Рішення № 67719182, 10.07.2017, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/5979/16-ц

Провадження № 2/645/613/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2017 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Бондарєвої I.В., при секретарі Проневич Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_1» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

15.12.2016 р. позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості, вказуючи, що 01 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_1», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № МL 707/116/2008, згідно з яким ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 30000,00 доларів США, строком до 03.07.2028 року, зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених в Кредитному договорі.

Крім того, 01.08.2008 року в забезпечення виконання Кредитного договору між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_1», правонаступником якого є позивач, був укладений договір поруки №SR-707/116/2008.

Позивачем були надані відповідачу 1, згідно кредитної заяви, грошові кошти, чим позивач виконав свої зобовязання перед відповідачем 1, при цьому відповідач 1 належним чином не виконав прийняті на себе згідно Кредитного договору зобовязання перед позивачем, що підтверджується наявністю простроченої заборгованості за Кредитним договором.

12.10.2016 р. позивачем на адресу відповідачів були направлені досудові вимоги про дострокове виконання зобовязань за Кредитним договором, які відповідачами не виконані.

Станом на 26.05.2016 р. заборгованість складає 30 021,05 доларів США, яка складається з наступного:

- заборгованість по кредиту в розмірі 25 915,99 доларів США;

- заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 4105,06 доларів США .

Просить стягнути вказану заборгованість, а також стягнути судові витрати.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4. в судовому засіданні проти позову заперечувала в повному обсязі, вважає, що позовні вимоги є безпідставні, необґрунтовані та недоведені, оскільки в позовній заяві не зазначено - коли саме сталося порушення умов Кредитного договору. Усі чергові платежі відповідач ОСОБА_2 сплачував. До позовної заяви не додано первинних бухгалтерських документів, відсутній детальний розрахунок заборгованості. Наданий позивачем є невірним, оскільки відповідно до власного розрахунку відповідача, здійсненого на підставі квитанцій, заборгованість відповідача за тілом кредиту становить лише 4737,55 доларів США, а не 25915,99 доларів США, як зазначає позивач.

Крім того, позивач звернувся до суду з позовом з порушенням положень п.2.1.5.2 додаткового договору №3 до Кредитного договору, яким банк має право вимагати дострокового повернення боргу протягом 60 днів з моменту, коли вимога вважається отриманою. Враховуючи, що досудова вимога на імя ОСОБА_2 фактично направлена 20.11.2016 р., як свідчить поштовий штемпель на описі вкладення, на час звернення до суду 15.12.2016 р. позивач не мав права на предявлення вимоги про дострокове повернення боргу.

В судове засідання представник позивача та відповідач ОСОБА_3 не зявилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, представник позивача ОСОБА_5 неодноразово просила про розгляд справи за її відсутності, відповідач ОСОБА_3 про поважність причини неявки суд не повідомила.

За таких обставин суд вважає можливим розгляд справи у відсутність представника позивача та від подача ОСОБА_3, на підставі наявних матеріалів справи.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наступне.

У відповідності зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений термін відповідно до умов договору.

Згідно ст. 1049 ЦК України, Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду і такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності зі ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов*язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову( субсидіарну) відповідальність. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦКУ України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

В судовому засіданні встановлено, що 01.07.2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_1», правонаступником якого є позивач, та позичальником ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № МL 707/116/2008, згідно з яким ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 30000,00 доларів США, строком до 03.07.2028 року. Для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись Плаваюча процентна ставка в розмірі Фіксований процент 4,49% річних + FIDR (а.с.4).

Вказана обставина ним та його представником визнана та не оспорюється.

Згідно додатку №1 до Кредитного договору від 01.07.2008 р. встановлений графік платежів, зокрема, дата чергового платежу - перший робочий день місяця, розмір щомісячного платежу - 355,44 долари США, та проценти за користування кредитом - 12,99 % річних (а.с.8).

01.08.2008 року на забезпечення виконання позичальником зобовязань за кредитним договором між Закритим акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_1», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3 як поручителем був укладений договір поруки №SR-707/116/2008 (а.с.36) .

В подальшому 11.07.2011 року між ОСОБА_6 та Позичальником укладені додатковий договір № 1 до Кредитного договору № МL 707/116/2008 від 01.07.2008 року, за яким сторони домовились з 11.07.2011 р. для розрахунку процентів за користування кредитом використовувати плаваючу процентну ставку у розмірі Фіксований відсоток + FIDR, та визначений новий графік платежів, зокрема, зі сплатою щомісячного платежу у розмірі 295,04 долари США (а.с.16,17).

