Рішення № 6770140, 20.11.2009, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.11.09р. Справа № 17/191-09 За позовом Державного підприємства "Придніпровська залізниця" м. Дніпропетровськ до Відкритого акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області про стягнення 384 720 грн. 59 коп.

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача: Доброгорська Л.В., довір. № 132 від 01.01.09р.;

Іванченко Т.І., довір. № 505 від 27.01.09р.;

від відповідача: Гашицька І.В., довір. № 14/1500 від 04.02.09р.

Суть спору:

Державне підприємство "Придніпровська залізниця" (надалі –позивач) звернулося до господарського суду з позовом, у якому просить стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі –відповідач) суму 384 720 грн. 59 коп. плати за користування вагонами та збір за зберігання вантажів згідно відомостей ф. ГУ-46 за №№ 17039293, 17039294, 31039368, 31039366, 30039365, 30039364, 24039326, 21039308, 21039309, 23039318, 23039316, 30039363, 30039362, 28039356, 28039355, 28039354, 28039353, 28039352, 28039351, 29039361, 29039360, 29039359 та 31039088.

Відповідач проти позовних вимог заперечує повністю. У відзиві на позов та у письмових поясненнях вказує на те, що додані до позову акти, як підстава матеріальної відповідальності, складені з порушенням Правил складання актів та Правил користування вагонами і контейнерами, а спірний наказ не підписаний повноважною особою залізниці. Окрім того, позивачем не надано доказів затримки спірних вагонів на коліях станції Інгулець у зв’язку із не забиранням їх відповідачем після пред’явлення останньому повідомлення про готовність вагонів для забирання на власні під’їзні колії.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 22.10.09р. по 12.11.09р., згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 22.10.09р. строк вирішення спору за клопотанням сторін продовжено до 01.12.09р.

В порядку ст. 85 ГПК України, за згодою представника позивача та відповідача, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

10.12.2007 року між позивачем (залізниця) та відповідачем (вантажовласник) було укладено договір про організацію перевезень вантажів та проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги № ПР/ДН-2-07-1807/НЮп (далі –Договір перевезень), згідно умовами якого залізниця надає вантажовласнику послуги, пов’язані з перевезенням вантажів.

Водночас, сторони по справі мають договірні відносини відповідно укладеному 25.09.08р. договору № ПР/МД-08-2/12-082097-НЮдч про експлуатацію залізничної під’їзної колії ВАТ "Інгулецький ГЗК" (далі –Договір експлуатації), згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів залізничним транспортом України, і на умовах цієї угоди експлуатується під’їзна колія, яка належить відповідачу (власник колії), що примикає до непарної горловини станції Інгулець Придніпровської залізниці: стрілкою № 5 до продовження станційної колії № 3 та стрілкою № 23 до продовження станційної колії № 2 (п. 1 Договору експлуатації).

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог вказує на те, що в березні 2009 року станцією Інгулець Придніпровської залізниці була нарахована ВАТ "Інгулецький ГЗК" плата за користування порожніми вагонами та збір за зберігання вантажів на загальну суму 384 720 грн. 59 коп., з урахуванням ПДВ, які були затримані на ст. Інгулець та на підходах до ст. Інгулець через виникнення скупченості вагонів на ст. Інгулець з причини не забирання відповідачем (вантажовласником/власником колії) на власні під’їзні колії вантажів та порожніх вагонів, пред’явлених залізницею.

При цьому, судом встановлено, що загальний час затримки вагонів на коліях станції було зафіксовано актами загальної форми ГУ-23, ГУ-23а, на підставі яких були оформлені накопичувальні картки, згідно яких нараховувалась відповідна плата.

Суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позивних вимог з таких підстав.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

-          суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

-          кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частиною 4 ст. 71 Статуту залізниць України порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під'їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів).

Роз’ясненням Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 р. N 04-5/225 передбачено, що взаємовідносини залізниці з контрагентами мають визначатися Статутом, Правилами перевезення та відповідними договорами (п. 1.2 Роз'яснення).

Як зазначалось вище, між залізницею та власником колії укладено Договір експлуатації, у відповідності з умовами п. 4 якого передбачено, що рух поїздів на під’їзній колії здійснюється з додержанням Правил технічної експлуатації залізниць України, Інструкції з руху поїздів та сигналізації, Інструкції про порядок обслуговування під’їзної колії.

