Ухвала суду № 67704351, 12.07.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/2059/16 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

12 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Кобаля М.І., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Кривді В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Аврора» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

ПАТ «Аврора» звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 15.09.2016 року № 0003052204 та № 0003082204.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.04.2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу про скасування незаконної, на його думку, постанови суду першої інстанції та постановлення нової про відмову в задоволенні позову повністю. При цьому посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача по взаємовідносинах з ТОВ "Клінінг Спешл Сервіс" за липень, серпень, вересень 2014 року, ТОВ "Клінінгова Компанія "ДЕН" за серпень, вересень 2014 року, ТОВ "Я.Д." за листопад, грудень 2014 року, ТОВ "ДЕН ПЛЮС" за квітень 2015 року.

Згідно висновків даного Акту перевірки, контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: п. 135.4 ст. 135, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 1045950,00 грн.; п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.2, 201.6, 201.7 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до державного бюджету, на суму 206190,00 грн., в тому числі за липень 2014 р. - 21500,00 грн., за серпень 2014 - 26630,00 грн., за вересень 2014 - 26630,00 грн., за листопад 2014 - 72330,00 грн., за грудень 2014 - 59100,00 грн.

15.09.2016 року на підставі зазначеного Акту відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення: №0003082204, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 045 950 грн.; №0003052204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» всього в сумі 309 285 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 206 190 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 103 095 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що висновок податкового органу щодо порушення позивачем норм Податкового кодексу України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству, а винесені податкові повідомлення-рішення є неправомірним.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на: факт «фіктивності» підприємств-контрагентів, неможливості проведення зустрічної звірки по ланцюгу постачання, неможливість надання контрагентами послуг визначених у договорах, оскільки юридична адреса останніх знаходиться не за місцем виконання таких послуг.

Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Судом встановлено, що позивач є юридичною особою зареєстрованою у встановленому законом порядку, на праві власності йому належить будівля торгівельно-розважального комплексу з автопаркінгом загальною площею 39499,40 кв.м., яка знаходиться за адресою : м. Київ, бул. Перова, буд.36, торгівельна марка «Торговий центр «Квадрат»».

Між позивачем та контрагентами (ТОВ «Клінінг Спешл Сервіс», ТОВ «Клінінгова Компанія «ДЕН») було укладено Договори про надання послуг, зокрема, по генеральному прибиранню виробничих і невиробничих приміщень та з ремонту внутрішніх приміщень на території ТРЦ «Квадрат».

Також, між позивачем та ТОВ «Я.Д.» укладено Договір про надання послуг по організації і проведенні рекламних акцій та (або) рекламних програм.

На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем надано: копії договорів з додатками, акти здачі-прийому виконаних робіт, податкові накладні, локальний кошторис на будівельні роботи №2-1-1, підсумкову відомість, договірну ціну, податкові розрахунки, звіти та фото-звіти про хід проведення рекламної компанії. Вказані документи оформлені належним чином та повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пунктів 138.1, 138.2 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Разом з тим, у відповідності до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

В силу п.201.10 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (№996-ХІV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Таким чином, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Що стосується посилання апелянта на порушення позивачем норм податкового законодавства з підстав неможливості проведення зустрічної звірки по ланцюгу постачання та факту «фіктивності» підприємств-контрагентів, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цих контрагентів, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Така правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13 та від 29.01.2014 №К/9991/81114/11.

Зокрема, колегія суддів також враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких зазначено: «…що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності».

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Щодо посилання апелянта на той факт, що у ТОВ «Я.Д.» незначна кількість працівників (2 особи), а отже можливості виконання оформлених господарських операцій по наданню вищевказаних послуг відсутні, колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що згідно з позицією Вищого адміністративного суду України у справі №К/800/95/15 від 09.04.2015 року: «..такі обставини як відсутність у власності у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій».

Посилання апелянта на неможливість надання контрагентами послуг визначених у договорах, оскільки юридична адреса останніх (м. Біла Церква) знаходиться не за місцем виконання таких послуг (м. Київ), колегія суддів вважає безпідставними, оскільки нормами Податкового кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» суб'єкту господарювання не заборонено провадження власної господарської діяльності за іншим місцем (адресою), а ніж адреса реєстрації (юридична адреса). При цьому, ТОВ, як юридичні особи, самі по собі не можуть надавати послуги/виконувати роботи без залучення фізичних осіб, які відповідно до ст. 33 Конституції України вільні у пересуванні.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентами первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

За таких обставин, доводи відповідача, викладені в Акті перевірки позивача, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається апелянт, не можуть бути достатніми підставами для позбавлення позивача права на податковий кредит, внаслідок чого спірні податкові повідомлення-рішення відповідача від 15.09.2016 року № 0003052204 та № 0003082204 підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено: 12.07.2017.

Головуючий суддя: І.В. Саприкіна

Судді: М.І. Кобаль

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Кобаль М.І.