11.07.2014 р. між ОСОБА_6 та позичальником ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 2 до Кредитного договору, за яким сторони домовились, що на перод з 14.07.2014 р. до 13.01.2015 р. для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процента ставка у розмірі 11,00 % річних, а на період з 14.01.2015 р. до повного виконання боргових зобовязань за Кредитним договором для розрахунку процентів за

користуванням Кредиту буде використовуватись Плаваюча процентна ставка в розмірі Фіксований процент 4,24% річних + FIDR.

Крім того, визначений новий графік платежів, зокрема, зі сплатою щомісячного платежу у розмірі 298,78 долари США (а.с.21, 24).

01.10.2014 р. між ОСОБА_6 та позичальником ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 3 до Кредитного договору, за яким сторони домовились, що на період з 01.10.2014 р. до 28.02.2015 р. для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процента ставка у розмірі 7,61 % річних, а на період з 01.03.2015 р. до повного виконання боргових зобовязань за Кредитним договором для розрахунку процентів за користуванням Кредиту буде використовуватись фіксована процентна ставка у розмірі 11,00 % річних (а.с.29).

Згідно з п. 2.1.3. додаткового договору № 3, погашення зазначеної в п. 2.1.1. цього договору заборгованості за кредитом здійснюватиметься згідно з графіком, який є додатком № 1 до цього договору, яким, зокрема, встановлений щомісячний платіж у розмірі 312,88 долари США (а.с.32).

Цього ж дня, 01.10.2014 р., між ОСОБА_6 та поручителем ОСОБА_3 укладено додатковий договір до договору поруки, редакція якого була змінена та доповнена (а.с.37).

Матеріали справи містять дані про направлення 20.11.2016 р., згідно почтового штемпелю на описі вкладення в цінний лист, письмової досудової вимоги від 12.10.2016 р. на імя ОСОБА_2 (а.с.42, 42об.).

Також до позову додана копія досудової вимоги від 12.10.2016 р. на імя ОСОБА_3, проте дані про фактичне направлення вказаного листа в матеріалах справи відсутні (а.с.43).

Згідно розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, який не деталізований, станом на 26.05.2016 р. залишок заборгованості за кредитом становить 25915,99 долари США, сума несплачених відсотків за користування кредитом за період з 14.11.2014 р. по 25.05.2016 р. становить 4105,06 долари США, загальна сума заборгованості складає 30021,05 долари США (а.с.14).

Між тим, згідно розрахунку, наданого представником відповідача ОСОБА_2, ним за весь час користування кредитом сплачено 25262,45 долари США, у тому числі достроково, і залишок по тілу кредиту складає 4737,55 долари США (а.с.158-162, 174).

Безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору з боку боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність, мають бути однозначними, беззаперечними та стовідсотково підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором саме в такому розмірі.

Враховуючи наявність розбіжностей у розрахунках, наданих сторонами, які суд позбавлений можливості усунути самостійно, не маючи спеціальних знань у галузі бухгалтерії та економіки; неможливість призначення судової експертизи за відсутності відповідних клопотань; не розмежування позивачем строкової (поточної) заборгованості за тілом кредиту та суми кредиту, що стягується достроково; здійснення позичальником дострокових щомісячних платежів, наданий позивачем розрахунок заборгованості викликає у суду сумнів в його правильності, у звязку з чим суд вважає позовні вимоги не доведеними.

Крім того, звертаючись до суду 15.12.2016 р., позивач посилався на неналежне виконання відповідачами умов договору кредиту в частині своєчасного повернення суми отриманих кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами у порядку та на умовах кредитного договору, відповідно до встановленого графіку сплати кредиту. У зв'язку з чим, позивач скористався своїм правом вимоги дострокового повернення кредиту

Пунктом 30 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що вимогу про дострокове виконання кредитного договору може бути заявлено лише в чітко визначених законом або договором випадках.

Так, пунктом 2.1.5.2 додаткового договору №3 від 01.10.2014 р. до кредитного договору від 01.07.2008 р. передбачено, що ОСОБА_1 має право вимагати дострокового виконання Боргових зобовязань в цілому або у визначеній ОСОБА_6 частині у випадку невиконання Позичальником

та/або Поручителем, та/або Майновим поручителем своїх Боргових та/чи інших зобовязань за Кредитним договором чи іншими укладеними з ОСОБА_6 договорами та/або умов Документів забезпечення. При цьому, зобовязання Позичальника щодо дострокового виконання Боргових зобовязань в цілому настає з дати отримання Позичальником, відповідної письмової Вимоги та повинно бути проведено Позичальником протягом 60 календарних днів з дати отримання Вимоги.