Так, положення п. 4.1 Правил обслуговування залізничних під’їзних колій вказують на те, що подача та забирання вагонів на під’їзні колії виконується за повідомленням або через установлені інтервали часу.

Проведений аналіз доданого до позову Договору експлуатації не передбачає узгодженого інтервалу подачі чи/або забирання вагонів на під’їзні колії.

Пунктом 8 Правил користування вагонами і контейнерами передбачено, що у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Таким чином, оскільки в названому вище договорі не передбачено подання на під’їзну колію власних та орендованих вагонів, тому вони повинні передаватися відповідачу за повідомленням, де часом початку перебігу затримки вагонів на станції Інгулець з вини відповідача має бути час, коли спливає термін їх забирання з моменту повідомлення відповідача про готовність вагонів для забирання на власну під’їзну колію.

Згідно п. 5.13 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України за № 04-5/225 від 29.09.08р. загальний час, за який вантажовласником вноситься плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з причин, які залежать від вантажовласника, та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.

За умовами ст. 42 Статуту залізниць України якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, одержувач звільняється від внесення плати за користування вагонами (контейнерами) і за зберігання вантажу до того часу, як буде надіслано повідомлення.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов’язання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Доказів надіслання повідомлень вантажовласнику (відповідачу) позивачем не надано, а вказані вище обставини не спростовані.

Тобто, факт існування скупченості вагонів на ст. Інгулець з вини відповідача документально не підтверджено, отже не відповідає дійсним обставинам справи та спростовує посилання позивача щодо простою спірних вагонів на станції призначення на момент видання спірних наказів про затримку вагонів.

В той же час, згідно приписів п. 9 Правил користування вагонами і контейнерами передбачено, що про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Наказ підписується посадовою особою, визначеною начальником залізниці.

Проте, як вбачається з документів доданих до позову, а саме спірні накази не підписані повноважною особою залізниці.

Також, в позовній заяві залізниця просить стягнути з відповідача плату за користування вагонами, нараховану згідно відомостей плати за користування вагонами. Вказані відомості плати за користування вагонами складені на підставі актів, яких позивач не додав до позовної заяви.

До того ж, додані до позову спірні акти загальної форми ГУ-23 складені залізницею з порушенням встановленої форми в додатку № 6 Правил користування вагонами і контейнерами, а саме, в деяких актах:

-          відсутні дані щодо номера поїзду та часу його знаходження на перегоні;

-          відсутні відомості щодо номера та дати накладної;

-          не містять відомостей щодо номера поїзда, яким прибули вагони;

-          наявні безліч виправлень, що є порушенням п. 8 Правил складання актів.

Отже, позивачем в підтвердження своїх вимог надані до суду акти загальної форми, які не відповідають вимогам Статуту залізниць України, Правилам складання актів та Правилам користування вагонами і контейнерами.

На підставі викладеного вище, ані акти про затримку вагонів на ст. Інгулець, ані накази про затримку на підходах до станції призначення не можуть бути доказом затримки спірних вагонів, саме з вини відповідача.

Окрім того, відповідно ст. 1 Статуту залізниць України, яка кореспондується з п. 1.2 Правил оформлення перевізних документів накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу.

Внаслідок наведених положень Статуту та Правил, посилання позивача про затримку вагонів на підходах до станції Інгулець (призначення) господарським судом вважаються безпідставними з огляду на те, що на адресу відповідача прямували порожні приватні власні вагони, які мають правовий статус вантажу, і в силу цих положень повинні прямувати до станції призначення по повним перевізним документам.

Отже, належним доказом того, що спірні вагони прямували на адресу відповідача є накладна (дорожня відомість), яка супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Тоді як, позивач в обґрунтування позовних вимог, не вказав номерів та дат накладних, за якими на адресу відповідача прямували вагони, та не надав навіть копій відповідних дорожніх відомостей, що насамперед спростовує твердження позивача, а також унеможливлює повне та всебічне дослідження доказів та з'ясування фактичних обставин справи.

У відповідності зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно вимог ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав суду доказів належного повідомлення відповідача про готовність спірних вагонів до забирання, а також документально не довів вину відповідача в затримці спірних вагонів, внаслідок їх скупченості на станції Інгулець.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя А.В. Суховаров

Рішення підписано –17.11.09р.