Рішення № 67692719, 05.07.2017, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 409/409/16-ц

Провадження № 22ц/782/225/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2017 року, липня місяця, 05-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі: головуючого судді Яреська А.В., суддів Дронської І.О., Карташова О.Ю., за участю секретаря: Козубської А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 23 лютого 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків відповідно до договору про фінансовий лізинг № 00009243 від 13 грудня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2016 року позивач ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося до Білокуракинського районного суду Луганської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків відповідно до договору про фінансовий лізинг № 00009243 від 13 грудня 2013 року суму заборгованості за договором -220001,90 грн., збитки у розмірі 408656 грн.51 копійку, штраф у розмірі 15343 гривні 78 копійок, пеню у розмірі 10871 гривнеь 44 копійки, 3% річних у розмірі 5738,47 грн, інфляційні у розмірі 60922 гривні 73 копійки а усього разом 721534 гривні 83 копійки та судові витрати. 07 червня 2016 року по даній справі було винесено заочне рішення, яким позов було задоволено повністю, стягнуто 721534 гривні 83 копійки заборгованості та витрати по оплаті судового збору у розмірі 10913 гривень 02 копійок.

Із рішенням суду не погодилась відповідач ОСОБА_1 та надала на нього апеляційну скаргу, у якій посилалась на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити ТОВ «Порше Лізинг Україна» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Так, відповідно до правил ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного зясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції, що було винесено яке заочне, повною мірою не відповідає. Так, суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, встановив, що 13.12.2013 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Велен» договір про фінансовий лізинг № 00009243, відповідно доумов якого ТОВ «Порше Лізинг Україна» передало у користування ТОВ «Велен» об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW СС 2.0 TDIшасі № WVWZZZ3СZЕЕ509361, двигун № НОМЕР_1, а ТОВ «Велен» зобов'язалося прийняти Обєкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів який складає невід`ємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 45302,99 доларів США, та авансовий платіж на суму, що становить еквівалент у гривні 9681,25 доларів США. Сторони також домовились про надання ТОВ «Велен» додаткових способів забезпечення виконання зобовязання за Договором у вигляді поруки третіх осіб. Поручителем ТОВ «Велен» за Договором виступила ОСОБА_1, яка підтвердила ознайомлення з умовами договору шляхом його підписання. Відповідач ОСОБА_1 виступила поручителем ТОВ «Велен» згідно умов договору поруки, що є частиною договору про фінансовий лізинг № 00009243,від 13.12.2013 року. Суд дійшов до висновків про те, що відповідачка, як поручитель повинна відповідати у повному розмірі за порушення зобовязань за договором фінансового лізінгу, що мали місце з боку ТОВ „Велен та відповідає перед кредитором та стягнув суму заборгованості за договором - 721534 гривні 83 копійки заборгованості та витрати по оплаті судового збору.

Колегія суддів не погоджується із таким рішенням суду, адже суд першої інстанції при винесенні судового рішення не врахував, що на на момент його винесення вже було винесено та набрало законної сили судове рішення Господарського суду Луганської області від 14.06.2016 року по справі № 913/173/16, яким були встановлені певні обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи по суті, зокрема визначають розмір зобовязання Лізингоодержувача за Договором про фінансовий лізинг № 00009243 від 13.12.2013 року. Між тим, відповідно до правил статті 61 ЦПК обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Колегія суддів враховує тут, що відповідно до правил ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Позивач ТОВ «Порше Лізинг Україна» свої зобов'язання за договором фінансового лізингу виконав в повному обсязі, однак відповідач встановлені договором фінансового лізингу умови не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість, розмір якої є вже визначений судовим рішення господарського суду, яке підлягає застосуванню, адже позивач та ТОВ «Велен» брали участь у розгляді тієї справи, встановлено обставини щодо угоди за якою відповідачка ОСОБА_2 є поручителем, а отже відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, якщо інше не встановлено договором поруки.

Крім того, колегія суддів бере тут до уваги і ту обставину, що судом першої інстанції не було належним чином враховано фактичні обставини справи , не враховано, що порука це строкове зобовязання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє субєктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків. Суд першої інстанції не врахував тут і правову позицію, що висловлена Верховним Судом України в постанові від 17 вересня 2014 року в справі № 6-6цс14, між тим відповідно до правил ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. Згідно із ч. 4ст. 559 ЦК Українипорука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст.252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець повязує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України). Порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки. Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

Як вбачається з матеріалів справи позов було складено 20 січня 2016 року, він був зданий на поштове відділення 09 лютого 2016 року, як це вбачається з відбітків штампів на конверті (а.с. 114 т.1), надійшов до суду 19 лютого 2014 року, 22 лютого 2016 року за ним було відкрито провадження (а.с.116 т.1), а отже кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право тобто при обрахунку суми заборгованості слід виходити з серпня 2015 року а саме визначеної суми заборгованості за серпень 2015 року у розмірі 454, 79 дол. США, як це вбачається з розрахунків графіку виплати лізингових платежів (а.с. 29-30 т.1), визначених у гривнях за відповідним обмінним курсом, що є визначений умовами договору, тобто 24,777 грн. за 1 дол. США, та про який заявив позивач у позові (а.с.9 т.1). . А отже, сума заборгованості, що підлягає стягненню тут складає 454,79$ X 24,777 = 11268, 33 заборгованості за договором, 3% річних з них - 145 гривень 41 копійки та 10% пані з них 484 гривень 69 копійок. Щодо компенсації витрати на оплату юридичних послуг, то вони не є обов'язковими витратам, вказані витрати не мають необхідних ознак збитків, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному звязку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг. Крім того, позивачем не доведено обовязкових умов для застосування такої міри цивільн-правової відповідальності як відшкодування збитків. Доводи ж апелянта про повний пропуск строку на звернення тут на увагу , з огляду на викладені вище обставини справи, не заслуговують.

Статтею 88 ЦПК є визначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто стягненню з ОСОБА_1 Анатоліївнина користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на компенсацію понесених ними слід стягнути 178 гривень 48 копійок.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що при розгляді вказаного позовумало місце неповне зясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, що, відповідно до ст.. 309 ЦПК України, є підставою для зміни судового рішення, скасування його у частині та ухвалення у цій частині нового рішення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 315,316 ЦПК України, колегія суддів судової палати,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 23 лютого 2017 року змінити, скасувати його у частині визначення розміру суми стягуваної заборгованості та судових витрат та ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення, яким позовні вимоги до ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1 Анатоліївнина користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» суму заборгованості у розмірі 11268 гривень 33 копійки боргу, 145 гривень 41 копійку 3% річних , 484 гривні 69 копійок пені. Стягнути з ОСОБА_1 Анатоліївнина користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на компенсацію понесених ними судових витрат суму заборгованості у розмірі 178 гривень 48 копійок, а усього стягнути 12076 (дванадцять тисяч сімдесят шість ) гривень 91 копійку. У іншій частині заявлених позовних вимог відмовити за їх необгрунтованістю.

Рішення набирає законної сили негайно, може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий

Судді