Вказане положення додаткового договору №3 містить застереження: Для цілей відправки Вимоги за допомогою засобів поштового звязку, Сторони дійшли згоди, що у випадку неотримання Позичальником Вимоги, відправленої ОСОБА_6 рекомендованим листом на адресу Позичальника, зазначену в Кредитному договорі чи іншу відому ОСОБА_6 адресу Позичальника, та повернення до ОСОБА_6 відповідного документу поштової організації з відміткою про неотримання Позичальником листа з Вимогою, з будь-яких причин, зокрема ухилення Позичальника від належного отримання Вимоги, з інших причин, тощо, Вимога вважається отриманою Позичальником на сьомий календарний день з дати відправки Вимоги. Виконання Боргових зобовязань в цілому, у випадку не отримання Позичальником Вимоги, повинна бути проведено Позичальником протягом 60 календарних днів з моменту, коли Вимога вважається отриманою. (а.с.29 об.)

Отже, сторони встановили порядок, за умовами якого у ОСОБА_6 виникає право вимагати дострокового виконання зобовязань протягом 60 календарних днів, коли вимога вважається отриманою.

Враховуючи, що досудова вимога фактично була направлена ОСОБА_2 20.11.2016 р.. про що свідчить відбиток на поштовому штемпелі (а.с.42об), згідно п.2.1.5.2 Додаткового договору №3 до кредитного договору, вона вважається отриманою позичальником на сьомий календарний день, тобто 27.11.2016 р.

Відтак, право вимоги дострокового виконання боргових зобовязань за кредитним договором у позивача мало виникнути через 60 днів після 27.11.2016 р., тобто 26.01.2017 р..

ОСОБА_1 позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, у тому числі, дострокової, 15.12.2016 р., суд вважає, що на час звернення позивача до суду він не мав права вимоги дострокового повернення кредиту.

Позивач, в порушення вимог кредитного договору, не дотримався процедури реалізації права на дострокове повернення грошових коштів за кредитним договором, у звязку з чим, суд вважає звернення позивача до суду із позовом передчасним до закінчення строку, встановленого п. 2.1.5.2 додаткового договору №3 до кредитного договору.

У відповідності з вимогами ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з п. 27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов'язок по доказуванню, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок по доказуванню покладається також на третіх осіб, прокурора, органи державного управління й інших осіб, які беруть участь у справі і в правовому становищі прирівнюються до сторін. Отже, обов'язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за допомогою до суду.

Принцип змагальності в загальному вигляді закріплений у Конституції України, ст. 129 якої передбачає, що однією з основних засад судочинства є змагальність сторін, свобода в наданні ними доказів та в доведенні перед судом їх переконливості. У контексті зазначених положень вирішальним фактором є те, що суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки

це обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Отже, сторони виконують функцію суб'єктів доказування при встановленні юридично значущих фактів, що відповідає вимогам змагального цивільного процесу.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що в ході судового розгляду цієї справи не знайшли свого підтвердження належними, допустимими та достатніми доказами обставини, на які позивач посилався в обґрунтування своїх позовних вимог.

Також слід зазначити, що в наданому позивачем розрахунку заборгованості відсутні відомості про початок виникнення заборгованості зі сплати по тілу кредиту, що має значення для вирішення питання наявності у позивача права предявлення вимоги до поручителя протягом строку, встановленого ч.4 ст.559 ЦК України.

Так, згідно пояснень представника відповідача ОСОБА_2, останній щомісячний платіж ним було здійснено 09.09.2014 р., про що ним зазначено у власному розрахунку заборгованості.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, визначений період несплати відсотків за користування кредитом - з 14.11.2014 р.

Враховуючи, що кредитним договором та графіком платежів встановлено, що кожний черговий щомісячний платіж має бути вчинено в перший робочий день кожного місяця, суд вважає, що право позивача було порушено, щонайменше з 01 грудня 2014 р., тому з вимогою до поручителя ОСОБА_6 мав звернутись до 01 грудня 2015 р.

Статтею 4 Договору поруки встановлено, що він діє до повного виконання боргових зобовязань за кредитним договором.

ОСОБА_1 вперше звернувся з вимогою до поручителя у безсудовому порядку 20.11.2016 р., тобто більше, ніж через рік після порушення права на отримання платежу, до суду звернувся 15.12.2016 р., а строк виконання основного зобовязання в договорі поруки не встановлений, суд вважає договір поруки припиненим з підстав, передбачених ч.4 ст.559 ЦК України - у звязку з пропуском строку виконання основного зобовязання, що також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до поручителя ОСОБА_3

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст. 88 ЦПК України. У зв'язку із відмовою в задоволенні позовних вимог судові витрати, понесені позивачем, відносяться на рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 57, 60, 61, 79, 88, 169, 197, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р I Ш И В :

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_1» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м. Харкова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя :