинок побудовано господарським способом за власні кошти.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_1, як голова Садового товариства «Верстатозавод» приймав участь у розгляді справи, надавав письмові пояснення у справі та просив визнати за ОСОБА_3 право власності на будинок, який побудовано на належній їй на праві власності земельній ділянці.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 10.12.2007, яким встановлено факт, що будинок АДРЕСА_3, побудовано ОСОБА_3 за власні кошти ОСОБА_1 не оскаржено.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено факт будівництва ОСОБА_3 спірного садового будинку АДРЕСА_3 за особисті кошти, суд першої інстанції, шляхом виправлення описки у рішенні суду, незаконно визнав за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину садового будинку АДРЕСА_3.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1, щодо помилкового висновку суду про поділ неподільного спільного майна подружжя, а саме автомобіля шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на Ѕ частину.

Як вбачається з матеріалів справи, в період шлюбу 14.04.2006 на ім'я ОСОБА_1 було придбано автомобіль HYNDAY Gallореr, 1996 року випуску, номер шасі: НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 51-52). Даним автомобілем користується ОСОБА_3

Згідно з ч. 2, 4 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Незважаючи на неподільність автомобіля, суд першої інстанції в своєму рішенні визнав за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину автомобіля, проігнорувавши згоду ОСОБА_1 на присудження йому Ѕ вартості спірного автомобіля та згоду ОСОБА_3 на її компенсацію, що підтверджується звукозаписом судового засідання.

Суд першої інстанції не врахував доводів сторін про те, що подальше спільне володіння та користування цим майном є неможливим через їх неприязні стосунки, а також пояснення ОСОБА_1 про те, що після початку розгляду справи про поділ майна ОСОБА_3 без його згоди вилучила автомобіль з місця його зберігання і утримувала у невідомому місці, після чого автомобіль став фактично непридатним до використання через технічну несправність.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки ОСОБА_3 визнані вимоги ОСОБА_1 щодо компенсації вартості автомобіля, ці позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, рішення суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, а тому рішення підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог за первісним та зустрічним позовами.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, та ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року - скасувати та ухвалити нове наступного змісту.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_4, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна та позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна - задовольнити частково.

Визнати 2/3 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 спільним майном подружжя.

Визнати за ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, право власності на Ѕ частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, право власності на 1/6 частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати садовий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_2, загальна площа 28,6 кв.м. житлова площа - 18,2 м. кв., з наступними надвірними будівлями і спорудами: літня кухня, сарай, вбиральня, погріб спільним майном подружжя.

Визнати за ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, право власності на Ѕ частину садового будинку з належними до нього надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_2, загальна площа 28,6 кв.м. житлова площа - 18,2 м. кв., з наступними надвірними будівлями і спорудами: літня кухня, сарай, вбиральня, погріб.

Визнати за ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, право власності на Ѕ частину садового будинку з належними до нього надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_2, загальна площа 28,6 кв.м. житлова площа - 18,2 м. кв., з наступними надвірними будівлями і спорудами: літня кухня, сарай, вбиральня, погріб.

Визнати автомобіль HYUNDAI Galloper(1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, номер шасі -НОМЕР_5) спільним майном подружжя.

Визнати за ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, право власності на автомобіль HYUNDAI Galloper(1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, номер шасі -НОМЕР_5).

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, грошову компенсацію вартості Ѕ автомобіля HYUNDAI Galloper(1996 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, номер шасі -НОМЕР_5) в розмірі 30391 грн. 77 коп.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді:

Справа № 761/27779/14-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3085/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Трегубенко Л.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.